З АРХІВІВ МИНУЛОГО
Упорядкував д-р Степан Ріпецький
(Мова і правопис зберігається з оригіналу)
Повідомлення Генерального Секретаріяту Української Центральної Ради в справі самовільного виступу Полуботківців у Києві, в липні 1917 року
Вістник Українського Військового Генерального Комітету"
Київ, липень (іюль) 1917 р. ч. 5-6.
Од Генерального Секретаріяту
Юрба салдатів-українців, зложена з поодиноких осіб перехожих команд, числом до 5000, що пробували на розпреділітельному пункті у Києві, а потім самовільно перейшла до казарми 1-го Запасного Українського полку, вночі з 4 на 5 липня, в зв'язку з подіями в Петрограді, одібрала рушниці 1-го Запасного Українського полку і рушила до Київа. Дорогу неслухняним самовільникам заступили козаки 1-го козачого ім. Богдана Хмельницького полку, умовляючи їх не чинити ґвалту, але тих умовлянців юрба не послухала і почала стріляти в повітря, загрожуючи стріляти і в козаків полку. Прийшовши до міста, натовп оточив арсенал, здобув звідтіль рушниці й иньшу зброю, заарештував начальника міліції Лєпарського і коменданта міста Київа Цицовича і поставив свою варту біля деяких державних установ і будинків. Коли про подію з донесеннів командира козацького ім. Богдана Хмельницького полку довідався Генеральний Секретаріят Української Центральної Ради і Український Військовий Генеральний Комітет, то зразу ж вжито було відповідних заходів, щоб припинити бешкет.
Про те доведено було до відома українців вояків Київського гарнізону, та про необхідність спокою привернути Київу. Однодушно вчинок ґвалтівників був засуджений і одностайне українці вояки разом з иншими частинами гарнізону виступили в обороні революції та порядку. Одночасно з сими заходами Генерального Секретаріяту в справі утихомирення бунтівників було вжито заходів також з боку Київського Виконавчого Комітету Громадських Організацій і Комітету Рад Роб. і Салдатських Депутатів. Але порозумівшись між собою і скупчивши сили в однім центрі — Центральній Раді, куди переїхав з двірця заступаючий Н-ка Округи, Генеральному Секретаріятові і громадським організаціям удалось зразу ж спинити небезпечний рух закаламученої юрби. Частину вартівників заарештовано й однято в їх зброю; варти розставлені ними, біля державних установ замінено вартою од козачого ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полку й инших частин, більша ж частина, під впливом умовляннів, повернула до казарм.
Упорядкував д-р Степан Ріпецький
(Мова і правопис зберігається з оригіналу)
Повідомлення Генерального Секретаріяту Української Центральної Ради в справі самовільного виступу Полуботківців у Києві, в липні 1917 року
Вістник Українського Військового Генерального Комітету"
Київ, липень (іюль) 1917 р. ч. 5-6.
Од Генерального Секретаріяту
Юрба салдатів-українців, зложена з поодиноких осіб перехожих команд, числом до 5000, що пробували на розпреділітельному пункті у Києві, а потім самовільно перейшла до казарми 1-го Запасного Українського полку, вночі з 4 на 5 липня, в зв'язку з подіями в Петрограді, одібрала рушниці 1-го Запасного Українського полку і рушила до Київа. Дорогу неслухняним самовільникам заступили козаки 1-го козачого ім. Богдана Хмельницького полку, умовляючи їх не чинити ґвалту, але тих умовлянців юрба не послухала і почала стріляти в повітря, загрожуючи стріляти і в козаків полку. Прийшовши до міста, натовп оточив арсенал, здобув звідтіль рушниці й иньшу зброю, заарештував начальника міліції Лєпарського і коменданта міста Київа Цицовича і поставив свою варту біля деяких державних установ і будинків. Коли про подію з донесеннів командира козацького ім. Богдана Хмельницького полку довідався Генеральний Секретаріят Української Центральної Ради і Український Військовий Генеральний Комітет, то зразу ж вжито було відповідних заходів, щоб припинити бешкет.
Про те доведено було до відома українців вояків Київського гарнізону, та про необхідність спокою привернути Київу. Однодушно вчинок ґвалтівників був засуджений і одностайне українці вояки разом з иншими частинами гарнізону виступили в обороні революції та порядку. Одночасно з сими заходами Генерального Секретаріяту в справі утихомирення бунтівників було вжито заходів також з боку Київського Виконавчого Комітету Громадських Організацій і Комітету Рад Роб. і Салдатських Депутатів. Але порозумівшись між собою і скупчивши сили в однім центрі — Центральній Раді, куди переїхав з двірця заступаючий Н-ка Округи, Генеральному Секретаріятові і громадським організаціям удалось зразу ж спинити небезпечний рух закаламученої юрби. Частину вартівників заарештовано й однято в їх зброю; варти розставлені ними, біля державних установ замінено вартою од козачого ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полку й инших частин, більша ж частина, під впливом умовляннів, повернула до казарм.
З огляду на стан річей, по згоді з Генеральним Секретаріятом, для заведення порядку, Виконуючий обовязки Командуючого Київської Військової Округи призначив члена Генерального Військового Комітету генерала Л. Кондратовича.
Повідомляючи про сумний і недопустимий вчинок ґвалтівників українців, Генеральний Секретаріят повідомляє громадян міста Київа і цілої України, що він, беручи після Універсалу Центральної Ради й Деклярації Російського Тимчасового Уряду, в свої руки владу, і обороняючи інтереси революції на Україні, не допустить, щоб волю і громадський лад ким би то не було порушувано. Закликаюючи громадян до спокою, до біжучої праці, Генеральний Секретаріят разом з тим повідомляє, що він зуміє дати раду тим, хто йде всупереч волі наших найвищих установ і заважає їм працювати на добро України та революції.
Голова Генерального Секретаріяту
В. Винниченко
Генеральний Секретарь в справах військовихВ. Винниченко
С. Петлюра
Наказ УВКомітету українському війську щодо внутніш-ньої організації і військової дисципліни.
НАКАЗ
Українського Військового Генерального Комітету
Українському війську, що до зовнутрішнього порядку.
(Національної військової дісціпліни).
1) Всі українські частини, команди, громади і всякий окремий старшина, козак і військовий урядовець, а також козаки і старшина народньої міліції, які визнають себе синами українського народу, приймають "деклярацію прав, виголошену в наказі по армії і флоту, окрім того, всякий військовий українець повинен свято і непохитно підтримувать слідуючі
обов'язки і заповіді щодо порядку в українському національному війську.
1) Виконувати безумовно і безперечно в строю як на службі так і в бою всі накази своїх старшин всіх становищ.
2) Захищать свого товариша, коли йому загрожуватиме якась небезпека, або коли він звернеться з проханням про допомогу.
2) Захищать свого товариша, коли йому загрожуватиме якась небезпека, або коли він звернеться з проханням про допомогу.
3) Биться з ворогом до тяжких поран і тільки тоді має моральне право залишить товаришів по зброї або на поході.
4) Биться з ворожими військами, а не з мирними мешканцями. Ворогами можуть бути тілько ті мешканці чужої сторони, які йдуть на супротив з зброєю в руках.
5) Обеззброєного ворога, який просить помилування не бий.
6) Як скінчився бій, пораненого жалій і по мірі своїх сил допомогай йому, не розбірай чи то свій чи чужий. Памятай що поранений не ворог.
7) 3 полоненим веди себе як личить козакові, не глумись над ним та не кепкуй.
8) Не бери нічого у полонених та забитих — то великий сором та ганьба для козака.
9) Помешкання де лежать поранені зазначаються білим прапором з червоним хрестом — ніколи в них не лізь та не стріляй.
10) Ніколи не зачіпай людей, хоть і в ворожій формі, які мають на рукаві повязку з червоним христом — вони лічать слабих та поранених.
11) Як побачиш ворога з білим прапором — не стріляй в нього, а веди до старшини, бо то переговорщик.
11) Як побачиш ворога з білим прапором — не стріляй в нього, а веди до старшини, бо то переговорщик.
12) Поважай чужу віру та й церкви.
13) Мирних мешканців ворожого краю не зачіпай, не глумись, майна їх не псуй і собі не бери, стримуй від сього товаришів. Тим що будеш себе погано поводити, тільки збільшиш ворогів. Памятай, що козак є Христів та свого народу вояка.
14) В полон ніколи ворогові не здавайся.
15) Ніколи в бою, а також на муштрі, на варті, і при виконанню всяких службових обов'язків не вживать горілки і вина.
16) Доручену таємність і військовий секрет, хоч-би прийшлось загинути — ніколи ворогові не откривать, а також ніколи з ворогом не йти на братерство.
17) Завжди відноситься з повагою до політичних переконань свого товариша, якіб вони не були.
18) За волю, славу і честь України і політичних домагань Автономії України в федеративній Росії — повинен життя своє покласти.
19) Кожен українець військовий, хтоб він не був, чи рядовий козак чи старшина, повинен скрізь поводиться, як це личить славному представнику Вільного Українського війська. Од всяких поганих нікчемних вчинків повинен стримувать один другого. На добрі вчинки повинен наставляти один одного як брат брата.
20) Всі товариші старшини й козаки одної частини повинні дать один одному присягу побратимства, як це було в старовину в нашім славнім Запоріжжі.
21) Старшина як в ладу так і поза ладом повинен звертаться до свого товариша салдата і козака завжди по йменню, як наприклад: товаришу Іване, товаришу Петро і т. и. Як же буде в сотні багато однакових імен, то тоді домовляється прізвище (фамилія).
22) Привітання один одного чи то Старшина чи козак, для всіх військових українців обов'язково, але це повинно робитись не примусово, а доброохотно в незалежності від становища і старшинства. Вітання у нас є відзнака кровної і духовної єдности, рівности, братерства і любови.
23) До ладу вояків всякий старшина звертається: "доброго здоров'я товариство". Козаки відповідають: "здоров, пане сотнику (есауле, атамане)" і т. и. На парадах, церемоніях і в инших урочистих випадках, в яких приймає участь українське військо, на пошану, або подяку начальника козаки відповідають: "Слава Україні, слава".
24) Кожен старшина українського війська є завжди і скрізь тільки старший серед рівних і перший товариш серед козаків українського війська.
25) По скінченню муштри, бою тощо, старшина, козак яко рівні товариші, можуть бути навіть на ти, яко брати, одним словом відносини і поводження поза ладом повинно бути широко демократичне, як це колись було у нас; на. Запоріжжі, але за те в ладу по одному слову старшини всякий, повинен іти в огонь і в воду, як це вимагають обставини бою, або сучасного життя.
26) В бою, в ладу, на муштрі — є воля тільки товариша — начальника, всі його накази, команди і роспорядження — святий закон для кожного військового. За всяке неслухання з боку кого б то не було, чи старшини чи другого начальника козака, після бою або муштри належить зараз же неодкладно кара, яку присудить виборний суд.
27) За гидкі злочинства як розбишацтво, вбивство, злодійство, марадьорство, всяке шахрайство і другі позорячі людину вчинки, вся військова громада повинна по старим запорожським звичаям, засуджувать так, як це робилось в старовину.
28) Зовнішня відзнака кожного військового українця — жовто-блакитна стрічка на обшлагах обох рукавів.
29) Кожний старшина повинен:
а) дбати, аби козаки, які є під його керуванням, були освідомлені про загальні українські справи, про національне життя та політичне становище, про історію рідної України, та великих українських діячів.
б) повинен, де б то не було, чи в стрілкових ротах, чи в помешканнях вчити козаків грамоті та письменству.
в) роз'яснити земельне питання.
г) Знайомити як в других державах працюють коло землі, лісів, лугів і т. и.
д) Знайомити з діяльністю кооперативів, чи їх засновувати.
є) Дбати, щоб обов'язково були газети на рідній мові, книжки і т. и.
30) Старшина повинна в свій час видавати козакам все що їм належить, себто жаловання, амунічні, хлібні (як є), цукрові, за тютюн, жирові і т. и.
31) Кожен старшина повинен дбати про те, щоб кожний козак, під час перебування в війську, якомога більше вчився, щоб придбав знання, що як повернеться до дому, то щоб міг його використувати для збільшення добробуту, як свого так і громадського.
32) Памятайте-ж, товариші, що на вас тепер дивляться не тільки свій рідний нарід український і край, на вас дивляться, і пильнують, щоб ви щось таке вчинили, за що вас можна було б піднять на сміх, глум і ворожнечу, другі нації,які заздрять нашому національному відродженню, через що перш усього закликаємо вас до зразкового порядку, слухнянству нашому Тимчасовому уряду — Центральній Раді і Генеральному Військовому Комітетові — яко представникам.
Заява В. Винниченка і резолюція Малої Ради проти нач. київ. Військ. Округи, К. Оберучева.
Начальник Київської Військової Округи К. Оберучев та Українська Справа
Відомо, що в демократичній країні, коли яка небудь людина пробуває на відповідній громадській посаді і не користується довір'ям суспільства, вона повинна скласти з себе виконання службових обов'язків. Цього вимагає громадська чесність.
Відносно пробування п. Оберучева на посаді Командуючого Київською Військовою Округою, винесено в численній кількости резолюції, як ріжних військових українських організацій, так і багатьох селянських повітових та губерніяльних з'їздів на Україні. В резолюціях одзначалося, що пробування Оберучева на чолі Київської Військової Округи не бажане, через те, що він своїм відношенням до українізації війська викликає багато непорозумінь і яко адміністратор не відповідає призначінню (тримав на посаді реакціонера Оболєшова, не усував можливости провокації відносно Богданівців). Про це багато писано в українській пресі навіть деякі представники національних меншостей в Центральній Раді притримуються тої думки, що Оберучев свідомо чи не свідомо шкодить українській справі.
Врешті (30 серпня) рішуче заговорили проти Командуючого Київською Округою.
Так В. Винниченко в промові сказав "Оберучев чоловік нервовий і обдарований українофобією. Для України треба виробити не тільки плян оборони проти контрреволюції, але й переводити його в життя. Но поки військова влада в руках Оберучева та Кірієнка нема надії на планомірне переведення в життя виробного плану". І далі:
"Так в грізний час, переживаємий нами, далі продовжувати не можна. Або Генеральний Секретаріят буде на Україні, або Оберучев".
Мала Рада прийняла в зв'язку з цією заявою слідуючу резолюцію: "Приймаючи на увагу вороже відношення Оберучева і Кірієнка до Українського питання і повну неможливість встановити організаційну згоду з представниками краєвої влади в справі захисту революції, Укр. Центр. Рада вважає назвавших осіб, які займають вищі військові посади, небезпечними для спокою краю".
"Вістник Українського Військового Генерального Комітету" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.
Голова Українського Військового Генерального Комітету, Симон Петлюра, заперечує і спростовує невірні і ворожі твердження полк. К. Оберучева, начальника Київської Військової Округи — про український військовий рух.
Заява д. Петлюри
Український Військовий Генеральний Комітет вважає необхідним дати фактичний матеріял з приводу протирічних і дійсності тверджень про український військовий рух і діяльність і Генерального Комітету, які командуючий київською військовою округою п. Оберучев умістив в своїй заяві надрукованій в №213 "Київської Мислі".
Перш за все п. Оберучев, очевидно не уявляє собі того, що українізація полягає не в формуванні цілком нових частин (таких сформовано тільки три) українізація полягає в утворенні національної однородности в істнуючих вже великих військових одиницях. Оскільки такі військові частини, які були в значній мірі призведені до однородного українського складу виявили себе дійсно бойовим матеріалом, свідчать ті полкові дівізійні та корпусні командіри, під командою яких були українізовані частини.
Командір корпусу генерал-лейтенант Парський, тепер командуючий армією, від 17 липня (іюля) за № 37, висловлює свою думку про зразкову дісціплінованість українських салдат і про бажання відокремити спершу українців в окремі роти полків, а потім батальони, батерії і таке иньше.
Командуючий армією генерал Данилов "вполнє согласен с мнєнієм генерала Парского".
Начальник пішої дівізії Брейш від 5 серпня говорить: "украінскія пополненія оказались више всяких похвал и стяжали боевую славу полку, куда они цєликом и вошли".
Начальник дівізії генерал-майор Протозапов від 3 липня просив про "скорєйшую украинизацію ввєреной ему дивизіі" і хвалить українців, які заповнили один полк його дівізії. Начальник дівізії генерал Салоніков просив прислати виключно українські укомплектування. Командір корпусу генерал Гулевич цілком приєднується в відношенні №317 до думки двох своїх дівізій про укомплектування їх полків, котрі складаються в більшости з українців, і надалі українцями і що таке поповнення сприяє одностайності цих частин, а потім спричиниться до збільшення їх боєздатности і т. д.
Відносно того, що буцім то Генеральний Комітет домаганнями українізації затримував поповнення для фронту, то несправедливість цього стане ясною, коли згадаємо, що українські поповнення йшли на фронт як раз тоді, коли повсюди так трудно було викликать на фронт якінебудь маршові роти.
Мало того, ідея українізації підбила багатьох піти в українські маршеві роти по добрій волі, бо в складі українських поповнень було багато салдат, які навіть не скінчили курсу навчання.
Загальне явище в маршевих ротах те, що вони по дорозі на половину зменшувались; в українських поповненнях навпаки часто ешалони збільшувались в свому складі.
Вносити плутанину в поповнення і роспорядження відносно напрямку подорожі, Генеральний Комітет не міг вже через те, що такої розпорядчої влади Комітет ніколи не мав. Все що він міг робити — це допомогати відповідно направляти ешалони шляхом безпосередніх зносин з дегенверхом, дегенюзом і головним управлінням генерального штабу, що давало можливість прискорити відправу ешелонів, затриманих в дорозі.
Про те, що генеральний комітет весь час працює в самім тіснім і постійнім зв'язку з означеними вище командуванями, свідчить офіціальна переписка, яка є в справах комітету і командуючому військами тим більш повинна бути відома переписка комітета з дегенюзом, що вона надсилалась в копіях одночасно комітету і командуючому округою.
Що ж торкається спеціально сформованих українських частин, на котрі так уперто натякає п. Оберучев в своїй заяві, то йому слід звернути свою увагу на український гайдамацький курінь, який стоїть в Одесі, до формування якого командуючий військами одеської округи поставився прихильно, дав йому можливість спокійно формуватися, і тепер курінь, по заяві командуючого військами, являється лучшою частиною Одеського гарнізону, яка несе всю відповідальну службу по охороні революційного порядка в городі; крім того в Москві сформовано Український Запоріжський полк, який дуже хвалить бувший командуючий військами Московської округи, а тепер військовий міністер Верховський.
На основі вищенаведеного і всіх відомостей та документів, які маються в роспорядженні комітету, генеральний комітет глибоко переконаний, що справа непорозумінь з українськими частинами в Київській окрузі полягає не в українськім компліктуванні, а в відношенні до них п. Оберучева.
"Вістник Українського Військового Генерального Комітету" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.
17) Завжди відноситься з повагою до політичних переконань свого товариша, якіб вони не були.
18) За волю, славу і честь України і політичних домагань Автономії України в федеративній Росії — повинен життя своє покласти.
19) Кожен українець військовий, хтоб він не був, чи рядовий козак чи старшина, повинен скрізь поводиться, як це личить славному представнику Вільного Українського війська. Од всяких поганих нікчемних вчинків повинен стримувать один другого. На добрі вчинки повинен наставляти один одного як брат брата.
20) Всі товариші старшини й козаки одної частини повинні дать один одному присягу побратимства, як це було в старовину в нашім славнім Запоріжжі.
21) Старшина як в ладу так і поза ладом повинен звертаться до свого товариша салдата і козака завжди по йменню, як наприклад: товаришу Іване, товаришу Петро і т. и. Як же буде в сотні багато однакових імен, то тоді домовляється прізвище (фамилія).
22) Привітання один одного чи то Старшина чи козак, для всіх військових українців обов'язково, але це повинно робитись не примусово, а доброохотно в незалежності від становища і старшинства. Вітання у нас є відзнака кровної і духовної єдности, рівности, братерства і любови.
23) До ладу вояків всякий старшина звертається: "доброго здоров'я товариство". Козаки відповідають: "здоров, пане сотнику (есауле, атамане)" і т. и. На парадах, церемоніях і в инших урочистих випадках, в яких приймає участь українське військо, на пошану, або подяку начальника козаки відповідають: "Слава Україні, слава".
24) Кожен старшина українського війська є завжди і скрізь тільки старший серед рівних і перший товариш серед козаків українського війська.
25) По скінченню муштри, бою тощо, старшина, козак яко рівні товариші, можуть бути навіть на ти, яко брати, одним словом відносини і поводження поза ладом повинно бути широко демократичне, як це колись було у нас; на. Запоріжжі, але за те в ладу по одному слову старшини всякий, повинен іти в огонь і в воду, як це вимагають обставини бою, або сучасного життя.
26) В бою, в ладу, на муштрі — є воля тільки товариша — начальника, всі його накази, команди і роспорядження — святий закон для кожного військового. За всяке неслухання з боку кого б то не було, чи старшини чи другого начальника козака, після бою або муштри належить зараз же неодкладно кара, яку присудить виборний суд.
27) За гидкі злочинства як розбишацтво, вбивство, злодійство, марадьорство, всяке шахрайство і другі позорячі людину вчинки, вся військова громада повинна по старим запорожським звичаям, засуджувать так, як це робилось в старовину.
28) Зовнішня відзнака кожного військового українця — жовто-блакитна стрічка на обшлагах обох рукавів.
29) Кожний старшина повинен:
а) дбати, аби козаки, які є під його керуванням, були освідомлені про загальні українські справи, про національне життя та політичне становище, про історію рідної України, та великих українських діячів.
б) повинен, де б то не було, чи в стрілкових ротах, чи в помешканнях вчити козаків грамоті та письменству.
в) роз'яснити земельне питання.
г) Знайомити як в других державах працюють коло землі, лісів, лугів і т. и.
д) Знайомити з діяльністю кооперативів, чи їх засновувати.
є) Дбати, щоб обов'язково були газети на рідній мові, книжки і т. и.
30) Старшина повинна в свій час видавати козакам все що їм належить, себто жаловання, амунічні, хлібні (як є), цукрові, за тютюн, жирові і т. и.
31) Кожен старшина повинен дбати про те, щоб кожний козак, під час перебування в війську, якомога більше вчився, щоб придбав знання, що як повернеться до дому, то щоб міг його використувати для збільшення добробуту, як свого так і громадського.
32) Памятайте-ж, товариші, що на вас тепер дивляться не тільки свій рідний нарід український і край, на вас дивляться, і пильнують, щоб ви щось таке вчинили, за що вас можна було б піднять на сміх, глум і ворожнечу, другі нації,які заздрять нашому національному відродженню, через що перш усього закликаємо вас до зразкового порядку, слухнянству нашому Тимчасовому уряду — Центральній Раді і Генеральному Військовому Комітетові — яко представникам.
Заява В. Винниченка і резолюція Малої Ради проти нач. київ. Військ. Округи, К. Оберучева.
Начальник Київської Військової Округи К. Оберучев та Українська Справа
Відомо, що в демократичній країні, коли яка небудь людина пробуває на відповідній громадській посаді і не користується довір'ям суспільства, вона повинна скласти з себе виконання службових обов'язків. Цього вимагає громадська чесність.
Відносно пробування п. Оберучева на посаді Командуючого Київською Військовою Округою, винесено в численній кількости резолюції, як ріжних військових українських організацій, так і багатьох селянських повітових та губерніяльних з'їздів на Україні. В резолюціях одзначалося, що пробування Оберучева на чолі Київської Військової Округи не бажане, через те, що він своїм відношенням до українізації війська викликає багато непорозумінь і яко адміністратор не відповідає призначінню (тримав на посаді реакціонера Оболєшова, не усував можливости провокації відносно Богданівців). Про це багато писано в українській пресі навіть деякі представники національних меншостей в Центральній Раді притримуються тої думки, що Оберучев свідомо чи не свідомо шкодить українській справі.
Врешті (30 серпня) рішуче заговорили проти Командуючого Київською Округою.
Так В. Винниченко в промові сказав "Оберучев чоловік нервовий і обдарований українофобією. Для України треба виробити не тільки плян оборони проти контрреволюції, але й переводити його в життя. Но поки військова влада в руках Оберучева та Кірієнка нема надії на планомірне переведення в життя виробного плану". І далі:
"Так в грізний час, переживаємий нами, далі продовжувати не можна. Або Генеральний Секретаріят буде на Україні, або Оберучев".
Мала Рада прийняла в зв'язку з цією заявою слідуючу резолюцію: "Приймаючи на увагу вороже відношення Оберучева і Кірієнка до Українського питання і повну неможливість встановити організаційну згоду з представниками краєвої влади в справі захисту революції, Укр. Центр. Рада вважає назвавших осіб, які займають вищі військові посади, небезпечними для спокою краю".
"Вістник Українського Військового Генерального Комітету" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.
Голова Українського Військового Генерального Комітету, Симон Петлюра, заперечує і спростовує невірні і ворожі твердження полк. К. Оберучева, начальника Київської Військової Округи — про український військовий рух.
Заява д. Петлюри
Український Військовий Генеральний Комітет вважає необхідним дати фактичний матеріял з приводу протирічних і дійсності тверджень про український військовий рух і діяльність і Генерального Комітету, які командуючий київською військовою округою п. Оберучев умістив в своїй заяві надрукованій в №213 "Київської Мислі".
Перш за все п. Оберучев, очевидно не уявляє собі того, що українізація полягає не в формуванні цілком нових частин (таких сформовано тільки три) українізація полягає в утворенні національної однородности в істнуючих вже великих військових одиницях. Оскільки такі військові частини, які були в значній мірі призведені до однородного українського складу виявили себе дійсно бойовим матеріалом, свідчать ті полкові дівізійні та корпусні командіри, під командою яких були українізовані частини.
Командір корпусу генерал-лейтенант Парський, тепер командуючий армією, від 17 липня (іюля) за № 37, висловлює свою думку про зразкову дісціплінованість українських салдат і про бажання відокремити спершу українців в окремі роти полків, а потім батальони, батерії і таке иньше.
Командуючий армією генерал Данилов "вполнє согласен с мнєнієм генерала Парского".
Начальник пішої дівізії Брейш від 5 серпня говорить: "украінскія пополненія оказались више всяких похвал и стяжали боевую славу полку, куда они цєликом и вошли".
Начальник дівізії генерал-майор Протозапов від 3 липня просив про "скорєйшую украинизацію ввєреной ему дивизіі" і хвалить українців, які заповнили один полк його дівізії. Начальник дівізії генерал Салоніков просив прислати виключно українські укомплектування. Командір корпусу генерал Гулевич цілком приєднується в відношенні №317 до думки двох своїх дівізій про укомплектування їх полків, котрі складаються в більшости з українців, і надалі українцями і що таке поповнення сприяє одностайності цих частин, а потім спричиниться до збільшення їх боєздатности і т. д.
Відносно того, що буцім то Генеральний Комітет домаганнями українізації затримував поповнення для фронту, то несправедливість цього стане ясною, коли згадаємо, що українські поповнення йшли на фронт як раз тоді, коли повсюди так трудно було викликать на фронт якінебудь маршові роти.
Мало того, ідея українізації підбила багатьох піти в українські маршеві роти по добрій волі, бо в складі українських поповнень було багато салдат, які навіть не скінчили курсу навчання.
Загальне явище в маршевих ротах те, що вони по дорозі на половину зменшувались; в українських поповненнях навпаки часто ешалони збільшувались в свому складі.
Вносити плутанину в поповнення і роспорядження відносно напрямку подорожі, Генеральний Комітет не міг вже через те, що такої розпорядчої влади Комітет ніколи не мав. Все що він міг робити — це допомогати відповідно направляти ешалони шляхом безпосередніх зносин з дегенверхом, дегенюзом і головним управлінням генерального штабу, що давало можливість прискорити відправу ешелонів, затриманих в дорозі.
Про те, що генеральний комітет весь час працює в самім тіснім і постійнім зв'язку з означеними вище командуванями, свідчить офіціальна переписка, яка є в справах комітету і командуючому військами тим більш повинна бути відома переписка комітета з дегенюзом, що вона надсилалась в копіях одночасно комітету і командуючому округою.
Що ж торкається спеціально сформованих українських частин, на котрі так уперто натякає п. Оберучев в своїй заяві, то йому слід звернути свою увагу на український гайдамацький курінь, який стоїть в Одесі, до формування якого командуючий військами одеської округи поставився прихильно, дав йому можливість спокійно формуватися, і тепер курінь, по заяві командуючого військами, являється лучшою частиною Одеського гарнізону, яка несе всю відповідальну службу по охороні революційного порядка в городі; крім того в Москві сформовано Український Запоріжський полк, який дуже хвалить бувший командуючий військами Московської округи, а тепер військовий міністер Верховський.
На основі вищенаведеного і всіх відомостей та документів, які маються в роспорядженні комітету, генеральний комітет глибоко переконаний, що справа непорозумінь з українськими частинами в Київській окрузі полягає не в українськім компліктуванні, а в відношенні до них п. Оберучева.
"Вістник Українського Військового Генерального Комітету" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.
Публікації
