ДМИТРО ГАМОНІВ

Серед людей, які своє життя посвятили для боротьби за незалежність України, знайдемо Дмитра Гамонова, сотника Українського Вільного Козацтва та підпоручника Армії УНР.
Дмитро Гамонів народився в козацькій родині, 28 жовтня 1998 р. в Києві. Початкову школу закінчує в Фастові, по якій вступає до Вищої технічної школи Південно-західніх залізниць в Києві.
По закінченні двох семестрів, в червні 1916 р. його мобілізують.
Він служив зразу при 9-тім полку уланів, а відтак при охороні залізничного шляху Фастів - Знаменка та на станції Бобринськ, де застала його революція. В російській армії дослужився ранґи прапорщика. В час революції був делегатом на 1-ий Український Військовий З'їзд. В червні 1917 року Дмитро розпочав службу своїй Батьківщині в рядах 1-ого Українського Інженерного Куреня Вільного Козацтва. В жовтні 1917 року брав участь у Всеукраїнському З'їзді Вільного Козацтва в Чигирині. Перевишкіл відбув у Вільно-козацькій інструкторській школі в Білій Церкві і отримав ступінь півсотенного. За часів влади Директорії вступив на службу до 1-го Залізничного полку Осадного Корпусу. Відтак в Армії УНР перебував у різних фронтових частинах. Брав теж участь в бою під Крутами в складі Відділу УВК. На початках формування 6-ої стрілецької січової дивізії в Бересті, зголошується в ряди Дивізії в 6-тий кінний полк в складі якого перебув всю кампанію аж до переходу за Збруч, а далі до табору інтернованих в Олександрові Куявському. Під час завзятих боїв за Проскурів у 1920 році був важко поранений в голову і ногу та стратив праве око. При кінці 1921 року вирушив у 2-ий Зимовий Похід. По відвороті з-під Коростеня, в околиці села Миньки попадає в окруження і большевицький полон. Чудом врятовується від розстрілу разом з полковником Рембаловичем, який згинув відтак в 1 УД в боях під Бродами. Завдяки довколишнім селянам, вони оба зв'язковими партизанськими стежками дісталися до польських кордонів, а відтак до табору інтернованих — Стшалково, Щипюрно, Каліш. В половині 1924 року зістав звільнений з табору інтернованих та отримав нансенівський пашпорт. Деякий час працював в польського дідича під Ґданськом, а відтак їде до Варшави та тут зголошується до Українського Центрального Комітету. У Варшаві стає особливо діяльним у Спілці Українських Воєнних Інвалідів, де стає секретарем Центральної Управи.
В 1926 році Д. Гамонів, одружується з теперішньою його дружиною Михайлиною. Бог обдаровує їх двома дочками: Галиною і Іриною. Внедовзі по одруженні, за підтримкою ген. М. Садовського, вступає на службу у військове православне духівництво при ДОК Ч. 1 у Варшаві, де працює до вибуху другої світової війни. В часі свого побуту в Варшаві, стає організатором української школи й закладає Вселюдну українську школу. Після зайняття німцями Варшави та створенню так званого "Уряду Довіря", голова того Уряду, полк. Поготовк покликує Гамонова на становище помічника Господарського референта, де дуже багато допоміг він харчами соткам біженців, головно із Зах. України. По якомусь часі німецьке Ґестапо арештує Гамонова і він опиняється в зловіщій, славній із Ґестапівських тортур, в'язниці "Пав'як" повних 99 днів, звідки рятує його сл. п. ген. П. Дяченко, який тоді вже був у німецькій армії. Зараз по звільненні, зголошується до 1-ої Української Дивізії в Гайделяґер, в якій перебував від лютого 1944 р. аж до капітуляції. Був учасником боїв під Бродами. По капітуляції був у полоні зпочатку в Італії а відтак в Англії. По звільненні з полону, працював в текстильних фабриках в Рочдейл, де захворів на груди та перебував у санаторії. Підлікувавшись, за старанням дочки Галини, переїжджає до Калґар. Тут зразу включається в ряди УСГ та УНО і з дружиною стає членом Визвольного Фонду. Стає першим основоположником Станиці 1 УД УНА, членом СБУВ та Українського Вільного Козацтва, станичним писарем першої в Канаді Станиці УВК на Захід Канади ім. Гетьмана Івана Мазепи.
Д. Гамонів, один із найактивніших членів нашої спільноти, виконував і виконує різні функції, як от: секретаря Філії УНО, голови і секретаря Відділу УСГ, секретаря Осередку СБУВ, секретаря Відділу КУК, голови і секретаря 1 УД УНА, а останньо зістав вибраний Почесним Головою Станиці 1 УД УНА.
За участь у боротьбі за волю України має слідуючі військові відзначення: Орден Лицарського Залізного Хреста, Орден Хреста Симона Петлюри, Кавалер Воєнного Хреста, Хреста УК з мечами та лавровими гілками, відзнаку за бої під Бродами, та Медалю Св. Архистратига Михаїла.
Цілою своєю істотою є соборником. Він вірить у об'єднання всіх українців для боротьби за незалежну Україну.

В. Папірчук