ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 15 січня 2011 р.

DIVIDE ET IMPERA

Ганс Франк, колишній губернатор т. зв. Генеральної Губернії, яка була створена на території Польщі після польсько-німецької війни в 1939 р., і до якої в серпні 1941 р. було включено Східню Галичину, провадив за час свого урядування докладний щоденник від 25 жовтня 1939 р. аж до 3 квітня 1945 р. «Щоденник» охоплює протоколи засідань вельможів Генеральної Губернії і зборів партії Гітлера в Генеральній Губернії, а також щоденник самого губернатора, в якому він описує свою діяльність. Цілий щоденник складається із 38 томів або приблизно 11 тисяч сторінок машинопису і має величезне багатство першоджерельного історичного матеріялу, і як такий був повністю використаний, як доказ на суді в Нюрнберзі. С. ПЙОТРОВСЬКИЙ опрацював цей матеріял і на його підставі написав працю п. н. «Щоденник Ганса Франка», який появився в 1956 р. у Варшаві накладом «Видавництва правників», і в ній він описує німецьку політику на території Генеральної Губернії під гас 2-ої світової війни. Дванадцятий розділ, п. н. «Відношення Франка і адміністрації Гітлера до українського населення у Генеральній Губернїі» автор присвятив українському питанню. Нижче друкуємо переклад з польської мови без жодних скорочень чи змін. Усі примітки подані автором.

Редакція


Політика Франка щодо окремих народів у Генеральній Губернії мала на меті підкреслювати всі можливі окремішності поодиноких етнічних груп. «У трактуванні всіх груп усіх народів в Генеральній Губернії треба брати на увагу їхні етнічні окремішності», — поручав Франк своїм співробітникам (3 травня 1940 р.)1 . У відомім інтерв'ю із журналістом Клейссом (6. 2. 1940 р.) Франк заявив, що «ґуралі є напевне германського походження».

«Не сміємо забувати, — говорив Франк, — що маємо тут на території дещо понад 120,000 кв. кілометрів 14 мільйонів мешканців, з чого 2 1/2 мільйона жидів, приблизно 600,000 українців, ґуралів, лемків та гуцулів. Для нас вони являються окремими народами, яких ми взяли під свою опіку. Гірський пояс Бескидів називаю «ґуральським поясом». «Ґуральські князі» — це так прекрасно звучить».2

 Одначе, Франк сам незабаром переконався, що здогадні народні окремішності ґуралів були тільки облудою гітлерської пропаганди. На засіданні 12 квітня 1940 р. Франк заявив, що «ґуральський народ має в дійсності радше декоративний характер. Одначе це населення відчуває потребу уважати його за окремішнє плем'я, і тому такому бажанню підемо назустріч настільки, наскільки це буде можливе».3

У відношенні до українського населення в Генералньій Губернії, Франк старався використати ті обставини, що польські уряди поміж двома світовими війнами не потрапили належно унормувати положення українського народу на землях тогочасної Польщі. Незалежно від важкої матеріяльної ситуації, він безперечно терпів також гніт національний. З другого боку Франк постановив застосовувати, прийняту кол. австро-угорською монархією в адміністрації територій, заселеній мешканцями різних національностей, методу «Дівіде ет імпера» — діли і пануй. Це він виразно сказав на засіданні 12 квітня 1940 р.4

Згідно із Франком, українці мали зберегти свою церкву, культуру, мову та самодопомогу, але мусіли одначе виявити свою льояльність до фюрера і райху. Стремління створити велику Україну треба було беззастережно відкинути.  Відважних українців можна буде евентуально притягнути до державної чи громадської поліції, щоб вони стали наглядачами поляків (3 травня 1940 р.). 5 У намірах «діяльности» українського населення у таких вузьких границях Франк заявив, що він, очевидно, не допустить до створення великої організації української спільноти, але можна буде застосувати для великого числа українців щось в роді організації самодопомоги та опіки. Це вможливить створення певного суспільного співжиття українців у непов'язаній формі (12 квітня 1940 р.).6 Толерування якогось зорганізованого українського народного фронту чи також народного представництва не може ніколи входити в рахубу (4 березня 1940 р.).7

В дусі таких засад поводились також гітлерські власті, стараючися використати і скріпити недовір'я («нєхенць») слов'янських народів. На засіданні 2 березня 1940 р. сотник Ґеролліс зайняв своє становище щодо українського питання з точки зору контррозвідки («Абвер»). По українських селах заангажовано «конфідентів», себто просто донощиків, а з військово вишколених українців зорганізовано охорону промислових підприємств («Веркшуц»). Одначе важко було б оцінити, як багато можна би на ту українську охорону рахувати у випадку грізної ситуації. Тепер можна на неї рахувати, бо вона є смертельним ворогом поляків. У фабриках доходить постійно до бійок, на що можна прижмурити очі, якщо це не переходить певних границь. Реасумуючи, Ґеролліс підкреслив, що українська політика з точки зору дефензиви, мусить бути ведена тільки під німецьким керівництвом і в німецькому інтересі.  Не сміє дійти до з'єднання усіх українських груп в один український народний союз, треба переговорювати з окремими групами. «Наша політика, _ закінчив Ґеролліс, — хай буде німецькою політикою, а якщо зайде потреба, тоді також українським коштом».

Командир бригади СС Штрекенбах, який переводив акцію АБ проти поляків, повідомив на тому самому засіданні, що українців прийнято до української самооборони, щоб по вишколі приділити їх до поліційних станиць до допомоги в характері поліцаїв або агентів. Українці, — на думку Штрекенбаха, — знають край і людей та як вороги поляків можуть віддати цінні послуги. Не сміється їх уживати в скупчених відділах під власним керівництвом, бо заходить небезпека, що одного дня вони вище поставлять свій власний інтерес. Вони дуже добре придатні до дорученої їм роботи та є дуже цінні тому, що вороже наставлені до поляків 7
Франк перестерігав своїх підлеглих, що українці вважають Генеральну Губернію тільки за засіб до злуки всіх українських земель, до чого гітлерівці не повинні дати себе вжити. Франк поручав своїм співробітникам уникати в офіційних промовах принагідних виразів про Велику Україну і також їх перестерігав, щоб не зачасто вивішували українські прапори та не вважали українців за представників власної державної території. На думку Франка, українці були приналежними до великонімецького Райху, а не були представниками Великої України на німецькій землі (12 вересня 1940 р.).8

Після агресивної війни Гітлера проти Совєтського Союзу, Франк відбув в Берліні 13 жовтня 1941 р. конференцію з міністром східніх справ Розенберґом щодо української справи. Розенберґ виступив проти армії, яка своєю поведінкою спричинила проголошення українського уряду у Львові. Ту похибку направлено арештуванням відповідних осіб.

На запитання Франка щодо долі українського університету у Львові, Розенберґ відповів, що він не має жодного зацікавлення в його дальшому існуванні. Українцям завжди можна пояснити, що відкриття університету у Львові неможливе так довго, як довго подібна вища школа в Києві не розпічне своєї діяльности. Розенберґ уважав, що перенесення професорів університету зі Львова до Києва є абсолютно небажане і просив Франка, щоб той його охоронив перед якимибудь українськими емігрантами.

У бігу конференції Франк заявив, що він пішов галицьким українцям якнайдалі на руку, тобто в ділянці релігії запевнив їм у засаді всяку можливу свободу тим, що допустив найрізнородніші визнання і секти.

Розенберґ вияснив, що зрезиґнував з пляну створення української держави, щоб захоронитися перед російськими впливами. Населення окупованих теренів не може вже виповнити покладених на нього завдань; треба було би самому нести труд його виховання. Розенберґ вважав, що це вже було безцільне.10

Арештування в Галичині українських націоналістів, які лучили свої політичні амбіції з оманними гітлерськими обіцянками, ясно доказало, що гітлерівці мали за єдину мету підбій українських земель нарівні з польськими.

На засіданні уряду 16 грудня 1941 р. Франк повідомив, що «українці на нашому» районі Галичини передусім не повинні винести враження, що ми могли б визнати в межах великонімецького Райху якусь власну українську «державність». Зрештою, Франк бачив розв'язку українського питання, подібно як польського, в тому, щоб українці «назавжди віддалися нам до розпорядження як робоча сила». У такий спосіб мала постати для них можливість розвитку, у відношенні до потреб того робочого народу, який повинен бути включений до організації великонімецького Райху. До того українці знаменито годилися як протиставлення до поляків. До того всього ще треба підкреслити, що округа Галичина є складовою частиною великонімецького Райху, а не якогось суспільства Великої України будь-якого роду, якщо навіть тільки духової. Рівночасно всяку спробу, щоб із Львова чи з тамошніх установ створити з бігом часу сурогат Києва, треба заздалегіль зовсім унеможливити. Усі уряди мусять також співпрацювати з армією у тому напрямку, щоб такі течії зовсім зникли. Франк також просив своїх співробітників, щоб вивішування українського прапора ступнево обмежити до мінімуму. Треба також спричинити остаточну ліквідацію українських організацій, якщо вони не є конечні.

«Понад усе повинна панувати наступна ідея: територія Генеральної Губернії буде наступною складовою частиною Европи, яка буде зовсім знімчена безпосередньо по повторному зґерманізуванню східніх теренів Райху».

Франк розвинув перед своїми слухачами візію майбутньої гітлерської епохи: «Будемо будувати великі автостради, які сьогодні перетинають наш край. Біля них постануть великі німецькі поселення. У вибраних стратегічних пунктах постануть великі військові центри, а навколо них широким поясом буде розвиватися німецьке життя. Якщо тоді будемо мати можливості виперти на схід чужий нарід, якого тут не будемо потребувати, тоді не буде таких великих труднощів щораз більше поселювати німецький елемент та щораз більше відсувати інакоплемінний елемент».

Потім Франк заявив, що «фюрер уповажнив його починати приготування у такому напрямі». Далі на сході постане колись район ґотів, а тоді з Генеральної Губернії можна буде зробити район вандалів».11

Якби в доповненні до вищої заяви, Франк заявив 11 березня 1942 р., що національну проблему в Генеральній Губернії треба розглядати єдино під кутом зору її остаточного призначення для німецького населення. Значить, незалежно від часу, цілий край над Вислою, включно з Галичиною, треба буде очистити для німецького поселення. Очевидно, що це можливе тільки тоді, коли інші народи, поляки та українці, будуть відсунені з тих теренів. Все, що робиться з цим наміром, слушне; усе, що цьому противиться, помилкове. «Якщо би ми тепер мали мир, — виявснював Франк, — становище було б набагато простіше з огляду на національність, ніж тепер, бо тоді ми могли б застосовувати згідно із свобідним визнанням національну політику...». У зв'язку з тим залишалася, згідно з Франком, самозрозуміла потреба певного маскування «нашого остаточного політичного рішення».

«Погано було б у нас в Генеральній Губернії, — вияснював Франк, — якщо співпраця поляків і українців стала б реальною справою і якщо ми втратили б назавжди стосований нами до певного ступня «вахляр політичних суперництв» між поляками та українцями».12

Франк завжди поручав своїм підлеглим використовувати українців, як противагу полякам. На з'їзді НСДАП (Нацїонал-соціялістичної німецької партії робітників) 15 серпня 1942 р. Франк говорив: «Мушу ствердити, що в інтересі німецької політики треба підтримати напружені відносини між поляками й українцями. Число 4,5 чи 5 мільйонів українців, який маємо в країні, є надзвичайно важливою противагою у відношенні до поляків. Тому я завжди старався їх тримати у настрою якогось задоволення під оглядом політичним, щоб перешкодити їхній злуці з поляками».13

Існують докази, що гітлерська поліція користала з науки Франка. На конференції в справах безпеки в Люблинській області 29 травня 1943 р. керівник поліції безпеки і обергрупенфюрер Мюгле подав до відома, що поліція безпеки свідомо включилася до національної боротьби українців з поляками. У Грубешівському повіті українці отримали доволі сильну підтримку. Якщо дійшло б до неприємних інцидентів, Мюгле просив безпосередньо повідомляти про це керівників СС і поліції. Поліція безпеки рішена тоді інтервеніювати у таких випадках з повною суворістю. Прямується також до того, щоб українці заступали польських поліцаїв, які згинули.14

Це незаперечний доказ, яку нікчемну ролю відіграли гітлерівці в підбупюванні політичних національних суперечностей у Генеральній Губернії.

Беручи на увагу вище становище щодо польсько-українського питання. Франк затривожено завважив 9 грудня 1942 р., що внаслідок мильної поведінки на східніх землях, тут і там постав зв'язок між українцями і поляками. «Це серйозна турбота, яка спричинить значне погіршення нашої політичної ситуації в цій країні».15

В українській, як і в польській пресі, повинна зобов'язувати засада, що й одні й другі живуть в Генеральній Губернії, до того на території, на якій правлять німці і мусять достосовуватися до «наших обставин» (14 квітня 1942).16

Правдивим образом намірів гітлерівської політики щодо українців була заява львівського губернатора д-ра Вехтера (16 лютого 1944 р.), що гітлерський політичний курс щодо українців дуже замотаний. Гітлерське радіо в Кеніґсберґу кінчало радіопередачі в українській мові гаслом «Слава Вільній Україні!» Якщо такий вислів крикнув би будь-який українець у Львові, був би арештований. Такий напрям в офіційнім німецькім курсі, був на думку Вехтера, настерпним.17

Хоч гітлерівці хитро вдавали приятелів українців в Галичині і ставили їх вище поляків, в дійсності вони не поділяли такої думки. В бігу конференції з Франком у головній квартирі б лютого 1944 р. Гітлер пригадав, що в давній Австрії «русини» представляли вправді погорджуваний і не дуже цінений народ, але в політиці радо були використовувані як протипольський елемент. На те Франк завважив, що на його думку рівень інтелігенції українців не був дуже високий, якщо йшлося про фахове навчання. «Проте для нас, — казав Франк, — було тяжкою проблемою зупиняти розвиток поляків, освіта яких набагато більше відповідала європейським вимогам, а з другого боку виховувати польський керівний доріст». Гітлер це потвердив, кажучи, що безперечно поляки є дуже здібним народом.

Під час конференції з Гітлером у головній квартирі Франк чванився, що завдяки його перфідній політиці супроти українців, вдалося йому зорганізувати в Галичині добровольчу дивізію СС, з-поміж несвідомого й збаламученого елементу. Також твердив він, що українське населення працює у спокої.18 Як далеко був Франк від правди і якою була дійсність на українській землі, уярмленій гітлерівцями, свідчить висланий до Франка в лютому 1943 р. меморіял д-ра Володимира Кубійовича, який став знаряддям обманливої гітлерівської політики. «Нелюдське трактування, дикий набір на примусові роботи, безпідставні арештування, а врешті масові розстріли належать до нерідких випадків» — стверджує меморіял.

Українці мусили прийти до переконання, — писав д-р Кубійович, — що німці не роблять жодної різниці між народами на Сході і однаково трактують, як приятелів, так і ворогів. Гітлерська влада застосовувала засаду збірної відповідальности до українського населення, подібно як до польського.

З документів, долучених до меморіялу, особливо із поіменних списків виходило, що гітлерівці розстрілювали разом з матерями навіть п'яти і трилітніх дітей, як також сімдесятилітніх старців. Разом з українськими селянами розстрілювано також польських селян.19



ЛІТЕРАТУРА:


1 "Tagebuch", 1940. II, Bl. 357.
2 ("Tagebuch"), Arbeitssitzungen 1940, II—XI, 6. 2. 1940. Bl.  3.
3  ("Tagebuch"), Abteilungsleitersitzungen 1939-40, 12. 4. 1940, Bl. 6.
4  ("Щоденник"), Засідання керівників відділів 1939/40, 12. 4. 1940, K.6.
5 Як під 1.
6 Як під 4.
7 ("Tagebuch"), Arbeitssitzungen 1940, II—XI, 4. 3. 1940, Bl. 14.
8  Там же, 2. 3.  1940, Bl 38, 40/41.
 9  ("Щоденник"), Засідання керівників відділів 1939/40, 12. 9. 1940, K. 7-8. "Tagebuch", 1941. IV, Bl. 929-930.
10 "Tagebuch", 1941, IV, Bl. 929-930.
11("Tagebuch"), Regierungssitzungen 1941, X—XII, 16. 12. 1941, Bl. 77-80.
12 ('Tagebuch"),   Regierungshauptabteilungsleitersitzungen 1942,  11. 3. 1942, Bl. 6-7.
13 "Щоденник", 1942/III, 15. 8. 1942, K. 867-868.
14"Tagebuch", 1943. II: Bl. 410 Sonnabend, den 29 Mai 1943
1035 Beginn der Arbeitstagung im Sitzungssaal der Distriktsgebaudes. Thema: Sicherheitsslage im Distrikt Lublin. Bl. 411-412
(...) Der Kommandeur der Sicherheitspolizei SS-Obersturmbannfiihrer Mtthle bemerkt, dass sich die Sicherheitspolizei bewusst in den Volkstums-kampf der Ukraine und Polen eingeschaltet habe. Man habe im Kreise Hru-bieszow die Ukrainer weitgehend unterstiitzt. Wenn es zu unliebsamen Vol-fallen komme, so bitte er, dem SS- und Polizeifiihrer direkt dariiber Bericht zu erstatten. Die Sicherheitspodizei sei durchaus gewillt, in solchen Fallen hart durchzugreifen. Man strebe auch an, dort, wo polnische Polizisten ausfielen, sie durch Ukrainer zu ersetzen. (...)
Bl. 426
Die nationalen Banden hielten sich zur Zeit zurttck. Eine gewisse Un-sicherheit in diesem politischen Lager sei wohl auf die Auseinandersetzungen von Sikorski mit Moskau zurttck zufiihren. So hatten dann die nationalen Verbande den Befehl gegeben, nichts zu unternehmen, bis die Lage geklart sei. (...).
Die gefahrlichste Gruppe sei momentan die kommunistische, die immer wieder Zuzug erhalte (...).
15 Там же, VII, прип. 7.
16 "Tagebuch", 1942. I, Bl. 311.
17 "Tagebuch", II—VII, 16. 2. 1944, Bl. 1-3.
18 "Tagebuch", 1. 1. — 29. 2. 1944, 6. 2. 1944, Bl. 3-4.
19 IMT, XXVn, PS — 1526.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації