ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 17 березня 2011 р.

РЕВУЦЬКИЙ ВАЛЕРІЯН

Визначні постаті

Ревуцькии Валеріян (професор-почесний UBS), видатний учений, член багатьох канадських, американських та українських академічних інститутів, народився 14 червня 1910 р. в Іржавці, на Полтавщині, помер 22 грудня 2010 р. у Ванкувері в лікарні.

У його пам'ять поміщуємо нарис покійного д-ра Василя Вериги із часопису Свобода, США, та спомин проф. В. Ревуцького про Голодомор з його інтерв'ю.


Василь ВЕРИГА

ПРОФЕСОР ВАЛЕРІЯН РЕВУЦЬКИЙ У ТАБОРІ В РІМІНІ

Кінець Другої світової війни захопив проф. В. Ревуцького в Австрії, де більшовики чулися, як у себе вдома, і викрадали нелюбих їм людей. Так вони захопили австрійського громадянина А. Бізанца і вивезли його до Москви. У перші роки по Другій світовій війні більшовицькі аґенти вільно пересувалися по західноєвропейських країнах і схоплювали визначних діячів українського визвольного руху та вивозили до СРСР або вбивали таки на місці, як це сталося із д-ром Левом Ребетом та Степаном Бандерою. Коротко кажучи, саме перебування за межами СРСР не було ґарантією спокійного життя. Так, проф. Ревуцький, опинившись під кінець війни в Австрії, не почувався у повній безпеці і тому дістався до Риму в Італії, де вже був Український Комітет Допомоги втікачам з України. Але Італія тоді була переповнена комуністичними аґентами з СРСР та й своїми власними комуністами, готовими до послуг Москви. В Українському Допомоговому Комітеті йому порадили дістатися до табору біженців, але проф. Ревуцький вибрав табір інтернованих дивізійників у Ріміні, які присягали на боротьбу з большевизмом. Він уважав, що то найпевніше місце для   нього, і там напевно його охоронять перед комуністичними аґентами.

10 липня 1946 р. о. д-р Михайло Ваврик особисто поїхав до Ріміні і відпровадив професора Ревуцького до табору, де прийняли його на місце іншого дивізійника, який недавно „вибрав волю, і там, як колись на Січі, йому дали нове прізвище того ж дивізійника. Так проф. Ревуцький став полоненим. У тому часі у таборі був уже один найстарший віком „дивізійник" Олексій Девлад, який приєднався до Дивізії, коли вона відступала з фронту, колишній працівник славного історика, фольклориста й письменника Дмитра Яворницького у Дніпропетровську.

Проф. Ревуцький, осівши у таборі, виходив щодня на збірку рано і ввечері і був спокійний, що там його аґенти не знайдуть. Він скоро виявився дуже корисним таборянином, бо в таборі існував уже театральний гурток під керівництвом Степана Столярчука, який запросив його до співпраці - викладати у театральній школі та бути інструктором у підготовці.

Крім того, проф. Ревуцький писав статті до таборових газет, зокрема до тижневика „Батьківщина", що його редагував хор. Семен Федюк, який у тому часі ішов на лікування, і редакцію перебирав підхор. Василь Верига.

Від вересня 1946 року до березня 1947 року на сторінках „Батьківщини" появилися наступні: „Народ і театр", „Володимир Короленко", „Українська опера", „Диктатор Брюкнер", „Про театральну освіту", „Навколо вистави „Малахія", „Опера і Микола Лисенко", „Перлина драматургії", „Героїчна соната", „Дернівський різдвяний вірш", „Український пореволюційний театр" у 3-х частинах, „Нові драми Ю. Косача", „Коли прокидаються мертві", „Дві львівські прем'єри", „Карло Ґольдоні". Разом 18 статтей, які інформували про театр і його значення у розвитку української культури.

У 2004 році Головна Управа Братства кол. Вояків 1-ої УД УНА звернулася до проф. Ревуцького із запитом, чи не міг би він взятися за редакцію другої частини збірника про побут дивізійників у таборі Ріміні, в Італії. (Першу частину зредаґував і видав покійний Всеволод Будний у Нью-Йорку в 1979 р.)

Коли ж він погодився і Братство передало йому зібраний В. Будним матеріял, Управа згодом виписала йому чек на 500 дол. за редакційну роботу і за кошти поштової пересилки.

Але проф. Ревуцький чека повернув, кажучи, що він робить це як подяку дивізійникам за те, що вони поставилися до нього дуже прихильно, коли він прийшов до табору.   
   

ВАЛЕРІЯН РЕВУЦЬКИЙ ПРО ГОЛОДОМОР

З інтерв'ю (переклад з англійської)

ВР: Міліціонер прийшов до мене з наказом, що я маю з'явитися на такому-то місці в такому-то часі. Я був студентом Київського будівельного інституту, і мене змобілізовували на жнива тому, що по селах дуже багато людей повмирало. Мені було наказано викликати селян на роботу. Я йшов від хати до хати. В одній хаті я застав опухлу дівчину. Коли я сказав, що вона повинна йти на роботу, вона відповіла, що не може, бо розпухла з голоду. Я запам'ятав ту хату й наступного дня я приніс їй мій раціон хліба. Я зробив це знову, і що сталося? Хтось доніс на мене до члена [комуністичної] партії, який був наставником нашої групи, що я годую [цю дівчину]. Він зателефонував мені і сказав: „Слухай Ревуцький, що ти робиш? Ти годуєш ворога народу! "

Інтерв'ювер: Вас покарано?

ВР: Так. Мене післали працювати при зборі сіна. Це була неймовірно важка праця. Два дні відробив, а на початку третього зімлів.

Я також бачив, як вони і допитували й покарали голову сільської ради, Мельника. Вони викинули його з [комуністичної] партії. Але то був цікавий випадок. Під час слідства голова трійки* зібрав селян і сказав їм: „Ну, скажіть що-небудь про Мельника!" Тиша. Він повторив: „Говоріть!" Нарешті, голос почувся ззаду: „Що можна казати? Якщо хто-небудь що-небудь скаже, вночі його відвідає „червоний півень [вогонь]!"

Так вони не отримали жодних свідчень [проти Мельника]. Але Мельника та його співробітників „вичищено". Голову тракторної станції, що був аґентом НКВС, застрелено з-за кущів. Опір кампанії [колективізації] був запеклим. Я був там близько місяця, і там було п'ять або шість випадків [опору]. Я бачив це сам. У селі Руда був ліфт, де зберігалося зерно. Біля нього був напис: „Не зближайся на 100 метрів до ліфта!" Охоронці стріляли до кожного, хто зблизився до ліфта, в якому було досить зерна. Це був сплянований ґеноцид проти українського народу. І наслідки цього голоду вплинули на менталітет нашого народу. Жорстокістю і брутальністю, з якою чиновники трактували населення, мали вплив. Люди стали твердшими, черствішими. Це психологічні наслідки цього страшного голоду. Не дай Боже.

___________________________
* Трійки НКВС були комітети, що складалися з трьох членів. Під час голоду ці трійки діяли так само, як суди, з правом проводити слідство, оскаржувати й виносити вироки в усіх політичних справах, згідно з „Законом про захист державного майна", який вступив у силу влітку 1932 р. Будь-яка крадіжка продуктів харчування або невиконання плянів колективізації вважалися актами саботажу або контрреволюції — злочини проти держави, і, отже, політичні. Вироки були остаточними, без можливости апеляції.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації