ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 22 лютого 2013 р.

БОЇ НА РІЦІ СТРИПІ І ПІД ЛИСОНЕЮ

Іван Калинович
Підполковник                                     
Окремої Кінної Дивізії

            (Спогад колишнього старшини царської армії з нагоди 50-річчя УСС, 1916 р.)


                                             Наш 450 піший Змієвський полк, на початку 1916 р. був укомплектований каспійськими рибалками. Вони були високі, широкоплечі і співучі. Були старої віри. В піснях своїх оспівували сине море — Каспійське, «матушку рєку» Волгу. Співали про «купечеськую дочку» і про «бєлиє снєґа». Про царя вони не згадували. Проте Стєнька Разін був у них в крові. Треба було тримати їх «розумно-суворо». Командиром полку був фон Копшталь. Він і ген. Щербачов були жонаті з сестрами. Ген. Щербачов командував 7-ою армією. Наступ мав вести ген. Брусилів. Наш полк прибув з Бесарабії 4 червня 1916 р. і змінив «фінляндських стрілків» на р. Стрипі, в Галичині, на північ від м. Гайворонки і зайняв позиції проти села Бурканова. Місцевість була болотниста, віддаль від ворога 2000 метрів. На день виставлялася застава на віддаль коло 1000 метрів, для кращого обстрілу. Перший раз, на зорях, повів я, щоб мати уявлення про мій відтинок... і побачив на стіні окопу білі паперці приколоті кілочками. Там було написано: «Брати українці! Ми українці з Галичини, боремося за волю України, переходьте на наш бік... будемо разом здобувати Україну. Українські Січові Стрільці». Бунчужний, каспієць, який був зі мною, ніби пояснив: «ета ваше благородіє, хахли з под Австрії». За кілька день, я як командир сотні дістав диспозицію бою. Три дивізії, крім нашої 113-ої, Стрілкова Туркестанська, Стрілкова Фінляндська і Заамурська-сибірська мали вести наступ. Головний удар ішов на Гайворонку. На випадок успіху була підведена кінна дивізія графа Келлера для глибокого прориву. Проти нас були німецькі частини (Гайворонка), австрійці і УСС. Нашому полкові треба було робити демонстрацію на бурканівський ліс, і не доходячи 500 метрів окопатися. Але фон Кошпталеві треба було ордена св. Юрія і він в останній мент наказав: «взяти Бурканів». Я як випускник старої військової школи, не одержавши наказу на письмі, окопався при виході з житнього поля-самосіву, в 700 метрах від ворожих дротів. Десята сотня загналася на самі дроти, на УСС-ів і вся полягла. Зліва від мене, тяжкі втрати понесли 3-тя і 4-та сотні. Гайворонку взяли, але прориву не було... Копшталь наказав мені «планомірно відходити» і похвалив за малі втрати, 25 легко ранених. А солдатня пройнялася пошаною. Аж в кінці серпня ворог перед розсвітом почав підривати містки на ріці Стрипі, ми кинулися і застали пусті окопи. Тут я наочно переконався хто був проти нас. Ми знайшли багато молитовників в українській мові, листи з дому, збірки січових пісень. Мої чернігівці знали ноти: «та це ж наша мова». Тої ночі дивизія вирушила на ріку Коропець, на село Степанів, південніше від міста Козови. Марш був настільки скорий, що дівчата зі Степанова, що пішли раненько до Козови до церкви, вертаючися по полудні, попали на мою заставу. Півсотенний прийняв їх за шпигунів. Але це були молоденькі дівчата, святочно одягнені, з молитовниками в руках. Я заговорив до них по-українському і побачив, що їх самих пускати не можна, тому дав їм провожатого десятника Очколаза і наказав провести дівчат до їхніх хат у Степанові; дав йому в поміч двох вояків, українців. На ніч 452-й Кролевецький полк зайняв станцію і село Потутори, харківські — село Куропатники, але їх вибили УСС, вони відійшли, задержавши станцію Потутори. Вночі я дістав наказ змінити сотню, що була в Потуторах і окопатися. Станція була ціла, непошкоджена. На пероні росли каштани, в кабінеті начальника станції була навіть софа. Ніч була місячна, але з Золотої Липи піднімався густий туман. Просто передо мною були горбки — «Дикі лани», а праворуч за допливом Ценівкою мав бути фільварочок Малинівка. Я виставив сторожу (секрети). На рано в тумані явився ф. Копшталь і запевняв мене, що полкова розвідка цілу ніч була за Золотою Липою і нічого там не знайшла... дав наказ «перейти Липу і окопатися на тому боці». Сам погнав до 2-го куреня. Я пішов до секретів і довідався, що весь час чути говір, зправа «по-хахлацкі», а на ліво невідомо хто. Була 9-та година і я стягнув секрети. О пів 10-ої в тумані почали робитися «вікна» і нас почали обстрілювати. Два вояки, що несли воду були легко ранені. В бінокль було видно, що австрійські гармати, лівіше мене били по Золотій Липі. По телефону довідався я, що це, виконуючи наказ Копшталя, всі сотні другого куреня вислали по одній чоті, які не встигли переправитися і сховалися під берегом у воді. Крім кількох, що врятувалися, загинуло коло 100 людей. Гармати почали бити по станції і я влаштував свою централю у водопровідній трубі під містком. По телефону дізнався, що приходить 3-тий Кавказький корпус ген. Ірмана. Вночі ми стали, з куренем на горбках перед селом Шибалин і до ранку зробили окопи. Село було евакуйоване. Хтось пустив водний млин і було чути як він шумів. На зорях через наші окопи перейшов 451 Пирятинський полк і повів наступ на Лисоню. Тридцять шість польових гармат били по Лисоні... от-от мали взяти Бережани. Стрілянина точилася весь час, а під вечір я дістав наказ змінити Пирятинський полк, мені додали 2-гу сотню. Я перевірив по телефону через адьютанта «як я з 500-ма вояками можу заступити 4000». Адьютант делікатно сказав: «їх більше немає як 500». Як стемніло, провідники повели мене через Шибалин, і ми перейшовши по містках Ценівку переправилися на другий бік. В 20 кроках починалася гора Лисоня. Весь час нашого переходу, з великих дерев на Лисоні падали ракети, які освітлювали місцевість. Тоді треба було лягати. Нарешті мені показали вхід до пивниці, несло запахом гнилої капусти. В одному куті блимало світло. На соломі сидів командир Пирятинського полку Шестаковський. Я відрапортував: «Відділ з двох сотень, при двох тяжких кулеметах прибув на зміну довіренного вам полку». Полковник подав руку і крикнув адьютантові: «дайте поручникові Калиновичу стаканчик кон'яку, для хоробрости», а звертаючися до мене добавив «а як ви продержитеся тут до завтра, в чому я дуже сумніваюся — то вас змінить одна чота». І пояснив. Тут ми мали діло з мадярами, баварцями, а найгірше було з «ґаліційськими стрілками», вони до нас спеціяльно ворожо настроєні». Попрощавшися, він додав: «на Лисоні я втратив більше 3000 вояків. Я вийшов подивитися, які окопи, але їх не було. «Лізьте, Ваш-родь», прошепотів чийсь голос, «вони в 40 кроках і як ракета, — відразу беруть на мушку». Убитих була сила, і я дав наказ робити з них бруствери. Від 4-ої до 10 години на нас наступали мадяри. З десяток їх взяли ми в полон і від них довідалися, що вони в 3-ій годині змінили «ґаліційських стрілків». Досиділи якось до 8-ої години вечора. Тут почалася гарматна стрілянина по с. Посухів, де був 47 Карський полк  (Кавказький корпус). Нараз я побачив їхні лави, вони відходили до Ценівки. Таким чином оголювали мій лівий фланг. Я подзвонив до кап. Парфьонова: «що маю робити?» Він був в головній лінії за Шибалином. Очевидно грав у карти, бо беручи трубку, сказав: «сім пік». Не повірив. «Цеж Кавказький корпус, у страха великі очі». З досади я крикнув: «9 пік» і подумав, «чим ми гірше карців?» і дав знак до відвороту. Наш полк відійшов в район сіл Геленів, Козівка. Тут ген. Ірман робив нам параду. Здоровкаючися назвав: «Герої (лицарі) Бурканова і Лисоні». Перед церемоніальним маршем підсказав адьютант і крикнув: «Його Високопревосходительство приказав пройти «по Ширванскі» (з багнетами на руку). Це був привілей Ширванського полку... Це був аванс ген. Ірмана...

                                               Прийшло 1-ше вересня. Нашому полкові знову була призначена Лисоня. Стоячи в окопах біля села Шибалина, я бачив безкраї лави кавказців... Рушили і ми, почався затяжний лісовий бій... Наші гармати не могли дати нам помочі... Уже ми бачили  бережанський  став,   мадяри  відступали...   Нараз  Січові Стрільці... почалося пекло. Ми посунули назад. На половині гори стрималися... передихнули. На тягарових автах підвезли «учебну команду» — майбутніх унтер-офіцерів. Хотіли іти в наступ, почало вечоріти. Приїхало три генерали: Савич, Тимченко, Черкасів... хотіли бачити ситуацію. По річці Ценівці почався загороджувальний огонь, і УСС почали наступати. Зморені, голодні каспійці почали сунутися назад... все нижче, нижче. Генерал Тимченко, командир дивізії, підбіг до фон Копшталя: «Полковнику, ви хочете віддати в полон трьох генералів, ви швагер генерала Щербачова ?» «Учєбна команда в контр-атаку!» — скомандував фон Копшталь. Поручник Палкін, командир, кинувся вперід... захлиналися кулемти... січовиків сперли.* Генерали скористали з того і щезли. Вже з Дібща подзвонили: «очистити Лисоню»... і ми відійшли на старі позиції. А на другий день в район с. Геленів — Козівка. «Німець, мадяр, б'ються добре, але як 20 кроків: «пан — я ваш!», а ці галицькі хахли, — стріляє з кулемета доки не приколеш його до землі». — дивувалися каспійці.

                                             Згадуючи ці події, що вже мають майже 48-річну історичну перспективу, згадуючи, цю пошану до нас, лише за те, що ми билися під Буркановом і Лисонею і за це до нас зверталися як до «лицарів Бурканова і Лисоні», хоч ми не здобули ні Бурканова, ні тим паче Лисоні, мені приходить на думку, як треба возвеличити тих, що боронили і Бурканів і Лисоню і «не віддали»! Тоді я знав, що за бої під Лисонею ми заплатили 15000 убитих і поранених і нічого не здобули.

                                          УСС билися тому так завзято, бо боронили підступів до Львова, своєї столиці. Билися тому так, що мали на своєму прапорі: «Вільна незалежна Україна». А Москва була найжорстокішим ворогом цієї волі, бо то вона відібрала її. Билися тому так, що хотіли утерти сльози своїм матерям, жінкам і сестрам. Билися, коротко кажучи, словами щирого українського націоналіста, д-ра Юрія Липи, тому так, що хотіли «щоб над нашим ланом був лиш Київ паном». Щоб настав нарешті той час, коли за словами Шевченка, «по селах були лише діти та собаки», щоб жінки, навіть з рогачами, пішли в гайдамаки».

                                           Тому, нехай буде вічна Слава Українським Січовим Стрільцям, справжнім лицарям Бурканова і Лисоні...


(До друку передав Д. Микитюк, к. УСС)

_________________________
* Палкін дістав чотири кулі і помер. З 250 душ «учебної команди» вернулося 60.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації