ПАМ'ЯТІ Д-ра ВОЛОДИМИРА ҐАЛАНА

Що писала "Червона Калина" у 1929 році?

 

У календарі-альманаху "Червоної Калини" за 1929-ий рік знаходимо сторінку біля місяця "Червень" п. з. "Батерія пор. Ґалана" — "Подав І. Рогатинський". Ось текст:

"Було це під час другого відвороту 29 червня 1919 року.

"По славній весняній офензиві, що почалася з таким ентузіязмом і такими гарними успіхами,
прийшов протинаступ під Голгорами. Ген-ген із Підліської Білої гори, де майоріє хрест Маркіяна Шашкевича, видно було зриви гарматних стрілен і клуби диму. То почався барабанний вогонь, а за годину рушив противник до наступу.

"З піхотних ровів прибігали безнастанно вістові, взиваючи артилерійської допомоги. Та артилерія не мала набоїв. Пор. Ґалан, комендант 3-ої батерії 10-го полку, ще досвіта позичив 100 стрілен в першій батерії пор. Літинського, так, якби передчував загрозу.

"Противник зі свіжою армією, яка прийшла з заграниці, ішов із всіми засобами наймодернішої техніки, щоб зломити опір знесилених безнастанними боями частин УГА, яким недоставало амуніції.

"І піхота не встоялась. Розпорошена нагальним ударом почала відступати, переслідувана кіннотою і панцерними автами. Відворот перемінився в панічну суматоху. Здавалося, що немає стриму: всіх огорнув несамовитий жах. Та не знала, що це страх — славна артилерія УГА; пор. Ґалан, побачивши, що діється, з витягненим револьвером почав здержувати піхоту і заводити лад. Під загрозою револьверу він пропускав дорогою тільки обози і, повернувши дула гармат в сторону противника пражив навпростець наступаючі лави та здержував розбішену атаку кінноти, що наступала на п'яти. Коли одні гармати безупинним вогнем держали противника, другі завертали взад, закопувались і починали пальбу, щоб тим способом дати змогу до відвороту гарматам напереді.

"Розпечені дула видихували з себе останні сили і останні набої, що були ще у ящах. Наступ противника бодай на хвилину здержувався. Його кіннота не могла розгорнутись під цільним обстрілом і так безустанку відступала 2-га батерія пор. Ґалана і крила відворот аж до самого Золочева, рятуючи майно, обози і цілу бригаду від заглади.

Ще нераз вславився пор. Ґалан з своєю батерією на Великій Україні, а його подвиги надовго залишаться у пам'яті всіх учасників".

***

Над свіжою могилою д-ра В. Ґалана — промова дир. І. Поритка

Відлітають сірим шнурком... і то вже дуже приспішеним темпом останні могікани-воїни-борці визвольно-збройної боротьби в обороні української держави. 5 липня ц. р. прилучився до них один із найвидатніших, провідний громадянин, наш побратим зброї д-р Володимир Ґалан, що в Українській армії займав відповідальні командні пости, які виконував гідно, хоробро.

Після закінчення збройної боротьби він далі рішився продовжувати визвольні змагання, а тому, що, окупантська польська влада переслідувала кол. українських вояків та унеможливлювала творчу діяльність, то багато їх виїхало до США. З ними прибув у 1923 р. й д-р Володимир Ґалан та з місця кинувся до праці. Його заходами зорганізовано першу комбатантську організацію у 1925 р. Українську Стрілецьку ґромаду, яка згуртувала всіх кол. українських вояків на терені США. Українська Стрілецька ґромада була дуже активна, держала зв'язки з УВО у Краю. Для зв'язків з рідних земель приїжджали до Америки ген. Курманович, ген. Капустянський, полк. Євген Коновалець, полк. Сушко. УСГ значними фондами допомагала українським воєнним інвалідам, за її фонди придбано у Львові Дім Українських Інвалідів. Д-р В. Ґалан весь час був за об'єднанням всіх кол. українських вояків в одній організації, чого не вдалося.осягнути. Зате під його впливом наладнано співпрацю всіх наших комбатантських організацій — спільно видається у вільному світі від 1961 року єдиний український вояцький журнал "Вісті Комбатанта". Всі наші вояцькі організації спільно переводять допомогу українським воєнним інвалідам та всім потребуючим, головно немічним нашим кол. воякам.

Д-р В. Ґалан велику вагу прикладав дальшому плеканню нашої військової традиції й заохочував писати спомини з часу збройної боротьби. В тій цілі піддержував відновлене в Америці видавництво "Червона Калина".

Сьогодні кол. українські вояки, які глибоко шанували свого довголітнього провідника — зібралися тут, щоб віддати йому останній вояцький поклін-салют. Мені припало почесне завдання від українського вояцтва, зокрема т. зв. "Старої войни" попрощати Покійного побратима Володимира Ґалана в останню путь, у вічність. Це важкий обов'язок прощати провідного Друга, з яким близько співпрацював я кілька десяток років. Покійний Побратим Ґалан, як у війську, так пізніше на громадській ниві виконував свої завдання блискуче, гідно й солідно, тому наше кол. вояцтво щиро прощаючи Його, висказує Покійному свою щиру вдячність.