ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 20 жовтня 2013 р.

ЛІКАРСЬКИЙ СВІТ ЗА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

                                        ЗА ДИРЕКТОРІЇ УНР (1919-1920)


                                         З упадком гетьманського уряду в грудні 1918 р. прийшла в усій медично-санітарній та червоно-хрестній службі велика зміна, яка полягала на з'єднанні функцій медично-санітарної служби (в армії) з діяльністю Товариства Українського Червоного Хреста. Причиною такої реорганізації був новопосталий воєнний стан між Українською Народною Республікою та совітською Росією. Воєнне положення приневолило з'єднати чи мілітаризувати всю червоно-хрестну службу, а цивільна активність Товариства Українського Червоного Хреста була можливою лише поза кордонами України у відношенні до міжнародного Червоного Хреста, червоно-хрестних Товариств інших держав та медично-фармацевтичних фірм, в яких можна було купити якусь кількість ліків для армії та потреб населення Української Республіки.

                                        Ось тому то вся історія червоно-хрестної служби в Україні, починаючи з січня 1919 р., має здебільша військовий характер та з тої точки зору треба до неї підходити. Червоний Хрест*) в Україні ніс допомогу армії та населенню. Все це було узалежнене від воєнно-оперативної ситуації та льокальних проблем серед цивільного населення.

                                        З приходом нового республіканського уряду в половині грудня 1918 р. санітарну місію в Києві перебрав д-р Одрина, пізніший міністр здоровельних справ УНР. Його помічником чи заступником був д-р Карабай.

                                       Одначе вже в лютому 1919 р. прийшлося евакуювати Київ. Штаб київської медичної станиці евакуюовано в окремому поїзді з обсадою 200 санітарних службовців та аптечного складу під управою Лютого-Лютенка. Однак тому, що абсолютна більшість медичного персоналу не була українською, а якщо й була української національности, то малої свідомости, в дорозі до нового тимчасового приміщення уряду в Вінниці медична обслуга танула як сніг. Дезертирство в санітарному поїзді було, так сказати, нормальним явищем. Постійне наступання ворога і брак контролі урядових органів були додатковим від'ємним чинником в послабленні медично-санітарної служби в армії та по містах Української Республіки. Не обійшлося і без крадежі з евакуаційного санітарного поїзду всякого добра на протязі евакуаційного періоду між лютнем та квітнем 1919 р. Коло 3,000 комплектів цінної білизни чи бандажів зникло з магазину і згодом сильно бракувало цього товару в нових воєнних операціях на Поділлі та Волині.

                                     В час евакуації лікарського складу з Лівобережжя та Правобережжя багато лікарів, особливо неукраїнської національности, залишилися на місцях, проголошуючи політичний "нейтралітет" у відношенні до існуючої та нової совітської влади. Ось тому медично-лікарська сила значно зменшилася та її недостача дуже відчувалася в армії та по малих, поруйнованих воєнними діями, містах. В багатьох випадках доставці ранених з фронту до польових шпиталів закидали шпитальну площу раненими. Обмаль лікарів спричинювала перевантаження працею місцевих лікарів, а то їх прямою безрадністю.

                                      Недостача медикаментів приневолила уряд відправити певну кількість лікарів за кордон до існуючих при посольствах чи дипломатичних місіях червоно-хрестних станиць чи санітарно-медичних служб для кращого наладнання закупу лікарств та обслуги сотень тисяч полонених в таборах у Німеччині, Італії, Австрії Чехословаччині, в Румунії. Малося на увазі поробити якнайшвидше доповнення малої Армії УНР.

                                       За даними п. Совачевої, на чолі з д-ром Холодним відправлено в держави Західної Европи аж 42-ох лікарів в службовому характері. Ясно, туди попадало багато таких лікарів, яких присутність за кордоном була зайвою, а виїжджаючи туди, ті лікарі мали на увазі тільки власний, зрештою, зрозумілий інтерес: рятувати себе і свої родини від лих війни та від пошести тифу, який жахливо нищив не лише вояцтво, а й лікарів у польових шпиталях. Тому то, коли в березні 1919 року санітарний поїзд переїздив р. Збруч на територію ЗОУНР, стан медичної обслуги УНР становив всього... 13 людей на 150 з липня того ж року. Дезертирство і виїзд людей на захід зруйнували весь апарат колись добре діючої червоно-хрестної чи санітарно-медичної служби за мирного часу на протязі літа 1918 р. аж до упадку гетьманського уряду.

                                     На території ЗОУНР (Галичини) санітарно-червонохрестна служба (з Придніпрянщини) мала свій осідок в м. Бродах, де теж і була червоно-хрестна станиця Галицької Армії та всієї галицької держави. Маючи сякий-такий спокій, санітарно-червонохреетна управа УНР змогла переорганізуватися. Одначе, за звідомленнями п.Совачевої, перевибори управи Червоного Хреста та санітарно-медичної служби УНР переводилися не так по принципу фаховости людей, а партійно-політичному, що, ясно, від'ємно впливало на дальшу працю медичної служби та долі цієї важливої установи в армії та в державі.

                                      Виходячи з засновку, що Галичина творить лише автономну область УНР, Управа УЧХреста УНР претендувала на медичне майно галицької держави, яке під управління д-ра Танашкевича містилося в чотирнадцяти санітарних вагонах. Для армії УНР це був велетенський склад припасів.

                                     Одначе тому, що бої на польсько-українському фронті не вгавали, а навпаки посилювалися із прибуттям на галицький фронт польської "синьої дивізі" ген. Галлера, медичне майно галицької держави було необхідне для Галицької Армії. Ось тому не можливо було відступити чи приєднати галицьке медично-аптечне майно до медичної управи придніпрянського уряду та його збройних сил. Очевидно, внаслідку суперечки, кому повинні служити запаси ліків та білизни, поставали дисонанси територіального характеру чи регіонального патріотизму. Д-р Совачів, як начальник придніпрянської санітарної управи, мусів починати свою працю з тим майном, яке йому пощастило врятувати чи упорядкувати в час постою на "мирній" території ЗОУНР.

                                   Щойно від 15 липня 1919 р. галицька санітарна служба з сотнею людей обсади та цілим майном перейшла галицько-український кордон та стала на службу спільним збройним силам УНР. Шефом військово-санітарно-червоно-хрестної служби в Україні був у той час д-р Верхрадський, який ще 1 липня 1919 р. замінив д-ра Совачева. Це був час наступу на Київ та надії на поворот до столиці та інших областей України. В серпні 1919 р. головство медичної служби (з невідомих авторові цієї праці причин) замінив Андрій Вязлов, який проте швидко потім помер на тиф. Його співробітник, міністр здоров'я Одрина 16 листопада 1919 р. відійшов у вічність. Місце Одрини припало д-рові К. Підбуцькому.              

                                 Центром всієї санітарно-медичної служби став Кам'янець Подільський — тимчасова столиця української держави. Тут і містилися й головний шпиталь та міністерство здоров'я. Тут працювали лікарі: д-р Махулько, д-р Робцевич, д-р Ціпко, д-р Різочка з Галичини та голова аптекарського відділу Лютий-Лютенко.

                                 Із медсестер в управі УЧХреста урядували пані Вязлова та Совачева, які мали нагляд над хворими та раненими по польових шпиталях. Велику прислугу робили армії та всій медичній службі УНР галицькі лікарі та санітари.

                                  Одначе їх праця була в більшості припинена з приходом в листопаді 1919 р. до Кам'янця польських військових відділів (17 листопада 1919 р), які перевели арештування усіх тих людей так, що санітарній управі Кам'янця приходилося нести опіку — галицьким медичним арештантам в кам'янецькій тюрмі. Відсутність галицьких санітарів та лікарів в армії УНР та по шпиталях на останніх куснях території Республіки дуже від'ємно відчувалася в усій праці червоно-хрестної служби.

                                  В кінці листопада 1919 р. голова української військової Медично-Санітарної Служби д-р Підбуцький зрезиґнував зі свого посту та його місце знову прийшлося зайняти д-рові Совачеву, який сповняв свої функції до кінця державности України, тобто 20 листопада 1920 року.

_________________________
*) Назва, яка заступила давню: Санітарно-Медичного Управління.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації