ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 9 вересня 2012 р.

ПРАВДА ПРО УКРАЇНСЬКУ ДИВІЗІЮ

Зиновій Книш

                                  Не часто трапляється читати книжку про Україну та українців з-під пера чужинця. Тому з цікавістю беремо в руки український переклад книжки Вольфа-Дітріха Гайке п. н. "Українська Дивізія "Галичина", історія формування і бойових дій у 1943-1945 роках".

                                  Перегортаючи листок за листком, разом з автором переносимося у буремні воєнні роки, разом з Українською Дивізією ідемо крок за кроком від первопочатків її формування аж до капітуляції Німеччини. Автор, штабовий старшина німецької армії, начальник штабу Української Дивізії та єдиний старшина Вермахту в цій есесівській частині, написав свою книжку в полоні. Не мав він щоправда під рукою архівів Дивізії, бо вони пропали у воєнній завірюсі, зате пам'ять пережитого була ще свіжа, а крім того, ніхто інший не був у кращій спроможності написати таку книжку, як саме він, начальник штабу Дивізії, в якого руках збігалися всі інформації, всі нитки її воєнних діянь, і який мав можливість обкинути її поглядом з-гори, з командного посту, а не з низових позицій старшини, учасника боїв, що бачить тільки своє довкілля. Зібрав він у книжці багатющий матеріял, що без сумніву стане в пригоді майбутньому історикові Української Дивізії.

                                 Розповідь автора легка, не перевантажена фахово-військовими моментами і тому приємно буде її перечитати не тільки фаховим військовикам, але й звичайному читачеві, що цікавиться історією військових і політичних змагань свого народу, зокрема її періодом з часу другої світової війни. Дуже помічні для орієнтації читача ситуаційні шкіци, що ними густо ілюстрована розповідь. Напружена увага читача відпочиває, коли глядіти на багато зібраних у книжці фотознімок з життя Дивізії.  
           
                                  Від першої до останньої сторінки вражає нас не тільки велика об'єктивність автора, але і його неприхована симпатія до Дивізії, до її вояцтва, і далі до українців узагалі та до їхніх політичних змагань. Відряджений до Дивізії, як фаховий старшина булави, для виконання точно окресленого завдання, автор щиро ним перейнявся, віддав для нього все своє знання і всі свої сили. Пізнавши ближче українців, заприязнився з ними і полюбив наш нарід, став нашим приятелем, тим ціннішим, що зовсім безкорисним і наскрізь об'єктивним. Один з небагатьох німців, розумів він не тільки військове, але й політичне значення Української Дивізії і разом з українськими її організаторами щиро й запопадливо ввесь час за цей її політичний характер змагався. Його болів брак розуміння у своїх земляків важливости української справи, їх легковажний і нерозумний підхід до неї, що виявлявся також і в відношенні до Дивізії. Для нього ясна була велика помилка націонал-соціялістичної Німеччини у відношенні до України. Німці не принесли Україні нічого, замість большевизму дали їй нацизм — ось одверті і щирі слова автора. Це врятувало большевиків і Сталіна.

                                  "Українець, щоправда, у большевика не перетворився, він надалі залишився йому ворогом, але сумний досвід з німцями на багато, багато років викликав його недовір'я до Німеччини", жаліється автор у кінцевих завваженнях до свого твору. Відблиском такої нерозумної політики німців було м.і. і їхнє ставлення до Дивізії. Їй відмовляли навіть національної назви і минуло чимало часу, заки дозволено їй уживати назви "Українська Дивізія". Здивований начальник її штабу запитує себе, а посередньо також і своїх земляків:

                                   "Чому щойно тепер дозволено всі ці національні форми, коли вони вже майже не мали практичного значення? Чому це не сталося раніше? Німецький націонал-соціялістичний уряд зробив основну помилку тим, що перецінив німецькі сили і бажав мати вільну руку в своїх діях. Скільки разів українці ставили питання: чому німці не дають їм жодної політичної програми? Українці були готові до співпраці з німцями, хотіли брати участь у боротьбі проти московського большевизму по німецькому боці. Але вимагали для себе програми, що гарантувала б визволення українського народу. Хто може очікувати якогось піднесення без ніякої програми? Без виразного майбутнього?"

                                 Поминаючи чисто історичні факти й події останніх трьох років війни, що в них брала участь Українська Дивізія, книжка рясніє нераз дуже вдатними й тонкогострими поміченнями, що й тепер ще дають нагоду і змушують призадуматися над їхніми причинами й наукою, що її звідти можна витягнути. Німець з роду, але прихильник українських політичних змагань, у своїх спостереженнях та висновках з них наскрізь об'єктивний і безсторонній. Симпатія до українців не засліплює його і він тверезо дивиться також і на деякі негативні наші риси. З другого боку, ця ж сама справедливість, підказує йому брати в оборону українців перед безпідставними обвинуваченнями його німецьких земляків, що частенько намагалися скинути з себе вину на українського жертвенного козла.

                               Як оцінює автор українців? У них переважає емоція над розумом, усе сприймають ідеалістично, тому бракує їм реалізму в практичному житті. Німці, зокрема ті, що мали відношення до Дивізії, не мали поняття про українську психіку й не старалися навіть її пізнати та зрозуміти, і це було одною з найважніших причин непорозумінь між українцями й німцями. За малими вийнятками, німецькі старшини й підстаршини ані віком, ані досвідом не підходили до чужонаціональної своїм вояцьким складом Дивізії.

                               Для нас цікава й важлива характеристика українського вояцтва Дивізії. У першому її формуванні, до часу бою під Бродами, склад її, на думку автора, був дещо ліпший від переформованого після бою. Спочатку голосилися тільки добровольці, що сподівалися боями Дивізії посунути наперед справу визволення України та переломити негативну поставу німецького політичного проводу до українського народу. В другому складі були теж тільки добровольці — нікого до служби в Дивізії не змушували — але йшли туди головно втікачі від большевиків і голосилися вони формально добровільно, але фактично — під тиском обставин. Те саме можна казати про зголошених добровольців з-поміж українського робітництва, вивезеного до Німеччини. В одному й другому випадках був це сирий матеріял, майже без військової підготови, лише з-рідка з вояцькими нахилами. Все ж таки всі виявляли бажання і добру волю стати вояками.

                               Не скриває своєї думки автор і про старшин-добровольців. Не всі найкращі старшини зголосилися до Дивізії. Деякі з них не добилися жодного успіху в житті і сподівалися знайти в Дивізії безтурботний приют. У деяких виявлявся сильний нахил до дискусій, а менше до плянової інтенсивної праці, в декого було надто мало почуття обов'язку та відповідальности за своїх підлеглих. Проте, серед старшин панувало захоплення і кінець-кінців автор підкреслено признає, що українські старшинські і підстаршинські кадри здали бойовий іспит у Дивізії з дуже добрим вислідом. Завважує теж він, що український старшина нерадо служить у казармі. Його якості виявляються щойно в польовій службі та на полі бою. В деяких справах, як маскування, використовування терену, український старшина виказував навіть перевагу над своїми німецькими товаришами зброї.

                                Характеристика українського вояцтва в начальника штабу Української Дивізії прихильна, можна сказати навіть надсподівано прихильна. Зокрема доволі несподіваним для нас виглядає ствердження, що галицький українець — а головно з них складалася Дивізія — набагато ліпший у наступі, як в обороні. Не раз і не два на різних місцях своєї книжки підкреслює автор, що від бою під Бродами аж до останніх воєнних дій у боротьбі з партизанськими загонами в Югославії виявлялося, що українці маловідпорні на ворожий обстріл в оборонних позиціях, психічно не підготовані до важких позиційних боїв, вразливі на сильний вогонь і легко їх витиснути з оборонних позицій. Зате в протинаступах і в атаках виходили наверх високі бойові вартості українського стрільця, там він завжди виявляв свою перевагу над ворогом, відбирав утрачені позиції та здобував нові терени.

                                 Пізнавши цю рису українського вояка, командування зручно використовувало її в воєнній тактиці, ставило слабшу першу лінію оборони в передбачуванні, що подасться вона під натиском ворога, зате тримало під рукою сильні резерви поблизу фронту і кидало їх у протинаступи, що майже без винятку розбивали ворога та примушували його до відвороту.

                                  Зрештою, як слушно підмічує автор, "в випадку українського вояка найважливішу ролю відограють командири: там, де добрий і здібний командир, що вміє завоювати собі серед вояцтва авторитет, там український вояк виявляє найкращі бойові досягнення і витривалість та рішучість у наступах".

                                 На жаль, не мала щастя Українська Дивізія до свого командира. На те становище призначено ген. Фрайтаґа, тупого військового бюрократа, до того ще не фронтового військовика, тільки командувача поліційною частиною. В нього не було ніякісінького зрозуміння до українців, перший-ліпший німець важив у нього більше від найкращого українця. Українським старшинам просто не давав він нагоди виявити своє вміння, його мрією було перетворити Дивізію в чисто німецьку своїм старшинським і підстаршинським складом військову частину. До самого кінця Дивізії носився він з думкою, щоб у кожному полку створити один виключно німецький курінь. Через незвичайні організаційні труднощі, бож усі частини стояли на передовій лінії фронту, цей проект відкинено.

                                 Його постава до українців часами межувала зо зневагою. Після бою під Бродами нарікав він їдкими й неперебірливими словами на погану і боязливу поведінку українців. Щойно коли виявилося, що й деякі німецькі частини під Бродами попали в паніку, коли німецькі голоси ствердили, що ніяка частина навіть частинно не несла такої великої відповідальности в найнесприятливіших умовинах, як саме Українська Дивізія, та ще й у її першому бою, коли стало відоме, що навіть Гіммлер не засуджував Української Дивізії — злагіднив він свій тон. Та не надовго. В промові до українських старшинських кадрів у школі вважав він за потрібне підкреслювати тільки негативний бік поведінки українців під Бродами. Це довело до того, що навіть німецький командир школи став на захист українців. Автор коротко характеризує його ядерними словами: "Командиром Дивізії повинна була бути людина здібна, великодушна, політично мисляча, а не честолюбний,   неприємний,   дрібничково-бюрократичний генерал Фрайтаг".

                             На добре ім'я Дивізії треба записати, що в ній було мало дезертирів. Від початку її створення в 1943 році, аж до останнього маршу в полон дезертирувало всього 600 вояків. Тільки дуже небагато з них піддалися пропаганді словацьких чи югославських партизанів, більшість відійшла або тому, що не бачила ніяких перспектив у продовжуванні боротьби по німецькому боці і змішалася з місцевою людністю, щоб опісля вернутися додому, а деякі воліли продовжувати боротьбу проти московського большевизму в рядах Української Повстанської Армії. На думку автора, 600 дезертирів серед таких умовин безвиглядности в боротьбі і в такому великому числі вояків Дивізії (20.000 разом з запасним полком) — це кількість дуже незначна.

                           Важливе для нас і для чести вояка Української Дивізії буде ствердження автора, що майже не було в Дивізії проступків проти цивільної людности. А коли й були які, то хіба тільки під час бойової акції проти партизанів, коли в цивільній людності важко відрізнити винних від невинних. Нарікання на те йшли головно від самих німців, бо деякі німецькі частини хотіли записати власні провини на рахунок Дивізії тільки тому, що це була українська, а не німецька частина.

                          Авторові можна бути тільки вдячним за написання тієї книжки, а Братство Колишніх Вояків Першої Української Дивізії УНА привітати за те, що подбало про її переклад на українську мову.

Українське Слово (Париж) ч. 1552 (29. VIII)
і ч. 1553 (5. IX. 1972)


Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації