ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 14 жовтня 2019 р.

ЯК ПОЛЯКИ ОЦІНЮЮТЬ АКЦІЮ "ВИСЛА"


В. Ґоцький


Ґеновефа Лукасевич, урядник державних архівів у Щеціні, опрацювала матеріяли про перебіг акції "Висла" та помістила у квартальнику "Дзєє найновше", ч. 4/74, статтю п.н. "Навколо ґенези та перебігу акції "Висла" 1947". Ось її короткий зміст.

Репатріяція української людности з Польщі до УРСР 

Опираючись на працю Тожецького "Українське питання в політиці 3-ої німецької республіки 1933-1945", авторка подає, що в бувшій Генеральній губернії жило 744 000 українців і припускає, що в Польщі було залишилося приблизно 650 000. Польський Комітет Народного Визволення вже 9 вересня 1944 року підписав умову про виміну населення, яка була ратифікована Крайовою Народною Радою, а згодом доповнена умовою про зміну громадянства і репатріяцію поляків" з СРСР та росіян, українців білорусів і литовців з Польщі до СРСР. Умову підписано в Москві 6 липня 1945 р. Виміна населення мала відбуватися на добровільній базі та мала закінчитися до 31-го грудня 1945 р.

Уповноваженим уряду УРСР призначено Миколу Підгорного, а його заступником — М. Ромащенка. Уповноважений польського уряду був Владислав Вольський. Районові репатріяційні уряди створено в Ярославі, Горлиці, Красноставі, Холмі, Білгораї, Яслі, Новому Санчі і Замості. Репатріяція натрапляла на великі труднощі через брак списків, транспорту та з причин опору самого населення. Одні боялися опустити свої садиби, інші були агітовані та тероризовані УПА.

УПА почала свою діяльність на Поліссі і Волині в 1942 році. У 1943 р. бої між поляками й українцями перекинулись на захід в Любельщину, коли українські поліційні з'єднання підкріплено двома куренями полк. Остроського та сотнею "Вовки" Ягоди-Черника. На початку 1944 р. в Польщі діяло чотири курені: "Вовки", "Месники" Рена (авторка пише "Мясніка" та помилково подає "Роня" і "Різуна"). Частина населення сприяла УПА з ідейних мотивів, але багато було примушених до співпраці засобами терору. Коли почалася репатріяція, УПА посилила свої дії, щоб за всяку ціну перешкодити репатріяції. Проголошено мобілізацію, посилено диверсійні акції, особливо на станиці міліції та на людей, які проводили репатріяцію.

У повітах Холм, Білгорай, Красностав і Замость переселення відбувалося без охорони війська, зате на Томашівщину, Грубешівщину і Любачівщину кинено 3-ій полк піхоти, а на Ряшівське воєвідство — цілу дивізію. Однак агітація проти репатріяції мала успіх — населення покидало села, криючись по лісах від репатріяції. Найбільший опір ставили лемки, аргументуючи тим, що репатріяція стосується до українців, а про лемків у ній немає згадки. Це спонукало віце-прем'єра Вл. Ґомулку видати доручення не примушувати лемків до репатріяції. (Це розпорядження вказує, що всіх інших примушувано до репатріяції.) Польсько-українська  комісія встановила, що репатріації підпадало 273 810 в Ряшівщині та 192 294 в Люблінському воєвідстві. З Ряшівського воєвідства виїхало 249 781, а з Люблінського — 199 387. Однак ці дані не точні, бо багато переселенців втікало — одні до своїх осель, другі до сусідніх. Переселенці мали право брати з собою 2 тонни харчів, збіжжя, знаряддя та одягу. Залишене майно мало оцінитися, а його рівновартість виселенці мали отримати від уряду на нових поселеннях. Одначе через постійні напади УПА оцінники рідко виїздили в околиці і ця справа була зовсім занедбана.

Хоч репатріяція мала закінчитися до кінця 1945 року, вона протягнулася аж до 18 серпня 1946 р. Деякі українці, які працювали в адміністрації чи нафтовому промислі, залишилися в Польщі. Залишилися теж численні відділи УПА.

Ситуація від серпня 1946 р. до березня 1947 р.

Переселення більшости українців було болючим ударом для УПА. Припинився доплив рекрутів, порвалися зв'язки, не дописувала розвідка. Та своїх дій УПА не припинила. Військові залоги мали багато різних завдань, як охорону уряду, шляхів, військових об'єктів, а в час референдуму та перших виборів до Сойму займалося політичною роботою, тому не могли
успішно протиставитися діям УПА. Крім цього, офіцери, привиклі до відвертої фронтової дії, не мали досвіду в поборюванні невловимих партизанів, а вояк, недавно змобілізований, не був загартований й належно вишколений.

УПА старалася так вести свої операції, щоб на випадок Третьої світової війни вона була єдиною армією, яка без перерви боролася проти комунізму за "самостійну Україну".
На початку 1947 р. УПА посилила свої акції. 28 березня у засідці, приготованій сотнями "Криня" (Хріна) і "Стяга" (Стаха), згинув ген. К. Свєрчевський. Стало очевидним, що дотеперішні засоби були невистарчаючі.

Створення оперативної групи "Висла" і переселення українців

Після закінчення репатріяції до УРСР, певна кількість українців залишилася з власної волі в Польщі. Можна було припускати, що вони будуть льояльні, але виявилось, що воно так не було. Завдяки тим залишкам, УПА могла далі втримуватися на тих землях. Міністерство публічної безпеки і Міністерство народної оборони прийняло рішення зробити вирішальний удар. Створено операційну групу "Висла" з завданням ліквідувати українське націоналістичне підпілля, в тому також УПА і її запілля. Вирішено виселити все українське населення, то зн. теж бойків, лемків та гуцулів (сік!), як і всю мішану людність. Командиром групи призначено ген. С. Мосора. Акцію поділено на два етапи: в першому очистити район Сянока, у другому — райони Перемишля, Любачева і Західньої Лемківщини. Створено чотири операційні округи: Люблін, Ряшів, Сянік і Горлиці. Призначено для дій 5 дивізій і один полк піхоти, одну дивізію військ безпеки (три бригади), один полк саперів, один транспортний полк, ескадру літаків.

Було запляновано переселити приблизно 90 000 людей, а виселено приблизно 150 000. Під час транспорту переселенці були під військовою охороною. На збірних пунктах Державний репатріяційний уряд сортував переселенців, видаючи їм різнокольорові картки для відрізнення добровільних від примусових переселенців. Транспорти, які прибули до Любліна й Освєнціма, були відсилані до Щецінка й Ольштина, звідки їх розвожено до повітових міст, а там розділювано по селах. З Щецінка розсилано людей до Щецинського і Ґданського воєвідства, а з Ольштина — до Ольштинського. В травні зорганізовано роздільні пункти в Познані та Вроцлаві.

Авторка стверджує, що під час переселення було багато недотягнень, а то й каригідних надуживань. "Не всі коменданти продумали як слід плян акції, бо не брали до уваги труднощів з транспортом чи людських упереджень..." Пізніше таких похибок не було. Доручено допильнувати, щоб переселенці забирали з собою найбільше господарського знаряддя, харчів та щоб списки були точні і належно провірені. В летючці пояснювано людям причину переселення: "Українське населення не завжди добровільно часто під терором, допомагало бандам. В цей спосіб українські села були базами для тих, що ширили мордування і пожари. Такий стан не може далі тривати... Хто не зголоситься на переселення і залишиться в тих околицях, буде трактований як бандит УПА".

Українці поставилися до акції переселення по-різному. Одні раділи, що виїздять з теренів вічних боїв, другі, прив'язані до родинних осель, перемагали в собі страх, були й такі, що хотіли далі допомагати УПА та ділити з нею долю і недолю. Дуже рішучий опір ставили лемки. Вони апелювали до уряду, та до своїх земляків в Америці, щоб вони протестували перед польським амбасадором в США.

Рівночасно з акцією переселення ведено бойові дії проти УПА. Спочатку її розпорошено, а після виселення населення, розпорошені відділи УПА почали збиратись у сотні, а то й цілі курені. Найдовше велись бої з УПА в Любачівському і Грубешівському повітах. Під час акції "Висла" було вбито 1 509 бійців УПА та арештовано 2 781 осіб, головно із цивільної сітки та різних допоміжних служб. 31 липня 1947 р. розв'язано групу "Висла". Дальші справи виселення і ліквідації УПА перебрали окружні команди.

