ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 21 січня 2015 р.

АВЕРКІЙ ГОНЧАРЕНКО

НА СЛУЖБІ  НАРОДУ...                               

                    Бій під Крутами — "українські Термопілі" — став символом боротьби української молоді за права свого народу. З тим боєм тісно пов'язане ім'я А. Гончаренка, який цього року відзначає 85-ліття з дня народження й який поставив своє життя на службу народу.
Коли Центральна Рада відкинула ультимат Совєта Ради Народніх Комісарів в грудні 1917 р., більшовики почали наступ на Україну чотирма групами. На Київ наступали дві групи під командою полк. Муравйова.

                  Щоб спинити їх наступ, Військова команда вислала спершу старший курс Юнацької школи з Києва, згодом  — молодший, а врешті, на поспіх зорганізовану студентську сотню в силі к. 130 вояків. Командиром оборони призначено сот. Гончаренка, який зайняв оборонну лінію біля станції Крутів. Бій під Крутами 28-29 січня 1918 р. залишив наступним поколінням світлу пам'ять відваги й посвяти української молоді.

                  А. Гончаренко народився 22 жовтня 1890 р. у Дощенках, Лохвицького повіту, на Полтавщині. Юнаком вступив до Чугуєвської військової школи, яку закінчив 1912 р.

                  У 1914 р. командує сотнею на російсько-німецькому фронті. Відзначений за хоробрість і важко поранений, перебув майже рік у шпиталях Києва. Підвищений до ранґи сотника, став викладачем у Київській військовій школі в 1915 р.

                   Під час революції 1917 р. провів українізацію цієї школи й перебрав командування 1-ою сотнею. Рівночасно допомагав у підготові Першого Військового З'їзду, скликаного Центральною Радою на 5-8 травня 1917 р. в Києві. Згодом був призначений командиром Першої Юнацької (старшинської) школи в Києві, з якою брав участь у вище наведеному бою під Крутами.

                  Згодом він займає різні становища в управі українських військових шкіл, а в добі Директорії був губерніяльним комендантом Поділля.

                   Після Визвольних змагань переїжджає до Польщі, де працює в Дирекції Союзу українських Кооператив (Товмач, Криниця), не покидаючи надії на відновлення боротьби за українську державу. Здавалося б, що така нагода прийшла з вибухом 2-ої світової війни, а особливо німецького походу на Схід. Проте, події розвивалися інакше, й щойно в квітні 1943 р., коли проголошено творення Української Дивізії "Галичина", прийшла нагода творити українські збройні сили. Сот. Гончаренко, не зважаючи на слабке здоров'я та свій вік, один із перших голоситься в лави Дивізії. По короткому перевишколі, в ранзі сотника, його призначено до запасного полку, а по битві під Бродами, до штабу 30-го полку, до відділу духовної опіки.

                    Радісним моментом в житті вояків Дивізії було створення Української Національної Армії під командою ген. П. Шандрука, але незабаром війна закінчилася і сот. Гончаренко разом з іншими вояками Дивізії опинився в полоні в Італії, а згодом в Англії. Тут, з притаманною йому енергією, організує культурно-освітні й розвагові імпрези, а в Англії старається про зв'язок з українським громадянством. Йому, в першу міру, треба завдячувати створення при допомозі СУБ Фонду допомоги українському інвалідові.

                     До ЗСА переїхав до родини в 1952 р., де знову негайно включився у суспільно-громадську працю, головно багато допоміг в розвою діяльности Станиці Братства кол. вояків 1-ої УД УНА у Клівеленді. Будучи головою Станиці, він наладнав тісну співпрацю з іншими комбатантськими організаціями.

                      За його працю, Військовий Ресорт при УНР в екзилі підвищив його до ранґи полковника.

                       А. Гончаренко провів свій життєвий шлях, допомагаючи другим порадою чи ділом, виявляючи багато вирозуміння, а своїм оптимізмом, прямолінійністю та військовою поставою може вважатися зразком українського громадянина-військовика.


                                                                                                                                 Ю. Шкарупа
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації