ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 10 квітня 2016 р.

ЗЕНОН ЗЕЛЕНИЙ — ОПІКУН УКРАЇНСЬКОГО ЮНАЦТВА У ВИРІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ


                        Здається, він поїхав у службову поїздку, щоб боронити юнацтво перед знущаннями під час непосильних дітям зайнять у часі війни, охоронити їх перед бомбардуваннями, зорганізувати можливість навчання, завезти молитовники, післати священиків, учителів, порадити, потішити батьківським словом... А може новий серцевий удар прикував його в лікарні до ліжка тимчасово, і як тільки перестануть докучати часті болі, він почне вже звідтам телефоном давати доручення своїм співробітникам, як лагодити справи Української Виховної Системи, СКВОР-и під час СКВУ, з'їздів, нарад ОУПК та сотні інших
справ у зв'язку з тією широкою діяльністю в шкільництві, яку він був розгорнув.

                       Так багато розпочатих, широкорозгорнених справ треба було уводити в життя... Спільно із своєю співробітницею Кекилією Паліїв щодня після виснажливої при стані його здоров'я праці, у школі щодня вони просиджували до півночі на нарадах, курсах, над паперами "українського міністерства освіти" (так вони любили жартувати...)

                      Чекають своїх дбайливих реалізаторів і підручники, і дитячий словник, велика кількість проектів з ділянки культури і зокрема шкільництва, чекають матуристи на предсідника іспитової комісії, учителі, громадяни, а його нема!.. І тоді свідомість заставляє помиритись із дійсністю...

                     Він був закоханий у свою учительську професію, у працю з молоддю. Від юних літ завжди з молоддю, у школі, з учнями. У вдячній пам'яті зберігають його численні учні Львова, Берхтесґадену (Німеччина) та Канади.

                     Своєрідний матеріял, що віддзеркалює його глибоку любов до молоді, його турботи про неї, відданість справі її виховання і збереження, є його книжка п. н. "Українське юнацтво в вирі другої світової війни".

                      Справу побору неповнолітніх дітей, віком 15-18 років (хлопців та дівчат) до обслуги протилітунських гармат у Райху і в окупованих німцями країнах він глибоко переживав.
Не тільки тому, що німці без його згоди (тоді він був керівником Відділу Молоді УЦК) й всупереч
волі цілого Проводу УЦК були помістили його прізвище під відозвою до молоді під час акції набору, але й тому, що він по-батьківському тривожився долею дітей, не давало йому спокою вчительське сумління, щоб дітей втягати у воєнні дії.

                      Тому й уважав своїм обов'язком відразу зібрати й опублікувати документи про цю акцію німців. Автор, збираючи ці документи, робив відразу записи, блискавично діяв, реагував на щораз то нові розпорядки військової та шкільної німецької влади. Все це вимагало безупинних роз'їздів, інтервенцій, постійного напруження нервів, серед невигод і небезпек бомбардування був завжди під загрозою життя, кривдив свою родину, бо ж був дома тільки рідким гостем. Робив це задля дітей, виконував вчительський обов'язок. Взагалі в нього була дивовижна духова щедрість, уміння укласти всю свою душу в кожну працю. Був щедрим до самопожертви. Праця його в УЦК на постах керівника шкільного, а згодом Відділу Молоді й опіки над родиною — це щоденна напружена їм служба. Кінчав свій день праці тоді, коли полагодив справи, часто опівночі залишав бюро. З математичною докладністю виконував до подробиць всі обов'язки, щоб можна було вибороти у німців більше поступок — примістити якнайбільше нашої дітвори в середніх школах академічного типу, щоб вирвати учнів із насильного вивозу на працю в Німеччині, щоб допомогти батькам-селянам примістити дітей у міських школах.

                       Усе це віддзеркалене у згаданій книжці. Праця, мабуть, унікат свого роду. Сумніваємося, чи інші народи мають таке видання, хоч їх молодь також була у вирі війни.

                        Уже із зовнішнього її вигляду можна зорієнтуватися, що її автор вклав у її виготовлення не тільки багато часу, але й зусилля, щоб подати якнайкраще матеріялів і подробиць. У книжці всі потрібні документи, листування, відзнаки, скорочення змісту англійською та німецькою мовами, знімки, кольорові відзнаки на одностроях юнацтва, поіменний покажчик згаданих у тексті імен тощо. Оформлення книжки, у виконанні Мирона Левицького, естетичне, дбайливе. Вона придатна для наукових дослідів. Вийшла вона накладом Братства кол. Вояків 1-ої Дивізії Української Національної Армії в Торонті 1965 р.           

                       Зенон Зелений пов'язаний із Братством не тільки як вояк, кол. січовий стрілець, член Військової Управи, але й тому, що любив військо, шанував лицарів за готовість жертви життя, а крім того, сам він відзначався даром дружнього, невимушеного спілкування з найрізнороднішими людьми, даром тим, який притягав до нього людей, тягнув його у гущу життя, не дозволяв відмовлятися від обов'язків. Каже Володимир Кубійович у передмові до книжки, що "хто знає, що з цією молоддю сталося б, якби не постійні інтенсивні і часто ризиковні заходи УЦК, зокрема проф Зеленого для її охорони". Колишні юнаки повинні виявити вдячність своєму опікунові, набувати його книжку, популяризувати її та надсилати до редакції "ВК" свої спомини та завваги.


Тоня Горохович

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації