ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 9 жовтня 2018 р.

ОДНА ПОДІЯ У ДВОХ НАСВІТЛЕННЯХ



В. Ґоцький


Відомо, що двоє людей, учасників тої самої події, будуть про ту подію по різному розповідати, бо кожна людина дивиться на цілий світ дещо відмінно. Крім того, люди мають різні зацікавлення. Також двох людей можуть дивитись з іншого місця, тому й образ бачать дещо інакше оден від одного.

Але коли про подію будуть розповідати дві противні сторони, тоді кожна з них щось промовчить, щось додасть, щоб своїх краще "показати". Тоді маємо протилежні насвітлення й знайти правду дуже важко. Часом маємо до діла із зовсім викривленим описом події. Викривленим не тому, що описуючий не інакше її бачив, але тому, що йому так наказано бачити й так описати. Це вже не опис події, а пропаґанда.

Раніше письменники й журналісти дбали менше про догодження властям, а шанували свою добру славу, своє добре ім'я, маючи на увазі, що неправда скорше чи пізніше вилізе з мішка. Та від часу встановлення тоталітарних систем свідома неправда стала хлібом насущним.

Ця мода й цей закон свідомої неправди в ім'я збереження свого існування поширився нині не лиш на совєтських сателітів, але теж й на частину преси на заході Европи. Вживають її не лише політики, але часто люди, від яких ми звикли чекати правди, а дістаємо отруйливу брехню большевицького зразка.

Для прикладу наведемо два описи одного більшого бою УПА під Струбовиськами на Лемківщині. Замітний цей бій тим, що проти одної сотні УПА ворог кинув чотири курені НКВД та відділ польської міліції. Сотня бій приняла й видержала на становищах протягом дня, а вночі вицофалась. Цілий день втримувати свої становища проти переважаючих сил регулярних й добірних частин ворога — це подвиг. Тому варто прочитати, як це бій описує українець-учасник, а як польський пропаґандист. Тут лише зазначимо, що поляк — це дослідник старих архівів, який мав теж можливість побувати на полях боїв і зібрати свідчення від учасників, отже диспонував матеріялами та свідченнями.

Українець — це молода людина, рядовий стрілець сотні УПА, що протягом трьох років боронила українськости нашого пограниччя над Сяном. Він не мав ані доступу до архівів, ані можливости провірити свої помічення, а описав все так, як пережив, як бачив. Знаючи з інших місць його книжки, що він не вагався вказувати на невдалі бої, на нездарність деяких своїх командирів, на моральні вагання, а то й заломання своїх друзів — набираємо переконання, що його описи правдиві, писані кров'ю серця та болем по впавших друзях.

Нижче подаємо переклад розділу із книжки "Постріли під Тісною" С. Мислінського, де говориться про бій під Струбовиськами та уривок з книжки І. Дмитрика "У лісах Лемківщини", який описує той самий бій. Порівняйте й самі зробіть висновки.


 Бій під Струбовиськами очима поляка Станіслава Мислінського.

(С. Мислінський: "Постріли під Тісною" — стор. 45-50.)

 

...Був ранок 21 березня 1945. Вітер з полян вив та зривав дахи із хат. Два курені большевицької піхоти під командою полк. Стєпашкіна окружили село Струбовиське.

Цей старий фронтовик добре знав свою справу. Спочатку як стрілець, далі як підстаршина воював ще з бандами Петлюри. Пізніше був старшиною військ  пограничної охорони, тож  мав добру заправу.

Полковник і його бійці мали особисті порахунки з "бандами з-під знака тризуба". В час останніх боїв під Станиславовом та під Дрогобичем багато їх боєвих друзів ще з-над Волги і з-над Дніпра понесли смерть. Не на фронті, але тут, на звільненій землі, від зрадливої кулі.

В акції на сотню "Веселого" взяла участь теж ціла залога станиці міліції з Тісної (35 людей) і працівники з повітового Уряду Безпеки. Акція була добре приготована...

О год. 7-ій з хвилинами село було вже щільно обставлене. На одвертому полі, на снігу та морозі, лежали совєтські бійці, а серед них і міліціянти. Полк. Стєпашкін запропонував Упівцям піддатися, визначивши час до надуми одну годину. Тепер терпеливо чекав, хоч як було жалко бійців, що мерзли на морознім вітрі, присилувані снігом. Через далековид оглядав докладно дім за домом та сподівався, що здоровий глузд накаже обложеним здатись без проливу крови, тим більше, що по хатах було повно дітей, жінок.

Була 8:20, а бандити мовчали. Полковник продовжив ультимат ще на годину, а цивільній людності запропонував вийти поза засяг окруження ще перед боєм. Кілька жінок дітьми вибігли з хат. Несли немовлят загорнутих у подушки чи кожухи. Вже невелика відстань ділила їх від лінії війська. Кілька червоноармійців зірвалось їм назустріч, коли сальви машинової зброї з хат прошили повітря... Коли стріли вмовкли, з-поміж утікаючих жінок лише один малий хлопчик залишився живим, похилений над мертвою мамою...

Полковник Стєпашкін підняв ракетницю. Пробиваючи сніжну заметіль, злетіла вгору червона ракета. Зачалося.

Поодинокі рої штурмової групи, ведені міліціянтами, що знали добре терен, впадали до поодиноких загород. З хат лився струм вогню з машинової зброї. Почалася запекла боротьба за кожну хату, за кожний клаптик замерзлих городів. Окружені бандити боронилися розпучливо.

Рій Володі, ведений міліціянтом Мєчиславом Галіком, вдерся на подвір'я забудовань. Привітав їх град куль з вікон хати. Бійці мусіли плазуючи сховатись за вугол стайні. "Давай ґранатами їх!" — крикнув присадкуватий сержант. "Підождіть ребята", — гукнув Галік — "там п'ятеро дітей в хаті...". Сам він мав особисті порахунки з господарем тої хати. Він віддавна вже перебував десь у відділах УПА. Алеж в хаті малі діти, а найстаршому 12 років... Галік запропонував інший плян. Бійці візьмуть під обстріл вікна  дому, а він з трьома солдатами через стайню проберуться до хати. Сержант погодився, лиш  казав, щоб довго не "марудити".

Віддерли дошку в стіні й влізли до стайні. Звідтам пробрались до кімнати-ванкіра. Бандити не перебачали такої можливости. У ванкірі тулилися біля матері п'ятеро перестрашених дітей. Жінка побачила бійців, але не скрикнула, лиш з острахом обсервувала їх. Галік тим часом поволі відчиняв двері до хати. При вікнах тиснулося шістьох бандитів. Не зауважили, хто стоїть їм за плечима. А коли зауважили, вже було запізно...

Вітер вщухав, але битва постійно розгорялася. Перстень оточення сильно затискався. Міліціянти, приділені до акції, згідно з дорученням свого шефа плютонового Едварда Мартінґера та шефа політичних справ Йосифа Коша, робили все можливе, щоб не нанести втрат цивільній людності села... Зближався вечір, а битва тривала далі. Вже лише кілька загород залишалось в руках Упівців. Були зовсім оточені. З інших домів випроваджувано тих, що піддалися, та виношено поранених. Тих останніх нараховано понад 50. Між ними були теж цивільні особи...

Сумерк спадав несподівано швидко. Мороз прибирав на силі. Зате вітер притих, а біля півночі зовсім вщух... Скупчені у кількох забудуваннях Упівці рішили вирватись з окруження. Поставили все на одну карту — життя або смерть. Могли ще піддатися, та вони на це не пішли.

В небо летіли білі, освітлюючі темряву, ракети. Військо стріляло зрідка, щадило муніцію. Були певні, що рештки сотні Веселого є в безвихідній ситуації, що залишилось їм або піддатися або вмерти. Нараз з окружених будинків вибігло кільканадцять жінок. Гнали прямо на окружаючих, закутані в хустки, у довгих спідницях. Були вже близько, а з окружених хат стрілянина зовсім припинилась. Це здивувало всіх. Міліціянт Янек Сікора із здивуванням зауважив, що жінки без дітей. Пильніше приглянувся жінкам і тоді зауважив  під хустками  приклади ручних кулеметів.

"Вогонь, вогонь — це ж бандерівці!" — гукнув, натискаючи рівночасно на спуст "папаші". Совєтський підстаршина хотів йому вибити "папашу" з рук, та в тій самій хвилині "жінки" сипнули ґранатами. Підстаршина згинув на місці. Впало теж кілька "жінок", а решта завернула до хати. З-поза хат знову посипались густі стріли. Врешті бандити рішились на останнє, що їм залишилось. Підпалили доми, в яких укривались, і під прислоною диму вискакували та гнали прямо на ряди совєтських вояків. Деякі однак воліли згинути в огні, тож кидались в горіючі хати.

В горіючих будинках розлягалися раз-по-раз вибухи. Розривалися ґранати, вибухала амуніція. Деякі доми були справжніми арсеналами. У світлі пожарів бандити ганяли мов шаленці, стараючись вихопитись до ліса. Частина організовано вдарила пробоєм в східньому напрямі — на Ветлину. Були це переважно старі кадрові вояки із дивізії "Галичина". Горіючі будинки освітили їм дорогу.

Заступити їм дорогу кинувся зі своєю частиною капітан Головенко. Боротьба пішла на приклади і ножі. Згинув Головенко і кількох його бійців. Полковник Стєпашкін кинув їм підмогу й це переважило. Ніхто з бандитів однак не піддавався. Ранені, що стікали кров'ю, ножами кололи совєтських бійців. Кількадесять Упівців таки продерлося.

На сході вже світало...

Так загинула ціла сотня Веселого. А її недобитки, що вицофалися аж на Закарпаття, пізніше були влиті до сотні Біра.

Але були втрати й по стороні атакуючих. Згинув капітан штурмової сотні Головенко і з ним кільканадцять стрільців, а кількадесят вояків були поранені.

Полк. Стєпашкін виділив групу здоганяти відступаючих Упівців, а з рештою занявся перешукуванням догоряючого села. Мусіли тут бути бункри та запаси...

Той сам бій  очима Упівця.

("У лісах Лемківщини", І. Дмитрик, стор. 127-133)

 

... В той час, як ми боролись з тифозною гарячкою, життя в сотні (Веселого) йшло нормальним темпом. Кожного дня відбувались вправи, стрільці щодня бродили по пахи в снігах, щоденно виходили стежі на довколишні села для розвідки.

Одного дня, мабуть 25 березня, підслух повідомив, що до Тісної приїхало багато авт з енкаведистами. В сотні заряджено гостре поготівля, але вправи відбувались, лише при зміцнених стійках. Чоту із села Прислоп стягнено до Струбовиськ, а на ЇЇ місце пішов підслух, який досі стояв в селах Криве та Довжиця. Сотня якраз відбувала вправи під селом Прислоп, йоли зорці, що стояли на горах повідомили, що з Тісної у наш бік їде невеликий відділ. Повернувся теж підслух із Прислопа й повідомив, що в напрямі Струбовиськ підходить відділ НКВД в силі 40 людей. Саме були вправи у робленні засідки. Всі стрільці були у маскувальних одягах, криючись поза купини гною, що його господарі ще восені вивезли в поле. Прийшов наказ залишитись на місцях та приготовити зброю. Кожний шукав кращого місця, але багато приняли цей наказ, як чергову теренову вправу...

... Стрільці дістали наказ за всяку ціну боронити село, бо в ньому по хатах лежали хворі товариші й, якщо б большевикам вдалося вдертися туди, то постріляють всіх поголовно. Наказано також не виявляти себе, підпустити ворога якнайближче й тоді вдарити...

... Попереджена самооборона в силі 50 людей вйшла поза село й залягла у другій лінії. Ворог зауважив самооборону, затримався. Вислав яких 10 вояків вперед. Доперва яких 50 метрів за ними посувалась решта... Наших стрільців на становищах було яких 60. Решта на розвідці або лежали хворі по хатах. Озброєння ми мали добре. На кожний рій припадало два або три кулемети.

... Ворожу розвідку пропущено аж на наше праве крило так, що решта пдтягнулась прямо під наші дула. На приказ ми сипнули вогнем. Ворожі лави були зразу скошені. Та з-за лісу висунулась свіжа ворожа лінія. Вона почала наступ на нас розстрільною. Ворог старався винести з поля бою своїх ранених та наші кулемети косили і їх. В той час зорці повідомили, що підкріплення насувають з двох напрямків: від Прислопа та від Кальниці у силі яких чотирьох сотень.

