ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 14 листопада 2021 р.

"НА ШЛЯХАХ ЕВРОПИ" — РОМАН ЛАЗУРКО, СПОГАДИ

 

Видання Братства 1-ої УД УНА, 1971 р. 362 стор.


Поміж історичними працями, довідками й споминами про 1-шу УД УНА, спогади "На шляхах Европи" здобули почесне місце і великий відгук серед громадянства. Автор є учасником бою під Бродами у рядах 14-го запасного полку. Детальна ґенеза цієї формації, її "нєплянованої" участи у фронтових діях і роля командування полку (майор Кляйноф) підчас і після брідського прориву
— творить жахливу історію безвідповідальности, короткозорости та індеферентности німецького командування до долі чужої їм частини.

Документарної вартости є опис операцій та історії 14-ої сотні 30-го полку на Словаччині, Югославії й Австрії.

З великим хистом та вояцьким гумором написані спомини про вишкільні табори в Голляндії, Нойгамері та про табори полонених у Німеччині.

В цілості "На шляхах Европи", як спомин, тобто роман-повість, в якій головним героєм є автор, а дієвими особами його найближчі друзі і події в ньому, — це вже пережиті, осмислені із перспективи часу (30 літ) індивідуально, суб'єктивно оцінені картини, які є ретроспективним образом процесів, політичних, суспільних, воєнної суматохи.

Під цим оглядом — спомин має вартість реальної, вдумливої документації політично-ідеологічних настроїв нашого українського вояцтва. Автор з великою дозою відповідальности і хистом педагога ставиться до завдання передати досвід свого покоління новій ґенерації, щоб "не починати від нічого, оминути помилок, дещо навчитись..."

Погляньмо, з яких позицій автор виходить і яку "традицію й історичну науку" репрезентує, яким духом провіває у його мандрівці по стежках чи пак по перехресних дорогах його вояцької мандрівки. Його обсерваційний пункт є пересувний, але завжди із історичним шпилем та поземом зору світового масштабу... Автор каже: (стор. 41)

"На наших очах переходила історія світу й Европи і я ловив себе на тому, що почуваюсь як глядач у величезному світовому амфітеатрі, де перед моїми очима розгортається могутня історична картина. Так колись перейшли полотно історії Олександер Македонський, Юлій  Цезар, Напоелон!"

На щастя читача — "їх величність" десятник, чотовий і вишкільний підстаршина кріпко тримались землі і з тієї позиції прекрасно сповняли свій обов'язок — навчити своїх рекрутів, крім технічного орудування зброєю, ще палкої віри, що немає на світі нічого важнішого, нічого абсолютно важнішого від державної свободи народу" — і що цю "державну свободу можна здобути лише зброєю — силою".

І друге твердження, що прийшло після утяжливого і принижуючого полону: "...людина індивідуально відчуває втрату волі дуже сильно, і я зараз же тільки мрію, щоб так сильно і раптовно відчув і мій народ втрату волі у своїй усій масі".

Автор оригінально змальовує різними епізодами святкові, релігійні й духові імпрези, духову й патріотичну атмосферу життя. Атмосфера ця не носить дешевих рис сентиментального патріотизму, але навпаки, на тлі воєнної дійсности, твердої пруської дисципліни, приходить критична аналіза слабих прикмет українського вояка та імперативне стремління піднестись на висоти модерного вояка, твердого, здисциплінованого, вірного рідним традиціям вояка-державника.

Цей ідеал автор бачить у своїх товаришах, старшинах і підстаршинах і показує їх у дії. Подібно зроблена характеристика підносить самозрозуміло лише позитивні прикмети, а індивідуальні відхилення від ідеалу закриті шаржом жартів.

Реалістичну атмосферу воєнної стихії ілюструє проблема "додаткового прохарчування" вічно голодного, спрагненого, невиспаного фронтового вояка, а ще більше недоживлювання рекрута.
Числені епізоди "харчових операцій", на які йшла велика частина енергії й мистецтва — заставляють автора, що сам часто проводив ними, до філософічних і етичних монологів, які можна брати лише на кошт вояцького гумору.

Гумор у розповіді про різні обставини займає почесне місце. Це діялоги, які прикрашують, як шкварок в зупі воєннополоненого, монотонність. Часто цей гумор — це теж сонячний промінь, що породжує радість життя та дає пародію щастя!

Про романси автор розказує дуже обережно і лише на марґінесі подій, хоча у повісті ця жива проблема завжди висить, як меч Дамокля, над вояцтвом, чи як кіт, що перебігає дорогу.

Конкретизуючи свої враження про книжку, — з приємністю стверджую, що вона цікава змістом, повна проблем, проредагована під кутом національної цілеспрямованости — читається "одним душком".

Дивізійники пізнають своїх друзів в акції — посміються із пригаданого воєнного часу, та, якщо хто сентиментальний, зронить сльозину.

Молодий читач знайде ключ до розуміння тієї воєнної доби і духове й політичне обличчя своїх батьків. Знайде відповідь, чому вони горді своєю участю в боротьбі та вірністю тим заповітам досьогодні!

Ґратулюю авторові за вміле урудування пером та гарні картини вояцького воєнного життя!


Мирослав Мартинець





Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації