Акт злуки двох журналів

                                                          ХРОНІКА ТА ІНФОРМАЦІЯ


                                           Спільне засідання двох Головних Управ та підписання умови

                        В суботу 13 травня ц. р. в Українському Народному Домі в Ню Йорку відбулось урочисте засідання Головних Управ Об'єднання б. вояків-українців в Америці (ОбВУА) і Братства кол. вояків 1 Дивізії УНА, на якому остаточно формально здійснено попередні окремі ухвали обох тих організаційних верхівок щодо ліквідації своїх сепаратних пресових органів та спільного видавання одного репрезентаційного українського військово-історичного журналу. Нарадою проводили напереміну голова Головної Управи ОбВУА д-р Володимир Ґалан і голова Головної Управи Братства 1 Дивізії, д-р Любомир Ортинський. Ніякої дискусії не було, бо обидва ці діячі ствердили одностайність попередніх постанов в цій справі. Д-р Іван Козак відчитав виготовлені раніше комісіями тексти Умови та двох Правильників, в редакційних і адміністраційних справах, після чого всі приявні члени Головних Управ підписали їх. Обидва названі діячі підкреслили у своїх промовах важливість того акту на тлі сучасного партійно-політичного і громадського розпорошення та партикуляризму. Зокрема д-р В. Ґалан згадував про свою першу зустріч з кол. дивізійниками в таборі в Ріміні, в Італії та пізніші, наскрізь конструктивні контакти з цією молодшою ґенерацією українських військовиків. За підписаною умовою обидві організації зліквідували „Голос Комбатанта" і „Вісті" та приступили до видавання „Вістей Комбатанта". У нараді взяли участь д-р Володимир Ґалан, д-р І. Козак, І. Поритко, Ю. Лопатинський, Й. Вишневецький, д-р О. Утриско, І. Кедрин-Рудницький, А. Валійський, Р. Купчинський та П. Постолюк, в особах яких були репрезентовані колишні учасники Армії УНР і УГА, та автономних клітин в рямцях ОбВУА — Братства Українських Січових Стрільців і Об'єднання кол. вояків УПА. Від Братства 1 Дивізії були приявні д-р Л. Ортинський, Є. Шипайло, І. Скіра, В. Гриньох, Я.Терлецькйй і Б. Артимишин. Засідання було попереджене нарадою в редакційних справах, на якій був приявний також 3. Стефанів, а д-р С. Ріпецький прислав виправдання неприявности. По нарадах вудбулась спільна світлина і скромна закуска.




                                                                       УМОВА

        заключена дня 13-го травня 1961 року в Ню Йорку, Н. Й. поміж Головною Управою Об'єднання б. Вояків Українців в Америці (ОбВУА) з одної сторони та Головною Управою Братства кол. Вояків 1 Української Дивізїі Української Національної Армії з другої сторони.

                                  Доцінюючи потребу видавання комбатантського журналу для закріплення і передачі грядучим поколінням культу і традиції збройної боротьби України за незалежну державу, — стверджуючи, що лише спільними силами, авторськими і фінансовими, українських комбатантів на еміґрації можна видавати такий журнал постійно, та ствердивши однодушну постанову проводів обидвох вищезгаданих комбатантських організацій об'єднати свої спільні зусилля для видавання одного спільного комбатантського журналу, як продовження дотогочасної видавничої діяльности тих же організацій, названі обидві Головні Управи, діючи за посередництвом своїх уповноважених представників, та спираючись на відповідні рішення тих же Головних Управ, постановляють наступне:

                                   1. Обидві Головні Управи, припинивши видавати свої дотеперішні журнали, тобто "Голос Комбатанта ОбВУА" та „Вісті Братства кол. Вояків 1 Української Дивізії УНА", приступають, як рівнорядні партнери до спільного видавання нового українського комбатантського журналу-квартальника, що його назва звучатиме „ВІСТІ КОМБАТАНТА".

                                  2. Для видавання цього журналу обидві Головні Управи встановлюють у порозумінні одна з одною, спільну Редакцію і Адміністрацію.

                                 Члени цих видавничих органів відповідають за свою діяльність перед своїми дотичними Головними Управами. Відряджених до тих спільних видавничих органів своїх представників кожна Головна Управа може відкликати та замінити іншими тільки за згодою другої Головної Управи. Те саме стосується, коли будь-який член Редакції чи Адміністрації вибуває з її складу внаслідку зречення, тривалої нездатности або смерти, як також, коли приходиться настановити заступника для члена Редакції чи Адміністрації, який через тимчасову перешкоду не може виконувати своїх обов'язків. У всіх тих випадках на місце відкликаного, вибувшого або часово перешкодженого члена Редакції чи Адміністрації його наступник, чи заступник не мусить походити з тієї самої комбатантської організації, до якої належав його ж попередник на даному пості.

                               Позатим обидві Головні Управи схвалюють бюджет журналу, а в разі недобору покривають його шляхом дотацій — в основі по половині. Евентуальні прибутки з журналу будуть розділені також по половині, або пропорційно до висоти дотацій, що її вплатила дотична організація.

                               3. Журнал „Вісті Комбатанта" має бути загально-українським комбатантським періодиком і, як такий, не може заторкувати ніяких партійно-політигних справ. Зокрема не можна на його сторінках пропагувати, поширювати, одобрювати ані опрокидувати політичні позиції будь-якого чи будь-якої з існуючих на еміґрації українських середовищ, центрів, партій чи груп. За дописи і звідомлення, що будуть поміщувані на сторінках журналу, відведених для внутрішніх справ, як хроніка подій, звідомлення з діяльности та інших організаційних справ ОбВУА, Братства кол. Вояків 1 УД чи інших комбатантських організацій, які матимуть у журналі свої рубрики, несуть відповідальність виключно проводи організацій, які їх подають.

                            4. Працю Редакції й Адміністрації, включно до встановлення компетенцій відповідальних редакторів нормує окремий правильник, що є долучений до цієї умови, як її невід'ємна частина.

                            5. Оця умова стає правосильною з днем її підписання обидвома
договірними сторонами.

                            6. Розв'язання цієї умови настає на вимогу одного з контрагентів, яку слід подати другому контрагентові на письмі не пізніше чотирьох місяців наперед.

                           7. Оцю умову списується та підписується в двох рівнозвучних примірниках, які вважаються рівновартними первописами.

                                                                                            У Ню Йорку, дня 13-го травня 1961 р.

За Головну Управу Об'єднання бувших Вояків Українців в Америці:

Д-р Володимир Ґалан, Д-р Іван Козак, Юрій Лопатинський, Іван Поритко, Йоахим Вишневецький, Іван Кедрин-Рудницький, Д-р Осип Утриско.

За Головну Управу Братства 1 Української Дивізії Української Національної Армії:

Д-р Любомир О. Ортинський, Євген Шипайло, Інж. Іван Скіра, Володимир Гриньох, Інж. Ярослав Терлецький, Кирило Григорович.

КРОК ВПЕРЕД

Любомир О. Ортинський

На порозі нового етапу видавничої діяльности Братства кол. вояків 1 УД УНА, діяльности, що від тепер виявлятиметься у формі квартальника „ВІСТІ КОМБАТАНТА", спільно видаваного Братством і Об'єднанням б. Вояків-Українців в Америці, слід нам, членам Братства, усвідомити собі потребу і доцільність такої постановки.
Одинадцять років тому ми почали були видавати „Вісті Братства кол. вояків 1 УД УНА" бо вважали, що ситуація яка заіснувала після другої світової війни наоколо нашої Дивізії, що труднощі й дискримінація, з якою зустрічалась наша військова формація і її члени, серед своїх і чужих, вимагають від нас публічної документації фактів про нашу формацію і її вояцтво, вимагають вияснення і опрокинення різного роду клевети і підозр, коротко сказавши — ми відчували, що у власній справі мусимо забрати голос і що це можливе лише на шпальтах власного журналу.
До речі, тоді йшлося про дуже засадничу справу: про те, щоб шляхетну, крицево чисту настанову тисячей українців Дивізії, передовсім молоді, її боєготовість за українську справу і вояцьку смерть тисячей поляглих наших товаришів вписати на властиве і заслужене конто нашої історії і в цей спосіб збагатити ними нашу традицію збройної боротьби за українську державу.
Завдяки послідовній, жертвенній праці численних наших товаришів, при помочі широких кіл членів Братства і завдяки прихильній поставі нашого громадянства нам удалось, впродовж 11-ти років, видавати журнал „Вісті" та виконати львину частину завдань, які ми собі визначили. На цьому місці ми не збираємось робити балянсу одинадцятирічної появи „Вістей", все ж треба ствердити, що без матеріялів, зібраних у річниках „Вістей", годі собі уявити написання історії Дивізії, без них було б неможливо зорганізувати наше Братство і витворити цю атмосферу довір'я і співпраці, якою Братство сьогодні втішається.
Водночас треба теж ствердити, що свої специфічні завдання журнал „Вісті" в основі виконав і його майбутній розвиток можливий по лінії загально-українських ком-батантських інтересів. Затримуватись на теперішньому етапі і засклепитись у рямцях, визначених приналежністю тільки до одної формації широкого фронту українських збройних змагань, було б застоєм і могло б допровадити до своєрідного „льокального патріотизму" нашої формації, могло б прислонити нам ширші горизонти на потреби і наші обов'язки супроти цілости українського комбатантського життя і його видавничої діяльности. Суть, велич, а заразом і сила українських визвольних змагань лежить в їх традиційності і послідовності, в запевненій „зміні варти", в сукупності різнородних фрагментів боротьби, що всі вони навіяні цією самою метою.
В конкретному випадку еміграційного комбатантського життя це означає, що нам треба ліквідувати мозаїку виявів комбатантської видавничої діяльности та де лише можна шукати і знаходити співпрацю і спільну дію з нашими старшими чи молодшими товаришами. Треба теж мати на увазі, що прийшов час, що наше покоління не може дозволити собі на люксус спостерігання збоку життя, але що мусимо встрявати в це життя, брати обов'язки і нести відповідальність. В першу чергу це стосується комбатантського сектора і його видавничої справи, де наш вклад є потрібний і можливий.
Керуючись саме вищезгаданими розумуваннями, ми свого часу приступили до співпраці, разом з іншими комбатантськими організаціями, в збірковій акції на фонд інвалідів. Сьогодні ця ділянка є вже в нас упорядкована, співпраця повністю себе виправдала і вже прямо важко уявити її відсутність.
Подібно мається справа з видавничою діяльністю: з хвилиною, коли „Вісті" сповнили свої специфічні, з минулим Дивізії зв'язані завдання, нема ніяких засадничих перешкод, які стояли б на заваді в об'єднанні існуючих двох комбатантських журналів в один. А коли ще візьмемо до уваги існуючі труднощі авторського і фінансового характеру, то спільна дія являється прямо наказом хвилі, виявом відповідальности, а коли йдеться про Братство — рішучим кроком вперед, кроком, який робить нас співтворцями і співвідповідальними вже не за один вирізок українського комбатантського життя, але за його цілість.

Спільними силами

Перша вступна стаття журналу.
__________________________________________________________________________________
Іван Кедрин

Трохи неприємно повторяти речі такі відомі, очевидні, трафаретні, що надокучило вже говорити їх і слухати. До цих правд належить історичний закон про необхідність всенародного єднання в хвилинах кризи і небезпеки, про конечність діяти об'єднаними силами, бо в розпорошенні головне джерело слабости й головна запорука прогри. Для малих дітей існує казка про те, як легко зламати кожний окремий прутик, і як важко зробити це з туго зв'язаною згорткою прутів. Набридло говорити про українське партійницьке й організаційне розпорошення у вільному світі, коли в рідному краю не існує ніякого вільного політичного ні культурно-суспільного життя, бо вся тамошня дійсність скована путами офіційної політики, веденої в усіх буквально ділянках "ад майорем Московіє ґльоріям". За 16 років, що проминули від кінця другої світової війни, тільки як про короткі епізоди можна говорити про моменти маніфестування української національної єдности, і то здебільша, наче на глум, ті моменти приходили із смертю видатних мужів, над їх свіжими могилами, в настрою сантиментальної жалоби та з почуття куртуазії, а не в почутті конечности конструктивної співпраці.
До найбільш характеристичних рис української вдачі належать однаково — потурання почуванням із шкодою для розуму, як і брак вичуття політичного реалізму. Через те ми керуємось радше сантиментами, роблючи те, що нам приємне, а не любимо слухати диктату дійсности, не любимо робити те, що його вимагає даний час. Ми кохаємось у фразах і зловживаємо фразами — навіть на святочних академіях. Не маючи вичуття для дійсности довкола себе, у широкому світі, не вичуваємо її й у нашій власній громаді. Тому ми, хоч говоримо вічно про загрозу від імперіялістичного комунізму для всього вільного світу, до якого хочемо враховувати й Україну, хоч знаємо, що в перманентно напруженій міжнародній ситуації криються можливості нагального вибуху в будь-якому часі, проте не приймаємо собі до серця тієї логічної науки, яка каже — єднатися. І тому теж ми не тільки не відчуваємо, як прикру аномалію, що в теперішньому українському громадському та культурному житті поза межами України є багато фікцій, але ще ті фікції радо культивуємо і ніяк не хочемо приступати до ліквідування їх.
Ці загальні завваги, в яких, зрештою, нема ніякої новини, потрібні, щоб зрозуміти значення ніби маленької події, яка сталась на одному відтинкові українського життя. У рамцях численної української преси у вільному світі появлялись і органи, видавані колишніми українськими військовиками з. Західній Німеччині, в Англії, в Канаді і в ЗДА. Два з отих органів були журналами двох найповажніших комбатантських організацій — Об'єднання б. вояків-українців в Америці (ОбВУА) і Братства кол. вояків 1 Української Дивізії УНА, тому й ті журнали були найбільші об'ємом, розпоряджали найбільшими фондами та числом співробітників. Але й вони мали поважні недоліки, що в них найкраще орієнтувались самі їх видавці й редактори. Наче автоматично насувалась думка про об'єднання фондів і співробітників, щоб спільними силами створити з тією самою метою і для тієї самої спільної цілі, для добра обох організацій, щось одне, краще. До цієї думки штовхав ще один момент, ще глибшого значення. Більшістю членства ОбВУА, так би мовити його твердим зерном, є колишні активні учасники ще великої української революції 1917-21 років, в тому числі і залишки найстаршої української військової формації Українських Січових Стрільців. Ясно, що той кадр старих наших ветеранів на очах топніє. Свідомі потреби зорганізованої передачі своїх організаційних цілей, із яких найпершою ціллю є культ збройної традиції українського війська і культ збройної сили взагалі, — свідомі цієї потреби лідери ОбВУА віддавна намагались „відмолодити" членський кадр організації. Пощастило їм це тільки в незначній мірі. їм удалось втягнути в членські ряди ОбВУА декого з-поміж так званих „корейців", себто молодих українців, які вже в рядах американської армії відбули Корейську кампанію, і Об'єднання кол. вояків УПА, яке вступило до ОбВУА на базі автономної правної одиниці. Розуміючи психологічні й інші труднощі, що перешкоджують повній консолідації існуючих комбатантських організацій, ОбВУА і Братство кол. вояків 1 Української Дивізії УНА прийняли 6 вересня 1959 року спільну ухвалу в принципі, щоб змагати до консолідації на видавничому відтинку. Так само, як треба було довшого часу, щоб дійти до того спільного принципового порозуміння, треба було дальших майже двох років, щоб теоретичне визнання принципу перетворити в практичне діло. Але самі ініціятори тієї ідеї не наполягали на приспішення рішень, знаючи, що тільки те діло тривке й успішне, яке стається добровільно й завдяки одностайній постанові, вирісши з потреб життя, „здолу", а не з накиненої „згори" директиви. Головні Управи обидвох згаданих вгорі наших комбатантських організацій, спершу кожна з них одна від одної незалежно, прийняли одноголосні постанови про злуку своїх органів, потім обидві підписали умову — про що мова на іншому місці.
У цій умові говориться про покликання до життя спільного військово-історичного журналу, що залишився б органом обох наших комбатантських організацій. Але значення цієї консолідації на видавничому відтинку глибше і дальше, як тільки ліквідація двох давніх журналів — „Голосу Комбатанта" в Ню Иорку і „Вістей" в Мюнхені — та покликання до життя нового квартальника „Вістей Комбатанта". Сутнє значення цієї події в тому, що саме колишні вояки доказали у практиці, що вони таки мають почуття дійсности і знайшли в собі мужність зректися своїх партикулярних амбіцій, щоб кожна з отих організацій мала обов'язково „свій власний" журнал. Вона матиме його й надалі, але у вигляді спільного журналу, видаваного спільними фондами, спільними редакційними силами, спільним резервуаром людей, що цікавляться військовою літературою і студіями над українською військовою історією, спільним адмініструванням і спільним кадром читачів. Сутнє значення цієї події в тому, що вона є рідкою появою комасації, а не дальшої парцеляції зусиль вільних українців, що роблять якесь конструктивне діло у вільному світі. Сутнє значення цього діла в тому, що впорядкованим громадським способом кладеться підвалини під перебрання в молодші руки тих ідеалів і тих конкретних завдань, що їх мало перше в новітній історії України покоління українських вояків, які — хоч у різних уніформах, рідних і чужинецьких армій — мали спільне розуміння змагання до волі своєї батьківщини і спільне переконання, що ту волю можна здобути: тільки збройним ділом. Теперішня наша ніби маленька подія може служити за символічний доказ правди, що історію твориться не заднім, а переднім розумом — не критикуванням помилок минулого, що їх зробили предки чи попередники, а тверезим розумовим плянуванням майбутнього. Річ не в тому, чи будуть два-три, чи один журнал, котрий із них котрого „переживе" і котра організація матиме більшу сатисфакцію, що вона змогла продовжити екзистенцію свою і свого органу. Річ у тім, що українській громаді в Америці не можна думати категоріями будь-котрої організації в рідному краю за сяк-так нормальних умовин, ані навіть категоріями партійних клітин на політичній еміграції, що з головою пірнули у взаємну мишодраківку. Українська громада в Америці, маючи за самим своїм числом, за кількістю своїх інтелектуалів і за ролею ЗДА у вільному світі місію передової громади українців у діяспорі, веде боротьбу на два фронти: за приєднання американської політики й американської публічної опінії до справи державного визволення України і за — фізичне збереження самої себе. Процес природної асиміляції сильніший і швидший в Америці, як в інших країнах Заходу, бо власне завдяки відсутності всякого офіційного асиміляційного натиску і завдяки широким вольностям — американський „перетоплюючий котел" на наших очах ковтає молодь і дітвору всіх національних груп — з українською включно. У цій особливій небезпеці, в цих особливих умовинах треба й особливих заходів, щоб могти виконати обидві місії: української визвольної політики та фізичного збереження себе, як окремої національної групи. Журба за тяглість національно-політичної думки є журбою передусім за забезпеку тяглости проводу в американсько-українській громаді і за защеплення молоді та дітям сантименту до країни їхніх батьків. Визвольна справа України надто велика, щоб її обмежувати до одного-двох поколінь. Ідеали збройної боротьби України мусять мати активних пропаґаторів також тоді, коли не стане нікого з членів Армій УГА і УНР. Це власне та визвольна війна, що її спільними силами ведуть цілі покоління — одно за одним, у ході десятиріч, поки ведеться визвольна війна і поки вона не закінчиться перемогою української Ідеї. Тільки під кутом великих справ можна робити й малі. І наше мале діло — видавання спільними силами нового військово-історичного журналу — започатковано під кутом тієї великої справи, якою є боротьба за волю України спільними силами цілих українських поколінь, живих, мертвих і ненароджених, в Україні і поза Україною сущих.


„Казав Клемансо, що війна є засерйозна справа, щоб їі залишити воякам. Я б поширив цю заввагу і сказав, що в існуючих сьогодні умовах життя, збереження миру і виключення війни є засерйозною справою, щоб її залишити одній групі спільноти. Сама мілітарна сила не є вистачальна, якщо її не унапрямлює просвічене цивільне керівництво".

Ген. Максвелл Дейвенпорт Тейлор
_____________________________________________________________________________________

ВК №1-2 1961

1961 Р. ПОЧАТОК "ВІСТЕЙ КОМБАТАНТА"