ВІДСТУП ПІСЛЯ КАПІТУЛЯЦІЇ

Іван Скіра

День капітуляції був заповіджений на 8-ме травня 1945 р. Частини Дивізії, які держали фронтову лінію на окраїнах місцевости Фельдбах в Австрії, мали опустити її, відступаючи на захід, та піддатися в полон альянським військам.
Відразу видно було, що відступати з'єднаними одиницями буде неможливо, тому вояцтво мало радше вільну руку для відступу.
Мені пригадалась в той час порада одного мойого дещо старшого товариша ще з перед Дивізії. Він служив в більшовицькій армії, яку німці розбили в наступі на схід у 1941-му році десь в околиці Вінниці. До Львова він вернувся, зорганізувавши собі ровер. В таких умовах ровер був знаменитим засобом льокомоції. І я для відступу з фронту держав при собі ровер.
Зустрів мене в той час командир батальону Чермін, цікаво поглянув на мій ровер і запропонував, щоби я якнайскорше переїхав Фельдбах та подався до місцевости в другій лінії фронту, де кватирували обози батальйону. Обозам я мав передати його наказ, щоби вони чекали при шляху відступу фронтових частин і з ними получилися. В обозах були наплечники вояків, запас харчів, а також, передбачуючи кінець війни, командир мав тут свою жінку.
Дорогу відступу із містечка більшовики обстрілювали із протипанцерних гармат, але якось щасливо вдалося ії перескочити. Прибувши до місцевости, де мали бути обози, я їх вже не застав. Вони включилися в колони відступаючих частин ще вранці того ж дня. Лишилось їх наздоганяти десь на раніше визначеному шляху відступу: Юденбурґ - Тамсвеґ - Радштад.
Дорога була забита відступаючими частинами: авта особові і тягарові, кінні підводи, кіннота на конях, а найбільше піхотинців. Усе посувалося на захід, час до часу зупиняючись через різні затримки. Була це мішанина різних військових частин з того відтинку фронту.
Ровером я міг скоріше посуватися краєм дороги, при чому підгору часто чіпався до якогось авта. Розпитував за обозами, але їх ніхто не стрічав.
Я держався раніше визначеного шляху в напрямі на Юденбурґ. Переспавши ніч у якійсь придорожній шопі, рано хотів заїхати до містечка. Здалека завважив я якусь метушню в центрі місцевости. На центральному будинку повівав червоний прапор. Люди цивільні і військові скоро порушувалися. Час до часу з'являлися цивільні із крісами, були це "остарбайтери", яким дали зброю. У людей я розвідав, що вчора тут були совєтські танки і вони дали цивільним зброю. Тепер танків я нігде не помічував і, виминаючи центр містечка, я скоро його залишив, подаючись дорогою на Мурав. Туди відступали також і інші частини. Яких 7 кілометрів за містечком я присівся до якогось мадярського воза та дістав дещо підкріпитися. Був це вищий мадярський старшина з жінкою і кількома вояками. Розмовляючи, ми завважили здалека, зі сторони Юденбурґу, якісь танки. Вони час до часу зупинялися, вояки висувалися на вежу танків і махали до колони, щоби верталися назад. Мадярський старшина твердив, що це американські танки, і через льорнет він бачив навіть п'ятираменну американську зірку на них. Я відразу пізнав що це совєтські Т-34, бо знав їх добре ще із часу, як більшовицька армія залишала їх при відступі 1941 року сотнями по всій Галичині.
Три танки наближалися до нас. Відступаюча колона заметушилася. В одному місці паслися при дорозі фермерські корови і один танк в'їхав на них. Це ще більше створило метушню. Положення було таке, що відступати десь набік було неможливо. З одної сторони, рівнобіжно з дорогою, плила ріка Мур, а з другої, піднімались скелі Альпійських гір. Дехто вертався назад, дехто держався свого воза чи авта, ще інші розсіялись по неширокій долині. Танки минули нас ще яких 150 метрів, перервали колону і розставились по долині. Вояки на них махали машиновими крісами вертатися назад до Юденбурґу. Лише якийсь відділ кіннотників в галоповій їзді присмикнувся попри танки над самою рікою.
Розглянувшись в ситуації, я рішився дряпатись на гору як далеко було можна. Мої мадярські співрозмовці почали з трудом завертати свого воза. Залишивши ровер дещо внизу, я ліз високо, як міг, і заховався за якийсь кущ. Подібно робили й деякі інші вояки, ховаючись за кущами і скелями. Більшість, одначе, верталась назад і дорога повільно пустіла, хоч стояло на ній багато залишеного транспорту.
Танки повільно почали посуватись в напрямі Юденбурґу, зганяючи ще залишенців на дорозі. На моїй висоті знову задержалися і я крізь галуззя куща добре їм приглядався та прислухувася до розмови. За якийсь час вони від'їхали ще дальше, і тоді я зсунувся з гори, сів на ровер і подався дорогою, яка була зовсім порожня. Наздігнав колону, вояки в ній дивувалися, чому відступ перервався. Я розказував, що сталося, стрічаючи час до часу когось знайомого з Дивізії.
Того дня я їхав на захід до пізнього вечора, аж поки не зустрів американські частини в околиці Радштат, зробивши перевантаженими дорогами біля 100 кілометрів.
Совєтські танки, що перервали відворот Дивізії в Юденбурґу, були причиною, що головна її частина подалася на південь і пізніше опинилася в англійському полоні в Італії.