ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 16 вересня 2016 р.

Роман БАЙЛЯК, «БОГУНОВА ТРИДОРОГА»


                 Появилася друком чергова книжка в історико-документальній серії спогадів Українського архіву „Богунова тридорога". Її авторові судилася незвичайна мандрівка, чи як він сам каже - тридорога. На скрижалях його долі, на оцих чистих таблицях, які кожен із нас з приходом на світ отримує, а опісля аж до крайньої межі думкою і вчинком, мов різцем, карбує - першим появився код роду та вписана в нього пам'ять. Роман Байляк віднайшов у цій пам'яті заповіт-наказ: якщо ти син мій - іди волю добувати! І він послухався. 18-літнім вибрався зі свого Прикарпаття на військовий вишкіл у Дивізії „Галичина". Потім роками на партизанських стежках в Українській Повстанській Армії на великій Холмщині рятував українських людей від бандитських рук. А далі рейдом ішов Европою, долав океани - спершу до Америки, а опісля в мундирі воїна US Army до Азії. Весь час добуваючи волю, прямував до Тієї, чиїх наказів слухав, котру над життя любив, - до України, - коротко пишеться про зміст книги на обкладинці.

                     Пройдені дороги - довгі та круті - від 1943 до 1948 років - із щасливим закінченням для Романа Байляка-„Богуна". Народився в с. Павелче на Прикарпатті 3 серпня 1925 року. З його села в 1942-43 німці забрали на примусові роботи 100 молодих людей. Зголосився до дивізії „Галичина". Пройшов вишкіл у 5-му галицькому добровольчому полку, в 1-му рої, 2-ої чоти, 10-ої сотні, в Ґдині. В березні 1944 року полк дислоковано на Холмщину з завданням охорони й бойових дій проти польських і совєтських партизанів, які немилосердно нищили українські села. Там уже діяла УПА з добре розвинутою сіткою підпілля. Роман був назначений командиром свого роя. Німець з Словаччини Польнер був командиром чоти.

                  Кузен Польнера згинув, мабуть, в сутичці з упівцями. Польнер не годився з німецькою політикою і не хотів гинути за її цілі. Звірився Романові і доручив йому зв'язатися з повстанцями й заключити з ними „мирне співіснування". Цей зв'язок довів до того, що Байляк з своїм роєм перейшов в лави УПА, коли їхня чота покидала свої становища в бункрах під с. Печигори. Було їх сім: Петро Білик, Іван Клюб, Іван Товарницький, Віктор Федак, Орест Шелест, Ярослав Яцейко і Роман Байляк. Серед упівців вони зустріли інших дивізійників, між ними Володимира Фуделя з м. Сталіно. Роман отримав псевдо „Богун" перед присягою в сотні „Тигри". Призначений до 1-го роя 2-ої чоти - „Оленя".

                   Далі автор описує бої і „пригоди" в курені „Юрченка", з схемами, мапами й описами окремих боїв. Читати треба з великою увагою, бо автор подає „псевда", часом прізвища й деталі в стислій формі.

                 „Юрченко" був підозрілим командиром - часом зникав, часом видавав „нелогічні" накази. Коли остаточно „зник", упівці зустріли свого командира в ранзі майора НКВД на чолі „стрибків", очевидно, завдаючи безпощадних втрат упівцям. Все-таки час відплати настав і „Юрченко" згинув у пастці, разом з своїм прибічником ст. лейтенантом Леоновим та 37 „стрибками". Він Левочко Василь з села Себечова на Сокальщині.

                1 жовтня 1947 року головнокомандувач на Закерзонні „Орест" сказав: „Наша боротьба у дотеперішній формі осягнула край. Відсьогодні на цьому терені не чекайте жодних наказів. Їх не буде. Відсьогодні кожен з нас стає сам собі командиром і воїном. Є дороги для вибору. Можете залегалізуватися тут, у Польщі. Можете теж поодинці або групами непомітно перейти по той бік кордону, в Україну. Там, наколи буде змога, можете долучитися і продовжити боротьбу або легалізуватися в тамтешній дійсності. Є ще одна дорога для вибору. Веде вона рейдом на Захід в американську зону в Німеччині. Рейд на Захід не буде легким. Тим, що вирішаться на нього, така моя порада: перезимувати якось тут у терені і щойно навесні збиратися в дорогу. Зима - це найбільший ворог у такому рейді. Військо і тут у Польщі, і там у Чехословаччині весь час у повній готовності, сподівається, чекає саме таких наших рейдів. Вчора на Захід відійшла група під командуванням „Беркута". На днях і ви відійдете у вами заплановане, обране. Щасти, Боже, і їм, і вам!"

                 Це було на Володавщині. Останньою відійшла група під командуванням Євгена Штендери „Прірви". Пішли, як попередні групи, до Східної Прусії, де виселено багато українських родин з Лемківщини, тобто йшли з Тишовецьких борів аж до Бартошиці в Ольштинщині. По дорозі доводилося їм вдавати польських вояків Армії крайової, з причепленими на шапках відзнаками орла.

                 Перезимувавши, 3 квітня група з провідником „Прірвою" вирушила зворотною дорогою на Лемківщину, далі через Словаччину - попри Ружомберок, Жіліну, де були розташовані відділи Української дивізії в 1944 році, - через Чехію, до Австрії, звідтам до Баварії. Словаки їм співчували й помагали, чехи ще були „очумачені" братніми „русами".

                 Третя дорога - найприємніша й найуспішніша - Романа Байляка почалася еміґрацією до США, де його покликано до американської армії. Службу виконував в Японії та Кореї у будівельному батальйоні. Дослужився до ранґи сержанта.

                 В травні 1954 року він повернувся до цивільного життя, студіював на вечірніх курсах і отримав працю на асистентському посту у New York City Housing Authority, а згодом став „суперінтендантом конструкції". І ще одне „геппі-ендінґ" - одружився з Анною (Нусею) Караванською з Торонта в січні 1968 року.

                  Книга "Богунова тридорога" - це один з кращих документів буремного часу українського народу. Надрукована на доброму папері, в твердій обкладинці, 360 ст., з світлинами й показниками місцевостей та прізвищ. Видавництво „Український архів", Варшава, 2004.


Роман Колісник


Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації