ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 12 лютого 2013 р.

ЯК АНТАНТА «ПОМАГАЛА» УКРАЇНІ, 1919-1920 РР.

Василь Федорович 

                                 Відповідь коротка: не помагала зовсім, а навпаки шкодила їй, робила всілякі труднощі, підтримувала її противників, стосувала бльокаду.

                                                                  Становище України за Директорії


                                 Після гетьманського перевороту в грудні 1918 р. владу на Україні перебрала Директорія під головуванням Винниченка. Новий уряд під керівництвом Чехівського стояв перед важким завданням у внутрішній і зовнішній політиці. Внутрі держави треба було оформити владу та зорганізувати надійні військові сили. У зовнішній політиці довелося шукати виходу з того скрутного положення, в якому Україна опинилася після відходу австрійсько-німецьких військ. На всіх фронтах розгорілася війна: на заході створився польський фронт, від півночі і сходу наступали більшовики, з південного сходу просувався Денікін зі своєю Добровольчою Армією, на півдні в районі Одеси й Миколаєва загрожував французький десант з частиною російських добровольців, а на південному заході над Дністром стояли неприхильно настроєні румуни, що вже раніше захопили Басарабію і Буковину.


                            Проти тих всіх ворогів Україна мусіла виставити військо, а його тоді дуже бракувало.

                            Серед членів уряду і політичних партій зродилися тоді дві концепції: а) з більшовиками проти Антанти (Винниченко), в) з Антантою проти більшовиків (Петлюра). Хоч після поганого досвіду з німцями Антанта не була популярна серед населення, то все таки перемогла протибільшовицька орієнтація і Директорія почала шукати порозуміння з Антантою. Але Антанта, яка щоправда стояла на протибільшовицьких позиціях, поставилася холодно до самостійности України; вона змагала до відбудови «єдиної неділимої Росії», і, в слід за тим, попирала білогвардійців тобто Денікіна.

                                                                     Справжні цілі Антанти

                                Англія і Франція, а також ЗСА були зацікавлені «південною Росією», тобто Україною, в першу чергу з економічних причин. Різниця між ними була тільки в тому, що Англія і Франція мали тут свої війська, а ЗСА — лиш консуля, як торговельного аґента, та різних емісарів, що мали за завдання перевірити економічний і політичний стан України. Головною базою для формування і підготовки денікінської армії була територія на схід від Дону, бо, згідно з англо-французьким договором з 23 грудня 1917 р. про розподіл «сфер впливу» в Росії, ця зона належала до англійської сфери впливу. Отже, основна допомога для армії Денікіна мала приходити з Англії. Говорячи про денікінську армію, тодішній англійській міністер війни Черчіль самовповнено заявив: «Це моя армія», а прем'єр Ллойд Джордж признав, що англійська військова місія при армії Денікіна нараховувала кілька тисяч чоловік. 1

                                Французькі сили були розташовані в Криму, в Одесі, та південній частині України. Тому зрозуміло, що український уряд старався нав'язати в першу чергу контакт з французьким військовим командуванням. Але французи ставилися неґативно до України, ставляли українському урядові завеликі вимоги так, що не дійшло до ніякого порозуміння.
Теж ЗСА брали активну участь в допомозі білогвардійцям. В липні 1919 р. державний секретар Ленсінґ писав до військового міністра Бейкера, що Державний Департмент ставиться до Росії як до воєнного союзника і доставить їй стільки зброї і воєнного устаткування, скільки можна буде перетранспортувати морем.2

                                 Ту проросійську політику, очевидно, підтримував президент Вільсон.

                                  В вересні 1989 р. «високий комісар» ЗСА в Константинополі — Брістоль, повідомляючи державного секретаря про захоплення більшовиками Києва й Одеси, підкреслював, що ЗСА повинні грати головну ролю в економічній відбудові Росії, й тому треба вислати сюди окрему економічну комісію, яка приготовила б плян, в найближчих місяцях доставити в південну Росію американських товарів на суму приблизно 100 мільйонів долярів, але в заміну за сировину рівної вартости.3 В зв'язку з тим державний секретар казав вислати на Україну віцеконсуля Баррі, щоб відвідав Харків, Одесу й інші міста та перевірив економічне й політичне положення України.4 В своїм звіті Баррі підкреслював, що на Україні великий брак одягу та промислових товарів, а це створює корисні умови для американської торгівлі. Отже ясно, що економічні користі були основним мотивом американського зацікавлення Україною.

                                                    Французько-англійські розходження

                                Американці якось не поспішали з допомогою білогвардійцям. Натомість англійці і французи помагали їм в межах устійненої раніше сфери впливів. Однак після того, як французів усунено з їхньої зони, тобто з України і Криму, англійці використали ту обставину для привернення білогвардійців на свій бік. Вони «дипломатично» підтримували невдоволення денікінців діями французького командування так, що в результаті білогвардійці були захоплені англійцями, а до французів ставилися холодно.5 В зв'язку з тим англійські правлячі кола вирішили зревідувати угоду про розподіл «сфер впливу» з 1917 р. В червні 1919 р. лорд Керзон, який керував міністерством закордонних справ у час відсутности міністра Бальфура, повідомляв, що французькі дії в Одесі і на Україні так погіршили взаємини між французами і росіянами, що неможливо буде з ними успішно співпрацювати в тих районах. Після того, Керзон повідомив англійського посла в Парижі про те, що англійське військове командування одержало від Денікіна заяву про його намір розбудувати на Криму базу для білогвардійської армії та що Англія, не зважаючи на те, що це французька сфера впливів, погодилася задовольнити те прохання. Такий крок Англії не дуже подобався Франції, але вона зі свого боку, силою обставин, також згодилася на створення тієї бази, однак зазначила, що її рішення є зумовлене воєнною конечністю. Крім того, Франція звернула увагу, що вона в районах своєї сфери впливу надалі зберігає за собою право утримувати військові і цивільні органи для захисту важливих французьких інтересів.6

                              Тут зарисувався конфлікт інтересів Англії і Франції на території України. В його основі лежали економічні прагнення обох країн. Проте, не зважаючи на все, в них була спільна мета — допомогти Денікінові відбудувати «єдину неділиму» Росію. Англія, — як твердив далі Керзон, — завжди стояла на становищі, що України не можна трактувати окремо від Росії, та що Денікін одинокий заслуговує на підтримку. Коли ж Україна буде відвойована, то вона, згідно з твердженням Керзона, попаде під вплив Денікіна, а, тим, самим, буде під англійською контролею. Саме тому Англія домагалася зміни попередньої угоди про розподіл сфери впливів, вона хотіла таким чином зліквідувати французькі впливи в тих районах.7


                                                                    Англійські махінації


                                На допомогу Денікінові Англія старалася притягнути Польщу і Румунію, але вони на те не пішли, бо боялися відновлення великої Росії, вбачаючи в ній загрозу для своєї самостійности.

                               Захопивши Галичну, поляки почали посуватися з кінцем липня 1919 р. далі на схід, але не розгортали ширших дій і не готовилися помагати Денікінові, хоч Антанта настоювала на тому. Щодо України, то поляки мали свої політичні пляни. Це видно з інструкції, що їх головне командування польської армії переслало для ПВО (Польська Військова Організація) на Україні. В них доручалося полякам організувати на Правобережній Україні політичні виступи проти Денікіна, давати допомогу петлюрівцям, старатися зменшити більшовицькі впливи на місцеве населення, пропагувати незалежність України та попирати авторитет Петлюри.8

                               Воюючи проти більшовиків і денікінців, поляки мали свої окремі пляни. Видно це з заяви голови польської місії в Парижі ген. Розвадовського, який писав: «Найкраще нам почекати, поки більшовики, слідом за Петлюрою, переможуть Денікіна, щоб потім розгромити більшовиків, і в такий спосіб облегшити виконання польських завдань».9

                               В жовтні 1919 р. Керзон звернув увагу на те, що попертя Петлюри поляками серйозно гальмує дії Денікіна, бо, згідно з повідомленням англійського аґента, Петлюра не стримує більшовицького походу на Київ, а навіть дав наказ атакувати Денікіна. Керзон дійшов до висновку, що Петлюра співпрацює з більшовиками проти Денікіна. Щоб спаралізувати акцію Петлюри, англійці дали Денікінові вільну руку на Україні, а одночасно підготовляли перехід УГА на бік денікінців,10 бо були переконані, що уряд Петрушевича погодиться з Денікіном, і, в разі потреби, навіть виступить проти Петлюри (?!). На думку англійських політиків, галицький уряд готов піти на ту концепцію, бо це одинока шанса його існування, і Галичина зможе врятуватися, коли приступить, як автономна одиниця, до майбутньої російської федерації. Взагалі, Англія задивлена в «єдину неділиму» Росію, чомусь не розуміла або не хотіла розуміти української проблеми, коли навіть Галичину хотіла приєднати до російської федерації. Щоб мати кращу уяву про Галичину, англійський уряд хотів через своїх висланників довідатися, що таке галицький уряд, яку територію він займає, чи він всилі втримати ту територію на випадок поразки Петлюри, які його військові сили, які є гарантії, що галицький уряд дістане зброю з Відня та що та зброя буде вжита проти Петлюри і більшовиків, а не проти Денікіна.

                             В серпні 1919 р. українська місія в Лондоні вислала англійському урядові ноту в справі визнання України та допомоги українській армії. У відповідь на це, англійський міністер закордонних справ Бальфур заявив, що згідно з його інформаціями — українська армія не існує, Петлюра і Петрушевич мають щоправда своїх приклонників, але між ними нема порозуміння, тому англійський уряд на мировій конференції в Парижі не буде обстоювати незалежности України; нема також потреби висилати зброю для української армії, бо не знати, в чиї руки вона попаде.

                              Тим часом положення на Україні змінилося й англійський уряд почав міняти свою політику. Прем'єр Ллойд Джородж заявив на Паризькій конференції в вересні 1919 р., що «єдина неділима» Росія буде загрозою для Европи, тому — на його думку — Грузія, Азербейджан, Балтійські країни, Фінляндія і Україна повинні бути незалежні."

                              Проте, ця заява вже не змінила справи: Україна залишилася невизнаною і зброї не дістала.


                                                               Америка й Україна

                              Америка, яка послідовно вела (й досі веде!) проросійську політику, вважала, що Україна виявила нездатність до самостійного державного життя. До такого заключення прийшов державний секретар Ленсінґ на підставі звіту емісара ген. Джедвіна, який повідомляв, що на Україні «під владою Леніна більше права і порядку, ніж під Директорією». Це й вирішило питання продажу Петлюрі американської зброї.12

                              Зовсім інакше звітував про ситуацію в Україні інший американський емісар — майор ген. штабу Л. Мартін, який відбув подорож по Галичині й Волині. Ось його спостереження:

                              Уряд Петлюри компетентний, ефективний, працює над торговельною, аґрикультурною і виховною відбудовою краю. Харчів подостатком, цукру дещо менше. Панує страшна епідемія, брак ліків для її поборювання. Селяни наставлені проти більшовиків, всі хочуть самостійної України. Недавно уряд відкинув пропозицію комісара закордонних справ УРСР — Раковського про коаліцію більшовиків і галичан проти Польщі і Румунії. Українці відмінні від великоросів. Україна має можливості створити сильний стабільний уряд. Вона має
незвичайно родючу землю й багато мінералів; є всі можливості для закордонної торгівлі через Одесу. Пропонований поділ Галицької України між Польщу і Румунію створить в майбутньому небезпеку для обох країн і буде загрозою миру в Европі. Україна абсолютно протибільшовицька й Америка повинна їй помагати в боротьбі проти російського і польського імперіялізму.13

                              Американський уряд поставився до того звіту з резервою, бо вважав, що нема інших джерел, які підтверджували б спостереження і висновки майора Мартіна, який — до речі — не мав нагоди перевірити умов на Придніпрянській Україні. На вимогу державного секретаря Ленсінґа американський Червоний Хрест вислав на Україну майора Райдена і капітана Ірвіна з дорученням перевірити на місці ситуацію. Вони мали переслухувати лідерів різних партій так цивільних, як і військових, але не давати ніяких обіцянок. Після повороту з України Райден мав у Парижі конференцію з представниками Петлюри і Денікіна, але без ніякого успіху для українців.

                              В тому приблизно часі поляки зайняли Галичину, і це викликало деяку неясність у правному статусі української місії. В зв'язку з тим, державний секретар Ленсінґ запитував свого представника в Парижі, чи українська місія визнана і яку ролю вона грає на мировій конференції. Його поінформовано, що українська місія в Парижі діє, а чи вона визнана, тим ніхто не турбується, однак, її тут трактують, як визнану і переговорюють з нею, як з іншими делегаціями. Головою місії є гр. Тишкевич, а його заступником д-р. Панейко. В останньому часі два члени місії зрезиґнувати, бо вони підтримували політику федерації з Росією, а більшість членів є проти федерації.

                             Звіт з Парижа інформував далі Ленсінґа про те, що українська місія закупила тут більшу кількість американських військових матеріялів, але не має змоги вивезти їх з Франції. Ленсінґ був заскочений вісткою про ту трансакцію, бо вона була зроблена військовими чинниками самовільно, без порозуміння з Державним Департаментом. Тому він наказав перевірити ту справу та вияснити, чи Українська Республіка заплатила за товар готівкою, а якщо ні, то на яких умовах переведено ту трансакцію і яка запорука сплати довгу. На підставі перевірки стверджено, що американська Ліквідаційна Комісія не хотіла продати воєнних матеріялів Українській Республіці, як такій. Щоб вийти з положення, створилася торговельна спілка «Петрушевич, Тишкевич і Цефр», яка формально закупила товар, а потім передала його Українській Республіці. Всіх матеріялів закуплено на загальну суму 12 мільйонів долярів, а як заплату Ліквідаційна Комісія прийняла ноти українського державного банку.

                             На вимогу Державного Департаменту, контракт продажу воєнних матеріялів Українській Республіці анульовано, і як причину, подано обставину, що український уряд більше не існує і не може виконати взятих на себе зобов'язань. Очевидно, подана Державним Департаментом причина була тільки формальним окозамиленням, бо насправді Америка, як переконана заступниця «єдиної неділимої», вважала український сеператизм німецькою інтриґою для розбиття Росії.

                             Не помогли тут протести української місії і запевнення, що Петлюра є далі президентом України і головним отаманом її армії, та що український уряд вважає себе відповідальним за всі зобов'язання. Американці-емісари звітували Державному Департаментові, що Петлюра огірчений неприхильним ставленням Америки до України, а водночас просить, щоб американський уряд дозволив своїм громадянам українського походження вступати до української армії. На жаль, все те не мало впливу на зміну американської політики супроти України.

                             Щоб до решти добити скривавлену Україну, Антанта, враз із ЗСА, застосувала до неї бльокаду й не дозволила ввозити ніяких товарів, навіть так дуже потрібних ліків, закуплених в Західній Европі. Український уряд, а також ряд гуманітарних організацій зверталися до Верховної Ради Альянтів з просьбою зняти бльокаду, але не добилися ніякого успіху.4

                                                                                  * * *

                                Історія повторюється... Сьогодні Литва звертається до сильних світу з проханням про визнання, а світ мовчить. Видно ще далі покутує марево «єдиної неділимої...»


Джерела:

1.  Documents on British Foregin Policy, 1919-1920. First series, v.7, p.l49.
2.  Papers Relating to Foregin Relations of the United States, 1919: «Russia», p.398.
3.  Papers...p.770.
4.  Papers...p.773.
5.  Documents...v.3, p.341.
6.  Documents...v.3, p.469, 527.
7.  Documents...v.3, p.366.
8.  Dokumenty i materialy do stosunkow polsko-radzieckich, T.2,s.346-347.
9.  Dokumenty i materialy...T.2. s.374.
10.  Documents...v.3 p.616.
11.  Gt. Brit Parl. Debates. House of Commons, 1919, v.121, p.723.
12.  Papers...p. 782-790.
13.  Papers...p.778.
14.  Inhuman blocade strangling a nation. Washington, 1920.


Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації