ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 27 листопада 2021 р.

ЄВГЕН ОСТАПОВИЧ-ВИХОР


18.І.1926 — 8.IV.1980


Евген Остапович, псевдо Вихор, народився 18 січня  1926 року в Єзуполі, Станиславівська Область. В рядах УПА Евген був в куріні "Дзвони", ТВ-22, "Чорний Ліс", під командою курінного Чорноти. В 1947 році Головна Команда УПА призначила Евгена до охорони ком. Дзвінчука, з яким він відійшов на Захід.

середа, 24 листопада 2021 р.

ПІДСУМКИ ПЕРЕГОВОРІВ, ПРОВЕДЕНИХ МНОЮ З ДОРУЧЕННЯ ПОРОЗУМІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ЧИННИКІВ



ДОКУМЕНТИ


А. Мельник



Між двома світовими війнами проживав і працював в Берліні проф. Зенон Кузеля, якого сміло можна було уважати неофіційним представником в Берліні.

Як голова акредитованих закордонних журналістів, мав можливість інформувати про українські проблеми цих же журналістів.

Його архів, головно кореспонденція, має дуже багато цікавого матеріялу.

Поміж іншими цікавими документами знаходився також і комунікат полк. А. Мельника.




По моїм звільненні в дні 17 жовтня 1944 р. стрінувся я з проєктом укр. і нім, чинників заснування Українського Національного Комітету, як репрезентації українства на терені Німеччини. Після засягнення інформацій та переведенні мною розмов з представниками укр. політ, і гром. чинників, виявилось, що цей проект находить їхнє повне признання. У висліді тих розмов постало порозуміння українських політ. чинників в Німеччині. Внаслідок того запропоновано мені стати на чолі майбутнього УНК і провадити в цьому напрямі переговори з нім. стороною.

Беручи під увагу укр. нац.-державницькі змагання і досвід останніх літ, я заявив, що пропозицію мойого головування УНК я зможу щойно тоді прийняти, коли зі сторони нім. уряду дані будуть певні гарантії і тим самим вигляди на можливість здійснення укр. плянів для створення УНК, і що найважніше для будучої його праці під моїм керуванням.

По вступних розмовах з'ясував я 25-30 жовтня 1944 р. компетентним нім. чинникам позитивне становище українства відносно УНК і для оминення всяких недоговорів і непорозумінь видвигнув я, подаючи їм до відома українських політ. чинників, ось такі передумови від сповнення яких німецьким урядом узалежнюється обняття мною головства в майбутньому УНК:

а)  повна амнестія і негайне звільнення всіх українців з тюрем, таборів і арештів, де опинились вони зі всякими закидами, за вийнятком провин чи злочинів кримінальних і большевицької акції.

б)  поява деклярації нім. уряду, в якій він: признає природне право українського народу на власне життя в самостійній українській державі в укр. етногр. межах, 2) заявляє готовість  піддержати  визвольні  змагання українського народу всіми засобами, осібно мілітарно сприяючи створенню української національної армії під одноцілим українським командуванням,  3)  проголошує  територіяльну незаінтересованість до україн. земель і готовість пошанувати суверенітет укр. влади на укр. землях, 4) зобов'язується з хвилею заключенння миру стягнути нім. війська з укр. земель.

в)  ратифікація факту постання УНК відбудеться в мін. зак. справ і голова майбутнього УНК  прийнятий буде міністром закордонних справ Німеччини.

г)  незв'язувания укр. справ, зосібна УНК з акцією ген. Власова, до якої то акції українство ставиться вповні негативно і всяке пов'язання УНК з акцією цією уважає неприємливим.

На конференції в дні 30 жовтня 1944 р. заявлено мені з нім. сторони, що відповідь на представлені мною передувовини наспіє щойно по п'яти днях. Завважено мені рівночасно, що деякі з предложених передумов є ледве до прийняття для нім. сторони.

В міжчасі одержав я від представника нім. сторони, з яким я вів переговори, нарис обосторонніх деклярацій, цебто німецької й української сторони з приводу покликання до життя УНК. Проєкт цей унятий в так загальних рисах так відбігав від вище згаданих передумов, що я рішився виждати на відповідь, яка мала наспіти за кілька днів. У вичікуванні на відповідь через два тижні йшла підготовка для скликання і уконституовання УНК, опрацьовання статуту, розгляд особового складу, майбутнього складу УНК тощо. В дні 11 листопада 1944 р. наспіли перші вістки про намірений правний конгрес і створення  комітету для визволення народів Росії.

Вістки ці найшли потвердження в дні 14 листопада 1944 р. в проголошенні відомого маніфесту ген. Власова. Подія ця була посередньою відповіддю на одну з точок згаданих передумов і наказувала бути далеко не оптимістом відносно очікуваної відповіді.

Подія ця захвилювала не тільки українство, але і всі народи, поневолені бувшою і теперішньою Росією. Вона найшла належний вияв в ноті до нім. уряду за підписом представників народів: азербайджанського, білоруського, вірменського, грузинського, кримотатарського, північно-кавказьких, туркестанського, урало-татарського і українського. Від української сторони я підписав з доручення українських національних політичних чинників. В ноті наведені в кінцевих виводах три засадничі домагання, які були видвигнені теж і мною в моїх переговорах з представником нім. уряду: 1) признання національних самостійних держав, 2) згода на творення національної армії з власним командуванням, 3) уневажнення претензій ген. Власова відносно поневолених Росією народів.

В дні 17 листопада 1944 р. запрошено мене представником нім. уряду на довгоожидану конференцію. Відповідь, яку я одержав в засадничих питаннях відмовка. В других справах частинно чи вповні позитивна. Позитивних прийнято нім. урядом домання амнестії і нотифікування факту постання УНК у мін. зак. справ Райху. Лише частинно позитивно принято домагання створення укр. нац. армії, бо відкинено передумову, щоби ця армія була під одноцілим укр. командуванням. Негативною теж була відповідь відносно не зв'язування укр. справи з акцією ген. Власова.

По одержанні цієї відповіді, я заявив представникові нім. уряду, що супроти відкинення нім. урядом найважніших з предложених мною передумов я не вважаю для себе можливим піти на зустріч бажанням укр. нац. чинників, щоб я обняв керму майбутнього УНК, бо не маючи необхідних гарантій з нім. боку — я не бачу можливости створення УНК під моїм керівництвом. Заявив я рівночасно, що одержану нім. відповідь, а вслід за нею мою децизію, подам до відома укр. політ, чинників.

Ось найважливіші моменти переговорів, що їх я перевів з представником нім. уряду. Уважаю, що цим пройдено один етап до створення УНК. Уважаю мою місію в переговорах з нім. стороною відносно УНК за скінчену і передаю "Порозумінню укр. політ. чинників" стан речей, що заіснував в міжчасі під розгляд і рішення.



Берлін, дня 18 листопада 1944.




неділя, 14 листопада 2021 р.

"НА ШЛЯХАХ ЕВРОПИ" — РОМАН ЛАЗУРКО, СПОГАДИ

 

Видання Братства 1-ої УД УНА, 1971 р. 362 стор.


Поміж історичними працями, довідками й споминами про 1-шу УД УНА, спогади "На шляхах Европи" здобули почесне місце і великий відгук серед громадянства. Автор є учасником бою під Бродами у рядах 14-го запасного полку. Детальна ґенеза цієї формації, її "нєплянованої" участи у фронтових діях і роля командування полку (майор Кляйноф) підчас і після брідського прориву
— творить жахливу історію безвідповідальности, короткозорости та індеферентности німецького командування до долі чужої їм частини.

Документарної вартости є опис операцій та історії 14-ої сотні 30-го полку на Словаччині, Югославії й Австрії.

З великим хистом та вояцьким гумором написані спомини про вишкільні табори в Голляндії, Нойгамері та про табори полонених у Німеччині.

В цілості "На шляхах Европи", як спомин, тобто роман-повість, в якій головним героєм є автор, а дієвими особами його найближчі друзі і події в ньому, — це вже пережиті, осмислені із перспективи часу (30 літ) індивідуально, суб'єктивно оцінені картини, які є ретроспективним образом процесів, політичних, суспільних, воєнної суматохи.

Під цим оглядом — спомин має вартість реальної, вдумливої документації політично-ідеологічних настроїв нашого українського вояцтва. Автор з великою дозою відповідальности і хистом педагога ставиться до завдання передати досвід свого покоління новій ґенерації, щоб "не починати від нічого, оминути помилок, дещо навчитись..."

Погляньмо, з яких позицій автор виходить і яку "традицію й історичну науку" репрезентує, яким духом провіває у його мандрівці по стежках чи пак по перехресних дорогах його вояцької мандрівки. Його обсерваційний пункт є пересувний, але завжди із історичним шпилем та поземом зору світового масштабу... Автор каже: (стор. 41)

"На наших очах переходила історія світу й Европи і я ловив себе на тому, що почуваюсь як глядач у величезному світовому амфітеатрі, де перед моїми очима розгортається могутня історична картина. Так колись перейшли полотно історії Олександер Македонський, Юлій  Цезар, Напоелон!"

На щастя читача — "їх величність" десятник, чотовий і вишкільний підстаршина кріпко тримались землі і з тієї позиції прекрасно сповняли свій обов'язок — навчити своїх рекрутів, крім технічного орудування зброєю, ще палкої віри, що немає на світі нічого важнішого, нічого абсолютно важнішого від державної свободи народу" — і що цю "державну свободу можна здобути лише зброєю — силою".

І друге твердження, що прийшло після утяжливого і принижуючого полону: "...людина індивідуально відчуває втрату волі дуже сильно, і я зараз же тільки мрію, щоб так сильно і раптовно відчув і мій народ втрату волі у своїй усій масі".

Автор оригінально змальовує різними епізодами святкові, релігійні й духові імпрези, духову й патріотичну атмосферу життя. Атмосфера ця не носить дешевих рис сентиментального патріотизму, але навпаки, на тлі воєнної дійсности, твердої пруської дисципліни, приходить критична аналіза слабих прикмет українського вояка та імперативне стремління піднестись на висоти модерного вояка, твердого, здисциплінованого, вірного рідним традиціям вояка-державника.

Цей ідеал автор бачить у своїх товаришах, старшинах і підстаршинах і показує їх у дії. Подібно зроблена характеристика підносить самозрозуміло лише позитивні прикмети, а індивідуальні відхилення від ідеалу закриті шаржом жартів.

Реалістичну атмосферу воєнної стихії ілюструє проблема "додаткового прохарчування" вічно голодного, спрагненого, невиспаного фронтового вояка, а ще більше недоживлювання рекрута.
Числені епізоди "харчових операцій", на які йшла велика частина енергії й мистецтва — заставляють автора, що сам часто проводив ними, до філософічних і етичних монологів, які можна брати лише на кошт вояцького гумору.

Гумор у розповіді про різні обставини займає почесне місце. Це діялоги, які прикрашують, як шкварок в зупі воєннополоненого, монотонність. Часто цей гумор — це теж сонячний промінь, що породжує радість життя та дає пародію щастя!

Про романси автор розказує дуже обережно і лише на марґінесі подій, хоча у повісті ця жива проблема завжди висить, як меч Дамокля, над вояцтвом, чи як кіт, що перебігає дорогу.

Конкретизуючи свої враження про книжку, — з приємністю стверджую, що вона цікава змістом, повна проблем, проредагована під кутом національної цілеспрямованости — читається "одним душком".

Дивізійники пізнають своїх друзів в акції — посміються із пригаданого воєнного часу, та, якщо хто сентиментальний, зронить сльозину.

Молодий читач знайде ключ до розуміння тієї воєнної доби і духове й політичне обличчя своїх батьків. Знайде відповідь, чому вони горді своєю участю в боротьбі та вірністю тим заповітам досьогодні!

Ґратулюю авторові за вміле урудування пером та гарні картини вояцького воєнного життя!


Мирослав Мартинець





Шукати в цьому блозі

Популярні публікації