Юрій Тис-Крохмалюк
Вояки УД "Галичина" мали дві можливості поповнити ряди УПА: дезерція з рядів дивізії під час відпустки у рідні сторони, чи втеча при інших нагодах, і друга можливість — в часі битви під Бродами і після неї. Можна було припускати, що багато вояків УД використало нагоду повного хаосу в кітлі і пристало до відділів УПА силою обставин, хочби тому, щоб не попасти в полон.
Неможливо сьогодні визначити число дивізійників, які попали у полон, та були заслані на каторжні роботи у табори СССР. Було б доцільно довідатися про них від тих совєтських громадян, наразі переважно жидів, які перебували у в"язницях і таборах, були звільнені і дістали дозвіл виїхати на захід. Про дивізійників згадує приміром Анатолій Радиґін такими кількома згадками: "Можна схвалювати або засуджувати чини і долю (дивізії) "Галичина" та "Нахтіґалю", але їхні останні живі вояки, поруч з бійцями УПА, були достойні наслідування у витримці, в умінні переносити страждання й не знижуватися до рівня смердючого обірванця. І я наслідував їх чим міг, хоч би зовнішньо".
В іншому місці своїх споминів Радиґін пише про Катрю Зарицьку, яка працювала у таборовій пральні. Кожного ранку, коли в'язні йшли на роботи, вона появлялася у вікні в'язничого корпусу.
"Там уже стояла вона — напівсива висока жінка, стояла, не усміхаючись, і вітала нас. І тоді всі — українці і литовці, жиди і росіяни, молдавани і вірмени — віддавали їй почесть. Одні здіймали шапки, інші ж салютували по-вояцьки під дашок... І всі мовчки".
Але, навіть у випадку докладних опитів, не будемо мати повної картини про полонених дивізійників, поки не будуть відкриті затаєні документи до цього питання, та до справ дивізії у цілості, які залишаться таки недоступні до часу розвалу не тільки комуністичної влади СССР, але і до ліквідації російської імперії взагалі.
Коли йдеться про тих дивізійників, які перейшли під Бродами до УПА, то існують частинно документи, звіти тощо, які частинно опубліковано у відповідних виданнях на еміґрації, живуть теж учасники тих з'єднань УПА, в яких воювали розбиті під Бродами відділи дивізії "Галичина".
В час переходу німецько-большевицького фронту, згадані відділи залишилися у московському запіллі, перегруповувалися, займали стратегічні терени від Полісся до Карпат, йшли рейдами вглиб України аж до Донецького басейну й до Одеси, скріплювали відділи на Закерсонському краю і воювали аж до п'ятдесятих років, коли прийшов наказ розбристися зорганізовано серед членів ОУН в краю.
На основі різних джерел мені вдалося зібрати деякий матеріял, який вказує хочби приблизно на кількість дивізійників в УПА, а тим самим на їхню вогневу силу.
У другій половині 1944 року і далі у 1945 році, генеральний штаб УПА організував свої відділи в курені і сотні. В той час умови для існування повстанської армії були пливкі і не дозволяли на якусь навіть приблизно однорідну організацію і чисельність з'єднань. І так існували сотні, яких сила доходила до тисячки вояків, і такий пливкий стан залежав не тільки від допливу новобранців, чи добровольців, але теж від терену і можливости узброїти та забезпечити відділи одностроями і харчами. В. Д. Гайке пише приміром у своїй праці "Українська Дивізія Галичина" в німецькій мові та в українському перекладі, що під Бродами зголосилися до штабу дивізії делегати від УПА з пропозицією допомогти чим потрібно. Ген. Фрайтаґ відмовив воякам УПА, мотивуючи, що відділи УПА були у цивільних одягах, що не відповідає умовам женевського договору, а тим самим ставить вояків УПА у трагічне положення.
В тогочасних умовах окруження і численних боїв розбитих частин, можна припускати, що багато відділів дивізії долучено до німецьких відділів, як і навпаки, немало розбитих частин німецьких вояків включено до дивізійних сотень для доповнення і впорядкування людського матеріялу. Вояки УД згодом, хоч не всі, повернулися до своєї дивізії.
До УПА вояки УД перейшли мабуть зорганізовано чотами чи групами, рідше поодиноко і з них створено сотні і курені УПА. З документів відомо, що після битви під Бродами заіснували такі з'єднання, силою сотень, або куренів: Лисоня, Буйні, Бурлаки, Рубачі, Голки, Дружинники, Галайда І, Галайда II.
Були ще інші відділи без назви, а тільки за прізвищем командира. Деякі з тих сотень з часом мали до 50 відсотків дивізійників, решту творили нові добровольці.
Згадані з'єднання заняли терени Волині, околиці Львова, діяли на Поділлі і в Карпатах. Найбільше вісток маємо з часу великої офензиви большевицьких армій під командою ген. Сабурова у зимових місяцях 1944-1945, та продовж цілого 1945 року.
В січні 1945 року офензива Сабурова розгорнулася від Володимира Вол. і Дубна на південь широким поясом на Дрогобич у Карпати і на Теребовлю до Чернівців.
Дружинники, окружені в районі Броди-Радехів і Сокаль, розбилися на малі відділи, але уже в лютому діяли на старих базах.
Важкі бої звели Рубачі з московськими військами біля Жовкви 20 березня 1945 року, воювали в тому терені сотні Галайда І і II.
11 січня 1945 року сильні ворожі відділи окружили кілька сотень, між ними Лисоню з командиром цілого з'єднання Різуном біля Підгайців. Після важких боїв сотні перебилися з окруження.
Ці фрагменти боротьби вояків дивізії "Галичина" в рядах Української Повстанської Армії я подав у моїй праці про УПА, яка появилася в англійській мові заходом Товариства б. вояків УПА в ЗСА, Канаді й Европі п. н. UPA warfare in Ukraine. New York, p. 449, ilustr.
Ця праця появиться внедовзі другим виданням в американському видавництві "Вентедж Пресе". Коли перше видання виповнило український книжковий ринок у великій мірі, друге видання охопить уже ринок міжнародній, що є без сумніву великим успіхом для популяризації наших збройних сил у Другій світовій війні і боротьби УПА проти Москви за незалежну українську державу.
Залишається питання, як і хто має зайнятися збіркою матеріялів про вояків дивізії в УПА. Нема сумніву, що цим повинно зайнятися в першій мірі Братство кол. вояків 1-ої УД УНА. Цього завдання не можемо легковажити, бо без висвітлення участи вояків УД в боротьбі УПА історія 1-ої УД УНА не буде повною.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар