СОТНИК МИХАЙЛО ДЛЯБОГА

 (1905 — 1971)

                Михайло Длябога народився в селі Торки, пов. Перемишль, де закінчив народню школу. Українську гімназію покінчив в Перемишлі, а вищу Торговельну Школу у Кракові. Від студентських часів брав активну участь у суспільно-громадському житті та в українському підпільному русі. Покінчившій студії, працював у шкільництві як учитель середньої торговельної школи в Яворові та в українській кооперації.

                В часі ІІ-ої світової війни вступив до Української Дивізії "Галичина" і в ранзі поручника командував другою батерією, з якою він брав участь у війні проти московського большевизму. В боях під Бродами в липні 1944 року відзначився як добрий старшина. В рядах Дивізії він перебув усю її одисею. Після повороту з-під Бродів дальше командував батерією артилерії і побував з нею на Словаччині та Словінії, а вкінці знову на протибольшевицькому фронті в Австрії під Фельдбахом у Стирії. Після закінчення воєнних дій перейшов разом з Дивізією через Австрійські Альпи, зложив зброю перед західніми аліянтами — англійцями, які інтернували Дивізію в таборі спочатку в Белярії, а опісля в Ріміні, в середущій Італії над Адрійським морем.

               В травні 1947 року переїхав з всіми вояками Дивізії до Англії, де перебував у полоні у таборі для старшин Шербурн аж до свойого звільнення осінню 1948 року.

               Перебуваючи в Ріміні, де полонені українці ізі запалом взялись до розбудови свойого власного культурного життя в таборі, сотн. Длябога був командантом юнацького куреня та головою Т-ва "Просвіта". Після звільнення із полону в Англії включився в організоване життя й був обраний членом Ради і Президії Союзу Українців у Великій Британії (СУБ), а опісля довголітнім Головою Контрольної Комісії СУБ. Він був одним із членів основників та першим Головою Об'єднання бувших Вояків Українців у Вел. Британії та Головою Капітули для пропам'ятних відзнак битви під Бродами.

ПОСТАНОВИ ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО З'ЇЗДУ

З архівів минулого  


Впорядкував д-р Степан Ріпецький  
(Мова, правопис і стиль оригіналу)  

                                                                    Про автономію України

                           Перший Український Військовий З'їзд делегатів од фронтів, тилу і флотів, — представників від 1.580.702 організованого озброєного українського народу, постановляє: „В інтересах притишення національних конфліктів на Україні і на фронті, які можуть принести велику шкоду загальній справі революції, в інтересах як найбільшого поєднання і згоди всіх демократичних мас на Україні, Український Військовий З'їзд вважає необхідним вимагати від Тимчасового Правительства та Ради Салдатських і Робітничих Депутатів негайного оголошення особливим актом принціпу національно-територіяльної автономії України, як найкращого забезпечення національно-політичних прав Українського Народу і всього краю. Першим кроком до реального здійснення сього акту З'їзд вважає необхідним негайне призначеннє при Тимчасовому Урядові міністра по справам України.


Про краєвий Правительственний Орган та про Комісара для України

                        Підтримуючи вимогу Українського Національного Зїзду від 7—8 квітня, представлену Українською Центральною Радою Тимчасовому Урядові,  на  яку ще не одержано до сього часу відповіді, Український Військовий Зї'зд в цій справі вважає необхідним на Україні негайне заснування обласного органу який має працювати разом з представником Центрального Уряду на Україні, — Комісаром на всі губерні, що обхоплюють  усю  українську   людність.


               Про відношення до Української Центральної Ради

                     Український Військовий З'їзд вважає своїм обовязком вітати Українську Центральну Раду і складає їй велику подяку за її старання та заходи в історичний мент: 1) об'єднати сили українства, 2) підняти його національну і політичну свідомість 3) організувати його національну волю. З'їзд вважає, що свою працю проводить відповідним і вірним шляхом. З'їзд уважає її єдиним компетентним органом призваним рішати всі справи, що стотуються цілої України і її відносин до Тимчасового Правительства.

                    Для найшвидчого наближення такого миру З'їзд вважає необхідним добиватись від Тимчасового Центрального Російського Уряду точного, виразного, негайного визначення відношен як союзників Росії, так і противників і до миру без анексій і контребуцій. Тільки по такому виясненню в той чи інший бік може визначатися в усій повноті воля народів Росії в справі ведення війни.