Становище переселенців

Становище переселенців було дуже важке й тому було створено контрольну комісію в складі майора М. Бунди і ппор. 3. Йонкуна. Вона зголосила, що більшість господарств для переселенців були або зовсім знищені або потребували більшого ремонту. Труднощі зростали ще її тому, що переселенці були перестрашені, безрадні, не проявляли ніякої ініціятиви. Крім
того вони вірили, що переселення є тимчасове й, коли бойові дії скінчаться, вони повернуться на свою батьківщину. Переселення в більшості закінчено восені 1947 р., але ще взимку й на весну приїжджали окремі особи, а то й цілі родини з повіту Новий Торг.

Поселення земель, залишених українцями

Опущені українські господарства призначувано репатріянтам-полякам з СРСР. Правний статус тих господарств урегульовано декретом з 5 вересня 1947 р. в той спосіб, що опущені господарства перейшли на власність держави. Але справа господарств опущених внаслідок акції "Висла" не врегульовано. Був плян поселити на тих землях 9 580 польських родин. Командир групи "Висла" висунув проект, щоб ті землі заселити бувшими вояками, але уряд того проекту не прийняв. Зате цивільна влада опрацювала заселення повітів Сянік, Ліско, Перемишль, Ярослав, а згодом Горлиці, Ясло, Березів і Любачів. Йшлося про забезпечення засівів і недопущення до "дикого" поселення українців, які нелегально поверталися на свої оселі. До того більшість українських господарств були спалені боївками УПА, щоб осадники-поляки не мали де осісти.

Переселення поляків йшло пиняво. До кінця 1947 р. загалом поселено 39 000 осіб. Про переселення до Краківського й Люблінського воєвідства нема точних даних, а південно-східню частину Ліського повіту не можна було заселювати, бо там велися бої з УПА. Напротязі 1948 р. в тому районі песелилося ледве 733 родини.

У висліді акції "Висла" заселено північно-західні землі Польщі, зате південно-східня частина Бескидів лежала облогом. Ті землі, здаля від більших осередків, із слабо розвиненим транспортом і мало врожайною землею, не знайшли охочих на поселення.

Наші висновки

Авторка безпристрасно провірила ряд документів і подала чисті факти, правдиві настільки, наскільки їх складали військові командири чи цивільні урядовці. Вона не добре обзнайомлена з проблемою УПА й тому є ряд перекручень псевд чи навіть такий ляпсус як "гуцули на Закерзанні". У своїх коментарях вона говорить про повстанську армію, яка безперервно боролася за самостійну Україну, хоч у звітах цитується як "банди бандерівців".

Хоч військо мало за завдання охоронити транспорти й поборювати УПА, воно проводило реєстрацію і зганяло людей, причому були "численні надуживання". Поляки часто твердять, що переселення було зумовлене військовою конечністю, а з цієї праці виходить, що головною ціллю акції "Висла" було виселення української людности. Переселення мало проводитися у відношенні не більше 10% до місцевої польської людности, проте на практиці цього принципу не можна було застосувати, бо не можливо було прийняти і розмістити такої скількости людей на північно-західніх землях.

Також не все було гаразд з добровільністю переселення до УРСР. Часто комісії "не могли виїздити в терен через діяльність УПА і саме військо мусіло поспішно і доволі брутально проводити примусову акцію виселення".

Далі авторка каже, що законно не була розв'язана власність землі по виселенцях, як теж обсадженої землі переселенцями. Чи вона сьогодні наладнана і як — авторка не подає. Поляки поселилися на землях з доброю комунікацією, положених недалеко від корінних польських земель. Зате гористі землі донині лежать облогом. Чи на це заважив самий економічний фактор, чи може психологічний — не дано відповіді. Авторка присвячує багато уваги надужиттям та труднощам переселених людей на нових місцях, але зовсім не згадує про їх національні і культурні проблеми. А саме оті проблеми переслідування за мову, віру, звичаї куди важчі, ніж господарські труднощі.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації