Українські військові відзначення

Микола Битинський
підполк. Армії УНР

Для виразнішого уявлення й поновного зрозуміння та легшого вияснення проблеми розглядатимемо всю справу наших військових відзначень комплектно за певним порядком з рівнобіжним покликуванням на історичні приклади, правні засади і відомі знакові геральдичні вимоги, що в цілому творить тверду вікову традицію. Отож порядок подальшого викладу подаємо такий:

1. Коротка історія орденських відзнак; 2. Місця ношення відзнак; 3. Категорії відзнак; 4. Гієрархія українських орденських відзнак; 5. Інші другорядні українські військові відзнаки; 6. Чужоземні військові відзнаки серед українських; 7. Спосіб ношення українських відзнак; 8. «Завмерлі» або нездійснені українські відзнаки; 9. Фіктивні українські військові відзнаки; 10. Загальні висновки.

1. ОРДЕНИ
Історія орденів у сенсі відзнак військових заслуг сягає в глибоку давнину історії людства. Відмінні бойові вчинки окремих вояків-героїв завжди дуже високо шанувалися суспільством, і на виявлення назверх тієї пошани героєві давалися різного роду нагороди. Найчастіш первісно це були практично корисні речі у вигляді дорогої зброї, коня, перстеня, браслета, наручників, цінної голівної пов'язки і т. п.

Пізніше в досконало зорганізованому римському війську введено було спеціяльні нагородні відзнаки ідейного характеру, які до того мали вже й певну одностайність. Вищі військові начальники й провідники леґіонів та полководці за успішні чи визначні бойові чини діставали зправила й високі відзначення (не згадуючи тут вийнятково рідку нагороду «тріюмфом»): золоті чи срібні вінці, нагрудні портрети імператорів; звичайні старшини й рядові леґіонери одержували за порядком військових ступнів та за родом довершеного ними геройського чину золоті, срібні й бронзові ковані образки різного роду зброї: для тих, які відзначувались у полі — мечики, щитики, шоломки і т. п. — та для тих, що вславилися обороною або здобуттям фортифікаційних споруд: — мініятюрні пластичні коронки із вежовим чи шпичастим завершенням. А вже з середньовіччя вояцькі відзнаки розвинулися в спеціяльну категорію специфічних нагородних знаків — орденів.

Лише щонедавно слово «орден» стало розумітись як відзнаку, нагороду-емблему. Раніш у законознавстві європейських країн та емблема відома була як «знак ордену». Саме ж слово «орден» знане є від IX ст. і виводиться з латинського «ордо» — значить загін, відділ, і було воно назвою католицьких чернечих організацій, що кожна з них мала свого патрона, свій статут, свою уніформу, а на ній власні відзнаки у вигляді хрестів, які пізніш і стали називатись орденами. Особливо розцвіли чернечі ордени в часі Хрестових походів, коли численні лицарські організації вклинилися в них і віддали на службу боротьбі з мусульманами свою зброю під гаслом битися за Христову віру. Під цим гаслом лицарські союзи і створили перші «Орден Хреста» й «Орден Меча», їх внедовзі наслідували інші лицарські корпорації. В історії лицарських орденів найвідоміші Тамплієри, Йоніти та Мальтійські лицарі, які створились у Палестині, а з європейських орденів найбільш знаний німецький орден Меченосців. Із орденських хрестів, нашиваних лицарями на плащі або на прапор, залишився й досі найбільш відомий «Мальтійський Хрест» — червоний з гостро вирізненими кінцями.

Однак, коли мальтійці по довгих блуканнях по різних землях у XVI ст. настало осілися на о. Мальті (звідки й дістали назву), то там й утворили спеціяльний орденський знак, чи інакше називаний офіційно «Знак Ордену», який став уже носитись на орденській стрічці з певними відмінами степенів знаку — кавалерський, командорський і гросмайстерський (французькі і німецькі назви). Ці степні розрізнювалися між собою додатками лілей, тризубців, бантами та іншими відмінними прикрасами. По занепаді сили й впливу мальтійців, знак їхнього ордену, а головно системи степенювання його, запозичили держави австрійська, еспанська, англійська і російська, звичайно, з певними власними відмінами, а також й інші європейські держави не залишились без наслідування. Таким чином, мальтійський знак ордену став праобразом багатьох орденів і подібних бойових та заслужених знаків, ношених на стрічках, причому й сама назва власника (носія) якогось з тих знаків залишилася за прикладом первісна мальтійська т. т. «лицар» або «кавалер», у значенні прямому — «вершник». З бігом часу на зміну старих лицарських корпорацій та їхніх емблем — «знаків ордену» з'явилася в європейських монархіях для державних урядовців модерні придворні «ордени», які, однак, хоч в основному і наслідували назовні згадані старі лицарські емблеми та подекуди й спосіб уживання їх, але цілком змінили внутрішню свою структуру й набули характеру знаків нагородних. Найвизначнішою при тому зайшла та зміна, що ордени стали встановлювати самі монархи, творити для них статути, оформлювати орденські знаки, затверджувати все те державними законами й надавати кавалерських (лицарських) звань з відзнаками за посередництвом спеціяльних орденських установ — капітулів. Така нова система здійснювання ідеї й практики нагород-орденів широко поширилася майже в усьому світі й тепер стала скрізь прерогативою найвищої державної влади, а сам орден через те набув значення певного роду «державної реґалії».

2. МІСЦЯ ДЛЯ НОШЕННЯ ОРДЕНІВ
З повище поданого викладу короткої історії орденів можна легко спостерегти, що в процесі розвитку їх від виникнення до завершення виявлялися такі виразні деякі моменти, що ніби костеніли в повторюваннях і, зрештою, перетворювались у стійкі традиції, особливо в практиці реалізації орденів у вояцькому житті. До таких практичних дій, що викликались самою логікою й обставинами оточення й розвитку орденів, належить цілий ряд ще й інших моментів, які теж перетворились у традиції і стали нарешті міцними правилами для достойного вживання орденів.
До таких давніх традицій належить у першій черзі визначення й усталення самого місця, на якому військові відзнаки мають носитись. У давнину, як уже згадувалося, точному означенню таких місць не надавали багато уваги, бо в суті речі, такі місця залежали переважно від характеру відзнаки. Коли нагородною відзнакою був перстень чи наручник, чи серіжка, чи голівна пов'язка, то їх, звичайно, й носили на відповідних частинах тіла: на пальці, на зап'ясті, в усі й на голові. Коли ж у римському війську, як знаємо, дещо упорядкувалась і устійнилась певна система військових відзнак, тоді устійнилися й закріпилися також і місця для ношення їх. Крім голови, на якій по давньому носили вінці, на перше місце висунулися груди, як найвидніша частина тіла й найвигідніша площа для вміщення одночасно чималої кількости відзнак. Тож на грудях, властиво на грудному панцері, римські вояки чіпляли свої металеві нагородні знаки, прикріплюючи їх на ланцюжках. Відтоді то й у пізніших часах груди стали традиційним місцем для ношення всілякого роду відзнак, а в парі з тим досить надовго встановилася й звичка завішування їх на ланцюгах, що особливо діялось в середньовіччі. На тих ланцюгах здебільша завішували знаки особливої ласки та уваги володарів своїм васалам, але траплялось, що були це й нагороди за якісь видатні заслуги.

Про корпораційні знаки лицарських орденів уже згадувалось, що то були хрести, нашивані на плащі, проте, також на грудях у всю довжину одягу, або хрест у зменшеному розмірі на лівому боці грудей («на серці»). Далі бачимо, що мальтійські лицарі з уведенням у себе нагрудних кавалерських (лицарських) відзнак із гідностевими ступнями завішували їх відповідно до ступня гідности чи то на нашийному ланцюжку (командор), чи на ланцюгу нагрудному (ґросмайстер). Звичайні ж кавалери мали відзнаки, завішені на т. зв. «орденській стрічці», т. т. на стрічці кольору орденського хреста. Ось цей то спосіб уживання орденських відзнак і став зародком різних орденських ступеневих систем разом із способом завішування орденів на стрічках, розповсюджених в Европі й деінде. А ще далі довголітньою практикою вироблено правила, на якому одягу і в якому місці на ньому треба чіпляти відзнаки.

Отже встановлено: відзнаки належить носити найперше на мундирі; дозволено носити їх і на цивільному одягу, але в зменшеному вигляді, про що буде сказано далі; на плащі носити орденські відзнаки зовсім не дозволено. Місця ж на мундирі для відзнак призначується такі: правий і лівий боки грудей до пояса та друга й третя петелька двобортового мундира й однобортового френча. (Не береться тут до уваги рангові відзнаки, які мають інші місця на одягу). На цивільному одягу, звичайно, на піджаку, носять ордени нормально на вилозі лівого відкладного борту, або на першій згори лівій петельці вилоги чи в першій петельці борту.

3.КАТЕГОРІЇ ВІДЗНАК
А тепер звертаємо пильну увагу на своєрідну символіку внутрішнього змісту тих відзнак, які за певними окремими прикметами розподіляють на категорії. До них у першій черзі належать: а) «Знаки Ордену» (назва по-старому, дивись історія орденів), б) «Орденські Відзнаки» (вводиться умовно новий термін для точнішого розрізнення), які в дечому дуже наближуються до орденів, а в дечому значно й відхиляються від них, в) до цієї категорії належать відзнаки іншого порядку, по суті — другорядні, так зв. «пропам'ятні», похвальні й почесні значки за фахом, освітні, патріотичні, корпораційні і т. п. Словом, такі знаки й значки, що носять на собі більшу чи меншу тінь військовости й тому удостоюються прикрашувати вояцький мундир.

Найзначнішою з тих категорій, безперечно є орден (не ордер, як дехто неправильно називає),* який в суті речі є основною військовою нагородною відзнакою ще за традицією від найдавніших часів (див. повищу історію ордену). Бо власне в самій ідеї нагороди є справедливе прилюдне відзначення особи, яка в імені батьківщини, чи з обов'язку вояцької чести довершила якогось визначного чину, або великого геройського подвигу, або наставляла на небезпеку своє життя в досягненні вищих моральних цілей. Таким чином, завжди в понятті змісту ордена світить згадка про якийсь видатний індивідуальний вчинок власника (носія ордена). Що ж до основного поняття й значення високої почесної нагороди, то до ордена, розуміється найтісніше примикає змістом орденська відзнака. Особливо зближує з собою ці два високі нагородні знаки один спільний порядок постання їх й однакове визначення їхніх функцій. Бо й орден, і орденська відзнака неодмінно встановлюються верховною державною владою, а уділення їх заслуженим особам відбувається через ухвалювання затверджених законом капітулів чи орденських гонорових рад.

Але все ж орденська відзнака з іншого боку помітно й відрізняється від властивого ордена головно ж тим, що це знак нагороди не індивідуальний, а колективний, як знак заслуги, довершеної не окремою особою, а якоюсь відмінною геройською групою, яка до того в тяжких виняткових воєнних обставинах виявила міць і велич вояцького духа. Ще інша відмінність між орденом і орденською відзнакою розвивається в тому напрямі, що функція ордена являється вічною, бо він діє довгий час (навіть століття) і претендентів заслужених на відзначення ним може бути численний ряд, а орденська відзнака в часі замкнена, тому що нагороджений нею якийсь точно означений колектив довершив чи то свого подвигу, чи видатного чину лише один раз і в означеному часі, а через те й інших претендентів не може бути.

Ще одна значна відміна відрізняє орденську відзнаку від ордена. Орден зправила мають гідностеві ступні або кляси, т. т. розподілюють нагороди від нижчої до найвищої, згідно з хронологічним порядком їх поступовання. Завжди нагороджування починається за порядком з найнижчого ступня й теоретично закінчується найвищим, якого практично дуже рідко коли досягається. Різні ордени в різних країнах мають не однакову кількість ступнів, але здебільша в середньому три відміни, й числяться вони за порядком від найнижчого: III, II і І-ий ступінь.
Ступні орденів відрізняються між собою добре видимим способом ношення: ІІІ-ий ступінь завішується на грудях кавалера на орденській, властивій орденові, стрічці; ІІ-ий ступінь завішується тією ж стрічкою дещо ширшою на шиї; І-ий ступінь прикріплюється на тій же стрічці, але значно ширшій, через плече (ґеральдично так зв. «перев'язь»); до І-го ступня, звичайно, (а інколи рідко і до ІІ-го) додається й дорогоцінна зірка з промінням, усіяним брилянтами. Ордени найчастіше мають форми різнородних геральдичних хрестів та інших фігур (корони, квіти, «вузли», космічні тіла, образи звірять і т. п.). Серед світових орденів деякі відомі або незвичним оригінальним виглядом, або відмінним способом ношення, як приклад, французький орден «Почесного Леґіону» у вигляді п'ятираменного хреста або дуже давній австрійсько-еспанський «Орден Золотого Руна», завішуваний на грудях через шию на спеціяльному орденському ланцюгу; або подібний до нього «Орден св. Андрія Первозванного», теж ношений на грудях колишніми російськими імператорами, або й дуже незвиклого вигляду англійський високий «Орден Підв'язки», що його носиться під лівим коліном. Взагалі, таких відмінно оригінальних формою орденів можна б начислити цілий ряд, і здебільша вони являються династичними відзнаками державних володарів.

Серед значної кількости різнорідних орденів виникають такі, що ними нагороджують специфічно за військову службу й за воєнні подвиги, як ось в Англії відзначається тим «Орден Вікторії», в Америці за такий орден править «Воєнна Медаля», в Австрії до того служив «Орден св. Терезії», а в колишній царській Росії існувала навіть система кількох орденів, що могли перетворюватись у військові через додатки до орденських хрестів, мечів і бантів, як в орденах св. Анни й св. Володимира. Крім того, в Росії існував і спеціяльний воєнний «Орден св. Юрія» в 4-ох ступнях для старшин, а при ньому ще й спеціяльна відзнака того ордена для рядових вояків теж у 4-ох ступнях. Наряду з орденами знаком високої воєнної нагороди в деяких державах служить окремий рід зброї — так зв. «Золота Зброя», оправлена золотом, переважно руків'я (ефес) холодної зброї — шабля, шпага і т. п.

Ті ступневі ордени, що ними наділюється за порядком чергової вислужби мають ту властивість, що молодшого ступня разом із старшим не носять. А ще — орденів, які мають мініятюрки, не носять в тих двох виглядах одночасно: в приявності нормального ордена мініятюрка зникає.
Третя категорія відзнак, як було вже зазначено, репрезентується другорядною групою знаків, з яких найзначнішими вважається Пропам'ятні відзнаки, звичайно встановлені чи схвалені урядово за якусь військову подію — чи із значнішою ювілейною датою, чи перебування в довшій кампанії, чи, нарешті, як нагорода за довшу бездоганну службу. Цей рід пропам'ятних відзнак здійснюється у вигляді медалів також звичайно на орденських стрічках, але не власних, а запозичених з якогось ордена. На місці зауваження: не переплутувати з воєнною американською медаллю, яка видається за різні бойові заслуги й дорівнюється значенням до ордена. Нормальні ж пропам'ятні відзнаки це найчастіш пам'яткові відзначення групових спільних службових, або й бойових діянь, у складі менших формацій із структури більших і ширших воєнних з'єднань у загальній побудові збройних сил. Це взагалі — значки полків (навіть подекуди й куренів), бригад, дивізій, корпусів, службових установ і т. п. Вони мають багаті різноманітні форми, наподоблюють інколи навіть вигляд орденських хрестів і завішуються на стрічках, проте значення орденських відзнак не мають, бо встановлюються вони не верховною державною владою, не затверджуються законами, а постають, так би мовити, приватно, бо тільки з волі льокальних воєнних начальників, або інколи й за спільним рішенням тісного якогось вояцького колективу. Зрозуміло, що таке встановлювання групових пропам'ятних відзнак правно діє лише у внутрішньому обсягу певних обмежених груп, постанови яких і статути не зобов'язують інших рівнорядних груп, не кажучи вже про неважність їхніх постанов для вищих формацій.
Пропам'ятні відзнаки, так само, як і відзнаки вищих категорій, розрізнюються між собою за змістом і за формою, а також і способом засвоєного ними ношення. За щойно згаданою групою пропам'ятних відзнак різних військових формацій услід ідуть подібні дещо до них відзнаки вояцьких корпорацій і товариств та союзів — воєнно-історичних, стрілецьких, воєнно-наукових студій, фехтувальних гуртів, різних військових курсів, тощо. Це все відзнаки гурткові. Однак, при тому мають місце серед пропам'ятних військових відзнак ще й специфічні відзнаки індивідуальні, як ось знаки освітні, видавані за закінчення військових старшинських шкіл, військових академій та інших вищих військових інституцій; до них з правила долучуються ще й значки вищих цивільних високих шкіл — університетів, академій, інститутів і т. п. Ці останні з огляду на свою загальну високу моральну якість, удостоюються почесного місця на вояцькому мундирі (уніформі).

Всі, щойно згадані пропам'ятні відзнаки, способом ношення значно відрізняються від відзнак вищих категорій. Вони не завішуються на мундир ніякими стрічками, а прикріплюються до нього зі споду трубками. Місце на мундирі групові відзнаки, мають на грудях з лівого боку під фронтом орденів й орденських відзнак і розкладаються по поземій лінії від середини грудей доліва, або іншим способом уміщуються по лінії прямовісній за старшинством значення один під другим; на цивільному одягу цього роду відзнаки здебільша вміщуються на вилозі піджака в указаному порядку. Знаки освітні і на мундирі, і на цивільному одягу мають окреме місце для ношення: вони прикріплюються з правого боку грудей за порядком старшинства один під одним, причому знак військових академій та інших вищих військових освітніх установ має старшинство перед відзнаками цивільними.

4.Гідностева послідовність (єрархія) військових українських відзнак
В попередніх розділах з'ясовано засадничі всебічні властивості військових нагородних і інших подібних відзнак, опертих на історії виникнення і довгочасного розвитку їх та на основі витворених внаслідку того твердих традицій. І ось тепер, взявши до уваги оту довголітню обосновану на міцних традиціях практику в правильному користуванні військовими відзнаками, можемо вже й ми застосувати в себе ті раціональні поучні приклади для встановлення, нарешті, й у себе військово-знакового порядку. В цьому напрямі були вже й реальні спроби п. О. Городиського, який на цю тему надрукував відповідну статтю в мюнхенських «Вістях» ч. 121. В тій статті згадано майже всі існуючі в нас нагородні відзнаки категорії орденських, а також і головні пропам'ятні відзнаки, однак гідностевий послідовний їх порядок за старшинством, як також і спосіб їхнього ношення на грудях, означено хибно і мильно обґрунтовано. Це тому, що на нашу думку, не визначено одного, важливого й підставового для всіх принципу чергування тих відзнак і не подано достатньої аргументації щодо правної й знакової ваги їх символіки.
На свою власну довільну думку п. О. Городиський уложив такий порядок старшинства (єрархії) українських нагородних відзнак, безпідставно перемішавши їх з відзнаками пропам'ятними: на першому місці він установив Орден Залізного Хреста; другою з черги мала б бути пропам'ятна медаля для учасників бою під Бродами; третє й четверте місце мали б займати пропам'ятні хрести УСС-ів — один виданий ще Бойовою Управою у Відні, а другий т. зв. «Мазепинський Хрест», виданий 1940 у Кракові; п'ятим повинен би бути Хрест Залізного Хреста ІІІ-ої Залізної стріл. дивізії; шосте місце займав би Хрест Симона Петлюри; сьоме місце мав би Хрест УГА (Українська Галицька Армія); восьмим з черги мав би бути т. зв. Хрест Директорії (Макаренка) — так означив цю відзнаку сам Городиський; дев'ятим враховано Пропам'ятний Хрест Галицької дивізії; десятою з черги пропонується Пропам'ятна медаля з нагоди 10-тих роковин Самостійности; одинадцяту чергу займав би Пропам'ятний Воєнний Хрест УНРади. Цей хрест передбачений для майбутніх українських вояків; дванадцятою мала б бути Медаля св. Архистратига Михаїла для вояків Галицької дивізії в 20-ті роковини створення дивізії; останнім з черги відзначенням мав би бути пропам'ятний Хрест УСС, виданий Об'єднанням бувших вояків українців в Америці. Всі, вищезазначені відзнаки О. Городиський назагал схарактеризував так, що вони, крім Залізного Хреста являються пропам'ятними, і ніякими орденами, а тому уживати для них очеркнення «ордени», є і неповажно й нефахово. До поданого тут реєстру відзнак, що їх О. Городиський означив, як «звісні», себто прикріплені на груди на стрічках, він же долучає ще цілий ряд т. зв. нагрудних відзнак (в суті: плутанина термінів), які розподіляє так: 1. Комбатантський Хрест, т. зв. краківського видання 1940 р., який відновлено було двома ривалізуючими комбатантськими організаціями після 1945 р. в Німеччині; 2. Спільна Юнацька Школа (1918- 1919) — відзнака для всіх учасників старшинської школи в Кам'янці Подільському; 3. Відзнака VІ-ої Січової стрілецької дивізії — «золота» для старшин і «срібна» для підстаршин і стрільців; 4. Дуже рідкісна відзнака Ради Київських ССів; 5. Еліпсоїдна відзнака кол. Леґіону полк. Р. Сушка 1939 р.; 6. Відзнака Дружини Українських Націоналістів; 7. Бойові індивідуальні відзначення для вояків УПА, затверджені УГВР. (Таке бойове відзначення носиться як перше — визначає сам автор).

Отже, як бачимо, виявляється повний безпорядок у розумінні й означуванні правної й символічної ваги знаків, а від цього й хибно означувані їхні чергові місця. Бо ж і справді деякі відзнаки невідомо чому локального походження поставлено перед тими, які встановлено вищою державною владою і затверджено законами; або ще групові відзнаки окремих підрядних військових частин йдуть попереду групових відзнак великих надрядних, структурно закінчених воєнних формацій, прикл. армій; не встановлено ясної границі й черги пропам'ятних відзнак між тими українськими частинами, що орудували в складі українських збройних сил і тими, що працювали в чужинецьких формаціях; неточно вияснено дефінітивні різниці в поняттях нагород індивідуальної й групової та їхньої градуацїї. Словом, зовсім не подано необхідних важливих принципів, з яких можна виводити один спільний критерій для справедливої оцінки властивостей усіх, клясифікованих вище знаків. Ми ж супроти того якраз і пропонуємо оперти чергування військових відзнак за їхніми гідностевими прикметами на твердих традиційних принципах поділу їх на засадничі категорії, усталені в цій статті вище. Це ось і буде тією спільною міркою, тим загальним критерієм, за допомогою якого тільки й можна вивести якийсь порядок.
На таких засадах і представляється ось тут уложений новий реєстр українських військових нагородних відзнак та інших другорядних відзнак.

Безперечно, найпершим в ряді наших нагородних відзнак є «Залізний Хрест» за Зимовий Похід Армії УНР у запілля ворога 1919-1920 років. Отже це нагородний знак груповий за великий колективний подвиг, довершений у надзвичайно тяжких умовинах у самій гущі ворога в піврічній боротьбі на два фронти проти червоних і білих москвинів. Такого роду вийняткова широка геройська воєнна операція з численними маршрутами й бойовими діями у всебічному ворожому оточенні є взагалі дуже рідким явищем навіть у всесвітній воєнній історії, а в нашій визвольній боротьбі Зимовий Похід війська УНР є рідким незаперечним Анабазисом рідної воєнної історії. І зрозуміло, що за таку надзвичайно бойову чинність нагородою міг би бути лише високий орден. Якби до того часу в Українському Державному Війську існували індивідуальні знаки-ордени, то якимсь з них були б безсумнівно нагороджені всі учасники славного Зимового Походу під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка за історичними аналогічними прикладами інших армій світу. Коли ж такого ордена під рукою не було, то встановлено було законно владою УНР рівне йому відзначення — групової нагороди під назвою «Залізного Хреста». А вже нещодавно через заходи Головної Орденської Ради (капітули), щоб зо смертю останнього лицаря Хреста, орден не вигас, законом УНРади «Залізного Хреста» проголошено загальним постійним орденом усього Війська УНР.

Вслід за цим орденом маємо розглянути за чергою дальші воєнні нагороди за такі видатні події, які в суті речі змістом, формою і значенням наближуються до згаданого Зимового Походу, а в історії збройної боротьби України являють зовсім особливий тип групових подвигів. Це передовсім мається на увазі такі широко закроєні в часі та в просторі стратегічні акції з низкою пов'язаних походів і з масою бойових епізодів, які в історії України можуть розглядатися комплектно, як одно тягле явище вроді славної геройської епопеї, вийняткової й неповторної в нових часах українського національного здвигу. Така могутня епопея якраз і створилася в добі боротьби українського війська під проводом Головного Отамана Симона Петлюри в роках 1917-1921 на розляглих обширах України від східніх до західніх і від північних до південних границь. Так ось на вічне означення цієї величньої для всіх учасників її епопеї і створено законом УНР вже в екзилю «Хрест Симона Петлюри», який цілком дорівнюється орденові, однак тому, що все ж він є знаком не індивідуальним, а специфічно груповим то і належить до категорії орденських відзнак, що в єрархії нагородних знаків займають друге по орденах місце. На цій підставі «Хрест Симона Петлюри» у фронті українських відзнак на грудях займає друге місце зараз же по ордені «Залізного Хреста».

Третій з черги теж у характері орденської відзнаки є «Воєнний Хрест» для всіх учасників Визвольної Боротьби за всі періоди її тривання, включаючи діяння різнородних збройних з'єднань на всіх просторах України як регулярних армій, так і численних партизанських загонів. Для увіковічнення цієї титанічної боротьби в новій воєнній історії України «Воєнний Хрест» визнано спадковим, т. т. з правом ношення на грудях в ряді родових поколінь всіма нащадками нагороджених хрестом учасників цієї також знаменної епопеї боротьби. При хресті видається спеціяльна грамота, в якій кожночасний власник хреста відзначає передачу його свому наступникові. Це, здається, чи не єдина в світі нагородна групова відзнака, функції якої не вигасають і в дальніх поколіннях, як передбачено статутом її.

Всі три згадані нагородні відзнаки встановлені Зверхнім Урядом Української Держави, затверджені відповідними законами і вважаються важливими державними регаліями. «Залізний Хрест» установив Головний Отаман С. Петлюра; «Хрест Симона Петлюри» встановив Президент Андрій Лівицький; «Воєнний Хрест» установив Президент Степан Витвицький. Уділювання названих відзнак переводилося через схвалені законами Орденські й Головні Гонорові Ради т.т. правні установи — традиційні капітули, і тому не можна нікому свавільно відтискати їх на якесь другорядне місце, бо вони мають всі підстави займати якраз перші місця в системі наших нагородних знаків.

Не менш важливе значення має й групова нагорода — «Хрест Галицької Армії», хоч установлення його з правного боку не так чітко означено, як попередні орденські відзнаки, бо відзнака Галицької Армії не затверджена ніяким державним актом, а встановлена лише наказом Вищого Командного керівництва армії, щоправда разом із створеною ним же капітулою відзнаки. Проте, за змістом своєї внутрішньої символіки, як високої групової нагороди за видатні бойові діяння і, взагалі, воєнні заслуги, довершені великим всеобсяжним колективом на широких просторах України, Галицький Хрест вповні дорівнює трьом згаданим орденським відзнакам і в ряді їх займає четверте почесне місце.

Всі ці, названі тут за старшинством відзнаки, носяться на грудях за порядком від середини грудей до лівого плеча мундира (над кишенею френча), прикріплені пристійно на своїх власних орденських стрічках у ряд, або зчіплені стрічками на одній (для зручности), спільній т. зв. «колодці». Мініятюрок цих відзнак при такому випадку вже не слід носити.

