ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 12 лютого 2022 р.

БРІДЩИНА ТА ДИВІЗІЯ "ГАЛИЧИНА"


В. Сірський


І провідник УЦК  видав заклик: 
Українські громадяне! — Надійшла 
довгоочікувана хвилина, що український 
народ знову дістане  змогу зі зроєю у 
руках виступити до боротьби...

(Краківські  Вісті, 6 травня  1943)



Проголошення про створення української дивізії "Галичина" відбулося в місті Бродах 28 квітня 1943 р. В залі "Сокола" зібрався ввесь актив Брідського повіту, репрезентований головою УДК С. Орищиним; Військову управу репрезентував П. Чорнобай; Український Центральний Комітет прислав свого представника сот. Квасницю, а німецьку владу репрезентував представник Вайс. Наради проходили під кутом турбот за долю нашої молоді, яку вже тоді висилано на невільничу працю в Німеччині або вербовано до місцевого "Баудінсту". Розуміється, що на першому місці стояла проблема творення майбутньої нашої армії, існування якої диктували бурхливі світові події. Вже тоді, після сталінґрадської трагедії, ніхто не вірив у перемогу гітлерівської Німеччини. Зрештою, цієї перемоги ніхто з нас не бажав, бо ж перед очима усі стояла варварська поведінка німців в Україні. Також нікому не приходило на думку, що обдерта, голодна Червона армія, котру примушено наганом боротися за сталінські звірські ідеали, зможе здобути Берлін. В повітрю пахло розвалом двох нелюдських імперій, котрі ще зараз роздирали живе тіло нашої батьківщини. В такій ситуації, потреба власної збройної сили була незаперечною. Пригадаймо собі, що про ці події говорить проф. В. Кубійович, на плечах якого лежить відповідальність за створення Дивізії. Він пише:

"За активну участь українців в організації дивізії та за співвідповідальність українських кіл промовляли такі моменти: ми хотіли творити українську збройну силу, і треба було використати вигідний час, ураховуючи весь риск. Дивізія "Галичина" постала б і без нас, але тоді український чинник не мав би впливу на її характер і на захист інтересів українського вояцтва. Дивізія скріплювала наш стан посідання в Галичині та могла його зміцнити і на інших українських землях. Тільки в складі німецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і узброєне велике українське з'єднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародком української національної армії, без якої не могла б існувати українська держава; можна було мати деяку надію, що цією сприятливою ситуацією буде хаос, що постане на українських землях після програної німцями війни. Завдяки дивізії українська справа виходила деякою мірою на міжнародну арену." ("Мені 70", ст. 59-60).

Слід теж сказати, що в Бродах були й непримирені вороги будь-якої співпраці з німцями. Одним із них був о. Сірко (помер недавно в Клівленді), який виступив із гострою протинімецькою промовою під час проголошення створення дивізії. З балкону "Сокола", з молитовником у руках, він пригадував присутнім про недавні німецькі звірства: "А хто ж нам воскресить постріляних німцями політв'язнів у Львові, Луцьку, Києві? Хто нам заплатить за десятки спалених сіл на Волині? Хто поверне нам пограбовані національні скарби з наших святинь і музеїв?., і т. д."

Розуміється, що о. Сірко говорив гірку правду, але тверда дійсність вимагала діл, а не самих патріотичних слів. Першими до дивізії зголосилися такі визначні люди Бродів чи Брідщини, як голова УДК в Бродах, С. Орищин, адвокат Дутчак, Чехут, учителі В. Сакалюк, Ломиковський та другі. За їх прикладом пішли середньошкільники та студенти. Цікаво згадати, що тоді пішли до Дивізії спольщені Свєнци та Устінови. Вони й вславилися у брідських боях, особливо тоді, коли 8-ма сотня тяжких скорострілів під командою сот. Яськевича відбивала численні наступи більшовиків на командний пост ІІ-го куреня 29-го полку в околицях Поникви. Я бачив на власні
очі ці подвиги брідських батярів , які пізніше в більшості загинули в нерівних боях.

Розуміється, що треба дати відповідь на конкретне питання: Чому молодь Брідщини пішла до дивізії? На відповідь склалося багато причин. Треба пам'ятати, що вже в місяці лютому 1943 р. німці перевели в Бродах першу ловлю людей, яких готовили відіслати на невільничу працю до Німеччини. Отже, треба було щось робити. Також, першими зголосилися до дивізії колишні вояки української армії, а недалека Волинь вже боролася збройно з німецьким окупантом. Вже із двох цих причин молоді не личило сидіти бездільно вдома. Правда, були голоси, щоб йти в лави волинських повстанців, яким уже в той час висилано час-від-часу конечні ліки. Але цю думку відкинено. Здається, що житомирські події як також і жорстоке вбивство П. Желеха в Бродах насторожило брідську молодь і посіяло серед неї зерно недовір'я до революційного проводу. А щоби цю молодь не осуджували нащадки за те, що в критичні для нашої батьківщини часи вона вагалася заризикувати власним життям, то воно пішла до дивізії.

Немалу ролю зіграв також і психологічний момент. Для тодішної галицької молоді, яка виростала у ворожому ярмі, не було надійної перспективи на майбутнє. А вона рвалася до лету, хотіла спробувати свої сили. А може й грала ролю тут козацька кров? Коли прийшла війна, то молодь негайно шила собі однострої, голосилася в легіони, маршувала в похідних групах, а навіть і самопасом поповняла лави німецьких формацій, щоб тільки щось робити — навіть і боротися в лавах одного ворога проти другого, більш небезпечного. Отже, не диво, що в короткому часі зголосилося до дивізії 80000 добровольців.

Я зголосився до дивізії тому, що колись, маючи всього десять років, запитав свого батька: "Тату, де Ви були в 1918 році, коли наші сусіди вмирали за Україну?" Це нерозумне питання застрягло навіки в моїй і батьковвій пам'яті та я мусів боронити свій дитячий принцип.

Але зголошення до дивізії врятувало мене від певної смерти в липні 1943 р. Гестапо тоді наскочило на друкарню в Бродах і хотіло арештувати полк. Дмитра Ґонту, директора друкарні, який зі своїм тестем-фельдшером поїхав у той час на Волинь лікувати поранених повстанців. Я потелефонував до волості в Лешневі та попросив, щоб хтось остеріг Д. Ґонту, коли цей вертатиме з Волині домів. Коли я пішов на Львівську вулицю, де жили Ґонти, попав зразу в ґестапівську засідку. В цей момент над'їхало вантажне авто з Д.Ґонтою та його тестем, яких на місці арештували ґестапівці. На допитах я твердив, що особисто Ґонти не знаю, але зайшов до нього тому, щоб перед своїм відходом до дивізії забрати в нього книжки випозичені в бібліотеці УДК. Ґестапівепь, який говорив по-польськи, тричі настоював перед своїм зверхником, щоб в моєму помешканні перевести ревізію. А в мене тоді гостила узброєна по зуби боївка ОУН, яка йшла на схід. Коли я показав посвідку про зголошення до дивізії, старшина-ґестапівець повірив мені, звільнив мене та заборонив аґентові робити обшук моєї квартири.

Після приїзду дивізії під Броди, в її ряди ще зголосилися у штабі 29-го полку в Ясенові майже дві сотні Брідської молоді, яку вислано негайно на вишкіл до запасного куреня.



Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації