ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 15 грудня 2012 р.

Замітки до розвідки ""Всеукраїнське Товариство Червоного Хреста" д-ра В. Трембіцького.

Чікаґо, 3 січня 1973 р.
____________________          

                              Як постійний читач "Вістей Комбатанта", хочу ствердити з великою приємністю, що журнал є редаґований фахово і старанно під кожним оглядом, так, що, на мою думку, він є і буде відповідним джерелом для історії української військової дії так дотично наших Визвольних Змагань, як і всіх пізніших військових з'єднань і боротьби українського народу зокрема в останніх 50-ох роках, бо пишуть про ці справи переважно безпосередні учасники тих подій. Без сумніву будуть у майбутності користуватися ними наші історики у своїх наукових   працях.

                                Тому, якщо трапляються в деяких статтях чи споминах якісь неточності чи помилки, ми повинні їх спростовувати у загальному інтересі, щоби це й журнал, що його, як я згадав, Редакція старається вдержувати на належній висоті, не терпів на історичні неточності.

                                 Тому, маючи це на увазі, дозволите, що зверну увагу на того роду недокладність в одній статті, поміщеній в числі 4 (50) 1972 "Вістей" п. н. "ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА 1918-1923" —  д-ра В. Трембіцького.

                                 Згадуючи про безперечно заслуженого для Українського Червоного Хреста — лікаря д-ра Євгена Лукасевича — (Енцикльопедія Українознавства, словн. частина, називає його Евмен Лукасевич), що з кінцем 1918 р. став головою української дипломатичної місії у Швайцарії, поминув чомусь іншого нашого червоно-хресного діяча —  Євгена Бачинського  —  що  ще з  перед  першої  світової війни  перебував  в  Західній  Европі  як  політичний еміґрант,    спочатку у Франції, відтак у Швайцарії, де проживає  до сьогодні. Побіч загально-громадської   і   червонохресної діяльности, є діячем на церковному полі і з 1955 року є єпископом  Української    Автокефальної (соборноправної) Церкви. В часах української державности він став представником Українського Червоного Хреста у Швайцарії, що з уваги на осідок Міжнародного Червоного Хреста в Женеві було дуже важною функцією для вдержування зв'язків з тією централею, зокрема в тих часах.  

                                 Навіть після упадку української державности і браку формально-правної підстави Євген Бачинський своїми знайомствами і зв'язками з Міжнародним Червоним Хрестом, зокрема під час другої світової війни і після неї, зробив не одно добре діло для української справи. Та це тільки мимоходом, це окрема справа, про яку можна буде знайти цікаві інформації у його споминах та тих, що його і його працю мали змогу пізнати.

                                 Іде тут при згадці про згадану статтю у "Вістях Комбатанта" про те, що, підкреслюючи заслуги д-ра Є. Лукасевича, зокрема у Швайцарії, не слід поминути також того роду історичної постаті, що нею є теперішний єпископ Євген Бачинський.

                                У тій же самій статті автор її згадує про заслуги представника уряду УНРеспубліки на терені Америки, посла Євгена Бачинського? (ст. 19). Це зовсім певно іде мова про тодішнього посла УНР у Вашингтоні Юліяна Бачинського, автора книжки "Україна Irredenta" (1895 р.), а відтак актуальної ще і сьогодні наукової розвідки "Українська еміґрація в ЗДА" (1914), бо "швайцарець" Е. В. в ЗСА ніколи не був. Безперечно заслуги посла Ю. Бачинського мусіли бути поважні, але не улягає сумніву, що тут на терені Америки він дістав неабияку поміч з боку українсько-американської патріотичної спільноти, що намагалася також у червонохресній ділянці прийти з допомогою всякими способами молодій українській державі, загроженій з усіх сторін ворогами та всякими пошестями, на які бракувало  ліків.

                               На тему великої праці, червоно-хресної та іншої, повинні забрати голос живі ще її свідки, бо коли їх не стане, наші дослідники будуть примушені послугуватися тільки певними відірваними фактами чи переказами, які очевидно не дадуть докладного і повного образу проробленої праці. З живучих учасників і свідків тієї праці можу згадати тих, що мені є відомі і які нераз на ті теми принагідно подають цікаві подробиці, зокрема адвокат Роман Смук, лікар д-р Іван Смук. Як мені відомо, в ЗСА проживає також колишня секретарка Посольства УНРеспубліки (прізвище призабув), яка могла би на ті теми багато цікавого сказати, чи написати. Напевно на терені ЗСА є ще багато громадян, що про це могли би написати цікаві спомини, щоби передати їх майбутнім поколінням, які повинні знати, що в часах, коли будувалася українська держава на рідних землях, українська громадськість (ЗСА чи Канади) не дармувала, але приложила також неодну цеголку  до її будови.       

З  глибокою  пошаною

В. Ничай

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації