МИ ДОВГО НА НЕЇ ЧЕКАЛИ

В. Ґоцький.

 (роздуми  над  книгою  В.  Вериги  "Дорогами  Другої  Світової  Війни")

Так, ми довго чекали на появу саме такої книги. Бо все досі сказане про Дивізію Галичина, це або оцінка її пера фахівця-військовика (Гайке), або удокументовані розповіді "баби повитухи", тобто Військової Управи про народження, про вирощування та про кінцеві акорди важко народженої дитини, Дивізії Галичина (Р. Крохмалюк), або про життя і працю Дивізії за дротами (Б. Будний) — це все те, що ми переживали, насвітлене з ріжних сторін чи на ріжних щаблях.

Знову ж репортажі чи спогади Лисяка, Загачевського, Лазурка, що появилися книжковими виданнями, — насвітлюють, так би мовити, знутра все те, чим жила Дивізія, як військова одиниця, та дивізійники, для яких німецький мундур був засобом до себевияву, як ідейних борців за свою українську правду.

Книга, про яку мовиться, трактує справу, можна сказати, із зовсім відворотної сторони. Бо вона займається радше тим, що вороги наші бачили, чи хотіли бачити, або свідомо пришивали нашій Дивізії, щоби її скомпромітувати, щоби їй відобрати всі моральні вальори, які вона здобула. І хоча лінія знеславлювання всього, що носить знам"я української самостійної думки чи змагання до самостійности, до власної державности, завжди стояла під ударами ворожої атаки, то Дивізія чомусь дочекалась спеціяльної й не перибираючої в засобах уваги. Колега Верига мозольно визбирав саме всі такі заміти, проаналізував їх і дав вичерпну, історичними документами та джерелами потверджену відсіч. Оце й головне в цій праці колеґи Вериги.

Щоби не бути голословним, дозволю собі перечислити важливіші підрозділи тої 260-сторінкової праці. Ось вони:

Варшавське повстання 1944 року і українці.

Дивізія "Галичина" в совєтській та польській літературах.

Дивізія  "Галичина" і цивільне населення.

Дивізія і концентраційні табори.

Дивізія "Галичина" — збройне рам"я українського народу.

Чи Дивізія "Галичина" - "колоніяльна" частина?

Дивізія "Галичина" в полоні й в діяспорі.

Вже із самого переліку читач може собі виробити образ, про що йде мова. Тут треба додати одну малу заувагу. Що хоча ця праця Вериги є фірмована НТШ — Канадський Відділ, хоча вона розпрацьована за всіма принципами наукової праці, то читається дуже легко із постійно зростаючим зацікавленням. Бо ж автор зібрав таку силу джерельного матеріялу та проаналізував його так сумлінно, що людина прямо вірити не хоче, що ворожа пропаґанда допустилась того роду фалшувань чи прямо вигадок, і то часто теж під плащиком наукових дослідів. Щоби читач,  чи дослідник не мав ніяких сумнівів, у праці наводиться джерела використаної літератури, а то й відбитки дотичних документів.

Резюме важливіших проблем в англійській мові та покажчик імен та географічних назв доповняють ту вартісну й конечну в наш час працю. При читанні згаданої праці насувається ще одна цікава думка. Хоча автор ціллю своєї праці поклав розоблачити ворожі клевети, кинуті в сторону Дивізії, які на жаль у великій мірі закріпились на заході, зокрема серед журналістичної братії — то праця ця не понизила свого наукового позему. Вона не знизилась до газетної полеміки. Читач не виносить вражіння, що автор старався забронзувати добре ім'я Дивізії, але об'єктивно ставить перед очі історичні факти, щоби читач сам міг собі виробити свою думку.

Та на жаль, одного не вдалося авторові виелімінувати. Чуттєвих анімозій до політичних противників. До опонентів Дивізії, які неґативно ставились до неї в час її творення, а теж в пізнішому часто кидали в її сторону неприхильні оцінки. Тут автор на об'єктивність ні на чисто науковий підхід не спромігся. Бо що іншого є подати сухі факти читачеві, а що іншого давати свої суґґестії в оцінці тих фактів. Тут Веригу-дослідника, кропіткого й солідного, переміг Верига-партієць. Кожній людині можна мати свій погляд на справи. І осуджувати лише тому, що дана людина має відмінний погляд — невластиве. Але коли у науковий виклад, спертий на об'єктивнім перегляді джерел, вкрадаються не зовсім об'єктивні міркування автора, то це понижує науковість праці, надає їй полемічно-пропаґандивного характеру, а для багатьох читачів стає тяжкостравним.

Суттю згаданої праці є відкинути ворожі закиди. Значить, боротьба з ворогом на науково-інформативному відтинку. То чи потрібно було зачіпати при тій нагоді і внутрішний відтинок? Тут справа не у хованні правди під обрус, але у тому, чи місце на те було відповідне? Бо продискутувати всі ці дивізійні проблеми серед нас самих, теж потрібне й навіть конечне, хоча сумніваюсь, чи можливе. Але, але! На все свій час і своє місце.

Думаю, однак, що сказане колега Верига сприйме, як дружню, дещо відмінну думку. Думаю теж, що це в ніякій мірі не применшує вартости праці ні нашої вдячности В. Веризі за таку мозольну довгорічню працю. Книга ця не лиш потрібна, але конечна, зокрема всім тим, хто має до діла із зовнішними зв'язками, бо допоможе ліквідувати, чи хоча би послаблювати, ворожу нам, чужу пропаганду документарними свідченнями, якими в першу чергу ця книга сповнена.

Замітка редакції:

Закид п. В. Ґоцького, В. Верига "не спромігся на об'єктивність, ані на чисто науковий підхід" у відношенні до українських опонентів Дивізії, не підтверджений прикладами. Автор праці "Дорогами ІІ-ої Світової Війни" оперує конкретними фактами і їх наводить як приклади для підтвердження своїх міркувань. А вже зовсім бракує доказу на закид, що "Веригу-дослідника, кропіткого і солідного, переміг Верига-партієць". В дійсності Верига критично проаналізовує поставу обох відламів Організації Українських Націоналістів, що у тому часі були одинокими діючими силами, про що читач може переконатися на сторінках 54-56, 174-175 та інших. Зрештою, годі ж вимагати, щоб автор у своїй праці не міг висловлювати своїх міркувань, які, навіть при найкращих намаганнях об'єктивности, все таки до деякої міри будуть суб'єктивними поглядами, а В. Верига не є виїмком із того правила. Погоджуємося однак з п. Ґоцьким у тому, що це "в ніякій мірі не применшує вартости праці".