ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середу, 16 грудня 2020 р.

УКРАЇНЦІ В КАНАДСЬКИХ ЗБРОЙНИХ СИЛАХ


Остап Сокольський


"Українці добровільно дали багато своїх синів до служби в канадських збройних силах", — писала щоденна торонтська газета "Де Івнінґ Телеґрам" (3 травня 1943 р.). І справді, заки закінчилася друга світова війна, понад 50 тисяч українських синів і дочок служили у військових частинах канадських збройних сил, захищаючи свободу та демократичний устрій світу. — "Майже кожний дім на Заході Канади дав одного або й більше мужчин із своєї родини для служби в одній із трьох збройних сил Канади", — говорив федеральний посол Антін Глинка.

Масово зголошувались українці, бо, як казав майор Михайло Сиротюк, командир батерії королівської канадської артилерії та колишній університетський професор: "Українці-канадці цінять волю думки, слова та дії більше, ніж їх цінить англо-саксонська чи франко-канадська більшість, які це приймають як річ природну, бо вони не пережили гніту й утисків". Добровільно йшли до війська ще вчора тяжко працюючі фармери, шахтарі, залізничники, підприємці і професіоналісти. Коли пересічно 11% канадців зголосились до війська, то процентово українці зголошувались більше ніж будь-яка інша національна група, бо аж біля 13%. І зовсім правильно говорив у федеральному Парляменті посол Антін Глинка (Сошал Кред Партії — Веґревіл), що "майбутня іміґрація до Канади повинна бути базована на процентовості добровільного зголошення до збройних сил кожної національної групи".

Українці не тільки йшли до війська, але й докладали усіх зусиль, щоб успішно довести війну до переможного кінця. Вони організовували чайні вечори, висилали воякам посилки, купували воєнні бонди й забавляли, приймали та розважали канадських вояків. В Альберті з 15 дистриктів українці були в десяти дистриктах (округах) предсідниками продажі воєнних бондів та дуже часто вони продавали їх більше, ніж було на їхні округи призначено.

Сьогодні в нашому громадському житті ми дуже часто зустрічаємо оцих заслужених старшин, підстаршин і стрільців, добровольців канадських збройних сил, які своєю посвятою та своєю жертвенністю ще й сьогодні приносять нам усім гордість.

Ми горді за першого поселенця Канади Василя Еленяка, якого два внуки військово-поборного віку, Василь і Анна, зголосилися до війська.

Ми горді за старшин наших: отця сотника М. Горошка, отця сотника С. П. Симчича, сотника М. Луцика, сот. П. Т. Смильського, сот. С. М. Фроляка, сот. Богдана Панчука, сот. М. Капусту, сотників-братів Воробців, пор. Анну Храпливу, майора Василя Кирилюка, сержанта А. Яримовича, дес. Анну Чернявську, стрільця Й. Ратушняка і інших, які не тільки готові були понести найбільшу жертву, але рівночасно знали, що на них тяжить обов'язок з'єднувати наших братів-українців, зберігати наші традиції та звичаї, щоб вони не розплились серед різнонаціонального моря канадських збройних сил.

Вже осінню 1942 р. відбули вони першу спільну зустріч в Манчестері, де їх зібралося 35, і на якій вони заснували Асоціяцію Українсько-Канадських Військовиків, а до початку 1946 року заснували постійний український центр, відбули дванадцять таких зустрічей, святкували спільно українські свята, видавали журнал для українських вояків, та створили сьогодні заслужений і потужний Союз Українців у Великій Британії.

Дослужились вони також високих воєнних відзначень. Всіх неможливо вичислити, але ось деякі з них:

•  Ді-еФ-Сі ("Дістінґвішд Флаїнґ Крос") — Микола Гавриленко, Т. Романчук, Л. Волощук, Василь Гунька і Петро Олійник.

•  Ді-еФ-Ем ("Дістінґвішд Флаїнґ Медаль"): В. Кондра, Ф. Лазук, Е. Ґовада, М. Чепіль і М. Беґорий, якого декорував сам король Вел. Британії.

•  еМ-еМ  ("Мілітари Медаль"):   Михайло  Мельниченко, Іван Букурак і Михайло Марчук.

•  Ді-Сі-еМ ("Дістінґвішд Кондакт Медаль"): Пилип Качановський і Юрій Ґоук.

•  еМ-Сі ("Мілітари Крос"): сот. С. Воробець, Г. Тарасенко і В. Залізний.

•  Бі-І-Ем ("Брітіш Емпаєр Медаль"): Й. Крупа і Р. Горань.

•  Ем-Бі-І ("Медаль Брітіш Емпаєр"): П. Козлик і Й. Вальчук.

Воювали вони в різних видах військ, у всіх боях канадських збройних сил і згинуло їх поважне число під Дієпом. У пошані перед полеглими ми клонимо наші голови. Клонимо наші голови перед першим лікарем, який зголосився, д-ром Миколою Никифоруком і який загинув під час налету на Лондон, перед сотником літунства Іваном Володимиром Кабіном — членом парохії Св. Йосафата в Торонті, який зробив численні полети з Канади до Европи і який під час такого транспортного трансокеанського лету у вересні 1944 р. загинув і перед тисячами таких, як вони, які зложили найбільшу жертву в обороні свободи, бо на жертовнику слави зложили своє життя. Але сповнились слова сержанта Теодора Самотілки з Першого канадського парашутного батальйону, який сказав журналістові з "Де івнінґ Телеграм", що "одного дня український вояк буде канадським генералом", а сьогодні ми вже маємо їх двох: ген. летунства ген.-бриґ. Осипа Р. Романіва і генерал-бриґ. Степана Ф. Андруника — командира Центральної округи міліції.

Пам'ятаймо про вклад, участь і самопосвяту українців Канади в канадському війську та подбаймо, щоб наші діти пішли їхніми слідами, вступаючи в ряди кадетів канадських збройних сил.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації