М. Федак
Тут зустрілися ми з новою дійсністю, дійсністю, про яку ніхто з нас не був докладніше поінформований і до неї якслід неприготований. Усіх нас направду щиро вітала українська еміґраційна спільнота. Нас приймали, гостили, одягали, лікували, приміщували по таборах ДіПі та всі на усі лади інформували про життя по таборах, можливості виїзду за океан та про нашу громадську й політичну еміґраційну дійсність.
Найболючішими і незрозумілими тоді для нас були інформації про незгоду й розбиття на нашому громадському і політичному секторах. Прямо не хотілось вірити, що в такій тяжкій ситуації, в якій знайшовся наш нарід, наша еміґраційна політична верхівка не може знайти спільної мови, не може здобутись на спільний політичний центр та спільно, скоординовано вести визвольну політику.
Ми розбрилися більшими й меншими групами по численних таборах ДіПі в Західній Німеччині. Тут почалася «ревна опіка» нами деяких політичних чинників, наслідком якої — є розбиття і поділ між колишніми вояками УПА, що покутує аж до сьогодні.
Провід Закордонних Частин ОУН вишукував між нами колишніх членів Організації і вимагав негайного включення і активізації в ЗЧ ОУН. З другої сторони — зверхній чинник рейдуючих частин УПА — Закордонне Представництво УГВР, ясно й недвозначно поставив справу недемобілізації вояків Рейдуючих Частин УПА та виніс заборону включуватися нам в життя якої-небудь політичної організації чи партії. Як наслідок повищих двох різних постав і вимог, прийшов і двоподіл думок між вояками УПА.
Нерідко між колишніми вояками УПА можна почути думку, що вина за наше розбиття таки у нас самих, а радше за нашим тодішнім командним складом. Йому бракувало тоді рішучости і твердої постави — стати у такій ситуації, як цілість збоку, і своєю поставою зберегти одність та впливати тим самим на оба політичні чинники — знаходити спільну мову, співпрацю і однозгідність їх рішень. Але сьогодні, це тільки роздумування — «що б то було б, як би було».
Дійсність була інша. Частина вояків згуртувалася біля Братства колишніх Вояків УПА ім. св. Юрія Переможця, друга частина — біля Місії УПА. Такий стан існував аж до 1953 року, коли то на еміґрацію надійшла пошта від Проводу Краю з вимогою ліквідації конфлікту між ЗЧ ОУН та ЗП УГВР, назначуючи для цього Колеґію Уповноважених.
Довідавшись про вимогу Краю, члени Головної Управи Братства кол. Вояків УПА*), на своєму засіданні вирішили, не чекаючи на результати праці Колегії Уповноважених, а ліквідувати в першу чергу конфлікт між самими вояками УПА.
Про рішення Управи Братства негайно повідомлено членів Місії УПА**) та визначено спільну зустріч в цій справі. Почались переговори. Обі сторони стверджували помилковість дотеперішнього стану та виявляли бажання — спільного знаменника. Розуміється, що крім ділових виступів, не бракувало також гострих і темпераментних. Дехто з учасників нарад не відкидаючи самої ідеї об'єднання, за всяку ціну старався знайти винних у розбитті й то якраз між приявними на нарадах. Пройшло немало часу на неплідну дискусію. Вкінці перемогла думка, що, якщо учасники нарад направду бажають згоди і потрібного об'єднання, обов'язково мусять залишити минувшину, а зосередитись над способом і формою об'єднання всіх колишніх вояків УПА.
В дальшому відбувались направду вояцькі, ділові наради, вислідом яких були такі однозгідні рішення: а) ліквідація Братства кол. Вояків УПА ім. Св. Ю. Переможця, б) створення нової комбатантської організації для всіх кол. вояків УПА, як Братства так і Місії, під назвою — Об'єднання кол. Вояків УПА.
Спільно випрацьовано й передискутовано проект статуту нової комбатантської організації та визначено реченець і місце першого основуючого загального З'їзду.
Загальний основуючий з'їзд відбувся у Мюнхені, на який з'їхалося багато вояків, колишніх членів Братства і Місії. З'їзд затвердив статут, назву організації та вибрав першу Головну Управу Об'єднання кол. Вояків УПА. Головою обрано одноголосно св. п. полковника Івана Бутковського-Буцула (Місія). До управи входили такі друзі: Горислав (Братство), Прірва (Місія), Марко (Братство), Ворон (Місія), Смирний (Братство), Зенко (Місія), Ірина (Братство) та інші, яких сьогодні докладно не пригадую.
На цьому з'їзді, на загальне здивування, опонував св. п. Вернигора, який пропонував відсунути з'їзд аж виясниться справа переговорів між членами Колегії Уповноважених. Здивування було тим більше, що св. п. Вернигора був одним із перших ініціяторів об'єднання. Незабаром всім стало відомо, що в тому самому часі дійшло до зірвання переговорів між членами Колеґії Уповноважених, а св. п. Вернигора повнив функцію краєвого провідника ЗЧ ОУН на Францію. Не прийняв він також функції в Головній Управі Об'єднання кол. Вояків УПА.
З відбуттям основуючого з'їзду Об'єднання кол. Вояків УПА, здавалося, що справи колишніх вояків належно наладнані і остаточно розв'язані. Та на жаль, так воно не сталося. По лінії ЗЧ ОУН пішли інструкції за океан (на терені Зах. Европи, завернути колеса вже не вдалося, бо майже всі кол. вояки УПА включилися в життя Об'єднання), щоб творити Товариство кол. Вояків УПА.
Справа і мотиви створення Об'єднання кол. Вояків УПА не була і, здається мені, по сьогодні не є якслід відома всім кол. воякам УПА на американському континенті і тому 34 не мало спеціяльних труднощів в оснуванні свого Товариства, та охоплення ним певної частини кол. вояків УПА.
До написання отих кілька фактів з минувшини, які я сам переживав і брав у них безпосередню участь, спонукала мене вістка, що в ЗСА почались, тим разом «цілком серйозні» переговори, про ще одне об'єднання, але як довідуюсь, спонукане й також узалежнене від закінчення зустрічі на вершинах: Штуль — Лебедь — Стецько.
Друзі по зброї! — Якщо дійсно лежить нам на серці наше об'єднання, спільна праця в одній комбатантській організації ( тієї непроробленої праці, яка обтяжує нашу совість — так багато!), не узалежнюймо її від порозуміння і співпраці інших, бо при такому підході до справи — ледви чи дочекаємося цієї одности чину, що кожний з нас виніс з безпосередньої боротьби з ворогом на рідній землі. Найвищий вже час, щоб ми не стояли у хвості координаційного процесу всі творчих сил нашої політичної еміґрації, а починали цю координованість, єдність і співпрацю від себе самих. Будучи членами однієї комбатантської організації, залишім кожному з нас свободу особистих політичних поглядів і праці в тій чи іншій політичній чи суспільній українській організації. Власне у них і через них змагаймо до координації і співпраці усіх наших політичних і громадських організацій для служіння одній і тій самій справі — визволенню нашого народу.
_________________________
*) До Головної Управи Братства кол. Вояків УПА ім. Св. Юрія Переможця входили тоді такі друзі: Вернигора (голова), Горислав, Марко, Смирний, Ірина, Скала (в цьому часі виїжджав до США) та інші, яких докладно не пригадую.
**) В переговорах від Місії УПА брали участь такі друзі: св. пам. полковник Іван Бутковський, Прірва, Ворон, Зенко та інші.
(На марґінесі двох комбатантських організацій)
Вичерпані фізично, з поважно надщербленим здоров'ям нечисленні щасливці рейдуючих частин УПА пробились осінню 1947 і в 1948 роках крізь кордони й сильні ворожі застави на Захід.Тут зустрілися ми з новою дійсністю, дійсністю, про яку ніхто з нас не був докладніше поінформований і до неї якслід неприготований. Усіх нас направду щиро вітала українська еміґраційна спільнота. Нас приймали, гостили, одягали, лікували, приміщували по таборах ДіПі та всі на усі лади інформували про життя по таборах, можливості виїзду за океан та про нашу громадську й політичну еміґраційну дійсність.
Найболючішими і незрозумілими тоді для нас були інформації про незгоду й розбиття на нашому громадському і політичному секторах. Прямо не хотілось вірити, що в такій тяжкій ситуації, в якій знайшовся наш нарід, наша еміґраційна політична верхівка не може знайти спільної мови, не може здобутись на спільний політичний центр та спільно, скоординовано вести визвольну політику.
Ми розбрилися більшими й меншими групами по численних таборах ДіПі в Західній Німеччині. Тут почалася «ревна опіка» нами деяких політичних чинників, наслідком якої — є розбиття і поділ між колишніми вояками УПА, що покутує аж до сьогодні.
Провід Закордонних Частин ОУН вишукував між нами колишніх членів Організації і вимагав негайного включення і активізації в ЗЧ ОУН. З другої сторони — зверхній чинник рейдуючих частин УПА — Закордонне Представництво УГВР, ясно й недвозначно поставив справу недемобілізації вояків Рейдуючих Частин УПА та виніс заборону включуватися нам в життя якої-небудь політичної організації чи партії. Як наслідок повищих двох різних постав і вимог, прийшов і двоподіл думок між вояками УПА.
Нерідко між колишніми вояками УПА можна почути думку, що вина за наше розбиття таки у нас самих, а радше за нашим тодішнім командним складом. Йому бракувало тоді рішучости і твердої постави — стати у такій ситуації, як цілість збоку, і своєю поставою зберегти одність та впливати тим самим на оба політичні чинники — знаходити спільну мову, співпрацю і однозгідність їх рішень. Але сьогодні, це тільки роздумування — «що б то було б, як би було».
Дійсність була інша. Частина вояків згуртувалася біля Братства колишніх Вояків УПА ім. св. Юрія Переможця, друга частина — біля Місії УПА. Такий стан існував аж до 1953 року, коли то на еміґрацію надійшла пошта від Проводу Краю з вимогою ліквідації конфлікту між ЗЧ ОУН та ЗП УГВР, назначуючи для цього Колеґію Уповноважених.
Довідавшись про вимогу Краю, члени Головної Управи Братства кол. Вояків УПА*), на своєму засіданні вирішили, не чекаючи на результати праці Колегії Уповноважених, а ліквідувати в першу чергу конфлікт між самими вояками УПА.
Про рішення Управи Братства негайно повідомлено членів Місії УПА**) та визначено спільну зустріч в цій справі. Почались переговори. Обі сторони стверджували помилковість дотеперішнього стану та виявляли бажання — спільного знаменника. Розуміється, що крім ділових виступів, не бракувало також гострих і темпераментних. Дехто з учасників нарад не відкидаючи самої ідеї об'єднання, за всяку ціну старався знайти винних у розбитті й то якраз між приявними на нарадах. Пройшло немало часу на неплідну дискусію. Вкінці перемогла думка, що, якщо учасники нарад направду бажають згоди і потрібного об'єднання, обов'язково мусять залишити минувшину, а зосередитись над способом і формою об'єднання всіх колишніх вояків УПА.
В дальшому відбувались направду вояцькі, ділові наради, вислідом яких були такі однозгідні рішення: а) ліквідація Братства кол. Вояків УПА ім. Св. Ю. Переможця, б) створення нової комбатантської організації для всіх кол. вояків УПА, як Братства так і Місії, під назвою — Об'єднання кол. Вояків УПА.
Спільно випрацьовано й передискутовано проект статуту нової комбатантської організації та визначено реченець і місце першого основуючого загального З'їзду.
Загальний основуючий з'їзд відбувся у Мюнхені, на який з'їхалося багато вояків, колишніх членів Братства і Місії. З'їзд затвердив статут, назву організації та вибрав першу Головну Управу Об'єднання кол. Вояків УПА. Головою обрано одноголосно св. п. полковника Івана Бутковського-Буцула (Місія). До управи входили такі друзі: Горислав (Братство), Прірва (Місія), Марко (Братство), Ворон (Місія), Смирний (Братство), Зенко (Місія), Ірина (Братство) та інші, яких сьогодні докладно не пригадую.
На цьому з'їзді, на загальне здивування, опонував св. п. Вернигора, який пропонував відсунути з'їзд аж виясниться справа переговорів між членами Колегії Уповноважених. Здивування було тим більше, що св. п. Вернигора був одним із перших ініціяторів об'єднання. Незабаром всім стало відомо, що в тому самому часі дійшло до зірвання переговорів між членами Колеґії Уповноважених, а св. п. Вернигора повнив функцію краєвого провідника ЗЧ ОУН на Францію. Не прийняв він також функції в Головній Управі Об'єднання кол. Вояків УПА.
З відбуттям основуючого з'їзду Об'єднання кол. Вояків УПА, здавалося, що справи колишніх вояків належно наладнані і остаточно розв'язані. Та на жаль, так воно не сталося. По лінії ЗЧ ОУН пішли інструкції за океан (на терені Зах. Европи, завернути колеса вже не вдалося, бо майже всі кол. вояки УПА включилися в життя Об'єднання), щоб творити Товариство кол. Вояків УПА.
Справа і мотиви створення Об'єднання кол. Вояків УПА не була і, здається мені, по сьогодні не є якслід відома всім кол. воякам УПА на американському континенті і тому 34 не мало спеціяльних труднощів в оснуванні свого Товариства, та охоплення ним певної частини кол. вояків УПА.
До написання отих кілька фактів з минувшини, які я сам переживав і брав у них безпосередню участь, спонукала мене вістка, що в ЗСА почались, тим разом «цілком серйозні» переговори, про ще одне об'єднання, але як довідуюсь, спонукане й також узалежнене від закінчення зустрічі на вершинах: Штуль — Лебедь — Стецько.
Друзі по зброї! — Якщо дійсно лежить нам на серці наше об'єднання, спільна праця в одній комбатантській організації ( тієї непроробленої праці, яка обтяжує нашу совість — так багато!), не узалежнюймо її від порозуміння і співпраці інших, бо при такому підході до справи — ледви чи дочекаємося цієї одности чину, що кожний з нас виніс з безпосередньої боротьби з ворогом на рідній землі. Найвищий вже час, щоб ми не стояли у хвості координаційного процесу всі творчих сил нашої політичної еміґрації, а починали цю координованість, єдність і співпрацю від себе самих. Будучи членами однієї комбатантської організації, залишім кожному з нас свободу особистих політичних поглядів і праці в тій чи іншій політичній чи суспільній українській організації. Власне у них і через них змагаймо до координації і співпраці усіх наших політичних і громадських організацій для служіння одній і тій самій справі — визволенню нашого народу.
_________________________
*) До Головної Управи Братства кол. Вояків УПА ім. Св. Юрія Переможця входили тоді такі друзі: Вернигора (голова), Горислав, Марко, Смирний, Ірина, Скала (в цьому часі виїжджав до США) та інші, яких докладно не пригадую.
**) В переговорах від Місії УПА брали участь такі друзі: св. пам. полковник Іван Бутковський, Прірва, Ворон, Зенко та інші.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар