ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 14 лютого 2021 р.

ПРИВІТ ГЕНЕРАЛА ПЕТРА ГРИГОРЕНКА,


виголошений на 6-му Делегатському З'їзді Братства кол. Вояків 1-ої Української Дивізії УНА дня 13 жовтня 1979 р. в Торонті, Канада.



Перш за все хочу подякувати за добру зустріч. Від цього залежить, що почуваю себе добре серед своїх. Щиро дякую за це й вітаю Вас на Вашому З'їзді. Коли б мене попередили про те, що і в дискусії я зможу прийняти участь, то я підготувавшись може б щось важне сказав, а зараз прийдеться обмежитись окремими заввагами може й мало пов'язаними з цілями даного З'їзду.



Вітають генералів П. Григоренка і С. Андруника, між ними кадети О. Кобилянський і Михайло Чик.


Перед поїздкою до Вас я одержав декілька листів від дивізійників, які не радили мені їхати на цей З'їзд. Я відповів одному з них, а іншим послав копії тієї відповіді й як бачите, я є тут.

Я думаю, що хто прислав мені ті листи, то чесні й добрі люди, тільки вони по-свойому все розцінюють і, я гадаю, помиляються в дечому. Я міг би зачитати деякі витинки з тих листів навіть такі, що я вважав би образливі для дивізійників. Один пише так: "День свого вступу до дивізії вважаю самим трагічним днем свого життя". І в других листах головним чином зважається на те, що дивізія воювала в німецьких лавах: "рамено в рамено" йшли з німцями і вмирали разом з ними "не за свою справу, а за чужу". "Не була та дивізія українською, була німецькою". Але тут же мабуть опам'ятавшися додає: "Українською вона стала з того часу як попала під командування ге. нерала Шандрука".

Відповідаючи на це я сказав, що то є правда, але не повна. Люди йшли вмирати не за німецьку справу, люди йшли на смерть, щоби визволити свою поневолену батьківщину. Якби вони воювали за німецьку справу, то хіба б стали українцями від того, що ними почав командувати Шандрук? Їм свою країну хотілося визволити з неволі. Трагедія нашого народу та, що ми довго були розірвані.

Я проти німців воював але теж не за свою справу. В своїй відповіді я так і написав: мені теж можна закинути, що я за чужу справу воював. Об'єктивно воно та й є, але я вважав ту справу своєю, вважав, що німці найгірші вороги мого народу, що вони хотять його винищити, і щоби того не сталося я ніс на вогнище своє життя. І дивізійники йшли не на свято, не в гості до тещі, йшли на смерть. А на смерть люди йдуть добровільно лише за велике діло. Перш за все за батьківщину. За неї вони боролись, за неї клали життя. І через те, що я боровся по другім боці, можна сказати проти Вас, іду до Вас як до своїх. Я теж своїй батьківщині бажав і тепер бажаю добра, самостійности, свободи так, як і ви бажали й бажаєте сьогодні. І зараз перед Вами дуже великий обов'язок — перед нами боротьба за визволення України з того тяжкого стану, в якому Вона находиться й визволяти треба буде у всякому разі, якщо не збройно, так маючи зброю напоготові. А збройні сили треба творити. І треба хоча б морально бути готовому до того, щоби створити їх з українців — і з тих, що в екзилі і найбільше з тих, що сьогодні ще служать в лавах збройних сил комуністичної імперії. Виходячи з тієї мети, я вважаю, що товариство дивізійників творить дуже важну справу. Тому й я серце своє віддаю цьому товариству.



Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації