У ЗИМОВОМУ ПОХОДІ

В.Сім'янців

Ніяких кухонь у нас я не бачив у Зимовому Поході. Все діставали від наших людей і їжу для нас і фураж для коней. Села поповнювали і недостачу в набоях і рушницях, коли ми не могли «дістати» цього від червоних.
Стояли ми в хаті, де батько мав трьох синів. Два старших і молодший Семен років сімнадцять-вісімнадцять. Батькові добра п'ятдесятка. Сини-соколи. І старий, хоч з бородою, вже борошном посипаною, був кремезний, не високий, зате широчезний в плечах і молодецьки моторний на ногах. А сірозелені очі, світилися такою упертістю і рішучістю, що виглядало, на перший раз, навіть злістю.
— «Строгий тато» рішили ми і при ньому тихше говорили і ходили, ніби навшпиньках.
Заглянув і в стайню на наші коні, щось йому не сподобалося, як наші сідла зложені. І знову подумали ми — «мабуть унтером був — то тягнув».
На балачку, що було чути з сіней до хати, вийшли ми.
Посеред сіней стояли всі чотири Пироги (так звалися наші господарі) з рушницями «до ноги» і на «вільно».
– «Кажу, рушницю віддасть Семен».
— «Тату, на що Вам...» і не докінчив Семен, бо впав на Семена погляд батька. А Семен благально перевів очі на братів.
— «Тату, хоч скажіть, коли ми троє матимемо рушниці, невже ви мусите її мати, ви ж досить находилися з нею».
— «Семене, подай сюди рушницю». Семен не спішачи, але і не помалу, передав свою рушницю батькові, розгублено дивлячись у свої порожні руки.
— «Коли рушницю взяли, так і я піду за нею», ніби сам собі зітхнув Семен.
І вже коли батько мав рушницю в руках, до нас:
— «Приймають же у вас у козаки?»
— «Та не відганяють. Дуже мало прийняли. Немає до чого дертись»
{Ще був старий у сінях, як вийшла з другої половини хати — мати.
— «Старий, що то ти робиш?»
– «Пильнуй свого. Он дивись кури...» і ще щось там доказував старий.
Мати покликала Семена. Кожний пішов по своє. А ми пішли до своєї половини. Хто пісміхався, хто ковтав зітхання. Чи не згадав кожний свого батька.
За якийсь час був Семен у нас. І з порога проголосив:
— «Єй-бо буду у вас». І в очах блиснуло, щось так, як і в його батька. Ото Пироги!
Село дало нам певну кількість рушниць і набоїв. Розклад, скільки яка хата має дати рушниць, робив отаман їхній. А батьки вже порядкували в хатах.
На другому, чи третьому постої Семен таки дігнав нас.