ШПИГУН-МАЙСТЕР

Юрій Тис-Крохмалюк

(Чарле Вітінг: Майстер-шпигун Німеччини. Нью Йорк,

1972, стор. 274, іл.)

(Charles Whiting-Gehlen: Germany’s Master Spy, New York,

1972).

Автор Чарлс Вітінґ опрацював спомини генерал-майора Райнгарда Ґелена, шефа розвідки в
Головному штабі вермахту, відділу закодованого як "Іноземні армії-Схід". Автор натякає, що Ґелен був не тільки шефом згаданого відділу "Абвери", але теж творцем нової системи розвідчої праці і нових методів діяння.  Ґелен жив з родиною у частині малого міста, відділеній для військових; навіть дружина і діти не знали, де він працював. Для своїх підлеглих він був президентом, паном доктором чи доктором Шнайдером. Навіть донька була вписана у школі під іншим прізвищем. Американський журнал назвав його "людиною в тіні", швайцарська "Вельтвохе" - "людиною без обличчя", для Москви він був "сірою рукою" або "сірим генералом". Втаємничені знали, що Ґелен довів свою систему розвідки до перфекції - вона стала холодною, калькульованою наукою. У час війни ніхто не знав, як він виглядав; американська преса старалася дістати його світлину, обіцюючи за неї десятки тисяч долярів.

Чарлс Вітінґ описує нараду найвищих чинників Третього райху дня 9 січня 1945 року в бункрі Гітлера; приявними було коло 25 мілітарних шефів і партійної знаті під проводом ген. Ґудеріяна. Йшлося про те, щоб Гітлер відкликав запляновану офензиву на заході, а злишні дивізії пересунув на Східній фронт проти плянованої більшовицької офензиви.

Автор так описує появу Гітлера в кімнаті нарад:

"Адольф Гітлер увійшов поволі й обережно до кімнати нарад. Він був обандажований, його сірий піджак з подвійним рядом гудзиків звисав на ньому, його обличчя було блідо-жовте і постаріле; Ґудеріян завважив, що від часу атентату Гітлер не володів нормально лівою ногою. Він кожному подав руку і сів на своє крісло. Правою рукою він поклав свою ліву, вповні безвкладну руку на стіл. Його права рука була теж пошкоджена вибухом бомби".

- Мій фюрере! - почав Ґудеріян, генерал-полковник і головнокомандувач німецьких військ на Східньому фронті, - я прийшов сьогодні, щоб скласти звіт, оснований на цілком певних вістках; російська зимова офензива почнеться за три дні, тобто 12 січня. Її ціллю є Берлін!

Ґудеріян вмовк і глянув на Гітлера. Але його жовто-сіре обличчя не виявляло ніякої реакції. Чути було тільки тихий шелест мапи під тремтячою лівою рукою Гітлера.

Ґудеріян говорив далі, що більшовики сконцентрували 22 армійські корпуси і 225 дивізій вздовж цілого східнього фронту. Стан є 11:1 на некористь німців у числі вояків; 7:1 у танковій зброї і 20:1 в літунстві...

Ґудеріян чекав на відповідь Гітлера, але цей мовчав, а його хворі очі виявляли повну апатію. Враз Ґудеріян побачив, що долішня щока почервоніла і повільно починає червоніти його ціле обличчя. Всі знали, що це означає: настане вибух гніву, приступ страшної злости.

- Ті документи є комплектно ідіотичні! - скричав Гітлер і вдарив з люттю п'ястуком правої руки об стіл.

Ґудеріян глядів на оскаженіле лице Гітлера.

- Хто опрацював цю нісенітницю?

- Це опрацював генерал Ґелен, мій найкращий штабовий генерал. І я не показав би це, якщо б я з ним не погоджувався.

Совєтський наступ почався докладно, як передбачав ген. Ґелен. Ген. Гальдер, шеф генерального штабу, писав: "Ґелен - це зразковий старшина генерального штабу. Він має велику здібність, власний спосіб думання і талант передбачувати події з аналізи даних, здобутих розвідкою. Він скромний і відзначається пильністю. Є симпатичною особовістю".

В умовах "бліцкріґу" на сході Гальдер змінив старого шефа розвідки, який не відповідав новим вимогам і наступником вибрав Ґелена, який до того часу у пляні "Барбаросса" (криптонім для війни проти СРСР) опрацював постачання. Ґелен дістав завдання підвищити справність розвідки на цілому Східньому фронті яка мала офіційну назву «Іноземні армії Сходу". Досі ця розвідка вермахту спиралася на перестарілих засадах: пасивна розвідка від полонених та від патруль в запіллі ворога, інформації від власних частин. Не дивно, що німецька розвідка на Східньому фронті не дописала, а німецькі командири мали труднощі в наступах, не знаючи, які сили ворога є перед ними.

Ґелен вирішив застосувати нову активну і аґресивну тактику. "Іноземні армії Сходу" мали діяти глибоко в запіллі ворога, скинені з парашутів. Завданням тих аґентів, зложених з німецького персоналу і полонених добровольців, було передавати по радіо усі ворожі рухи військ і транспорту, інфільтрувати армії і партійні організації. Аґенти мусіли знати перфектно російську мову і її діялекти, поведінку військових і цивільних установ.

Влітку 1942 року Ґелен мав уже основи організації. Він придбав до неї майора Бавна, народженого в Одесі, експерта для справ СРСР, який говорив не тільки російською мовою, але теж українською. Полонені з Червоної армії зголошувалися добровільно і як пише автор, вони були націоналісти і антикомуністи".

Перші три групи пройшли у штабі німецької армії у Вінниці спеціяльний вишкіл. З першої сотні, яку скинено поза фронтом, венулося тільки 15. Решта не вернулися, деякі приставали до транспортів, зголошувалися до Червоної армії як розбитки або до військових складів, чи до фабрик воєнної промисловости. Інші повернулися пінзіше. З тих вісток Ґелен довідувався про приготування совєтського наступу, його сили і напрям. Ґелен був теж прихильником акції Власова і творення "українських батальйонів".

Наприкінці 1944 року Ґелен довідався, що Гіммлер стояв уже у зв'язку з англійцями та мав зв'язок теж з тими німцями, які виступали проти Гітлера. На спільній нараді Ґелен запропонував, щоб передати акти і архіви "Іноземних військ Сходу" альянтам і тим самим підготовити базу для сепаратного миру зазделегідь. Ґелен вмістив копії усіх документів до 40 сталевих скринь і перевіз їх у гори, більш на захід. Ґелен сподівався, що війна потриває ще найдовше чотири тижні і через той час його документи будуть в руках англійців. Він знав про тайний документ «Екліпса", альянтську вимогу безумовної капітуляції Німеччини і що альянти не будуть вести переговорів з німцями, але він мав надію, що американці будуть більш елястичні. Тому він спільно із своїми двома дорадниками вирішив передати американцям не тільки згадані документи, але теж повну сітку своїх аґентів у совєтському запіллі. Вони три вирішили, що операції "Іноземних армій Схід" закінчилися і хто з них трьох перший попаде у неволю до західних альянтів, запропонує їм в імені двох інших співпрацю у розвідці проти СРСР. Посередником між ними трьома був професор теології Ґрубер, вживаючи коду "ХWY".

В таборі полонених Ґелен шукав зв'язку з американця-ми, але ніхто ним не цікавився. Американці закінчили війну і нікому не приходило на думку воювати проти свого союзника Росії. Єдиний ген. Патон розумів, що діється і він писав: "Ми знищили того, кого треба було знищити. Тепер на його місце впускаємо монголів, а в цілу Европу - комунізм".

Американці не знали нічого ні про "Іноземні армії Сходу", ні про Ґелена. Врешті почали їх шукати не тільки Сі-Ай-Сі, але і московський союзник. Високий старшина військової американської розвідки Филипс пригадав собі, що з кінцем війни зголошувався блідий, худорлявий німецький старшина в справі співпраці. Але американцям було незрозуміло, чому вони мали б шпигувати проти свого найкращого союзника.

Цією справою зацікавився шеф військової розвідки ген. Зилберт та брітанська військова розвідка. Справа велася засекречено, бо Вашінґтон не бажав вживати до розвідки німецьких старшин. Врешті Ґелена знайшли в одному з таборів полонених. Перша розмова з Зилбертом мала успіх. Ґелен розповів, що Москва не здемобілізувала своєї армії. Він виявив американцям справжню потугу СРСР і захитав віру американців про Росію, як мирну націю. Американці звільнили Ґелена і п'ять його найближчих співробітників та вислали до Вашінґтону, де їх примістили в особливому таборі. Там вони перебули цілий рік, здавалося, що американці не знають, що з ними робити. Щойно коли в лютому 1946 року СРСР захопив північний Іран, американці зрозуміли дійсні наміри Москви. Тепер американці почали серйозні наради з Ґеленом. Коли шефом Сі-Ай-Ей став Даллес, Ґеллен зі своєю групою став його співробітником. Підписано умову в якій між іншими сказано, що організація Ґелена має складатися з самих німців. Вона буде працювати проти Німеччини і коли Німеччина стане суверенною державою, організація Ґелена підпорядкується німецькій владі. В липні 1946 року Ґелен повернувся із своїм штабом до Західньої Німеччини для створення департаменту "Іноземні армії Сходу" та почав збирати вістки про СРСР і його комуністичний бльок. Спочатку організація Ґелена розпитувала вояків, які верталися з полону і цивільних втікачів, а згодом коли СРСР закрив границю, Ґелен почав активну розвідку. Сітка аґентів старалася здобути потрібні інформації і навіть найдрібніші вістки мали для Ґелена свою вартість. Згодом дійшло до того, що організація Ґелена вислала багато аґентів в прикордонні території самого СРСР. Матеріяли Ґелена стали для американців "єдиним оком Сі-Ай-Ей" поза залізну завісу.

На довшу мету однак Ґелен не міг опиратися тільки на аґентів старого часу. Вони не мали потрібного знання політичних стосунків і важко було їм зрозуміти повоєнний змінений світ. Ґелен заанґажував економістів, політичних аналітиків, експертів підпільних збройних організацій тощо. Його співробітники мусіли жити засекречено. Їхні жінки і діти мали мешкання у відокремлених і бережених дільницях. Ґелен називався "доктор Шнайдер".

На дальших сторінках автор описує докладніше вбивство Степана Бандери, різні випадки інфільтрації німецької розвідки совєтськими і східньо-німецькими агентами, - усе в дуже загальних зарисах. Докладніше згадує про аферу Вергуна (стор. 206) і його зізнання у східньому Берліні. Він говорив, що мав завдання вербувати українців і висилати їх з фальшивими документами до СРСР, ЧСР, Польщі і Мадярщини. Зібрані ними інформації Вергун пересилав до м. Пулях, де була головна кватира Ґелена. Вергун був в час Другої світової війни членом "Абвери" в окупованій Україні.

Інформації про події під час Другої світової війни автор подає фальшиво, порівнюючи ОУН до російської організації НАС. Автор пише, що Бандера під кінець Першої світової війни боровся з "червоними". Між обома світовими війнами було багато російських протикомуністичних організацій на заході, а між ними і організація Бандери, яка була слабою і неефективною. В 1942 році Бандера вернувся з заходу, як німецький урядовець, і частину своєї батьківщини проголосив незалежною, за що німці його ув'язнили разом з провідними членами його організації. Але він не був довго ув'язненим.

Почав співпрацювати з німцями, як шпигун, аґент контррозвідки і саботажник. Коли стало видно, що німці війну програють, Бандера здезертирував і укривався аж поки не обірвалася співпраця американців з росіянами і він впевнився, що його не видадуть СРСР. Так автор пише і про інші "події", яких до речі немає у справжніх спогадах Ґелена.

Після таких сензаційних вставок автор описує дальшу роботу Ґелена. В п'ятдесятих роках Ґелен творить багато нових підпільних організацій в державах НАТО і навіть в Західній Німеччині. Всюди, де починалися неспокої і напружені політичні ситуації, появлялися люди Ґелена і впливали на хід подій. Ґелен був завжди своєчасно обізнаний з подіями і міг передбачити їх вислід. Його аґенти впливали на критичне положення і конфлікти в Савді-Арабії, афери Любумби, кризи в Чілі, Індонезії, Кореї. Він передбачив шестиденну війну між Ізраїлем і Єгиптом. Його організація начислювала тисячі членів...

І знову пройшли роки. Настала доба детанту, співпраці і торговельних договорів, приязних стосунків. У такій атмосфері Ґелен ставав щораз більше зайвим. Почалися пресові кампанії проти нього. У такій ситуації послабла дисципліна в організації Ґелена, відкрито навіть інфільтрацію совєтських аґентів.

Врешті у квітні 1968 року Ґелен зрезиґнував після 26 років служби в організації "Іноземні армії Сходу", в яких розбудував розвідку СРСР, організацію, яка згодом покрила усі країни світу тисячами розвідчиків. В жовтні 1968 року він став президентом служби безпеки Західньої Німеччини. Це був останній розділ його кар'єри.

В той час з невідомих причин почалася в Німеччині серія самогубств і дивних смертельних випадків між визначними урядовцями. А згодом неймовірна історія: вислано звичайним вантажним літаком найновішого типу боєву ракету до Москви. В Москві залишився літун, його супутник і правник. Самогубство поповнив один адмірал і один генерал. Жовтень 1968 року назвали "червоним жовтнем".