На наших становищах все було в порядку. Не було ні вбитих ні ранених. Поле обстрілу було знамените, а від заду нас прикривало стрімке узбіччя гори куди ворогам тяжко було дібратись. Тож поки чергова лава наступаючих, що мала лиш одну дорогу, наблизилась до нас, попередня вже була перебита до ноги. Вороги шаліли. З божевільним криком кидались до наступу й гинули. Крик наступаючих, клекіт кулеметів і рушниць зливались в пекельне клекотіння, та серед наших рядів замішання не було, накази проходили акуратно, стрільці стріляли холоднокровно, мов на вправах.

Наші кулемети мали дуже догідні позиції. Амуніції було багато і стрільці почувались навіть весело помимо чисельної переваги ворога. Щоб зламати нашу оборону, вороже командування кидало раз пораз нові сили у наступ. Часами здавалося, що ворог таки вдереться у наші лінії оборони. Та наші молоді стрільці тримались певно й холоднокровно. Ні одного пострілу не випускали надаремно.

Бій тривав шість годин й кінця йому не було видно. Від сотенного прийшов наказ триматись на становищах, але щадити амуніцію. Бій відбувався перед селом, а не між хатами. Загоріло лиш кілька хат від запальних куль, а люди втікали до ліса забираючи зі собою хворих та поранених. Між нами ще не було ні вбитих ні ранених, хоча ворог наступав вже дванадцятий раз...

Раптом в Струбовиськах зчинився рух. Частина ворожих сил, що наступала від Кальниці, продерлася до села й почала палити хати та мордувати всіх стрічних. Теж на наше праве крило, де досі було спокійно, большевики кинули яких три сотні. Деякі стрільці позривались із землі та почали сікти по ворогові із стоячої позиції. Особливо любив так наступати командир нашої жандармерії Грім.

Побачивши, що нашої лінії не проламати з фронту, ворог кинув нові віддділи Бескидом й заатакував нас ззаду. Наші опинились в оточенні й то так несподівано, що ніхто й не помітив, як це сталося. Та повстанці не розгубились. Кинулись на ворога, що наступав згори. Врешті кінчалась амуніція. Почався рукопашний бій. Багатьом стрільцям поламались приклади рушниць й вони оборонялись самими цівками.

Ройовий Сама кинувся в гущу ворогів, сіючи кругом себе з мадярського атвомата. Витрілявши останній магазинок, гатив по ворогах прикладом, аж поки не впав прошитий кулею. Загинув теж чотовий Вовк, що кинувся з кулеметом в гущу ворожу. Впав при свому кулеметі мій приятель Диск. Стрілець Лайбіда, що вже кількакратно був ранений, тепер теж легко поранений, зумів продертися до ліса зі зброєю в руках. Ройовий Довговус, коли у нього затявся власний атвомат, вирвав з рук енкаведиста автомата й бив ним далі по ворогах поки не впав прошитий кулями. Молоденький стрілець Травичка кинув у ворогів цілу в'язку ґранат, знищивши кільканадцять та при тому загинув теж. Впав при свому кулеметі молодий стрілець Жук, що помимо поранення не кинув свого скоростріла. Невідомий мені стрілець, що заховався був під час відступу в якомусь льоху, вийшов з нього й, побачивши групу старшин, посіяв по них з автомата. Загинув проколений баґнетами старшинської охорони.

Коли добре стемніло, решта сотні вирвалась з окруження у глибокі сніги Бескидів. На полі бою сотня залишила 15 убитих повстанців та багато більші втрати поніс ворог.

Роз’юшені важкими втратами енкаведисти, не зловивши ні одного повстанця живим, кинулись мститись на цивільних мешканцях Струбовиськ. Палили хату за хатою і мордували людей, хто ще залишився. Були це здебільшого старші люди, бо молодь, забравши зі собою поранених та хворих, вицофалась ще зранку у ліси чи на дальші села. Усіх, хто тепер попадав в руки ворога, кидали живцем у вогонь. Ранком село було суцільною руїною. Обгорілі димарі, рештки плугів, возів та недопалені людські кости.

Бій під Струбовиськами був початком великої акції проти УПА в трикутнику. Для тої акції стягнено не лиш регулярні відділи НКВД, але теж бувших протинімецьких партизан, т.зв. "Червону Мітлу". Разом щонайменше 5000 большевиків брало участь в тій акції. Самі енкаведисти потім розповідали, що в бою під Струбовиськами мали понад триста п'ятдесят убитих і понад 500 ранених.

Дальші наступи проти нас були вже дуже обережні й більшими з'єднаннями. Прочищали село за селом. Та нашим санітарам вдалося вчасно вивести хворих із Струбовиськ і Смерека аж у горішній кінець Ветлини, до Осади та Забродя, які в той час перемінилися на справжній шпиталь. На дверях майже кожної хати був напис: "Не входити — тиф"...

Зробім порівняння і поміркуймо над ними

М. твердить, що сотня Веселого була заскочена ненадійно. Що джентельмени з НКВД дали їй ультимат одногодинний, який потім ще продовжили і т. п.

Д. описує, що сотня була добре поінформована про прибуття військ НКВД в район Тісної, та що приготовляється напад на Струбовиська, де сотня тоді кватирувала. А бій принято, бо по хатах лежало багато хворих на тиф — майже 50% стану сотні, яних треба було охоронити, поки не буде змоги їх виевакувати до подальших сіл. Сотня в маскувальних одягах зробила засідку на нападаючих й завдала їм великих втрат.

М. твердить, що сотня була розторощена цілковито, заскочена по хатах й окружена.

Д. твердить, що бій дано під селом, так що людність могла й сама вийти до ліса й всіх хворих вивезено. Бій видержано до полудня й доперва стягнені підкріплення НКВД зуміли вдертися з протилежного кінця села, де почали  палити хати й кидати людей  живцем  в огонь.

М. твердить, що стрільці УПА самі палили хати, самі стріляли до жінок, які намагались втекти.

Д. розказує, що зранку загорілось кілька хат від запальних куль большевиків, а коли вже вдалось їм вдертись до села, то палили хату за хатою, а старців живцем кидали в огонь.

М. твердить, що командування НКВД дало одногодинний ультимат до піддачі, щоб не нищити села й цивільної людности.

Д. описує, що большевиків заскочено із засідки вже зранку, отже про якийсь ультимат й мови не могло бути. Таке могло бути хіба під вечір, коли частина сотні справді оборонялась у зацілілих ще хатах села, але автор згадує лиш про таке: "Наступаючі НКВДисти кидались у наступ з криком: "сдавайсь бандіт, ми вас всьо равно унічтожім". Чи це мав би бути той джентельменський ультимат?

М. згадує про деякі втрати НКВД, але теж, що ціла сотня Веселого зістала зліквідована, лише кільканадцять стрільців втекли до ліса.

Д. згадує про загин 15 стрільців, подаючи їх псевда та спосіб, в який вони загинули. Згадує теж про ранених, які дістали доручення відступати до ліса разом із хворими. Але подає теж на підставі розповідей самих НКВД, що вони під Струбовиськами мали около 350 убитих та понад 500 ранених.

М. Бійців УПА називає бандитами, неморальними, що тероризували цивільне населення, але признає їх справну організацію, добру розвідку та високу боєздатність.

Д. Ніколи не понижує ворога, ніде не називає їх бандами, за виїмком тих польських селян, що гуртувались у боєві групи для нападу на наші села для розбою і рабунку.

М. Високу боєздатність УПА пов'язує з безвихідною ситуацією. Вони боролись за своє життя!!! без ідейного підложжа, а виключно тероризовані своєю безоглядною полевою  жандармерією або Службою Безпеки.

Д. Описує дисципліну, оперту на ідейному підложі. Бо ж більшість стрільців це були свідомі своєї правди ідейні люди. Жандармерія виловлювала своїх дезертирів, щоб вони не ставали донощиками для ворога, а Служба Безпеки мала до діла в більшості із ворогом підставленими людьми, розвідчиками або своїми зрадниками, що отверто співпрацювали з ворогом проти своїх.

Закінчуючи, хотілося б поставити питання польському письменникові. Чому все, що своє це чесне, благородне, культурне, гуманне; а все, що не своє, це бандити, неморальні, жортсокі, негуманні? Чи забув автор, що недавно ще поляки під час своїх повстань були в подібній ситуації по відношенні до царського московського режиму, як ми зараз по відношенні до Польського режиму демократичного. Яка сутєва різниця? Змагання за свою волю є все змаганням за волю. А імперіялізм ворога над окупованим краєм є завжди  імперіялізмом  без  огляду чи він царський чи демократичний.




Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації