ПАТРІОТИ, А НЕ КОЛЯБОРАНТИ - ВОЇНИ УКРАЇНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"

М. С.

Цікаво нині перечитувати всі ті нісенітниці, які писали наші пропагандисти про Українську дивізію "Галичина", виставляючи її страхітливим монстром і ворогом рідного народу. Чи не найбільше такої словесної продукції витворив Клим Дмитрук, який довгі десятиліття спеціялізувався у наклепах на юнаків, що в вісімнадцять-двадцять літ пішли добровольцями до дивізії, щоб воювати проти більшовизму, вибороти самостійну, справді ні від кого незалежну Україну.
Наш час приніс активну переоцінку цінностей. З історичних постатей змивається брудний ідеологічний грим, без демагогічного маразму оцінюються всі історичні події.
Але дуже дивно читати рецидиви вульгарного ідеологізму в зовсім недавно виданих книгах. До того ж, якщо по-перше, це книга справді цікава й потрібна, а, по друге, належить вона перу автора з далекої діяспори. Маю на увазі Ореста Субтельного "Україна. Історія", що ось уже другим виданням з'явилася у київській "Либіді".
В короткому розділі "Колабораціонізм" автор похапцем оповідає про історію створення дивізії "Галичина", фактично ставлячи на один рівень поліцаїв та наглядачів, у концтаборах із патріотично настроєними юнаками, що прагнули здобути для України свободу. Ось уривок із книги О. Субтельного: "Опріч безплідної інтерлюдії між ОУН і німцями в перші дні війни, найважливішим випадком співпраці українців з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС "Галичина"... Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців..."
Наївні пояснення, наївні аргументи, як і абсолютно несправедливе таврування воїнів дивізії коляборантами. І цілком резонно зазвучало зі сторінок газети "Українська думка" (22 жовтня 1992) - рішуче заперечення Ігоря Федика зі Львова, який пише: "Чи й справді 82 тис. галицьких юнаків, добровільно записуючись у це формування, знали і усвідомлювали, що вони - насамперед коляборанти, а не патріоти рідної землі?! І, знаючи, зголошувалися?! Чи 13 тис. вояків дивізії "Галичина" в смертельному котлі під Бродами і Золочевом вмирали також із таким внутрішнім переконанням?! Я розумію, що історія вірить фактам, подіям, але є ще психологія. Є психологічні чинники як окремих особистостей, так і нації. Я не вірю (і не тільки я, а й навіть мої учні) і ніколи не повірю, що Україну, ідею національної держави, одвічне прагнення до волі заступили, затінили якісь інші сподівання, політичні розрахунки чи ще щось. Це психологічно і національно неможливо. Вони вмирали за Україну, а не за політичний компроміс".
Так, трагедія воїнів Української дивізії "Галичина" ще чекає свого неупередженого і вдумливого дослідника, який, уважно вивчивши все пов'язане з нею, опише мотиви створення великого військового формування і ті високі сподівання, які несли в своїх душах молоді патріоти, зодягаючи ненависну їм чужинецьку форму. Зрештою, таких досліджень уже на сьогодні є чимало в діяспорі. Тільки катастрофічно мало з них потрапляє в Україну. От і думає дехто сьогодні в нас, що дивізія "Галичина" - це зборище безнадійних коляборантів.
Слушно пише у відповідь на це вже згадуваний Ігор Федак: "Спитаймося хоч би у поляків, чи були їх прадіди коляборантами, які десятками тисяч вступали в армію Наполеона щоб визволити Польщу? Таких історичних аналогій є багато в долях різних народів".
Маймо ж нарешті повагу до своєї - часом невимовно трагічної історії, до полеглих героїв, до тих, хто випадково вцілів посеред смертоносних вихорів війни, і скажемо сьогодні їм, сивоголовим, зболеним ностальгією: ми знаємо, що ви - зовсім не коляборанти, ви - патріоти, ви жили для України і живете для неї нині... □

("Народна Газета", ч.З, 1993, Київ)