Слід тут згадати й таке: трапляється інколи, що старші віком ветерани мають чужі заслужені воєнні ордени, уділені їм ще з часів І-ої Світової війни за виявлені особисто бойові заслуги специфічні відзнаки «За хоробрість» чи за якийсь відмінний видатний воєнний подвиг. З таких відзнак, наприклад, в Армії УНР військовим наказом засвоєно й дозволено носити тільки високі суто бойові колишні російські нагороди: «Хрест св. Юрія» 4-го степеня і «Хрест св. Володимира» звичайно 4-го степ. і «Золоту Юріївську Зброю» та т. зв. «Анненську» зброю. В останніх випадках та зброя виявлялася головно у темляках (нав'язаних на руків'ях шабель орденських стрічках — св. Юрія і св. Анни 4-го степ). Інші всі російські ордени покасовано. За повищим прикладом в українському війську дозволено носити бойові ордени й інших держав: австрійський Хрест св. Терезії, французький орден Почесного леґіону, англійський орден Бані, польський Віртуті Мілітарі і т.п. Всі ці чужі відзнаки у фронті наших орденських відзнак носяться на грудях на самому кінці за нашими відзнаками. Коли ж хтось з наших вояків має ордени тієї країни, де в той час перебуває, то їх треба вміщати попереду всіх інших відзнак.

Після всіх тих нагородних відзнак вищої категорії, звертаємось до військових другорядних відзнак, тобто до суто пропам'ятних, льокальних, складових частин вищих структурально воєнних з'єднань, себто армій, армійських груп і т. п. В цій категорії відзнак неможливо встановлювати якесь чергове старшинство, бо вони змістом мають значення тільки для замкненої власної підрядної військової частини, і це значення на інші рівнорядні частини не розповсюджується. Як, прикладом, установити загальну градацію старшинства чи важливости таких окремих, обмежених колом власної формації пропам'ятних відзнак, як УСС-ів, чи відзнака «Залізного Стрільця», чи «Нагрудна відзнака VІ-ої Січової стрілецької дивізії», чи якась інша подібна відзнака із згадкою про якийсь визначний бойовий чин чи то під Вапняркою, чи під Замостям, чи під Вознесенським, чи під Чортковом, чи під Коростенем, чи в Криму, чи під Львовом, чи під Києвом, а чи під Бродами, або в інших знаменитих боях, яких в українській Визвольній епопеї було безліч?.. Найперше, неможливо встановити, яка з тих льокальних пропам'ятних відзнак, що репрезентує якусь окрему геройську чинність, є серед інших таких же знаків найвищою в сенсі бойової заслуги, бо ж ніхто ніяких конкурсів на змагання між окремими воєнними відділами не робив і нічим їхньої мужности не міряв. В цьому відношенні всі вони в довгій низці бойових епізодів рівні між собою, і всі мають однаковий характер важливих особистих спогадів про чинність і заслуги різних військових частин.

Таким чином, цього роду пропам'ятні відзнаки важливі головно для самих носіїв їх, як членів даної певної формації, а інші такі ж рівнорядні члени других частин не мають, звичайно, ніякого права ані претензій на них. І ще одне важливе — пропам'ятні відзнаки окремих дрібніших воєнних частин не встановлюються законами або іншими актами верховної державної влади, а лише наказами чи постановами підрядних командантів (начальників бригад, дивізій, корпусів, навіть армій), які не мають юридичних компетенцій творити окремі вищі орденські відзнаки ані для своїх власних частин, ані тим більш установлювати знаки вищих категорій для вищих військових з'єднань. Ось тому всі правдиві нормальні пропам'ятні в цьому сенсі відзнаки незалежно від того, як їх окреслювано самими власниками їх, і незалежно від того, яку форму вони мають, і чи носиться їх на стрічках чи на трубках, і навіть незалежно від того, чи постали вони в складі частин Української Армії чи в партизанських відділах і загонах, — всі вони не переходять власної вузької знакової межі і мають характер ніби приватних витворів, хоч, щоправда, загально у всього вояцтва й громадянства завжди високо шанованих і визнаваних за вияв видатних заслуг. І тому, зрозуміло, всі означені тут пропам'ятні відзнаки мають на грудях вояцького одягу своє власне, точно означене, місце: у стрічковому фронті орденських відзнак вони займають рядом другу чергу по них, а на шрубках — зараз же під ними; а іншим способом можна їх прикріплювати і на вилозі або в петельці піджака.

Крім згаданих вище українських військових відзнак першої й другої категорії, п. Городиський вичислює ще інший ряд відзнак, яким намагається означити чергу ніби за значенням їхньої символіки; при тому, як було вже сказано, до своїх міркувань не застосовує жадного критерія, що мав би якісь реальні підстави. У тому реєстрі згадуваних ним відзнак, він подає й такі курйозні, ефемерні й фантастичні, про які досі не було й чути. Проте, одразу ж зауважуємо, що до частини згадуваних п. Городиським відзнак ми вже віднеслися критично і надали їм спільне типове окреслення звичайних нормальних пропам'ятних відзнак, які не можуть мати ніякого чергування між собою, бо щодо виникнення (затвердження) й змістового значення вони є рівнорядні, і пишаються ними правно лише члени окремих військових частин. Отже в тому реєстрі згадано й відзнаку УСС обидвох видань (у Відні й в Америці), і хрест ІІІ-ої Залізної дивізії і хрест «Галицької дивізії» і «Пропам'ятна медаля з нагоди 10-річчя Самостійности», видана УНР у Варшаві (?), також ніби й якийсь «Пропам'ятний Воєнний Хрест УНРади», передбачений для майбутніх українських вояків; нарешті згадана й «Медаля св. Архистратига Михаїла» для вояків Галицької дивізії; а потім ще додано й такі відзнаки: — Комбатантський хрест Краківського видання 1940 й повторний в 1945 році в Німеччині; також згадано й відзнаку для абсольвентів Старшинської Школи в Кам'янці Подільському. Відзнаку Інструкторської Старшинської Школи в Києві 1919 р. забув згадати; далі пом'янув відзнаку VІ-ої Січової стрілецької дивізії (до речі, неправильно окреслену як «золоту» для старшин і «срібну» для стрільців); згадано й «дуже рідкісну відзнаку «Ради Київських СС», і відзнаку колишніх вояків Леґіону полк. Р. Сушка 1939 р. А ще перед тим згадано було й про т. зв. Хрест Директорії (Макаренка) — безперечно фіктивний, хоч п. Городиський відвів йому досить високе чергове місце після відзнаки УГА. І нарешті таблицю відзнак закінчено згадкою про «відзнаку Дружини Українських Націоналістів» та про бойові (індивідуальні) відзначення для вояків УПА, затверджені УГВР. (?). До цього подано й заувагу, що «Таке індивідуальне бойове відзначення носиться як перше» (? — М.Б.). Як видно, свідомо без належних підстав, що їх подано в цій статті, як універсальні, на перші місця висуваються відзнаки УПА й Дивізійників, так ніби в нашій армії з її довголітньою геройською боротьбою вищих бойових чинів і нагород не було...

На закінчення залишається сказати ще й про решту українських нагородних відзнак, які не входять у систему справжніх, реально здійснюваних військових наших емблем. Такі відзнаки можна поділити на дві групи. До першої належать, сказати б, — завмерлі — скасовані, або нерозвинені до кінця; до другої групи входять відзнаки фіктивні, фантастичні й курйозні.
Найкращим прикладом відзнак завмерлих служить орден св. Архистратига Михаїла, що був усталений ще на початку нашої державности в 4-х ступенях для старшин і для козаків однаково, і був у скорому часі, невідомо з яких причин, скасований. Ззовні ця відзнака мала хрестовий вигляд, більш виразної структурної побудови в перших двох вищих ступенях, і менш виразної, наближеної до медалі форми, в нижчих ступенях; у центрі відзнаки був образ св. Михаїла. Орден був зроблений (чи мав бути зроблений) у металях — золотому й срібному й призначався за видатні бойові заслуги. Були навіть випадки нагороди цим орденом, можливо лише декляративно, як то подав був журнал «Прапор України» в 1918 р. де було також описано й саму відзнаку.

Дальші високі відзнаки були запроектовані Урядом УНР ще десь у 1920 р. Це були: орден — «Хрест Визволення України» для вояків за бойові заслуги й орден цивільний — «Хрест Республіки» за видатні заслуги для держави. Згаданий воєнний орден у малюнковому проекті мав форму народного стилем Свильнораменного Хреста з Тризубом на восьмикутному блакитному щитику, обвитому терновим вінком у центрі на синій орденській стрічці. (Журн. «Гуртуймося» 1932 р. Прага). Цивільний «Хрест Республіки» формою дуже наподоблював вищезгаданий воєнний хрест. Причини, що вплинули на нездійснення проектів згаданих хрестів, також не знані.
Згадуємо теж і ще один, не відомо чому, нездійснений проект військової відзнаки, що його було висунено й рисунково опрацьовано для вояків Галицької Армії в таборі інтернованих у Чехах. Ця, досить оригінальна відзнака композиції відомого скульптора Бринського, мала вигляд художньо вирізьбленого плетення з лаврових галузок з державним Тризубом у центрі.
Про іншого роду «військові відзнаки», які можна назвати фантастичними, бо направді не знати, де й коли вони існували, подав дещо в своїй статті і п. О. Городиський. Там перечислено такі фантастичні витвори: — «Орден оборонців Львова», «Лицарі Золотого Тризуба з брилянтами», «Хрест Богдана Хмельницького», «Медаля для ранених»...

Доповненням до щойно згаданих мітичних, створених фантазією, військових відзнак, може бути низка інших, хоч реально здійснених у матеріялі, але ідейно або цілком безцінних, або, принаймні, частинно ущерблених дивною курйозністю, — відзнак, реєстр яких і подаємо. Докладніше цю групу знаків годі інакше кваліфікувати, як тільки знаки фіктивні, чи знаки-фальшивки. Й ось, першим з них за часом виникнення являється отой «Хрест Директорії» (Макаренка), якого чомусь так високо потрактував п. Городиський, що навіть надав йому досить високе місце у своїй таблиці (восьме), хоч сам там же признається, що брак відповідних даних не дозволяє подати докладніші історичні пояснення. А історія того знаку проста: два колишні члени Директорії Макаренко й Швець задумали собі самозванно відновити колишню верховну владу в Україні й почали активізувати свою діяльність у Празі проголошенням державної чинности двох кол. директорів на чужині, бо третій директор Д. Андрієвський від їхньої компанії відмовився. Тож вони найперше іменували воєнного міністра полк. Трутенка, піднісши його до ранги генерала, й через нього стали притягати до себе прихильників власної політичної групи. Трутенко найперше шукав охочих серед вояцтва, а для приваблювання їх мав з доручення «директорії» підвищувати прихильників у рангах і нагороджувати їх хрестами, які за позичені у чеських спекулянтів гроші начеканив пару сот Макаренко. Хрести, а при них й військові ранґи, звичайно видавалися за гроші всім охочим. Ось таким авантурницьким способом і постала та спекулянтська фальшивка.

Друга, не менш спритна, група авантурників у тій же Празі створила певний гурт прихильників гетьманського руху, головою якого об’явив себе такий ніби повстанець де-Вогонь-Горбанюк. Та група теж витворила свій «Орден Булави», принаймні, — декляративно — для тих, що спричиняться до відновлення монархічної держави. Поскільки відомо, ці майстри працювали більш серед наївних чеських міщан, затягаючи їх до своєї «політичної» акції обіцянками різних високих становищ в Україні включно до «міністерських портфелів». А тим часом «нагороджували» простодухих честолюбців отією ж «державною» нагородою — Орденом Булави, тимчасово лише уділювано їм розкішну грамоту, виготовлену за їхні ж гроші, ніби позичені на українську «державну акцію». Третя група спекулянтів-фальшивників, що орудувала в тій же Празі, була «політично» зв'язана з іншою гетьманською групою, ідеологічний центр якої був у Югославії. Очолював той рух претендент на гетьмана Полтавець-Остряниця. Він вихвалявся тим, що творить уже сороктисячний козацький корпус, а членів того корпусу, як свідомих патріотів, прикрашує відзнакою — «Козацьким Хрестом». Відпоручником того гетьманського козацького руху в Чехії був один багатий промисловець, підполковник X. Він на власні гроші також спорудив наперед розкішну грамоту до згаданого гетьманського хреста й уділював її охочим попишатися порожніми цяцьками, звичайно, також за певні жертви-заслуги...
Само собою, що і в інших місцях світу Божого знаходяться спритні фальшивники, що чеканять «ордени» та інші «почесні відзнаки» з порожнім фіктивним змістом, розраховані на слабу психіку честолюбців, наївняків, або просто на маняків, які завжди готові збирати без розмислу будьде колекцію різних «орденів», щоб з пихою прикрасити таким «іконостасом» свої «геройські» груди.
Цю непогамовану жадобу людської легковажної вдачі прикрашуватись порожніми цяцьками дуже спритно використовують різні політич¬ні діячі щодо збільшування числа своїх прихильників. Використовують цю дитячу психічну слабість навіть чужі люди, які нічого спільного з українським рухом не мають. Так, прикладом, відомо, що дехто з наших вояків мають фіктивні «ордени», уділені їм (ніби в знак дружби) провідником Російської антикомуністичної армії з політичної групи Б. Савинкова генералом Булах-Булаховичем. Відомі також і пропозиції нашим деяким старшинам від мітичного т. зв. «імператора Візантії» одержати встановлений ним якийсь «династичний орден»... На жаль, не маємо точних даних, чи хто з наших «колекціонерів нагрудних відзнак» уже скористав з тієї нагоди.

До речі, ми тут навмисне зупиняємось на тих разючих випадках прояву профанації наших державно-вояцьких символів — дійсних нагородних знаків — різними свавільними, безвідповідальними особами в недавньому минулому Визвольної Боротьби, щоб провести аналагію в деяких моментах із теперішнім сумним станом анархії в вояцьких наших рядах через порушення правопорядку в справі вояцьких почесних відзначень.

На початку статті подано було історію виникнення й розвитку орденів, правне утвердження їх і зазначено ті принципи, на основі яких утворився критерій для правильної оцінки в зазначенні їх старшинством і в порядку ношення на вояцькому мундирі. В парі з тим було теж і з'ясо¬вано, що через легковажне, найчастіш несвідоме ігнорування, або й незнання тих правил, серед українських ветеранів і комбатантів постав хаос, який сильно вражає стороннє око і не робить чести колишнім воякам, що з покликання мали б бути зразком дисципліни й порядку. Вод¬ночас пригадувано було приклади, правила, і подавано практичні поради, яким саме способом треба уникати тієї, принизливої для вояцтва вакханалії. Однак, до вищезгаданого необхідно додати й ще одно важливе застереження: останнім часом з'являються й сильно активізуються самочинні, ніякою вищою авторитетною інстанцією не встановлені і не затверджені, ніби військові організації, які в своїй чинності виразно виявляють порушення вояцької етики і звиклого правопорядку. Як виходить наяв, оті самозванні вояцькі угрупування під гаслом великих патріотичних ідей та благородної ідеології прикривають звичайну спекулянтську діяльність, направлену головно на збільшення кількости свого членства шляхом продажу своїх фіктивних корпораційних відзнак з «причепкою» рангових підвищень. Оті теперішні несусвітні вчинки з нагороджуванням «орденами», титулами та ранговими піднесеннями, вповні наподоблюють вищезгадані ганебної пам'яти вибрики широкої отаманії на рідних землях, а потім діяння відновленого самозванцями на чужині, які спокійно тепер торгують козацькою честю, розпродуючи свої ордени й уділюючи ранги кожному, хто «заслужиться»...

Поглянувши тверезо і чесно на все те, що тепер діється в розхитаних, колись міцних і вірних вояцьких рядах, треба таки справедливо признати, що в наш час загального занепаду моралі відновився в новій формі той самий прояв непогамованого духа анархії, бундючности й бунтарства руїницької отаманії. Тому не слід мовчки терпіти таке очевидне порушення правопорядку й вояцької дисципліни, а слід протидіяти вак¬ханалії непотребства й вийти з честю з того теперішнього хаосу.

___________________________
*) Українські автори й уся преса в Галичині вживали слово «ордер», відзнака, саме задля відрізнення від «ордену», організації. Іншого значення в українській мові «ордер» ніколи не мав, бо це вираз російський на означення наказу, замовлення, наряду, розпорядження. В Армії УНР були «ордени», як це слушно стверджує Автор. Залишаємо його темінологію. — Прим. Ред.

РЕАКЦІЯ