Юрій Тис-Крохмалюк
Одним з недоліків нашої публіцистики, а теж споминів є те, що не звертаємо уваги на менш чи більш короткі вістки про вояків 1 УД УНА у нашій, чи чужій пресі, в історичних працях, споминах або й літературних творах. А ці вістки бувають цікаві, правдиві чи фальшиві, все одно, їх треба передавати до друку у нашому журналі. З осібна поодинокі інформації знаходимо у польських краєвих споминах і працях з другої світової війти, в описах боротьби УПА на Закерзонню, тощо. Не подумав я про це скоріше, коли перед кількома роками мав нагоду читати багато нових видань з Польщі. Кожний з нас може прочитати сам і передати до редакції ВК цікаві фрагменти, може теж звернути увагу, щоб хто інший тим занявся, подаючи де і про які випадки згадано у даній праці.
Саме маю перед собою спомини С. Мисліньского "Стріли під Цісною" "Strzały pod Cisną", Варшава 1971. Спомини самі по собі не варта уваги, бо писані тенденційно і не згідно з правдою. Приміром, вояки УПА часто п'яні чи підхмелені, сидять гуртом у полі при вогні уночі і не виставляють забезпечення, хоч знають, що польські війська є у недалекому селі. З тої праці я використовую тут тільки те, що відноситься до нашої дивізії.
При кінці книжки є т. зв. виписи, тобто інформації про деяких членів УПА, на загал не правдиві і не об'єктивні. На доказ подаю інформацію з виписів про ген. Тараса Чупринку, а згодом про бувших вояків 1 УД УНА.
"Тарас Чупрінка" — Роман Шухевіч — начальний командир Української Повстанської Армії. Уродився 1907 року в Краківці, пов. Ярославець. Закінчив українську гімназію у Львові, опісля студіював на львівській політехніці. Від 1923 року належав до УВО (Українська Військова Організація). 1926 р. зорганізував успішну акцію на шкільного куратора Собіньского. 1929 року стає військовим референтом в екзекутиві ОУН. Відбув військову службу у польському війську в артилерійському полку. 1932 року керує нападом на пошту в Городку Ягайлонськім. 1935 зорганізував напад на радянський конзулят у Львові. 1933 і на початку 1934 виїжджав до Німеччини, де відбував військово-диверсійний вишкіл, організований Абверою. Дня 15 червня 1934 бере участь разом з С. Бандерою і П. Федорівом та В. І. Мізерним, пізнішим майором "Реном", в акції на міністра внутрішніх справ Пєрацкого, за що був ув'язнений і засуджений на шість років в'язниці. 1938 року на основі амнестії звільнений, ОУН висилає його до Ужгороду на Карпатській Україні, де стає командиром Карпатської Січі. Дня 30 червня 1941 входить до Львова як один із старшин батальону "Нахтіґаль", "вславленого" вимордуванням 4 липня письменників і вчених польських у Львові, між іншими К. Бартля і Т. Бой-Желєнского. Стає заступником міністра військових справ в "уряді" Ярослава Стецька, а опісля організує допоміжну українську поліцію на Волині. 1943 року з відомістю Абвери переходить до УПА, одночасно стає шефом секретаріяту УГВР. Опісля перебирає становище начального командира УПА. В лютому 1946 УГВР надає йому ранґу генерала. Під зміненим прізвищем укривається в селі Білогорщі коло Львова, де дня 5 березня 1950 забитий у виміні стрілів.
Теж без коментарів подаю відомості про колишніх вояків І УД УНА: "Бір" — Іван Козєринський. В час окупації був старшиною 14 дивізії СС "Галичина", опісля в українській поліції. Член ОУН. В червні 1944 як заступник команданта постерунку поліції в Медиці, разом з Володимиром Щиґельським ("Бурлак") та іншими поліціянтами втік у карпатські ліси до УПА, де став адьютантом командира куреня "Рена". Після дезерції командира сотні "Бурого", перебирає його обов'язки. Старшинську ранґу в УПА дістає наказом ч. 1/46 командира групи "Сан" дня 20 січня 1946. V склад сотні "Біра" входило тридцять есесменів з дивізії СС "Ґаліцієн". В часі акції "Вісла" під кінець червня, долучується до сотень "Гриня"* і "Стаха" з наміром перебитися на терени Української Соціялістичної Республіки Рад, щоб станути до диспозиції головного отамана УПА, генерала "Тараса Чупринки". В часі переходу польсько-радянської границі останки сотні "Біра" були дощенту розбиті, а сам "Бір" гине у бою.
"Стах" — прізвище невідоме. Колишній підстаршина дивізії СС "Ґаліцієн". До квітня 1946 сотня "Стаха" діє у складі сотні "Гриня". В липні 1946 "Стах" перебуває із своєю сотнею в районі Ляхова — Креців пов. Сянік, де передає сотню "Крилачеві", а сам стає його заступником. У вересні 1946 вертається у район операцій "Гриня". В час бою з МО ранений і команду над його сотнею перебирає "Гринь". Разом з "Гринем" бере участь у засідці на ген. К. Свєрчевского. Під кінець червня 1947 підчас операції "Вісла", "Стах" з рештами своєї сотні пробує перейти на терен Радянського Союзу. В перших днях липня зліквідований радянськими військами.
"Веселий" родом з Тернопільщини, прізвище невідоме, підстаршина СС "Ґаліцієн", з дивізії перейшов до УПА, командував спочатку роєм, опісля чотою і сотнею. Знаний з жорстокости проти поляків і "непослушних" українців, згинув у боях у селі Струбовиська.
"Ластівка" — Григор Янковський. Родом з Цісної, капраль резерви ВП. За німців служив як підстаршина в дивізії "Ґаліцієн", пізніше командир постерунку української поліції у Вільшанах пов. Перемишль. Осінню 1945 перебрав команду над сотнею "Коника", а опісля "Байди". Рівночасно є командантом підстаршинської школи для кадрів відтинка "Лемко". В акції "Вісла" його сотню розбили підділи ВП 3 липня 1947 в районі Лещави Долішньої. В часі відступу "Ластівка" згинув.
Треба провірити, що пише про І УД Солженіцин в "Архіпелягу Ґулаґ", та Радиґін у своїх споминах.
Згаданий С. Мисліньскі багато разів згадує про вояків І УД УНА, при чому з особливою ненавистю говорить, що це були люди жорстокі і вигадує всякі просто неможливі закиди. Згідно з автором, бувші дивізійники служили в Службі безпеки і в жандармерії УПА інші були командирами боєвих з'єднань. До них належали командири: Байрах, Зенко, Соломий, бунчужний Прокуй, заступник Хріна Грань.
Поза згаданими біографічними даними, описи автора не заслуговують на будь-яку увагу. Приміром, коли поляки доганяють розбиту сотню УПА, в бігу розмовляють про поганий сон мами, тощо. Вояки УПА відпочивають в лісі, проклинають найгіршими словами, командир має тонкі криві ноги, п'ють самогон, тощо.
Було б добре і доцільно, якщо б Головна Управа Братства створила комісію дослідів над справами "хто і де" пише про наших друзів з УД УНА, а теж перевела розмови і зібрала матеріяли від колишніх вояків УПА, що нині на еміґрації про наших побратимів в УПА і на засланні. Такий матеріял матиме не тільки наукове й історичне значення, але теж буде доказом, що ми пам'ятаємо про їхню боротьбу поза організаційними рамцями І УД УНА і про їхню поставу у каторжних умовах життя.
___________________
* "Гринь" так називають поляки командира "Хріна". із
Одним з недоліків нашої публіцистики, а теж споминів є те, що не звертаємо уваги на менш чи більш короткі вістки про вояків 1 УД УНА у нашій, чи чужій пресі, в історичних працях, споминах або й літературних творах. А ці вістки бувають цікаві, правдиві чи фальшиві, все одно, їх треба передавати до друку у нашому журналі. З осібна поодинокі інформації знаходимо у польських краєвих споминах і працях з другої світової війти, в описах боротьби УПА на Закерзонню, тощо. Не подумав я про це скоріше, коли перед кількома роками мав нагоду читати багато нових видань з Польщі. Кожний з нас може прочитати сам і передати до редакції ВК цікаві фрагменти, може теж звернути увагу, щоб хто інший тим занявся, подаючи де і про які випадки згадано у даній праці.
Саме маю перед собою спомини С. Мисліньского "Стріли під Цісною" "Strzały pod Cisną", Варшава 1971. Спомини самі по собі не варта уваги, бо писані тенденційно і не згідно з правдою. Приміром, вояки УПА часто п'яні чи підхмелені, сидять гуртом у полі при вогні уночі і не виставляють забезпечення, хоч знають, що польські війська є у недалекому селі. З тої праці я використовую тут тільки те, що відноситься до нашої дивізії.
При кінці книжки є т. зв. виписи, тобто інформації про деяких членів УПА, на загал не правдиві і не об'єктивні. На доказ подаю інформацію з виписів про ген. Тараса Чупринку, а згодом про бувших вояків 1 УД УНА.
"Тарас Чупрінка" — Роман Шухевіч — начальний командир Української Повстанської Армії. Уродився 1907 року в Краківці, пов. Ярославець. Закінчив українську гімназію у Львові, опісля студіював на львівській політехніці. Від 1923 року належав до УВО (Українська Військова Організація). 1926 р. зорганізував успішну акцію на шкільного куратора Собіньского. 1929 року стає військовим референтом в екзекутиві ОУН. Відбув військову службу у польському війську в артилерійському полку. 1932 року керує нападом на пошту в Городку Ягайлонськім. 1935 зорганізував напад на радянський конзулят у Львові. 1933 і на початку 1934 виїжджав до Німеччини, де відбував військово-диверсійний вишкіл, організований Абверою. Дня 15 червня 1934 бере участь разом з С. Бандерою і П. Федорівом та В. І. Мізерним, пізнішим майором "Реном", в акції на міністра внутрішніх справ Пєрацкого, за що був ув'язнений і засуджений на шість років в'язниці. 1938 року на основі амнестії звільнений, ОУН висилає його до Ужгороду на Карпатській Україні, де стає командиром Карпатської Січі. Дня 30 червня 1941 входить до Львова як один із старшин батальону "Нахтіґаль", "вславленого" вимордуванням 4 липня письменників і вчених польських у Львові, між іншими К. Бартля і Т. Бой-Желєнского. Стає заступником міністра військових справ в "уряді" Ярослава Стецька, а опісля організує допоміжну українську поліцію на Волині. 1943 року з відомістю Абвери переходить до УПА, одночасно стає шефом секретаріяту УГВР. Опісля перебирає становище начального командира УПА. В лютому 1946 УГВР надає йому ранґу генерала. Під зміненим прізвищем укривається в селі Білогорщі коло Львова, де дня 5 березня 1950 забитий у виміні стрілів.
Теж без коментарів подаю відомості про колишніх вояків І УД УНА: "Бір" — Іван Козєринський. В час окупації був старшиною 14 дивізії СС "Галичина", опісля в українській поліції. Член ОУН. В червні 1944 як заступник команданта постерунку поліції в Медиці, разом з Володимиром Щиґельським ("Бурлак") та іншими поліціянтами втік у карпатські ліси до УПА, де став адьютантом командира куреня "Рена". Після дезерції командира сотні "Бурого", перебирає його обов'язки. Старшинську ранґу в УПА дістає наказом ч. 1/46 командира групи "Сан" дня 20 січня 1946. V склад сотні "Біра" входило тридцять есесменів з дивізії СС "Ґаліцієн". В часі акції "Вісла" під кінець червня, долучується до сотень "Гриня"* і "Стаха" з наміром перебитися на терени Української Соціялістичної Республіки Рад, щоб станути до диспозиції головного отамана УПА, генерала "Тараса Чупринки". В часі переходу польсько-радянської границі останки сотні "Біра" були дощенту розбиті, а сам "Бір" гине у бою.
"Стах" — прізвище невідоме. Колишній підстаршина дивізії СС "Ґаліцієн". До квітня 1946 сотня "Стаха" діє у складі сотні "Гриня". В липні 1946 "Стах" перебуває із своєю сотнею в районі Ляхова — Креців пов. Сянік, де передає сотню "Крилачеві", а сам стає його заступником. У вересні 1946 вертається у район операцій "Гриня". В час бою з МО ранений і команду над його сотнею перебирає "Гринь". Разом з "Гринем" бере участь у засідці на ген. К. Свєрчевского. Під кінець червня 1947 підчас операції "Вісла", "Стах" з рештами своєї сотні пробує перейти на терен Радянського Союзу. В перших днях липня зліквідований радянськими військами.
"Веселий" родом з Тернопільщини, прізвище невідоме, підстаршина СС "Ґаліцієн", з дивізії перейшов до УПА, командував спочатку роєм, опісля чотою і сотнею. Знаний з жорстокости проти поляків і "непослушних" українців, згинув у боях у селі Струбовиська.
"Ластівка" — Григор Янковський. Родом з Цісної, капраль резерви ВП. За німців служив як підстаршина в дивізії "Ґаліцієн", пізніше командир постерунку української поліції у Вільшанах пов. Перемишль. Осінню 1945 перебрав команду над сотнею "Коника", а опісля "Байди". Рівночасно є командантом підстаршинської школи для кадрів відтинка "Лемко". В акції "Вісла" його сотню розбили підділи ВП 3 липня 1947 в районі Лещави Долішньої. В часі відступу "Ластівка" згинув.
Треба провірити, що пише про І УД Солженіцин в "Архіпелягу Ґулаґ", та Радиґін у своїх споминах.
Згаданий С. Мисліньскі багато разів згадує про вояків І УД УНА, при чому з особливою ненавистю говорить, що це були люди жорстокі і вигадує всякі просто неможливі закиди. Згідно з автором, бувші дивізійники служили в Службі безпеки і в жандармерії УПА інші були командирами боєвих з'єднань. До них належали командири: Байрах, Зенко, Соломий, бунчужний Прокуй, заступник Хріна Грань.
Поза згаданими біографічними даними, описи автора не заслуговують на будь-яку увагу. Приміром, коли поляки доганяють розбиту сотню УПА, в бігу розмовляють про поганий сон мами, тощо. Вояки УПА відпочивають в лісі, проклинають найгіршими словами, командир має тонкі криві ноги, п'ють самогон, тощо.
Було б добре і доцільно, якщо б Головна Управа Братства створила комісію дослідів над справами "хто і де" пише про наших друзів з УД УНА, а теж перевела розмови і зібрала матеріяли від колишніх вояків УПА, що нині на еміґрації про наших побратимів в УПА і на засланні. Такий матеріял матиме не тільки наукове й історичне значення, але теж буде доказом, що ми пам'ятаємо про їхню боротьбу поза організаційними рамцями І УД УНА і про їхню поставу у каторжних умовах життя.
___________________
* "Гринь" так називають поляки командира "Хріна". із
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар