ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 4 квітня 2013 р.

БОГДАН ЛЕВИЦЬКИЙ

(1910 — 1972)

                             Уроджений в 1910 році в селі Лукавиці Вижній, стрийського повіту, де його батько був парохом, Богдан ніколи не був "паничем". Навпаки, в часі побуту дома, його місце було постійно між молоддю села, де були його найближчі приятелі. Убогі і багатші, сини заможних селян і з бідних закурених хат, разом творили щирий гурт. Як відомо, наші сільські хлопці за приязнь платили ще більшою приязню, а за добре серце віддавали себе цілих. Кривим оком дивилася на це польська влада і тому молодому Богданові приходилось кількакратно засмакувати тюремних гараздів. Не оминула його теж Береза Картузька, ця незмивальна ганьба Польщі.

                             Для студій вибрав Богдан рідний Львів, щоб тут серед своїх, серед найближчих здобувати освіту і здобувати краще завтра свому народові. А опісля в невеликих містах Галичини, в найближчому стику з тими, що його найбільше потребували, давав їм поміч і пораду. Захищав їх.

                              Коли ж формувалася Дивізія "Галичина", він одним з перших став у її ряди. Ілюзій він не мав щодо гітлерівської Німеччини і її антиукраїнських намірів. Як член ОУН, він зі своїми думками не крився. Він усвідомляв, пояснював, переконував, що нам ніхто нічого не дасть, але мусимо собі самі здобути, а для цього треба сили й рішучости. Треба бути гнучким як найкраща сталь. Він бачив знущання і насильства "іберменшів", він знав, що вони йдуть на знищення українського народу, але він теж знав, що в боротьбі рішає зброя та вміння орудувати нею. Він знав, що коли матимемо відповідну збройну силу, то повернемо її туди, куди треба нам.

                             З Дивізією він, як чесний вояк, ділив долю і недолю від перших днів вишколу, почерез бій під Бродами, важкі відступи, безнадійні бої в Каринтії, накінець табори полонених. Вартість людини пізнається в біді. А в найгіршій біді пізнається її найглибші моральні цінності. В таборах Белярії і Ріміні, Богдан не падав духом. Бо ті, що стоять на ногах, що не гнуться і не падають, що борються, скорше чи пізніше перемагають. Ця правда була невід'ємною частиною його характеру.

                             Знайшовшись у полоні вже на самому початку Б. Левицький разом з мґр. Стеткевичем зорганізували Верифікаційну Комісію для перевірки документів, а радше освітнього стану кол. студентів середніх та високих шкіл, які в ході війни потратили свої документи. Завдяки цій Комісії, якої д-р Левицький був головою, сотки колишніх студентів дістали нові документи завірені Східньою Конґреґацією при Апостольській Столиці, на підставі яких вони пізніше успішно продовжали свої студії в університетах Західньої Европи та Північної Америки.

                           Опинившися в Америці, він не задоволився своїми особистими успіхами і своїм приватним життям; він зразу пірнув у громадську активність. З групою таких самих, як він, співзакладає Братство Дивізійників і починає таку успішну акцію опіки над могилами товаришів-дивізійників, яких кості порозкидувані по чужих полях боїв. Довгі роки він був зразковим головю Т-ва опіки над могилами дивізійників "Броди-Лев".

                            Він, що на Рідних Землях оформлював душу сільської молоді, — свідомий небезпеки, яка грозить нашій молоді в країні нового поселення, разом з іншими включився до праці за національне виховання молодого покоління і з питомим йому завзяттям цілими роками організував, приєднував і загрівав інших, як член та голова Пласт-прияту.

...

"Українське Слово" — Париж

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації