ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділю, 29 серпня 2010 р.

ЯК УКЛАДАЛАСЯ ДОЛЯ ДИВІЗІЇ 65 РОКІВ ТОМУ?

До історії 1-ої УД УНА

Петро ГРИЦАК

                                                          Тому 65 років мали місце великі події, які основно перебудували світ XX століття, як тепер, зрештою, згадує світова преса. Всім була надокучила війна, яка тягнулася майже 5 років! Тому певні кола серед німецьких еліт та командування армії вдалися до розпачливих (здавалось би) способів нав'язати контакти із західними альянтами, щоб уможливити для Німеччини перемир'я, замість повної капітуляції та окупації Червоною Армією.

Навесні 1944 був останній шанс, щоб відбити інвазію та виграти війну. Спеціяльно, Німеччина очікувала розвитку „нової зброї" (н.п. далекосяглих ракет, щоб осягнути навіть Америку), та удосконалення реактивних літаків (джетів). До того ще було треба трохи часу. Одначе, видержливість німецького народу почала кінчатися. З тим був пов'язаний атентат на Гітлера та відносно слаба реакція на інвазію в Нормандії (спеціяльно зі сторони летунства та німецьких морських сил), що можна пояснити дефетизмом та склонністю деяких відповідальних військових чиновників до зради.** Одначе, також неприхильно розвинулися події на Східному фронті, де перебувало до 75% німецької армії. Там, 22 червня, почалася „Операція Багратіон",* де німецькі втрати були дуже високі. Німецька армія, на середущому фронті, в Білорусі, відступила на майже 500 км; деякі частини відіслано для допомоги на заході, а фронт устабілізувався аж наприкінці серпня.***

Хоч спочатку для вжитку Дивізії були інші пляни, кинено її на загрожений відтинок фронту біля Бродів. Ця дислокація була приспішена через грізну ситуацію, що якраз заіснувала, так що навіть потяги з амуніцією для Дивізії не були цілком розвантажені. Тому деяким частинам Дивізії бракувало амуніції, як дійшло до перших контактів з ворогом.

Шкільний товариш автора, Б. Дицьо (тоді десятник) мав, одначе, подостатком амуніції, й тому його відділ під його особистим командуванням відбив ворожий наступ. Другий товариш, Б. Ткач, був поранений зараз на початку оточення на передовій стежі. У Львові його спочатку підозрювали, що він сам себе підстрілив. Одначе він доказав свою невинність тим, що мав у „зольдбуху" записано, що був ліваком. Оповів це авторові пару днів пізніше, вже у Відні, де прибув на лікування. Це підозріння виникло, правдоподібно, на підставі неправдивих поголосок, що дивізія ніби „розбіглася" ****

Іншого знайомого ще зі школи, Маркова, бачив автор кілька днів пізніше з „ЕК-1"- „залізним хрестом 1-ої кляси". Розповідав, що як був евакуйований як ранений, їх більшовики почали відтинати. Він вискочив із транспорту, надибав кулемет, та почав ворога обстрілювати: вони гурмою бігли на кулеметний вогонь з криком: „Ура!", кількома хвилями - набралася гора трупів. Потім усе затихло. Транспорт із пораненими поїхав далі. На диво, один із старшин відчепив свій власний ЕК-1, та причіпив його Маркову - за „геройський вчинок на полі бою". Марків лікувався у Відні пару місяців та всюди ходив з тим своїм відзначенням. Нераз, на вулиці чи в ресторані, його подивляли „як героя", - пригадує собі автор, як вчора. Здається, ця подія не була досі опублікована. А це один із світліших моментів тих страшних подій - більшого провалу німецького Східного фронту, відомого як „колтівський пролом" (від поблизького містечка, Колтів) у „Львівсько-сандомирській операції", що мала також за ціль знищити нашу Дивізію. З другої сторони, командир Дивізії Фрайтаґ дослівно „стратив голову" чи розгубився в найбільше критичному моменті й відмовився від свого командного посту та заявив, що „Дивізія розбіглася".

Пізніше показалося, що ці підозріння були безпідставні, та що Дивізія пописалася краще, як сусідні вермахтівські дивізії. Сам Фрайтаґ навіть одержав „Лицарський хрест Залізного Хреста", високе німецьке військове відзначення.

В той час ситуація склалася скрайно несприятлива для Німеччини: недобрі вістки з заходу про десант в Нормандії, а на сході великі втрати від „Оперції Багратіон", яка була проведена силами противника, що переважав німців більше як подвійно в чисельності та в озброєнню. В більше як 2 місяці триваючій офензиві втрати німців були: 300 000 вбитих, 250 000 поранених, 120 000 полонених, втрати ЧА: 60 000 вбитих, 110 000 поранених, 8 000 пропавших безвісти. Це перший раз трапилося, що втрати німців були значно більші, як ЧА.

Зараз насувається питання: як могло це статися? Хоч вищеподані дані могли бути перебільшені,*** безперечно, ворожі сили були тим разом переважаючі. Але при цьому розходилося головно про генералітет. Тоді, як Гітлер думав, що неуспіхи на фронтах мали місце через дефетизм і непослух, внутрішньонімецька опозиція стала вважати, що неуспіхи були наслідком способу командування самого Гітлера, який в'язав руки своїм генералам, утруднюючи їм можливості протинаступів на маневрування. Це відносилося спеціяльно до стратегічних дій, де нераз можна було використати кращий досвід і вишкіл німецького вояка. Додатково тепер виходить на уяву, що т.зв. „Чорна Капеля" також тоді існувала. Вона передавала ворогам інформації про пересування і пляни німецького війська, що нераз ЧА дуже помагало. Рівнож, німецькі відділи були ведені частково менше досвідченими старшинами з націонал соціялістичних кіл, які менше керувалися ініціятивою та маневруванням, а яким більше відповідала часто виголошувана опінія Гітлера, щоб не відступати, а старатися за всяку ціну вперто втримувати свої позиції. Багато з них не мало вистачального військового вишколу, а тільки поліційний „досвід", та склонність недовіряти страшинам ненімцям (важливо в ситуації нашої Дивізії). До того, по ворожій стороні, сильно поліпшився досвід та озброєння.

Все-таки, тепер назріває в Німеччині опінія,*,** що в 1944-му р. були цілком реальні шанси, щоб інвазію відбити та осягнути свого роду „передишку", щоб удосконалити і вповні розвинути „нову зброю", часто згадувану в урядових зверненнях до населення. Це сьогодні видається цілком можливим: німецька технологія стояла тоді чи не найвище у світі, помимо бомбардувань, у краю не було безпорядку чи голоду, аби тільки якось утримати Східний фронт! Але, виглядає, що „нерви недописали", інвазія (через зраду?) таки вдалася, все пропало! „Маємо те, що маємо".

Українська Дивізія була кинена на фронт серед скрайньо для неї невигідних обставин, без подостатком навіть амуніції, під непевним проводом, у сам епіцентр ворожої атаки. Також, на жаль, без належного боєвого досвіду, як це спочатку було пляноване, щоб фунціонувати як треба на фронті. При тому можна завважити деякі світлі моменти та особисті досягнення, на які німецькі військові органи мусили звернути увагу, та цілком позитивно оцінити досягнення Дивізії у скрутних боєвих обставинах. Див. ст. 634 в „Історії Українського Війська"****: „Коли йдеться про боєву вартість 1-ої УД УНА, то треба дати велике признання українським воякам. Дивізія була кинена на найнебезпечніший відтинок Східного Фронту, в може найгарячішу точку совєтської офензиви. Якщо взяти назагал неприхильне наставлення багатьох німців до наших вояків, паніку відступаючих німецьких частин та нефаховість командира Дивізії бріґаденфюрера Фрайтаґа, то стає ясним, що Дивізія виконала своє завдання, стовідсотково..."

Щоб запевнити собі почесне місце в нашій історії.

Коли мали місце ті події, автор проживав у Відні, як студент університету, та мав нагоду зустрічатися з багатьма учасниками з Дивізії. Вони приїжджали як ранені на дальше лікування або були в переїзді чи на короткій відпустці. Також можна додати, що труднощі получені з розташуванням Дивізії на фронті і з доставою амуніції були може частково причинені поляками, в руках яких була тоді залізнична транспортація (Ostbann). Поляки Армії Крайової спеціяльно тим хвалилися у своїх звітах до Лондонського уряду. Згідно з пляном Черчілля: „Тримати окуповану Европу у стані безперервного кипіння".

Про „Операцію Багратіон" відносно мало згадується в українській історіографії, але це була офензива, що радикально, і перманентно зліквідувала центральний сектор німецького Східного фронту.  


 Використана література:

*.  Daniel W Michaels: ,,Treason is the Reason, why Germany Lost World War IF,' Barnes Review, May-June, 2009, pp. 48-53 (The Failed Putsch of July 20,1944).
**.  Friedrich Georg. Verrat in der Normandie: Eisenhower's deutsche Heifer, Grabers Verlag, Tubingen, Germany, 2007.
***. E.A. Whealetal. Encyclopedia of the Second World War, Castle Books, Edison, NJ, 1989, pp. 46-47
****. Історія Українського Війська, вид. І. Тиктора, 1953, Вінніпег, Канада, Друге доповнене видання, ст. 629-634.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації