ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 18 січня 2015 р.

ВІДЗНАЧУВАННЯ КОЛ. ЧЛЕНІВ І УД

  (Роздумування в 30-у річницю бою під Бродами)

 

Орест Городиський
                        
                   Є нормальним явищем, що за виконану працю одержується винагороду, а за спеціальні труди-працю спеціяльну нагороду.                                             

                    З військом та сама справа. За виконані завдання у спеціяльно важких умовинах можна одержати позачергове підвищення у військовому ступні, або встановлені державною владою військові відзначення. Відколи заіснувало військо, від тоді існують і відзначення, — змінилась тільки їх форма.

                   Неодна молода людина, надивившись на світлини вояків з цілим "іконостасом" різнобарвних стрічок-відзначень, мріяла й собі колись таких дослужитись. В більшості однак — головно під час війни — вояки, виконуючи найбільш геройські подвиги, не думали в тому моменті про нагороди. Багато із тих героїв не мали щастя нераз і одержати відзначення, бо були переочені під час складання списків.

                   Чи думали наші вояки Галицької Дивізії про відзначення? На жаль, ще дотепер нема вичерпних спогадів кол. вояків Галицької Дивізії (не враховуючи спогадів покійного Павла Грицака — "Вежі й кулемети"), в яких автор проаналізував би психічну сторінку добровольця Галицької Дивізії, нема споминів, яких автори заглянули б, з перспективи минулого, в душевні переживання та роздумування 30 років тому.

                 Прикро, що так мало цінного матеріялу з дивізійної тематики появляється в пресі чи окремими книжковими виданнями.

                  Проблематика Дивізії від початку її постання аж до переходу в альянтський полон взагалі не віднотована. Про найцікавіший період — початковий, тобто про переговори в справі творення, а далі організацію і перші транспорти, дуже мало історичного матеріялу.

                   З моментом прибуття до вишкільних таборів Дивізії, — українська сторона втратила цілковиту контролю. Досьогодні існує архів УСС-ів, що його збирали, комплектували, берегли та використовували свідомі його історичної вартости уповноважені особи. Ми, кол. вояки Галицької Дивізії, навіть малої частини чогось подібного не маємо.

                    Чи можна було зберегти українській стороні цікаві документи, напр., накази Дивізії, чи персональні дані її вояків?

                    Думаю, що можна було.

                     Чия вина, що того не зроблено, не хочу вглиблюватися, але вина головно по стороні тих, які мали в Дивізії яке-небудь командне становище. Молоді старшини, які щойно вийшли зі шкільної лавки та після вишколу прийшли до Дивізії, не розуміли потреби зберігання матеріялів для української історії, бо про це їх не вчили на вишколах, а з української сторони ніхто їм того не сказав.

***
                   
                      Кожний, хто зголосився до Галицької Дивізії, знав, що після вишколу прийде фронт.

                     Зустріч з ворогом під Бродами і доля більшости Дивізії загально відома. Мало відомо, що хоча наші вояки в більшості відзначились непересічною хоробрістю, то німці були невимовно скупими із відзначеннями для  дивізійників.

                      Мені пощастило одержати першу листу відзначень Залізним хрестом 2-ої кляси за Броди з дня 1 серпня 1944 р.

                        Чи була ще інша листа — і скільки українців відзначено Залізним хрестом 2-ої кляси, мабуть ніколи не будемо знати.

                         Чи були в пізнішому, післябрідському періоді, ще інші, крім сотн. Володимира Козака і сотн. Остапа Чучкевича, які одержали Залізний хрест 1-ої кляси, не знаю. Думаю, що таких не було. 

                         Чи прийшов хтось до Дивізії з іншої військової частини з Залізним хрестом 1-ої кляси — також не знаю. На мою думку, таких, мабуть, й не було, бо німці у відношенні до українців були дуже скупими з відзначеннями, радше давали відзначення для "Східніх народів", як "Залізні хрести".

                        У всіх добровольчих відділах німецької армії, де німці з т. зв. рамового персоналу займали командні становища, вони старались надавати відзначення в першу чергу німцям, — з кривдою для добровольців.   
                                         
                          Були члени інших національних відділів (балтійські народи), які одержали були Лицарський хрест. Якщо б можна було перевести аналізу за що, за який спеціяльно геройський вчинок, одержали вони той Лицарський хрест, то ми мусіли б прийти до висновку, що за такі подвиги добрий десяток членів нашої Дивізії повинні були дістати таке відзначення.

                           Німецька дискримінаційна політика у нагороджуванні "За відвагу" мала на цілі показати нижчу вартість українського вояка. Наші старшини також не все використовували своє становище, щоб представити членів свойого відділу до відзначення.

                            Можна й не мати до української сторони претенсій, бо ж у нас (недержавної нації) не було під цим оглядом традиції і ми здебільша дивилися на військові відзначення, як на мало потрібні "бляшки".

                           Відзначення все мали, мають і будуть мати своє значення. Про це напевне будуть пам'ятати ті, які зможуть організувати добровольчі відділи в майбутньому, як і ті, що творитимуть українські збройні сили.


***

                          Список нагороджених Залізним хрестом 2-ої кл. в дні 1-го серпня 1944 поділений по групах.

                          1)  Дивізійний штаб — відзначено 11 осіб, в тому ні одного українця. Є відзначені начальники відділів IV а, б, ц, V, VI, а також 3 шофери.

                           2)  В 29-ому полку відзначено 17 осіб, в тому 5-ох українців:  пор.  Вол. Козак,  хор. о. Мих. Левенець, дес. Любомир Боднар, дес. Ярослав Кінаш, хор. Остап Чучкевич.

                          3)  В 30-ому полку відзначено 6-ох, в тому 2-ох українців: дес. Ярослав Бобинський і стр. Ярема Лехнюк.

                          4)  В 31-ому полку відзначено 10-ох, в тому 4-ох українців: дес. Олесь Ґардецький, ст. стр. Осип Демкович, ст. стр. Мирон Пашницький, стр.  Юрій  Кондур.

                         5)  У фізілерів відзначено 4-ох, в тому 3-ох українців: пор. Роман Бойцун, ст. стр. Микола Филипович і ст. стр. Василь Янко.

                         6)  В арт. полку відзначено 11 осіб, в тому 5-ох українців: хор. Михайло Длябога, дес. Євген Дзундза, ст. стр. Маріян Ґурневич, стр. Роман Бучинський і стр. Василь Палієнко.

                         7)  В  протилетунській артилерії відзначено тільки 2-ох німців зі штабу.

                          8)  В протипанцирній артилерії відзначено 3-ох, в тому одного українця, дес. Мирона Щудлюка.

                          9)  В піонерському курені відзначено 5 осіб, самих німців — одного посмертно.

                         10)  В  санітарному відділі відзначено 6 осіб,  ніодного українця.  Можна  сміло  сказати,  що брак українця в тому відділі є дуже кривдяче, бо наші санітети з великою посвятою і нараженням власного життя несли поміч нашим раненим.

                          11) У відділі постачання відзначено 5-ох, самих німців.

                          12)  У відділі зв'язку відзначено 5-ох, в тому 2-ох українців: ст. стр. Володимир Марчук і стр. Стефан Батько.

                          13)  В колоні транспорту ранених відзначено 11 — самих німців.

                          14)  У  варстатовій  сотні  відзначено одного німця  і у

                          15) ветеринарній сотні відзначено 4-ох німців.

                           В тому дні відзначено 101 осіб, в тому числі тільки 22-ох українців. Якщо хтось в майбутньому схотів би висловитись на підставі того списка про боєздатність і геройство добровольців Галицької Дивізії під Бродами, то прийде до цілком фальшивого висновку, бо у Дивізії було куди-куди більше українців, як німців, зате відзначено за поведення в битві під Бродами п'ятикратно більше німців, як українців.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації