Олександер ПАНЧЕНКО
У Стецеві на Снятинщині, в неперевершено чудовій місцині українського Прикарпаття, народився у свідомій патріотичній родині 8 червня 1923 року Святослав Василько, який у буремні роки Другої світової війни зголосився й до кінця пройшов бойовий шлях Української Дивізії ,,Галичина”, був у запеклих боях під Бродами, став підстаршиною й згодом під кермою генерала Павла Шандрука прийняв Присягу на вірність українському народові.
Прибув з Ріміні до Англії у 1947 році. У ході громадсько-політичної акції закордонних українців, Святослав виявив себе як активний й провідний член ОУН за кордоном (ОУНз), тривалий час був Головою Політичної Ради ОУНз у Великій Британії, є членом Ради Середовища Української Головної Визвольної Ради (УГВР).
Однак особливою, але покищо дещо втаємниченою частиною його
діяльности – це праця в К3 – Крайовому Зв’язку Закордонних Частин ОУН. І хоча про його працю в КЗ я дізнався із його ж допису п. н. „До доброї пам’яті друга Юліяна” – Юліяна Маґура-„Марка” (28.07.1928 – 28.04.1993), який помер несподівано у Львові.
У повоєнні роки Юліян Маґур, проживаючи й працюючи у Великій Британії від 1948 року, як член Закордонних Частин ОУН, в перших місяцях 1951 року згололосився до підпільної праці в КЗ. По вишколі на радиста, він був перекинений до Польщі, а пізніше перейшов нелеґально в Україну у 1953 році. На жаль, в той час лінія зв’язку, по якій
він пішов, вже була під наглядом польської Служби Безпеки та КҐБ, однак його не заарештували. Інтеліґентний і кмітливий Юліян Маґур по кількох тижнях зорієнтувався, що довкола нього не все в порядку й у своїй депеші повідомив КЗ попередньо умовленим знаком, що він і все його оточення є під наглядом КҐБ. Це був дуже відважний крок, бо він чи не першим подав правду про свій дійсний стан. По якомусь часі Юліяна-„Марка” все ж було заарештовано.
Згадуючи той час, Святослав Василько писав у книзі Ю. Маґура „Про себе і КДБ розповідає „Марко”, що побачила світ у львівському видавництві „Поклик сумління” 1996 року: „…десь осінню 1953 року керівник Крайового Зв’язку (КЗ) сотн. Богдан Підгайний уповноважив мене зайнятися дуже важливою і таємною ділянкою в праці КЗ, саме: зашифровувати і розшифровувати телеграми, які висилалися до наших радистів в Україні і в Польщі, включно з телеграмами від Мирона Матвієйка („Усміха”) та інших. Він віддав у моє розпорядження таємний архів, в якому зберігалися всі вислані і прийняті телеграми, дані про радистів, умовні розпізнавальні знаки та всякі ініші зауваги, включно з темпераментом та звичками поодиноких осіб-радистів. До цього архіву мали доступ, як мені відомо, крім мене,
тільки хор. Володимир Керод, відповідальний за радієві зв’язки і, очевидно, керівник КЗ сотн. Богдан Підгайний. З Юліяном Маґуром („Марком”) в’язали мене дружні взаємини від кількох років і тому я зацікавився його долею. Телеграми від „Марка” були для мене втіхою, як доказ, що він живий. Десь у третій телеграмі від нього, яку я почав розшифровувати, на мить забилося моє серце. В сьомій групі п’ятірки я не знайшов умовленого знаку-підтвердження, що все добре. З Юліяном-„Марком” було домовлено, що умовний знак має бути тільки в 7-ій групі, а коли він буде в одній з інших груп, це значить, що він під наглядом КДБ. Такий умовний знак я знайшов аж у 12-й групі радіограми. Ще заки покликати сотн. Підгайного, я посягнув по течку „Марка”. Сумніву не було. Пригадую, коли я роз’яснив Б. Підгайному ситуацію, він ледь помітно змінився на лиці… Дуже ризикованим, сміливим, вчасним повідомленням „Марко” безперечно заощадив багато труду для праці КЗ і, можливо, врятував деяким людям життя. В цьому його заслуга…”.
...
Ювілей українського патріота
У Стецеві на Снятинщині, в неперевершено чудовій місцині українського Прикарпаття, народився у свідомій патріотичній родині 8 червня 1923 року Святослав Василько, який у буремні роки Другої світової війни зголосився й до кінця пройшов бойовий шлях Української Дивізії ,,Галичина”, був у запеклих боях під Бродами, став підстаршиною й згодом під кермою генерала Павла Шандрука прийняв Присягу на вірність українському народові.Прибув з Ріміні до Англії у 1947 році. У ході громадсько-політичної акції закордонних українців, Святослав виявив себе як активний й провідний член ОУН за кордоном (ОУНз), тривалий час був Головою Політичної Ради ОУНз у Великій Британії, є членом Ради Середовища Української Головної Визвольної Ради (УГВР).
Однак особливою, але покищо дещо втаємниченою частиною його
діяльности – це праця в К3 – Крайовому Зв’язку Закордонних Частин ОУН. І хоча про його працю в КЗ я дізнався із його ж допису п. н. „До доброї пам’яті друга Юліяна” – Юліяна Маґура-„Марка” (28.07.1928 – 28.04.1993), який помер несподівано у Львові.
У повоєнні роки Юліян Маґур, проживаючи й працюючи у Великій Британії від 1948 року, як член Закордонних Частин ОУН, в перших місяцях 1951 року згололосився до підпільної праці в КЗ. По вишколі на радиста, він був перекинений до Польщі, а пізніше перейшов нелеґально в Україну у 1953 році. На жаль, в той час лінія зв’язку, по якій
він пішов, вже була під наглядом польської Служби Безпеки та КҐБ, однак його не заарештували. Інтеліґентний і кмітливий Юліян Маґур по кількох тижнях зорієнтувався, що довкола нього не все в порядку й у своїй депеші повідомив КЗ попередньо умовленим знаком, що він і все його оточення є під наглядом КҐБ. Це був дуже відважний крок, бо він чи не першим подав правду про свій дійсний стан. По якомусь часі Юліяна-„Марка” все ж було заарештовано.
Згадуючи той час, Святослав Василько писав у книзі Ю. Маґура „Про себе і КДБ розповідає „Марко”, що побачила світ у львівському видавництві „Поклик сумління” 1996 року: „…десь осінню 1953 року керівник Крайового Зв’язку (КЗ) сотн. Богдан Підгайний уповноважив мене зайнятися дуже важливою і таємною ділянкою в праці КЗ, саме: зашифровувати і розшифровувати телеграми, які висилалися до наших радистів в Україні і в Польщі, включно з телеграмами від Мирона Матвієйка („Усміха”) та інших. Він віддав у моє розпорядження таємний архів, в якому зберігалися всі вислані і прийняті телеграми, дані про радистів, умовні розпізнавальні знаки та всякі ініші зауваги, включно з темпераментом та звичками поодиноких осіб-радистів. До цього архіву мали доступ, як мені відомо, крім мене,
тільки хор. Володимир Керод, відповідальний за радієві зв’язки і, очевидно, керівник КЗ сотн. Богдан Підгайний. З Юліяном Маґуром („Марком”) в’язали мене дружні взаємини від кількох років і тому я зацікавився його долею. Телеграми від „Марка” були для мене втіхою, як доказ, що він живий. Десь у третій телеграмі від нього, яку я почав розшифровувати, на мить забилося моє серце. В сьомій групі п’ятірки я не знайшов умовленого знаку-підтвердження, що все добре. З Юліяном-„Марком” було домовлено, що умовний знак має бути тільки в 7-ій групі, а коли він буде в одній з інших груп, це значить, що він під наглядом КДБ. Такий умовний знак я знайшов аж у 12-й групі радіограми. Ще заки покликати сотн. Підгайного, я посягнув по течку „Марка”. Сумніву не було. Пригадую, коли я роз’яснив Б. Підгайному ситуацію, він ледь помітно змінився на лиці… Дуже ризикованим, сміливим, вчасним повідомленням „Марко” безперечно заощадив багато труду для праці КЗ і, можливо, врятував деяким людям життя. В цьому його заслуга…”.
...
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар