ПАМ'ЯТІ Д-ра ВОЛОДИМИРА ҐАЛАНА

Що писала "Червона Калина" у 1929 році?

 

У календарі-альманаху "Червоної Калини" за 1929-ий рік знаходимо сторінку біля місяця "Червень" п. з. "Батерія пор. Ґалана" — "Подав І. Рогатинський". Ось текст:

"Було це під час другого відвороту 29 червня 1919 року.

"По славній весняній офензиві, що почалася з таким ентузіязмом і такими гарними успіхами,
прийшов протинаступ під Голгорами. Ген-ген із Підліської Білої гори, де майоріє хрест Маркіяна Шашкевича, видно було зриви гарматних стрілен і клуби диму. То почався барабанний вогонь, а за годину рушив противник до наступу.

"З піхотних ровів прибігали безнастанно вістові, взиваючи артилерійської допомоги. Та артилерія не мала набоїв. Пор. Ґалан, комендант 3-ої батерії 10-го полку, ще досвіта позичив 100 стрілен в першій батерії пор. Літинського, так, якби передчував загрозу.

"Противник зі свіжою армією, яка прийшла з заграниці, ішов із всіми засобами наймодернішої техніки, щоб зломити опір знесилених безнастанними боями частин УГА, яким недоставало амуніції.

"І піхота не встоялась. Розпорошена нагальним ударом почала відступати, переслідувана кіннотою і панцерними автами. Відворот перемінився в панічну суматоху. Здавалося, що немає стриму: всіх огорнув несамовитий жах. Та не знала, що це страх — славна артилерія УГА; пор. Ґалан, побачивши, що діється, з витягненим револьвером почав здержувати піхоту і заводити лад. Під загрозою револьверу він пропускав дорогою тільки обози і, повернувши дула гармат в сторону противника пражив навпростець наступаючі лави та здержував розбішену атаку кінноти, що наступала на п'яти. Коли одні гармати безупинним вогнем держали противника, другі завертали взад, закопувались і починали пальбу, щоб тим способом дати змогу до відвороту гарматам напереді.

"Розпечені дула видихували з себе останні сили і останні набої, що були ще у ящах. Наступ противника бодай на хвилину здержувався. Його кіннота не могла розгорнутись під цільним обстрілом і так безустанку відступала 2-га батерія пор. Ґалана і крила відворот аж до самого Золочева, рятуючи майно, обози і цілу бригаду від заглади.

Ще нераз вславився пор. Ґалан з своєю батерією на Великій Україні, а його подвиги надовго залишаться у пам'яті всіх учасників".

***

Над свіжою могилою д-ра В. Ґалана — промова дир. І. Поритка

Відлітають сірим шнурком... і то вже дуже приспішеним темпом останні могікани-воїни-борці визвольно-збройної боротьби в обороні української держави. 5 липня ц. р. прилучився до них один із найвидатніших, провідний громадянин, наш побратим зброї д-р Володимир Ґалан, що в Українській армії займав відповідальні командні пости, які виконував гідно, хоробро.

Після закінчення збройної боротьби він далі рішився продовжувати визвольні змагання, а тому, що, окупантська польська влада переслідувала кол. українських вояків та унеможливлювала творчу діяльність, то багато їх виїхало до США. З ними прибув у 1923 р. й д-р Володимир Ґалан та з місця кинувся до праці. Його заходами зорганізовано першу комбатантську організацію у 1925 р. Українську Стрілецьку ґромаду, яка згуртувала всіх кол. українських вояків на терені США. Українська Стрілецька ґромада була дуже активна, держала зв'язки з УВО у Краю. Для зв'язків з рідних земель приїжджали до Америки ген. Курманович, ген. Капустянський, полк. Євген Коновалець, полк. Сушко. УСГ значними фондами допомагала українським воєнним інвалідам, за її фонди придбано у Львові Дім Українських Інвалідів. Д-р В. Ґалан весь час був за об'єднанням всіх кол. українських вояків в одній організації, чого не вдалося.осягнути. Зате під його впливом наладнано співпрацю всіх наших комбатантських організацій — спільно видається у вільному світі від 1961 року єдиний український вояцький журнал "Вісті Комбатанта". Всі наші вояцькі організації спільно переводять допомогу українським воєнним інвалідам та всім потребуючим, головно немічним нашим кол. воякам.

Д-р В. Ґалан велику вагу прикладав дальшому плеканню нашої військової традиції й заохочував писати спомини з часу збройної боротьби. В тій цілі піддержував відновлене в Америці видавництво "Червона Калина".

Сьогодні кол. українські вояки, які глибоко шанували свого довголітнього провідника — зібралися тут, щоб віддати йому останній вояцький поклін-салют. Мені припало почесне завдання від українського вояцтва, зокрема т. зв. "Старої войни" попрощати Покійного побратима Володимира Ґалана в останню путь, у вічність. Це важкий обов'язок прощати провідного Друга, з яким близько співпрацював я кілька десяток років. Покійний Побратим Ґалан, як у війську, так пізніше на громадській ниві виконував свої завдання блискуче, гідно й солідно, тому наше кол. вояцтво щиро прощаючи Його, висказує Покійному свою щиру вдячність.

ВИШКІЛЬНИЙ ТАБІР УКРАЇНСЬКИХ ЮНАКІВ У МАЛЬТІ (КАРИНТІЯ)

Роман Крохмалюк


З початком 1943 року, провідник вишколу німецької молоді ("Гітлер Юґенд") Зіґфрід Нікель, предложив головному командуванню німецьких збройних сил свій плян, заступити німецьких вояків, що обслуговували протилетунську артилерію на терені Німеччини та окупованих країнах Европи, відповід-

Табір українських юнаків в Мальті. (Каринтія)

"Лекція орудування крісом".     

но вишколеними хлопцями у віці 15 до 17 літ. Вони мали б теж виконувати зв'язані з цим операціями допомічні праці, як доставу амуніції для зенітної артилерії, обслугу прожекторів, підслухових апаратів тощо. У цей спосіб велика кількість німецьких вояків могла б бути вжита по короткому перешколенні на фронтах, де брак свіжих дивізій давався уже сильно відчувати.

Плян полковника Нікеля показався у практиці дуже добрий. Німецька молодь скоро привчалася воєнного діла і заступила в коротці у протилетунській обороні німецьких вояків. Коли однак німецьку молодь почали вже з початком 1944 року покликувати у віці 17 літ до регулярної військової служби, німці почали заступати її молоддю з окупованих країв Европи, причому набір ненімецької молоді мав бути переведений на підставі добровільних зголошень.

З початком 1944 року переведено було за згодою центральних комітетів Латвії та Естонії набір хлопців і дівчат до протилітунської оборони. Лотиші та естонці, провіривши, що большевики посуваючись на східньому фронті вперід, включають насильно молодь із свіжоокупованих земель до червоної армії, та висилають її без військового вишколу на фронт, радо дали свою згоду. У короткому часі виїхала їхня молодь разом з учителями-опікунами до Німеччини на службу при відділах протилітунської оборони.

Укоротці виявилось, що кількість цієї молоді не вистачальна і німці перевели набір молоді на Литві і Білорусі а опісля звернули свою увагу на українські землі.

Проф. В. Кубійович як голова Українського Центрального Комітету та деякі його референти поставилися до набору нашої молоді до юнацтва негативно*) та по довших нарадах окремо в тій ціли скликаній громадській колегії, що складалась з 16-ти членів, рішено було дати згоду на набір молоді до юнацтва, за принципом добровільних зголошень.

У міжчасі воєнні дії на східному фронті випередили вс пляни та наради УЦК в цій важливій справі. Коли громадська колегія повзяла своє рішення, штаб полк. Нікеля мав уже два вишкільні табори з українськими юнаками, а саме в Переворську в Галичині та в Мальті в Каринтії.

Назначений проф. Кубійовичем на керманича Відділу Молоді, заступати справи юнаків перед німецькими чинниками, учитель 3. Зелений мав разом із своїми співробітниками повні руки роботи. Перш за все треба було підшукати духовників обох віросповідань, вчителів для поодиноких таборів, та нав'язати з юнаками і проводами таборів зв'язки.

З українських юнаків тільки не ціла тисяча була приділена до літунських формацій, де вони працювали в протилітунській обороні. Переважаюча більшість попала на працю до літунських варстатів та фабрик зброї. Закінчивши 18 років, юнаки мали право перейти до 1-ої УД УНА.
Маючи це на увазі німці призначили один з найкращих вишкільних таборів німецької молоді, що находився в місцевості Мальта в Каринтії для вишколу українських юнаків, майбутніх вояків 1-ої УД УНА. У цьому таборі німецька молодь діставала військовий передвишкіл і тому цей табір мав назву "Табір Військової Справности".

Українські юнаки приїхали в число 239**) до табору Мальта 10 липня 1944 року. Відділ Опіки над Молоддю вислав 22 липня 1944 р. двох учителів-опікунів, що ними були: Ковалисько Антін — директор торговельної школи у Львові та Керницькнй Іван — гімназійний учитель зі Стрия.

Більшість юнаків у таборі Мальта походила з Галичини, декілька тільки з Волині, Буковини та Центральних Земель України. Між юнаками переважали учні середніх шкіл, хоча були теж такі, що мали лиш кілька кляс народньої школи. 3-го серпня 1944 року/ приїхав до табору, присланий головним духовником 1-ої УД УНА о. д-ром В. Лабою, о. Омелян Камінський, якого однак вже по чотирьох тижнях відкликано до Дивізії.

Місцевість Мальта находилася в Каринтії у гірському пасмі Високих Татрів, на висоті 870 метрів над поземом моря. Положений в долині над рікою Мальтою, табір окружений горами, з яких сотні метрів спадали вниз малі шумливі водоспади. Перед Другою світовою війною місцевість Мальта належала до найкращих курортів Австрії, який по прилученні Австрії до Німеччини замінено на вишкільний табір німецької молоді.

Командиром табору був професійний провідник німецької молоді, старшина зброї СС — Шілє. Його штаб складався з чотирьох німецьких інструкторів та адміністраційної обслуги. Всі вони ставились до українських юнаків прихильно і коректно, причому держали строгу військову дисципліну. Тому, що не всі розуміли німецьку мову, до помочі інструкторам відряджено було з Дивізії кілька наших вояків. Це були: Винницький Антін, Диба Григорій, Макар Зенон, Мигаль Володимир та Смук Василь. Юнаки були приміщені в привітних чистих бараках. Харчі були вистачаючі. Юнаки мали до диспозиції вигідні вмивальні та душі з зимною і гарячою водою.

Вчителі А. Ковалисько та І. Керницький вчили українську та німецьку мови, історію, географію та спів. Юнаки звикли скоро до військової дисципліни а з цим вислід навчання військових предметів як теж і предметів що їх викладали наші вчителі, був дуже добрий. Юнакам проходив кожний день скоро і цікаво, завдяки різноманітній програмі, бо лекції що їх проводили наші вчителі, чергувалися з різними військовими дисциплінами.

Вишкіл юнаків у таборі Мальта тривав від 10 липня до 30 вересня 1944 року. Дня 1-го жовтня юнаки від'їхали до вишкільного табору 1-ої УД УНА в Нойгаммері.

Багато юнаків, учасників цього так мало відомого у нас вишкільнбго табору Мальта, находимо сьогодні на еміґрації. Пройшовши тверду військову школу в 1-ій УД УНА, загартовані в боях, вони займають сьогодні в країнах свого поселення різні поважні становиша. Поміж, ними находимо, шоб згалати тільки кількох — свяшеника Української Помісної Католицької Церкви о. мітрата М. Бутринського (Чікаґо) інженера В. Кізиму (Дітройт), далі голову станиці кол. вояків І УД в Клівленді Лева Кусяку, та декілька промисловців і професіоналістів, що живуть і працюють в Канаді та США.

_______________
*   Гляди:  З.Зелений, "Українське Юнацтво у Вирі Другої Світової війни", стр. 6.

** Детто, сторінка 62. Подано помилково цифру 200 юнаків в Мальті. Повний список юнаків табору, в Мальті находиться в автора повищої статті.

ЩОДЕННИК ҐЕББЕЛЬСА

Юрій Тис-Крохмалюк

                     Goebbels Tagebücher, ( 1942-43 ) ZUERICH1948

Повне опрацювання історії Дивізії "Галичина" вимагає вияснення багатьох питань, які не торкаються безпосередньо історії цієї формації; йдеться про причини, які спонукали німецьку владу відкинути расові принципи відносно українського народу, отже принципи, які були перешкодою у творенні українських збройних сил для боротьби проти російської комуністичної імперії. Дальшою вимогою для студій є провірити твердження різних авторів в українських публікаціях часто сумнівної вартости. Для дослідів над ґенезою Дивізії і нездійснених плянів на майбутнє важливим чинником є здати собі справу про сили, які діяли тоді у німецьких політичних колах, про атмосферу, в якій діяв Гітлер, але теж і сили спротиву його наказам тощо.

Сьогодні існує дуже багата література поважних німецьких авторів, а теж і видано офіційні і приватні щоденники відповідальних у роках війни осіб. В більшості з них нема згадки при Дивізію "Галичина", автори говорять чи пишуть тільки про їхній засяг праці і відповідальности та тільки припадкові вістки доходять до них. Нехтувати таким матеріялом не можна, бо якраз, провіривши сотні сторінок, несподівано знайдемо цінну для нас вістку.

Таким приміром може бути книга промов Ґеббельса, у якій я натрапив на вістку про радієву пропаґанду полонених німецьких генералів з липня 1944 року з закликом переходити на сторону большевиків. Цей матеріял друкований у попередних  числах   "Вістей  Комбатанта"  —  це все, що посередньо відноситься до битви під Бродами.

Зате у щоденнику, який обговоримо тепер, є більше матеріялу, який стосується українських справ, а тим самим і атмосфери, яка сприяла думці різних осіб з мілітарного і політичного проводу Третього Райху, створити українські збройні сили.

В усіх згаданих німецьких матеріялах автори говорять про східній фронт як про боротьбу проти Росії (Русслянд). Україна — це територія на якій можна створити нову територію великої Німеччини, викинувши українське населення за Урал, чи, знищивши його інтеліґенцію, довести до стану безвольних рабів. Можна теж створити українську державу у такій чи іншій залежності від Німеччини.

Спротив України большевицькій окупації і навіть існування української держави 1918 року в політичних калькуляціях не мало значення. Зате найменший вияв політичної чи мілітарної сили лякає окупанта, не тільки тогочасну Німеччину, але і теперішній СССР, і навіть польських еміґрантів, американських політиків та теперішні дві Німеччини. Вистарчає пригадка про політику Кіссінджера і заяву "Стейт департаменту" про небезпеку національних розрухів в середині "Рашії", щоб здати собі справу про важливість силового чинника у міжнародній політиці. Тому теж уже під першими вістками про повстанські відділи в Україні, хай ще не зорганізовані як слід, Ґеббельс виявляє певного роду тривогу:

25 лютого 1942. Сторона 100:

"У східній політиці ми мусимо — це вже узгіднено з фюрером — приступити до переставлення нашої пропаґанди і політики. Дотеперішня пропаґанда і політика спиралася на тому, що простір Сходу ми можливо скоро захопимо у наше посідання. Ця надія не здійснилася. Отже, ми мусимо тут наставитися на довшу акцію і це змушує нас змінити наші кличі і нашу політику в основних питаннях. Може стане колись конечним наставити у окупованих краях фіктивні уряди". ¹⁾

6 березня 1942. Сторона 113:

"Небезпека партизан зростає з тижня на тиждень. Партизани опановують цілі райони в окупованій Росії і діють там своїм терором. Теж національні рухи стали більш нахабними, як ми зпочатку сподівалися. Це відноситься до балтицьких держав, як і до України".

(В той час почали діяти уже українські повстанські відділи, але німці не вміли їх розрізнити від большевицьких).

20 березня 1942. Сторона 127:

"Гітлер чується недобре, має напади заворотів. У інтимній розмові сказав, що чується хворим". Сторона 129: Ґеббельс згадує, що настрої в Німеччині погіршилися. Сторона 131: "Страшна зима. Нема одягів і забезпечення. Велику частину вини поносить Бравхіч, він неслухняний і все щось має проти". Сторона 132: "Гітлер хотів іти на Кавказ, а не на Москву, але це перевів Бравхіч із своїм штабом. Гітлер каже, що Бравхіч боягуз і не розуміється". Сторона 133: "Гітлер має велику повагу перед совєтським веденням війни. Брутальні накази Сталіна врятували російський фронт. Такої суворости нам часто бракувало".

21 березня 1942. Сторона 140:

"Гітлер проти боязких генералів. Ґерінґ теж. Але проти Ґерінґа виступає Фрік з закидом, що він є ніщо. Ґеббельс це потверджує. Теж Розенберґ проти Ґерінґа".

28 березня 1942. Сторона 144:

"Ваффен СС найкраще вивінувані, про це дбає їхній провід. З тієї причини є конфлікти з армією. Але вина по стороні армії, її провід не дбає. ОКВ (головне командування вермахту) — це бюрократи".

26 квітня 1942. Сторона 174:

"В Україні жителі були з початку більш склонні бачити фюрера як рятівника Европи і тепло приймали вермахт. Це наставлення вповні змінилося продовж кількох місяців. Ми в нашій політиці засильно били по голові росіян, а передусім українців. Палиця на голови українців і росіян не є завжди переконуючим аргументом".

29 квітня 1942. Сторона 183-184:

"Новий клич — «Земля для селян» — сильно подіяв серед селян. Ми могли це мати набагато скоріше, якщоб ми вели розумнішу і передбачливу політику. Але ми були забагато наставлені на короткотривалу війну і бачили перемогу так близько, що думали — не варта займатися такими психологічними проблематиками. Що ми тоді занедбали, мусимо тепер наздігнати важкою працею".

2 травня 1942. Сторона 188-189:

"Кох скаржиться у свому звіті на повну невидайність праці міністерства Сходу. Там творять пляни на майбутні десятиліття, а тимчасом актуальні проблеми є так пильні, що їх ніяк не можна відсувати".

16 грудня 1942. Сторона 227:

"Берлінський крайсляйтер Керайн веде військовий пропаґандивний відділ для України. Він звітує, що українці — це дуже працьовитий і приязний нарід; якщо з ними правильно поводитися, можна з них щось мати. Жінки — домінуючий елемент. Вони особисто дуже чисті й інтеліґентні. Чоловіки лінюхують і вимагають ясного і твердого проводу".

2 березня 1943 Сторона 237:

"Цайцлер написав листа в справі проклямації для Сходу проти Розенберґа. Між ними інтриги і ворожнеча". Сторона 241-242: Ґерінг говорив, що Павлюс боязливий і напевно в полоні буде промовляти в московському радіо. Ґерінг каже, що Гітлер в третьому році війни постарівся на 15 років, замкнувся від світу і від життя та веде нездорове життя через обставини в бункрі. Нема проводу в зовнішній і внутрішній політиці. Ґерінґ є теж проти Розенберґа, який надається на вченого, а не до міністерства, де потрібний провід для 100 мільйонів людей, а не адміністрація". Сторона 243: "Кожний робить що хоче". Ґеббельс робить закиди, що Ґерінґ, як шеф Ради міністерства для оборони райху, нічого не робить.

9 березня 1943. Сторона 255:

"Гітлер каже, що генерали ошукують його, що не розуміються на нічому, навіть на веденні війни". Сторона 258: "Теж генеральний губернатор для  Польщі Франк втратив вповні довір'я у Гітлера".

18 березня 1943. Сторона 277:

Високі державні і партійні провідники роблять ліві інтереси, чорна торгівля харчами. Теж почалися саботажі воєнних заряджень, корупція, недозволені достави харчів великими кількостями. В народі говорять, що проміненти мають "дипломатичні" приділи харчів.

19 березня 1943. Сторона 282:

"Теж позафронтові терени стали осередками корупції. Коли німці покинули Харків, командант міста звітував, що всі військові припаси знищено. Коли ж німці відбили місто, знайшли німецькі припаси у великих кількостях. Багато воєнних судів".

14 квітня 1943. Сторона 298:

Генеральний комісар Києва звітує, що управа землі зменшилася о 130.000 гектарів. Це дуже жалюгідне явище, яке постало частинно тому, що ми не поводилися як слід з селянами. Якщо ми з ними краще поводилися б, мали б правдоподібно більше збіжжя.

16 квітня 1943. Сторона 300:

"Американська інформативна служба подає, що Рузвельт з Іденом вирішили відновити Польщу в передвоєнних старих границях. Якщо Рузвельт й Іден мають взагалі що-небудь вирішати!"

17 квітня 1943. Сторона 301:

"Ґеббельсові принесли листи і зарядження Коха і Розенберґа, які виявляють повний хаос в адміністрації України. "Розенберґ заступає помірковану лінію поступовання, Кох —
радикальний напрям. Обидва виграють себе у розпорядженнях як великі знавці Сходу: Кох як житель Ельберфельду, а Розенберґ як балтійський емігрант".

21 квітня 1943. Сторона 308:

Ґеббельс мав нагоду говорити з ваффен-СС, які брали участь у боях за Харків. "Те, що оповідали, годі описати. Почату організацію запілля завинили просто воєнні злочинці. Треба б провести цілу серію розстрілів, щоб зробити порядок. На жаль, фюрер, ще не рішився щонайменше тепер. Події при німецькому відступі страшні. Запілля мало великі припаси харчів, зброї, амуніції, які залишено незнищені. Але організації запілля везли з собою килими, брюка, образи, меблі, а теж російських стенотипісток як важне воєнне добро. Можна догадатися, яке враження це робило на з'єднання ваффен-СС, які зустрічали ті каравани, коли маршували вперед проти большевиків".

Ґеббельс заздрить японцям, які на здобутих територіях створили регіональні уряди, даючи принаймні вигляд національної свободи. "Чому не робимо цього на Сході?"

8 травня 1943. Сторона 323:

Фюрер висловив думку, про справу Тухачевського, та що ми були фальшиво зорієнтовані, коли думали, що Сталін зруйнував через те Червону армію. Навпаки: Сталін усунув усі опозиційні кола з ЧА і досягнув того, що дефетистичні впливи внутрі тієї армії зникли. Теж уведення політичних комісарів виявилося для ЧА надзвичайно корисно. Сталін мав ще ту перевагу в порівнанні з нами, що не мав опозиції, яку зліквідував 25 років тому.

15 травня 1943. Сторона 346:

Обставини в Україні є дуже сумні. Наша тамтешня адміністрація не була здібною прихилити до співпраці український народ. Жнива будуть слабі. З припасів збіжжя ледве вигодуєм наших вояків. Про транспорт харчів до Німеччини навіть не можна мріяти. Ми, німці, не є особливо здібні до адміністрування окупованих територій.

22 вересня 1943. Сторона 443:

На Сході можна говорити про поважну кризу. Вона постала з того, що в Росії основано так зване "Товариство старшин", яке опублікувало заклик проти фюрера з багатим пропаґандивним матеріялом проти нашої політики і ведення війни. Багато генералів і високих старшин, які опинилися в большевицькому полоні, підписало цей заклик. Очевидно, не можна твердити, що ті підписи є правдиві, а коли так, то чи віддані під примусом.

23 вересня 1943. Сторона 450:

Управа Вільної Німеччини у Москві є дуже активна. Генерал Зайдліц говорить навіть у радіо. Глибше впасти генерал старого прусського роду не може.

2 листопада 1943. Сторона 459-460:

Німецькі втрати за час від 11 жовтня до 20 жовтня виносять на Сході: забитих 9.279, ранених 39,540, пропавших 5.225. Далі так годі. Як подумати, що за цілий час війни на Сході ми втратили три мільйони вбитих, ранених і пропавших, то ми переплатили цю війну. Очевидно совєти мають величезні втрати, але вони можуть собі на це дозволити. В якийсь спосіб мусимо припинити цей спуск крови, бо інакше стоїмо перед небезпекою, що поволі на Сході скровавимося.

17 листопада 1943. Сторона 482:

"Це сумно, що у Комітеті Вільної Німеччини в Москві цілий ряд німецьких генералів, головно аристократів, станув до услуг Сталінові".

25 листопада 1943. Сторона 491:

"Читаю нову промову генерала Зайдліца, надану в московському радіо".

На цьому кінчиться щоденник міністра пропаґанди Третього райху д-ра Ґеббельса. Уже перші місяці війни на Сході виявили, що плянування Гітлера знищити Совєтський Союз у короткому часі було сперте на уявних оцінках московського противника. Німці — як виказують інші джерела — не мали змоги розвідати про сили Совєтського Союзу. Мимо того, що перші роки дали німцям численні перемоги на полях боїв, надії на перемогу Німеччини вже не було. Дальші матеріяли, які маю до диспозиції, викажуть і моральний упадок Німеччини у тому часі, коли Дивізія "Галичина" ще формувалася, а вояки перебували на численних курсах і в підстаршинських і старшинських школах. Про дійсний стан Німеччини ми, звичайно, не знали, хоч догадувалися хоч би з перебігу битв і боїв на всіх фронтах війни.

Якщо ми не вивчимо матеріялів, де знайдено докази, що було так, а не інакше, тоді поле для здогадів, далеких від дійсности, відкритий. Можемо однак сказати, що в час творення Дивізії вчасною весною 1943 року, в краю було кожному ясно, що перемога не буде по стороні Німеччини. Перед нами стояло велике незнане. Чи знову втратимо історичну нагоду, коли над східньою Европою зависне політична і силова порожнеча? Ми не ставили до німців ніяких політичних вимог. Вони уже не могли б їх додержати. Зате ми станули на становищі, що Дивізія не може бути вжита на західньому чи на іншому фронті проти західніх аліянтів. Українська Дивізія бореться тільки проти російського імперіялізму.

_____________________________
 ¹⁾   Тексти у знаках наведення означають докладний переклад оригіналу. Тексти без знаків наведення — це скорочення або мої пояснення.