ВОЛОДИМИР ГРАВЕЦЬ, ПЕРЕКЛАДАЧ В ІТАЛІЙСЬКІЙ АРМІЇ 1942-43 РР..

Щоб послужити своєму народові, деяким українцям довелося у 2-ій світовій війні носити мундири військ чужих держав. Одними з таких були перекладачі в італійській армії на східньому фронті, в Україні, в роках 1942-43.
Восени 1941 р. українські католицькі священники, які покінчили богословські студії в Римі, й деякі богослови добровільно зголосилися до італійської армії на перекладачів у фронтових частинах в Україні. Після нелегких старань про одержання дозволів від Конґреґрації Східніх Церков, державної і військової влади та пройдення поборової комісії, щойно 28-го травня 1942 р. допущено на перекладачів чотирьох отців: м-ґра Володимира Грабця і докторів Петра Дячишина, Василя Ваврика, ЧСВВ, і Мелетія Войнара, ЧСВВ, з одночасним наданням їм на час служби громадянства Італії, італійських імен та прізвищ та ранги підпоручників. (Не прийняли на перекладачів о. д-ра Івана Пранка та богословів.)
Отець Володимир Грабець народився 13-го липня 1906 р. як другий з п'яти дітей Юстини з роду Саламон і о. Івана Грабців, сотрудника в селі Вороблик Королівський, у повіті Коросно, у Перемиській єпархії. Гімназію закінчив у Перемишлі в 1926 р., а диплом маґістра права і політичних наук в університеті у Львові в 1931 р. Вимагану практику в суді відбув в Обертині біля Коломиї, і там став конципієнтом в адвокатській канцелярії д-ра Іллі Кив'юка аж до серпня 1934 р.
Після смерти (10-го квітня 1932 р.) його батька в селі Висоцько-Вижне, повіт Турка, на Бойківщині, який заразився тифом від сповідника, і смерти його матері 28-го липня того ж року, адвокат Володимир рішив виконати мрію батька і посвятитися особливій службі Христові. За окремим порученням митрополита Андрія до ректора о. д-ра
Йосифа Сліпого, прийняли його до Богословської академії у Львові, з якої по трьох роках виїхав до Риму. Там закінчив студії дипломом ліценціята богослови і 2-го квітня 1939 р. прийняв свячення від єп. Діонізія Няраді з Крижевців у Югославії.
Прийняті на перекладачів в італійській АRMIR священники подалися до Брешії коло Медіоляну в Льомбардії на інструктаж, після якого 20-го червня 1942 р. виїхали через Баварію, Польщу і Білорусь на східній фронт. Отець Грабець, тепер же Люїжі Ґабіні, підпоручник спеціяльної частини АППО 300, закватирував 3-го липня в місті Мереживо, Петропавлівського району і области. Після двох місяців ця частина посунулася вперед, до Черсткова, близько Дону, але з настанням лютої зими почався відступ через Ворошиловоград, Новий Айдан і Бахмач на постій в половині січня 1943 р. у Харкові. В тім часі італійці, з гарячого підсоння, а тепер не маючи відповідного одягу, потерпіли відмороження частин тіла, а, втративши залишені склади й через незносимі умовини, їхня боєздатність потерпіла. Однакову долю пережили вояки і старшини. Підпор. Ґабіні записав у "Споминах", що в Харкові Мати Божа врятувала йому життя під час налету більшовицьких літаків.
Дальші відступи через Білгород, Охтирку і Прилуку довели до постою у Гомелі. Там застав армію в половині квітня наказ дуче Беніто Мусоліні про відтягнення всього італійського війська із східнього фронту до Італії. Поворотний транспорт АППО 300 провадив через Київ, Львів, Краків і Відень до Риму. Підпор. Ґабіні мав вийняткове щастя і дозвіл задержуватися в тих містах і відвідати митрополита Андрея, родину та інших осіб.
Попри військові обов'язки, о. Грабець був ще неофіційним капеляном і відправляв для місцевого населення, контактувався з ним і помагав. З АRMIR розв'язався у Брешії з кінцем червня, і повернувся до польського громадянства й українського прізвища та до Колегії св. Івана Дамаскина, щоб ще того ж року осягнути ліценціянт церковного права. А за спонукою Архипастиря скитальців, єпископа Івана Бучка, почав списувати "Мої спомини зі служби на східньому фронті в АRMIR, 1942 - 43 рр." (ст. 40 машинопису). В них схарактеризував себе як "невідважного вояка", котрий з одержаного пістолета не вистрілив ні одної кулі.
Після закінчення війни римські священники були розсилані на душпастирську працю у світі, і о. В. Грабця призначено в вересні 1946 р. на виїзд до ЗСА. Там служив вірним у вісьмох парафіях: Клівленд 1946, Янґставн 47-8 і 52-3, Вілтон 48-52, Сімпсон 53-7, Пальмертон 57-9, Трентон 70-5, Кюртіз Бей 75-6 і Аллентавн до емеритури 1-го липня 1984 р. Отець крилошанин мав сильний голос і співав багато українських пісень, які, на жаль, на чужині затихали. Як патріот, брав участь у громадському житті і дуже багато жертвував на українські цілі.
Помер 1992 р.