                  До того ж часу оборона свободи Всеросійської на фронті повинна провадитись твердо і непохитно і не тільки пасивно але і активно.                                                                                                                                                                                

                  Згідно з прінципом самовизначення націй, Військовий Український З'їзд визнає необхідним, щоб на мирній міжнародній конференції була представлена Україна в лиці своїх делегатів від організованого народу в усій його суцільности.


             Про Українське народне військо і Український  Військовий Генеральний Комітет

                 Перший Український Військовий З'їзд постановляє: зважаючи з одного боку а) що принята при старім деспотичнім режимі сістема формування війська з ріжних національностей заснована на прінціпах антидемократичних і звязана з цілком зайвим витраченням народних грошей і розбиттям моральних сил національностей, з другого боку — б) з огляду на те, що потомлені трьома роками війни армії на фронті не мають уже колишньої бойової моці, що падає дісціпліна і дух відпорности, що через те справі оборони загрожує велика небезпека, -Український Військовий З'їзд визнає потрібним якомога швидче ввзятись до боротьби з тим підупадом духовної і реальної сили армії. Одним з дійсних могутніх засобів до піднесення духа, для зміцнення військових частей в одне суцільне могутнє тіло — З'їзд визнає негайною націоналізацію армії на національно-територіяльнім прінціпі.

               З окрема З'їзд оголошує потребу української армії. В цій справі З'їзд визнає: а) що в істнуючих військових одиницях в тилових частях всі українські вояки, як офіцери, так і салдати повинні бути негайно виділені в окремі часті, б) в військових одиницях на фронті виділення повинно провадитись поволі, — в залежности від тактичних і инших військових обставин, постільки, поскільки це виділення не буде вносити дезорганізації на фронті.

                Що ж до флоту, то З'їзд вважає по тим самим мотивам можливим і необхідним: а) в Балтійському флоті укомплєтувати декотрі з кораблів виключно командами української національносте; б) що ж до флоту Чорноморського, то зважаючи на те, що він і зараз складається в більшости з Українців, — З'їзд визнає необхідним надалі поповнювати його виключно Українцями.

                  Для практичного переведення виголошених постанов Український Військовий З'їзд ухвалив: утворити Тимчасовий Український Генеральний Комітет при Українській Центральній Раді, який має відати Українськими військовими справами і працювати в тісному контакті з російським Генеральним штабом.


Про Українські Клейноди та про перший Український Козацький імени Богдана Хмельницького полк

                  Перший Український Військовий З'їзд ухвалює: а) всі стародавні українські прапори, які переховуються по ріжних державних сховах (музеях) Петрограду, Москви та інших міст, повинно негайно віддати у Київ до Українського Національного Музею; б) „Положеніе об Украинском Отряде" доручене 4 квітня ц. р. Верховному Головнокомандуючому і 6 квітня Військовому Міністрові повинно бути затверджено без проволоки; в) Першому Українському Полкові який формується в Києві, затвердити назву: „Перший Український Козацький імени Богдана Хмельницького Полк" і всіх салдатів і офіцерів, вписаних до цього полку кількістю 3400 вважати прийнятими в цей полк.



                                     Про українську народню міліцію

                       Визнаючи, що всяка війна є справою не народів, а імперіялістичної політики пануючих класів, що ті класи в своїх інтересах втягають народи в кріваву, братоубийчу сварку, визнаючи, що постійне регулярне військо, як засіб панування буржуазних класів не відповідає змаганням народу і робочого класу та служить тільки для зміцнення такого панування, — Український Військовий З'їзд, закладаючи перші підвалини організованої збройної сили української демократії, ставить собі найпершим завданням, щоб українська армія після війни стала армією народу (народньою міліцією), щоб єдиною метою її істнування і формування була охорона інтересів і прав народу, а не пануючих класів, до якої б нації і класи не належали.


  Про підтримання дисципліни та боротьбу з дезертирством

                      За найкращий засоб підтримання свідомої дісціпліни, яка одна тепер можлива в народній армії, яка повинна опіратись не на страх а на довірря і взаємне розуміння салдатів і офіцерів, а також на високий дух, який в свою чергу може бути піднесений тілько якоюсь великою, загальною об'єднуючою ідеєю, а одною з таких ідей для українців є ідея національного відродження, — З'їзд вважає потрібним негайне зполучення всіх Українців в війську в одну національну армію. Разом з піднесенням дісціпліни зникне дезертирство.

                     Одночасно з тим, як другорядні засоби ми вважаєм необхідним: 1) щоб само село боролося з дезертирами та не покривало їх, 2) щоб салдати з фронту писали в цій справі листи до дому, 3) полкові Ради, а також військові з'їзди повинні видавати відповідні відозви і 4) тягти до суду тих, хто покриває дезертирів.

ПЕРЕД ПОВСТАННЯМ НА СЛОВАЧЧИНІ

З таємниць II, світової війни   

        Ситуація з закордонною т. зв. твердою валютою як теж і з запасами золота завжди була в III Райху дуже погана. Щоби цьому зарадити, щоби рятувати економічний стан самої німецької держави, а одночасно підривати економію ворожих держав, вже майже на самім початку II світової війни німецька розвідочна служба взялася розв'язувати ту проблему на свій лад - вона почала фабрикувати "свої", фальшиві, в першу чергу англійські фунти штерлінгів. Правда, це не йшло так легко, бо забрало два роки, щоби тільки випродукувати папір такий, який вживав державний банк Англії для виробу фунтів штерлінгів. А щоби фальшивки мали успіх — вони нічим не сміли різнитися від справжніх. По довгих зусиллях та пробах врешті це німцям вдалося і грубі мільйони фунтів штерлінгів пущено по цілому світі в обіг, багато тим помагаючи німецьким воєнним зусиллям, а одночасно підриваючи економіку не тільки Англії.

              Побіч продукції досконалих фальшівок другою поважною проблемою було пустити їх в обіг на світових ринках. Цю проблему розв'язано в цей спосіб, що прямо окремі особи пов'язано з Райхсзіхергайтсамтом на різних його щаблях і з різними окремими його високопоставленими представниками в залежності від потреби і вимог часу. Спекулянти фальшивими грішми не мали фактично нічого спільного з німецькою розвідкою, хоч посередньо користувалися різіними привілеями та її охороною. Рекрутувалися бони з різних нацїональностей в різних країнах, з професійних біржевих спекулянтів, навіть з злочинного елементу, словом всякого роду зброд, що хотів легким коштом на війні та усім, що в парі з тим іде, легко доробитися. 


            Весною 1944 р. з просуванням совєтських військ щораз дальше на Захід, ставало ясним, яку ролю відогравала совєтська партизанка в запіллі німецького фронту. Не було сумніву, що совєти будуть проникати всякими шляхами до підбитих народів німцями, щоби вони робили повстання за фронтом (постачаючи їм частинно зброю і провідників), щоби могти легше і швидше просуватися далі на захід, випереджуючи аліянтів, як теж в дальшому пляні закріплюючи свої позиції та претенсії до тих народів, яких "визволяли".


                                                                                  *** 


               Д-р Гольтен, резидент СД-Амт 6*) перенісся в той час з Відня до Будапешту, претендуючи, що він там хоче наладнати тіснішу співпрацю з мадярською розвідкою. Насправді в Будапешті, де ґестапо не діяло (з яким він мав давніші порахунки, особливо з його начальником Мюллером), він мав вільну руку і там міг продовжувати свої намагання нав'язати контакти з західними аліянтами. Від довшого часу його ідеєю було нахилити західніх аліянтів, щоби вони разом з Німеччиною стали одним фронтом проти большевиків, яких він був неприєднаним ворогом. Хоч в засаді він був відповідальний за Балканський сектор і Ватикан, розвідка проти большевиків давала йому матеріял в руки для успішнішого проведення в життя своїх ідей — боротьби з ними. Щоби успішно провадити свою працю він потребував великі суми грошей, яких ніколи не міг навіть сподіватися від своїх зверхників. В тій справі він звернувся до свойого давнього знайомого, який теж був австрійцем і в "АМТ 6" займав окрему позицію: він був головним мотором і організатором "армії" невідомих гандлярів фальшивими банкнотами, які вироблялися в концентраційнім таборі Саксенгавзені. Той пов'язав д-ра Гольтена з головним представником своєї "армії" на Мадярщину. При певній нагоді той "грошевий" агент зголосив д-рові Гольтенові, що він має докази, що на Словаччині діє підпільна прокомуністично організація, яка тільки жде слушного часу, щоби викликати повстання проти німців і тим улегшити просування большевиків. 


              Ця вістка була громом для резидента СД. Він ясно здавав собі справу, що, на випадок удачного повстання, червона армія дуже швидко стане під воротами Відня і цілої Австрії, його вущої батьківщини. Моравія і Чехія, де без порівнання було більше причин до ненависти супроти німців, вхоплять теж за зброю, мавши запевнену совєтську допомогу. 


               З другого боку вістка про можливості протинімецького повстання на Словаччині не мала ніякого обосновання. Для зовнішнього світу Словаччина була показовою державою гітлерівського "нового ладу" в Европі. Президент Тісо був популярним, любленим і шанованим провідником. Гітлер зробив Словаччину "незалежною" державою, відлучивши її від Чехії та Моравії і Словаччина стала в той час справді раєм у знищеній і скривавленій війною Европі. Німецькі індустріялісти помогли поставити на ноги та зорганізувати там індустрію. Отже, які ж могли б бути причини невдоволення? 


              Але погана була б розвідка, якби вона не проварювала кожної вістки. Гандлярі валютою — це інтернаціональна шайка і агент, який приніс цю вістку д-рові Гольтенові, мав своїх під-агентів в Ужгороді та Хусті, а дальші нитки обмотували цілу Словаччину і виходили поза неї (хоч мін. фінансів Райху — Фрік не дозволяв продавати фальшивих банкнотів в окупованих німцями країнах, щоби там не захитувати господарської рівноваги). 


                Агента-гандляра не важко було намовити на додаткову, зовсім іншого роду працю тим більше, що в перспективі були обіцяні прямо необмежені заробітки в валюті, яку він самий собі вибере і депоновані там, де він собі цього забажає. Так з благословення СД зродився новий "комуніст-підпільник", якого охрещено Істван Маґіаросі з Ужгороду. 


                Використавши свої "торговельні" контакти, Маґіаросі продістався до руху спротиву і швидко здобув собі довір"я місцевих провідників із-за свого сприту і "відданости справі". Він швидко став курієром і часто їздив до Відня, Праги та інших центрів. СД уможливило йому нав'язати контакт з якимсь Оттоном Фішль у Празі. Хоч по національності жид і член комуністичної партії, Фішль був у добрих стосунках з німцями. Саме Отто Фішль повідомив новоспеченого "підпільника" про те, що чеські комуністи мають свою власну головну військову квартиру в Києві і він впровадив Маґіаросі до чеської комуністичної партії.


                 В порозумінні з СД Маґіаросі запропонував чеським комуністам, що завдяки своїм знайомствам він може зібрати поважні суми "для справи" в Туреччині і на їх пропозицію він туди виїхав. На фальшивий паспорт, який виготовив СД, Маґіаросі, як купець з Ужгороду, не тільки продістався до Туреччини, але там зумів пустити фальшиві фунти штерлінгів, заробивши на цьому свій відсоток. Частину віддав на потреби підпілля в Чехії, а решту зужив тепер на подорож до Києва. Супровідний лист від Фішля отворив йому там всі двері. Зібравши неоціненні інформації, одного дня знову з'явився в д-ра Гольтена в Будапешті. 


                                                                       ***


                А інформації справді були неоцінені. Він приніс з собою повну листу нелегальних радіостанцій на Словаччині (всіх разом: 40) враз з їх довжиною хвиль, сигналами виклику, часом передач і т. п. Правдивість тих інформацій вповні потвердив департамент радіосполуки Амт-у VI. На превелике здивовання самого Гольтена — все остало по старому. На його інтервенцію і поліційний аташе німецької амбасади в Братиславі і начальник словацької поліції в Братиславі з сміхом заявили йому, що вони нічого й не думають робити, бо це все фантазії і вони можуть присягнути, що на терені Словаччини нема ні одної нелегальної радіостанції. Справа опинилася службовою дорогою в начальника АМТ-у VI — Шелленберга, а звідси дійшла до самого Гітлера. Заалярмований тим Гітлер візвав до себе амбасадора з Братислави — Людіна. Своєю красномовністю Людін переконав Гітлера і його оточення, що якби так всюди було, як на Словаччині, то всі могли б спокійно спочити на лаврах, бо не було б причин непокоїтися внутрішнім фронтом. У тому всьому характеристичним фактом є, що Людіна і його приятеля, що були старшинами армії, в 1930-их роках звільнено з армії за приналежність до гітлерівської партії. Його приятель перекинувся до комунізму, а незвичайна елоквенція та військові здібності Людіна допровадили до амбасадорства. Оба бувші старшини осталися і надалі приятелями і навіть за протекцією Людіна його приятеля прийнято з поворотом до армії після приходу до влади Гітлера. Можливо, що вплив комуніста-приятеля на Людіна відогравав певну ролю в справі Словаччини. 


              Не було ради, треба було здобувати більш переконливі докази. Маґіаросі присвятив тепер більше уваги самій Словаччині. Після його різних "заслуг" для комуністичного підпілля не важко йому було дістатися в довір"я краєвих провідників Словаччини і довідатися про цілий їхній плян діяння. Як курієр підпілля він швендявся на лініях Банська Бистриця-Прага-Братислава і із поворотом. Про все докладно СД було інформоване. Врешті довідався навіть, що начальником на Словаччину є міністер економіки Словаччини Карваш (Karvas). Очевидна річ, що в це вже ніхто не хотів повірити. Карваша шанували словаки, цінили та навіть любили німці, цілковито довіряючи йому, а на добавок проти Карваша важко було знайти які-небудь докази. 


                                                                                   *** 


              Врешті Маґіаросі вдалося знайти доказ проти Карваша. Весь запас золота та чужинної валюти Словацького Національного Банку перенесено на зарядження Карваша до Банської Бистриці. Отже Слов. Нац. Банк фінансував заговірників. Карваш дістав згоду на це словацького уряду, підкреслюючи небезпеку бомбардування Братислави, натомість безпеку в Банській Бистриці, де ледви можна б сподіватися таких налетів. 


               Але й це не переконувало німецького амбасадора Людіна. Він жадав доказів підготови військової акції і щойно тоді він це зтолосить Гітлерові. СД припоручило тепер Маґіаросі постачати зброю для заговірників, щоби дістати наявний доказ збройної підготови. За порозумінням з СД Маґіаросі запропонував Карвашові доставу зброї для словацьких партизанів. Підприємчивий Маґіаросі вияснив, що в часі його курієрських поїздок він мав різні пропозиції в тій матерії і він думає, що це не буде надто важко. Справи фінансування такої торгівлі також розв'язано при допомозі Маґіаросі. А саме він запропонував Карвашові закупити за золото і чужу валюту англійські фунти штерлінгів, найбільш в пошані та в попиті гроші. Очевидна річ, що і золото і чужа валюта словацького банку були справжні, а фунти штерлінгів — фальшиві, "мейд ін Джермані". Торгу добито на вдоволення всіх тим більше, що Карваш застеріг собі, щоби в справі закупу зброї не мішати прямо заговірників. Маґіаросі виграв подвійно, а до цього не було контролі над його грошевими маніпуляціями. 


              Маґіаросі заробив своє приписане комісове за продаж фальшивих фунтів до словацького банку, частину заробітку передав свойому головному представникові на Мадярщину, ну, й фальшиві фунти призначив на закуп зброї. Самі закупи зброї робив він в Братиславі, у Празі і врешті таки в самій Німеччині, очевидно, все за відомом СД, яке знову так робило, щоби "вермахт" міг ті транспорти зброї переловлювати. Цим д-р Гольштен знову хотів доказати амбасадорові Людінові, що збройна підготова таки йде. Хоч такі транспорти досить часто попадали в руки армії, вони все таки не дуже вірили в збройне повстання, а Людін таки вперто не "вірив", мовляв, з відривних фактів не можна робити державної зради. 


               Постачання зброї за часто попадало в руки німецької армії так, що Маґіаросі почав побоюватися стягнути проти себе підозріння, яке для нього було б дуже трагічно скінчилося. В тому напрямі він домагався від СД протидіяти, щоби він міг дальше безкарно продовжувати своє ремесло. 


                Вже з початком літа 1944 р. совєти перекинули на Словаччину ок. 3,000 своїх вишколених партизанів, які перебрали команду над словацькими комуністичними партизанами, яких теж була горстка. В дні 30 серпня 1944 р. проголошено загальне повстання, яке охопило частину Словаччини з центром в Банській Бистриці, частина словацької армії перейшла до партизанів. Боротьба німецьких частин з партизанами тривала неповних два місяці, а їх розбитки перетривали ще до приходу большевицьких військ на Словаччину, але вони ніякої поважнішої ролі не відограли. 


               Саме словацьке повстання заскочило німців, хоч їх розвідка знала про це вже майже цілий рік. Амбасадора Людіна передано чехословацькому комуністичному урядові, як воєнного злочинця і над ним переведено еґзекуцію.


 ___________________________ 
*) Відділ Політичної розвідки закордоном.