ВІДОЗВА ПОЛК. Д. ВІТОВСЬКОГО ДО УГА

З ДОКУМЕНТІВ УГА

В 5 числі "Вісті Комбатанта" за 1969 р. у статті Мирона Заклинського "Дмитро Вітовський, як секретар Військових Справ ЗУНР" була заторкнена справа наполегливого домагання полк. Д. Вітовського злуки ЗУНР з УНР в одну соборну державу. Про це свідчить ще такий доказ, що в журналі "Скиталець" за 1922 р. є згадка, що полк. Д. Вітовський, як секретар Військових Справ, дав дня 3 січня 1919 р. доручення четареві Василеві Пачовському тодішньому редакторові часопису "Стрілець" зладити "універсал до Галицької Армії" та який був поміщений дня 4 січня 1919 р. в часописі "Стрілець". Ось його оригінальний текст, що його містимо без ніяких змін.

Антін Моспанюк, кол. УСС


Жовніри!

Після чотирох з половиною років муки, ридання і жалоби сповнилась народня воля. Зі сльозами радости сповіщаю Вам велике слово: Вчера упав кордон між українськими землями і від вчера ми всі громадяни великої Народної Республіки.

Українська Національна Рада ухвалила у Станиславові однозгідними оплесками злуку всіх земель Західної Української Республики з Наддніпрянською Україною.

За що гинули на крівавих судах батьки, діти і прадіди наші, за що проливали кров століттями покоління за поколіннями, за що скородили ребра ворогів герої від пятьсот літ і не діждались, сходячи до могили безпросвитку, те присуджено діждати нам під велику годину народження нового світу.

Ще хвиля кровавого зусиля — і слово станеться ділом.

З крові і пожежі та руїни встане Велика Україна, що принесе Вам землю і волю.

Жовніри Української Народної Республики!

Землю і волю присуджено Вам добути або в дома не бути! Вороги наші — пани Ляхи хочуть загарбати нашу землю, наші села, наші лани і прилучити до своєї Польщі, цеї тюрми робучого люду. Вони палять наші села, рабують наші маєтки, мордують батьків, сестер, дітей Ваших без пощади, без спожаління і без милосердя! І кричить до Вас кровавим плачем вся поневолена країна. Ратуйте всіх нас із каторги найтящої неволі.

І очі цілого Народу звернені на Вас, жовніри Української Народної Республики. У Ваших крісах, у Ваших багнетах, у Ваших скорострілах лежить наша воля і слава або ганьба і неволя довічна.

А тепер хай гордість громадян великої держави завітає у Ваші серця і всякий скаже собі по приміру батьків наших, що гинули на кострі сміючись, у бою: краще в полі порубаним бути як уступить перед неситими панами Ляхами. Тепер або ніколи!... Тепер або ніколи приналежати нашим землям до Великої України, де буде усему народові робучому земля, правда і воля. Або рай на Україні або пекло в Польщі! Що буде з нами — рішиться кровю і залізом. Кровю і залізом мусите рішити, що буде з нами — мусите рішити Ви жовніри, без страху, без надуми і без вагання.

Кожен з Вас тям, що зложив Ти присягу Українській Народній. Республиці жертвувати кров і кість свою за волю, за правду, за щастя дітей своїх, навіть серед холоду і голоду. Серед холоду і голоду мусиш побідити тих, що обдерли Тебе з одягу і хліба — щоби діти Твої не гинули з холоду і голоду на своїй не своїй землі.

І хто впаде з Вас, того імя не вмре, не загине, вічно горітиме у памяти народу імя кожнього, що погиб у боротьбі за волю. А хто опиниться зранений серед крівавого поля, тому серед слави до смерти нарід подасть підмогу, щоби він жив без журби, без тривоги про завтра.

Хтож вийдє ціло, того чекає честь і слава бути першим між синами визволеного народу. А всі діти Ваші славитимуть Вас і обсипати квітами кроваві чола Ваші і благословитимуть Вас вольними устами, що Ви здобули їм землю і волю з пятьсотлітної тюрми лукавого польського паньства.

Нехай же не буде між Вами ні одного млявого і втомленого, нехай ніхто не задрімає, ні засне та не уступить перед боєм з кровавого поля, поки не здобудем земель наших, загарбаних нам Ляхами.

Відвага мед пє, і кайдани тре, та про побіду рішає послух, порядок і сповнення приказу тих, що керують ділом.

Кожен з Вас, на якім небудь місці поставлено Тебе, мусиш підчинитись дисципліні, удержувати порядок і виконувати прикази старшин без критики, без відклику, без проволоки. На кожнім становищі, від сповнення кожного Приказу може рішитись для нас доля величезної війни і в руці кожного з нас лежить щастя або горе цілих поколінь Твоїх сестер, дітей і родичів Твоїх, український жовніре. Не за царя воюєш Ти, а за своє добро, за свою правду, за свою державу.

І ми віримо, що Ви постоїте як один муж твердо, рішучо, непохитно за правду і волю і здобудете землю своїм дітям та увінчаються Ваші голови вінцями повної побіди. Не далека хвиля, що усі землі українського народу зілються в одну державу і у великім вінку України не бракне листочка ні з одної української землі.

А тоді щойно зі збірної душі намученого українського люду вирвится велика пісня РАДУЙСЯ, РАДУЙСЯ ЗЄДНАНА УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЕ!


("Скиталець", 1923)