ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 27 квітня 2015 р.

УКРАЇНСЬКА ФІЛЯТЕЛІСТИКА В ІТАЛІЇ

Олександер Бережницький                                                                 .

                         Неначе передвістник до 30-ліття появи таборових марок Братства к. вояків 1-шої Дивізії УНА в Ріміні появилося італійське видання під назвою "Український фіятеліст" в Ріміні 14 серпня 1973 р.

                        Автор видання Северіно Массарі — це великий приятель дивізійників та українців. Знаний місцевий філятеліст радо гостив у себе вояків-полонених, які заходили до нього у філятелістичних справах. Нещастя хотіло, що його 3-річна дочка Павля зимою 1945 р. захворіла на тиф, а лікарі сказали йому, що треба чуда, щоб вона виздоровіла. Два українці-лікарі постановили допомогти щирому приятелеві полонених і на зміну відбували дижури коло маленької Павлі і її вилікували. Від того часу приязнь С. Масселіно до українців залишилася у його душі і він з вдячністю згадує про це, видаючи цю першу філят. працю в італійській мові.

                      У своїм слові, поданім на 5 сторінках, розказує про життя полонених-українців в Ріміні.

                     "...Ера жахливої війни закінчилася майже цілковитим знищенням летовища в Ріміні. Альянти збудували летовище в Мірамаре. Три кілометри за містом був великий переходовий табір воєнно-полонених. В тих таборах були великих розмірів бляшані бараки для загальних потреб як також багато малих шатер, переділених вузенькими вуличками.

                     Табір ч. 1 занимали українці, ч. 2 німці, ч. З французи та інші. Одначе всі табори були обведені колючим дротом.

                      У всіх таборах, таборове життя спонукало жителів до активности, спеціяльно в спорті, та виробу малих речей, потрібних до щоденного життя.

                       Найбільш активним був табір українців, між якими було багато із високою освітою. Всі вони походили з окупованої німцями частини України та зголосилися до боротьби за визволення своєї держави. Свою активність український табір виявив у всіх ділянках, а саме побудував він церкву, яка виглядом нагадувала їхні церкви з Батьківщини. У церкві були щоденні відправи, а прекрасний хор і таборова оркестра звеличували церковні відправи та світські імпрези, які залюбки відвідували представники альянтів, котрі з признанням висловлювалися про їх мистецьке виконання.

                      Багато занималося виробом мистецьких речей, як: ручки, підставки на чорнило, витиск із чорнила, цигарнички, папіросниці та інше. Найгарніші речі — це була різьба: касетки, альбоми, прикрашені різнобарвними пацьорками  (коралями), які виглядали дуже гарно.

                      Були різні клюби, як спортовий, ремісничий, чужомовний, курси для молоді. Був також клюб філателістів, який начисляв 134 члени. Його члени мали дозвіл виходити до міста Ріміні для виміни значків. Деякі з них мали мовні труднощі, але давали собі раду,  як могли.

                      Клюб видав серії значків, вибираючи з проектів найкращі. Тематикою значків було таборове життя, релігійні і національні мотиви. Друковано в таборовій друкарні, яка не могла відповісти всім вимогам тодішньої друкарської техніки і не  було до того  відповідного матеріялу.

                      Головою Клюбу був Рудольф Мартинюк, якого всі дуже шанували та поважали.

                      Моя хата — головно від часу виздоровіння моєї дочки Павліни стала місцем сходин філятелістів та нашої дружби. Тут сходилися всі і не було між нами різниць, а була щира дружба. В 1946 р. на Свято Різдва я запросив 10 філятелістів під проводом Р. Мартинюка і тоді я пережив "Українське Різдво" з колядами та звичаями, які так чуттєво подали нам приявні.

                     По закінченні війни деякі виїхали до Австралії, Канади, ЗСА, а найбільше до Англії, і довший час я був в контакті, головно з друзями з Чікаґа. В 1960 році одержав я листа і серію значків із олімпійських змагань в Італії. Прихід із розпродажі значків я переслав до Українського Комітету, який допомагав всім скитальцям. В 1947 р., виїжджаючи, воєнно-полонені залишили пропам'ятну книжку, яка починається так:

                     "Для всіх, що залишили Італію, як воєнно-полонені, — та країна стане частиною їхнього життя і ніхто з них забути її не зможе. Автор вичисляє різні місцевості в Італії, в яких він бував, і всюди ставилися до нього гуманно і вирозуміло. На закінчення вписує такі думки: "...Італія — це країна, котра гостила тих людей, що прийшли тут як вояки, а залишили як воєнно-полонені, Бог нагородив нас ласкою, що зберіг наше життя і дав нам змогу перебути в тій країні, коли Европа була полита кров'ю і покрита порохом.

                     "Ми згадуємо Італію, як притулок для нас і вічний відпочинок для наших поляглих друзів.

                      "Я говорю за всіх нас, що були в Італії. Це країна, котрій можна довіряти, а населення ставилося до нас із вирозумінням та пошаною. Ми дякуємо Тобі, Італіє..."

                      Северіно Массарі, наводячи уривки і цитати з пропам'ятної книги, подає ще такі свої думки: "...Такі щирі фрази і симпатію задемонстрували українські воєнно-полонені до нашої країни і, я думаю, що ніхто краще не міг би нашу країну схарактеризувати".

                      Всі документи є збережені в архіві колеґії св. Йосафата в Римі. "...Вони нагадують  італійський танок, як молода жінка на брамі свого города жде (виглядає)  чоловіка".

                       Так філятелістика, а до того питома українцям щира вдача і готовість допомоги, залишили такі сердечні зв'язки з італійцями, які в особі Северіно Массарі можуть бути прикладом, як треба і як можна здобути приятелів у колі народів  світу.

                        Северіно Массарі, пишучи свою працю, був в контакті з канцелярією Владики Кир Івана, бо потребував деяких пояснень до значків, як рівнож подав він дані про значки УДК-Рим з нагоди 350-річчя Берестейської Унії. Секретар Канцелярії, Василь Лосічко, на основі архіву подав йому вимагані дані та перевів коректу, бо при евентуальному другому виданні — він (С. Массарі) хоче їх виправити. В брошурі написано "Яцуацко", а має бути "Яцушко", князь Ярослав "Муфрий", а має бути "Мудрий". Найбільша похибка є там, де кажеться про С. Петлюру, що він був "погромщиком". Те місце треба викреслити, бо то не є згідне з історичною правдою, а навіть один жид, Аллян де Рош, той закид большевиків опрокинув у своїй книжці про Петлюру.

                        Ось стільки до виданої брошури, яка має 32 сторінки величини 8-ки та обгортку, на якій, на тлі великого бльоку значків "Ріміні", вгорі є поданий автор і правдоподібно видавець Северіно Массарі. Посередині більший напис "Український Філятеліст", а під ним менший: "Поштові значки українського табору воєнно-полонених в Ріміні 1946-1947". Видавництво "Ля Сфіда"*).

                        Від стор. 11 маємо фотокопії видань, а саме: стор. 11 — великий бльок з печаткою "Український філятеліст", стор. 12 вільна, стор. 13 подає Ужиткову серію 10 і 20 шагів, а 50 шагів і 1 гривня є на стор. 14, рівнож є поміщений малий бльок. На стор. 15 і 16 в ті самі значки, але з передруком "Т.У.П. тризуб і напис Італія". На стор. 17, 18 і 19 маємо пропам'ятні марки: 1, 2, 3 і 4 ліри, в тому числі два передруки (22. І. 1918), а другий на виворіть.
                                             
                        Сторінка 19 і 20 подає рівнож значки Українського Допомогового Комітету, які були видані у 350-річчя Берестейської Унії і так є названий цей розділ "1596 — 1946 350-річчя Унії України з святою столицею в  Римі".

                        Подано всі значки УДК з точними поясненнями вартости: 5, 10, 20, 25, 30, 40, 50. Опісля на стор. 22 до 24 маємо Історичну серію разом 12, стор. 25-26 подає серію, видану в 1947 р., "Українське Військо" — 6 позицій. Подано рівнож округлу печатку Т-ва Українських Філятелістів-вояків з українським та італійським написом.

                          На сторінках 27-30 подано дані про таборові листівки: 10 шагів (два видання), 20 шагів, також два. видання, 50 шагів і 1 гривня, також по два видання —  всі проекти Святослава Яцушка.

                         Докладніший опис згаданих тут видань є поданий: Юліян Максимчук — Каталог українських поштових марок 1950, ІІ-га частина, стор. 27-38 та доповнення  —   Каталог  доповнення  ч. 1, стор. 30-31, в якому подано, що було по три видання згаданих листівок, а С. Массарі подає лише по два.

                        Значки УДК подані є в Каталозі в 1950 р. на стор. 87-88. У згаданому виданні нема поданого "наріжного четверобльоку з причіпками, як також не згадується пробні друки купюр за 50 грош., один на білому крейдовому папері  без  гумування".


_______________________
                      *) Згадана брошура видана у дуже обмеженому накладі видавництвом "Ля Сфіда" в Ріміні напевно буде перевидана. Є це цінне видання не лише для філятелістів, але для нас, українців, бо ж ми є представлені в якнайращому світлі.

                         На основі останнього листа з Риму тепер приготовляється друге видання, яке виправить деякі малі неточности та буде в італійській і  англійській  мовах.  


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації