ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділю, 4 травня 2014 р.

ВІДЗНАЧЕННЯ 30-ЛІТТЯ ДИВІЗІЇ В АРГЕНТИНІ

                        Тижневик "Наш Клич", Буенос Айрес, з 18 жовтня 1973 р. помістив на своїх сторінках ряд матеріялів та ілюстрацій у 30-ліття 1-ої УД УНА. Передруковуємо: "Комунікат-заклик" Краєвої Управи Братства Дивізійників в Аргентині, "Машерують добровольці", "Дивізія-УПА" і "Вимоги Українського Центрального Комітету".

КОМУНІКАТ

                     З ногоди 30-ліття 1-шої Дивізії Української Національної Армії Крайова Управа Братства колишніх вояків Дивізії, звертається до членів з таким закликом:

                     1.  Не забути, що тільки зброєю здобудемо собі право бути господарями на власній землі й цю правду передавати своїм дітям.    

                     2.  Бути до кінця життя вірними ТРИЗУБОВІ та ПРАПОРОВІ, на вірність яких присягали.

                     3.  Плекати між собою чесноти, карність, витривалість, обов'язковість, та лицарськість — ідеал зразкового вояка.               

                     4.  Досвід пройденого, силу, знання та своє життя бути готовими кожної хвилини дати до диспозиції своїй Батьківщині.

                     5.  Звернути особливу увагу на виховання молодого покоління на базі світлих моментів наших Визвольних Змагань.   

                      6.  Спираючись на вояцьку дружбу, випробувану в окопах та таборах, не забути і на чужині, що одиниця  хоча б і найцінніша набирає значення в спільноті. Тому об'єднуймося  в  громадських установах  для праці й для добра Батьківщини.            

       Буенос-Айрес — Арґентина 1973 року.                    

Степан Тауридзький — голова                                                   Богдан Литвинович — секретар

"МАШЕРУЮТЬ ДОБРОВОЛЬЦІ..."

                       1943 рік. На рідних землях попіл, згарища, могили, нові шибениці, свідки воєнної хуртовини. З-посеред них, як доказ життєздатности нашого народу, пнялася слабка билина його нововідродження. Але зі сходу насувала з поворотом вже раз прогриміла буря. Цим разом вона грозила цілковитим знівеченням і отого чудом оцілого, і цього наново віджилого. Та, щораз ближча небезпека, лягла каменем у серця тогочасної молоді. Вона виросла в дусі постійного спротиву всім ворожим зазіханням не розгубилася і цим разом. Для неї, як спадкоємця славної минувшини, блеск давніх подвигів був підйомом. Гіркість невдач і аналіза їхніх причин були пересторою і досвідом. Тому то й тепер свідома своєї години, хотіла готовою стати живою перешкодою всьому, що намагалося перервати нитку життя нашого народу. І як "прийшла хвилина", вона пішла.

                        Куди? Це було питання критичних сорокових років. Воно пекло і наглило. Тому й негайною відповіддю йому стали ті дні і ночі, коли то на кожних дверях галицьких хат хтось прощався й відходив. Різні шляхи побігли до єдиної мети — Воля Україні! Найперше протопталася "стежка в ліс" і він заговорив вогненною мовою новонародженої Української Повстанської Армії. Не був це однак одинокий і виключний вияв хрустального патріотизму всієї тодішньої української молоді. Не вся вона надавалася "до лісу". Не всю її міг ліс прийняти, озброїти та вишколити. А тим часом вся вона горіла нестримним бажанням посвяти народові, з якого вийшла немала її частина, що залишалася поза повстанським лісом та сіткою підпілля, шукала другого способу, ждала іншої нагоди, щоб включитися у визвольний чин. І така нагода наспіла.

                       Постійні воєнні невдачі надщербили "надрасову" зарозумілість німців настільки, що вони годилися на творення чужонаціональних з'єднань при німецькій армії. Шукаючи в цьому виключно своєї користи, а не сподіваючись її з нашої сторони, німці також не спішилися з дозволом на українську збройну одиницю. Щойно цілий ряд дискусійних нарад між Берліном — губернатором Галичини — Українським Комітетом дав у висліді згоду на створення тільки однієї добровольчої "галнчанської" (навіть не української) дивізії.

                        А все ж таки це було "щось". Подаване чужою рукою декому підозріло неясне, другим за скупе, а багатьом мрійливо надійне. На ділі це "щось" було можливою дійсністю тілом і душею українських полків. Це могли бути тисячі нових крісів, сотні модерних кулеметів, цілі, повністю вивінувані дивізіони легкої, важкої, зенітної та протитанкової артилерії. Це можливі кадри вишколених у новітній техніці старшин і підстаршин. Це власне була та очікувана нагода.

                        Щоб використати її перед столами набірних комісій видовжились численні черги. А в них кип'яча студентська юність вкупі із зрівноваженою повагою "відмолоджених" старшин колишніх Усусусів, вояків Української Галицької і Національної Армії. Ті черги, це 80 тисяч простягнених по кріс долонь. 80 тисяч бажань вже раз і остаточно перевести в дію це вічно на академіях і панахидах співане "ми гостримо зброю і ждемо на поклик до бою". Тут кінчалася алегорія. Зброя лежала на відстані руки, видима, дійсна, хоч кількістю обмежена. Підняли її лише 13 тисяч вибраних щасливців. Однак це вистачало, щоб скромним ім'ям "Дивізія Галичина" починалася нова світла сторінка "Історії Українського Війська".

                           Вхід у ту історію мав свою ціну. А в ній ті добровільно знівечені пляни молодих пар, не одна сльоза матерей-вдів, власною рукою розкинене родинне гніздо і готовість особистої фізичної жертви. Та було в тій ціні щось більше болюче, — це брак рідного прапора і шоломи без тризуба. Їхня відсутність не то що розвіювала авреолю геройства, а, на жаль, підсувала тавро вислужника. Але немає такої ціни, яку не варто б заплатити, щоб було українське військо! Так казав Митрополит Андрей і рукою свого помічника, сьогоднішнього Первоєрарха Кардинала Йосифа благословив лави тих, що годилися на "всяку" ціну і йшли назустріч своїй мрії — регулярній модерній Українській Національній Армії.

                             Вони пішли в чужій уніформі, без прапора, позбавлені навіть національної назви та все ж таки своїм скромним левиком прославили ім'я українського вояка, у вінок слави українського війська вплели криваво-червоні маки з брідських піль. За славу України клали свої голови по неймовірних місцях у лісах Словаччини, на горах Словенії, на горбках Фельдбаху. Цілий час аж до кінця лицем до того самого ворога — Москви. 

                        Український Юначе! 
                                              
                        Для Тебе особливо з'ясовані ті моменти. У них подекуди і Твоя кров, бо там чейже батько не одного. У них таке, як Твоє серце, спрагнене правди і волі. У них таке, як твоє серце, опрагнене правди і волі. У них така, як Твоя мрія, — вільний Київ і Львів. Тож Ти краще, як будь-хто зрозумієш і гідно оціниш тих, що тому 30 років молодість свою таку, як Твоя, буйну і кучеряву, клали у вогонь жертовника за рідний край за стрілецький звичай, за своє рідне військо.

ДИВІЗІЯ  —  УПА                          .     .

                        ...Дивізію творено не як формацію конкуренційну до УПА чи в противагу до неї. Її творено в ім'я поширення визвольного фронту вишколеним вояком.  (Др. Л. Ортинський, поручник).

                      ...Між військовиками та колами Головного Штабу УПА дійшло до затіснювання контактів.

                      ...Вістку про можливе перекинення Дивізії в Станиславівщину сприйнято в колах українського підпілля з задоволенням. Всі раділи тим, що за її допомогою вдасться отримати більше зброї та воєнного знаряддя, що можна буде врешті вояками й старшинами Дивізії поповнити кадри УПА.

                       ...Прикрою несподіванкою було перекинення Дивізії на фронт біля Бродів, але й там старшини і вояки Дивізії передавали для відділів УПА масово зброю та всяке воєнно-технічне приладдя. За неповними даними цією зброєю засоблено два сильні курені УПА. (о. др. І. Гриньох "Дивізія й українське підпілля").

                       ...Незважаючи на те, що більшість проводу ОУН була категорично проти Дивізії, ген. Роман Шухевич член проводу ОУН і керівник військових справ, вирішив використати Дивізію для визвольної боротьби українського народу, як зв'язок для розбудови реґулярної української збройної сили.  (Сотник Б. Підгайний — "Два шляхи — одна мета").

                         ...Командир куреня УПА бажав побачення зі мною, я міг провести півдня в гостях в упівців. Ми устійнили низку справ оборони, зв'язку та безпеки. Курінь відчував недостачу амуніції і не мав жодного запасу конденсованих і консервованих харчів. На протязі кількох днів мої вояки достачали їм кілька возів одного і другого. (Підполк. Г. Долинський "Дивізія та УПА під Бродами").

                           "Ми в Централі Державної Безпеки були проти творення Дивізії, не вірячи в українську щирість щодо співпраці з німцями. Для нас було очевидне, що вишколюємо своїх ворогів, які скоріше чи пізніше пристануть до УПА".   (Полковник німецької Держ. Безпеки — Вольф).

                            Для прикладу: сот. Дивізії М. Бриґідер був висланий у листопаді 1944 р. на зах. Лемківщину для перевишколу новозорганізованої сотні УПА. Старшина Дивізії Б. Гвоздецький — по Бродах в УПА, як Емір-Кора, за директивою ген. Чупринки призначений до Головного Штабу УПА.

ВИМОГИ УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО  КОМІТЕТУ

(Прийняті,  але не здійснені  німцями)

                            1.  Старшинський склад та духове виховання членів Дивізії мусять бути — українські.
                            2.  Назва й відзнаки — українські.         
                            3.  Членам Дивізії має бути забезпечена духовно-релігійна опіка.
                            4.  Дивізія має бути підпорядкована Вермахтові (реґулярна армія).
                            5.  Усі українські політичні в'язні мають дістати загальну амнестію.
                            6.  Сама Дивізія — це тільки перший крок до створення Укр. Нац. Армії, в якої склад вона має ввійти.                      
                            7. Члени родин мають дістати відповідне забезпечення.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації