Петро Самутин
ген. шт. генерал-хорунжий
Стрільці та старшини набували фізичних сил та приходили помалу до «військової» форми. Десь в середині місяця березня прибула до Берестя старшинська сотня, з якої набиралось в міру потреби поповнення для відділів після остаточного перегляду лікарською комісією.
21-го березня дивізія остаточно одержала назву: VІ-та Стрілецька дивізія. (З першої переіменовано в VІ-у).
Тут у Бересті розпочинається перевишкіл господарчого персоналу дивізії. Для цього були створені спеціяльні господарські курси під проводом польських старшин. Вся господарка дивізії провадилась за польськими зразками і цей перевишкіл був необхідний.
Остаточно була закінчена перша фаза формування та організації дивізії. Стрільці, підстаршини і старшини з повним запалом і енергією віддались бойовій підготовці в рямцях своїх відділів згідно з програмою вишколу. З повним напруженням працював Культурно-освітній Відділ.
В часі перебування у Бересті — дивізія жила, працювала та підготовлялась до бойових дій в умовах повного спокою.
Та недовго прийшлося дивізії так жити і працювати.
Вже 22-го квітня 1920 року Командування дивізії одержує тайний наказ бути готовою вирушити в Україну. Перед командуванням дивізії стояло велике невідоме.
На одній із конференцій старшин штабу дивізії, штабової команди та кінної чоти Штабу дивізії, Начальник Штабу дивізії генштабу пполковник Змієнко сказав так: «Мені відомо, що серед стрільців і старшин дивізії вже став відомий «тайний» наказ про те, що дивізія має бути готовою вирушити в Україну і з цього приводу панує у всіх радість, але ця радість насуває і смуток. Дивізія ще якстій не підготовлена і організована і ми прибудемо в Україну в досить імпровізованому стані». На цій конференції були видані остаточні інструкції та чекалося лише на транспорти до вантаження дивізії.
23-го квітня 1920 року старшини Штабу дивізії та відділів підлеглих Начальникові Штабу дивізії офіційно привітали Командира дивізії пполковника генштабу Марка Безручка та Начальника Штабу дивізії пполковника генштабу Всеволода Змїєнка з підвищенням до ранги генштабу полковників.
Дня 26-27-го квітня 1920 року розпочалося вантаження дивізії в транспорти на залізничній стації Берестя.
28-го квітня вирушив перший транспорт з маршрутом: Берестє — Ковель — Рівне — Здолбунів — Славута — Шепетівка — Полонне — Миропіль — Чуднів — Бердичів. Командуванню дивізії невідоме було положення на фронті і тільки в дорозі почали напливати інформації, з яких довідалися, що 25-го квітня розпочалась велика польська офензива в Україні. Рух транспортів відбувався дуже поволі, все це було пов'язане з рухом поляків на Київ. Дня 2-го травня ешелони дивізії прибули на стацію Бердичів.
В транспорті залишилась Комендантська сотня (не повні дві чоти) та деякі служби піших бриґад. Комендантська сотня перейняла на себе охорону залізничої стації. Комендантом стації був польський старшина та поруч з ним наш старшина Технічного куреня.
В Бердичеві VI-а Січово-стрілецька дивізія увійшла в склад і оперативну підлеглість ІІ-ої (другої) Польської армії в командуванні генерала Лістовського.
Тут же в Бердичеві відбулося посвячення прапору дивізії, найбільшої нашої святости, зложення присяги на вірність Україні, перегляд та дефіляда частин дивізії. Були це незабутні хвилини.
Командир дивізії та його штаб покладали великі надії, що в Бердичеві вдасться докомплектувати відділи дивізії приблизно до воєнного стану. Йде гарячкова праця Культурно-освітнього Відділу при писанні відозв до населення та заклику вступу в лави українського війська. Болюче питання — це поповнення кіньми та організація обозів дивізії. Поповнення кіньми гарматних куренів. Все це вимагало часу і ще раз часу. Але події на фронті перекреслюють всі пляни і задуми Командування дивізії.
Вже 5-го травня 1920 року дивізія одержує тайне «авізо»: «Бути готовою в кожній хвилині вирушити вперед». З цього моменту дивізія підпорядкована в оперативному відношенні ударній групі, що йде безпосередньо на Київ. Групою командує особисто маршал Польщі Й. Пілсудський. В пізнішому ударна група, уже в часі самої акції на Київ, була переіменована в ІІІ-ю Польську армію, на чолі котрої став генерал-поручник Ридз-Сміґли.
Чи ж могли протестувати командир дивізії та його Штаб, що дивізія ще не закінчила своєї організації, що дивізія непоповнена ще до воєнного стану, що дивізії бракує транспорту?!
Перед командуванням дивізії — стояв Київ. І тому командування не протестувало.
В ніч з 5-6 травня 1920 року дивізія вантажиться в транспорти і вирушає залізницею в район скупчення ІІІ-ої Польської армії, щоби взяти участь в наступі на Київ. Напрямок: Бердичів — Козятин — Фастів. Район скупчення ІІІ-ої Польської армії командуванню дивізії невідомий. З наказу Командира дивізії генштабу полковник Змієнко враз зі зв'язковим старшиною польського війська генштабу поручником Марушевським їде в район 1-ої дивізії Легіонів для з'ясування положення і бойових обставин.
Таким чином VI-у Січову Стрілецьку дивізію кинули на бойовий фронт в стані досить імпровізованому. Здійснились слова начальника штабу дивізії, сказані на конференції у Бересті.
На цьому місці дозволимо собі дещо відхилитись від нашої теми та подати інформацію про загальне положення на фронті, що безперечно мало свій рішаючий вплив на організацію і формування дивізії.
ІІ-а польська армія в командуванні генерала Лістовського провадила наступ в напрямку Бердичів — Самгородок. В склад тієї армії входила і VІ-а Січова Стрілецька дивізія, тому вона і була скерована залізницею з Берестя до Бердичева.
В напрямку Вінниця — Жмеринка наступала VІ-а польська армія в командуванні ген. Івашкевича.
Польська офензива була повним заскоченням для червоних. Надзвичайна швидкість посування вперед поляків була великою несподіванкою, бо поляки мали перевагу над червоними тільки двома дивізіями піхоти. На головному напрямку Житомир — Київ зосереджено тяжку артилерію і технічні засоби.
В ніч з 25-26-го квітня 1920 року відділи ударної групи ген. Ридза-Сміґлого, прорвавши оборону большевиків, почали зближатись до міста Житомира, де стояла в резерві 58-а піхотна дивізія червоних. Рано 26-го квітня розпочалась атака на місто. Добре проведений наступ, получений з обходом міста, змусив червоних відійти поза Житомир на схід та після вуличних боїв Житомир впав в руки поляків.
27-го квітня здобуто Бердичів та загін кінноти опановує вузлову стацію Козятин. 28-го квітня 1920 року північне згрупування польських військ здобуває Овруч-Коростень і місто Радомишль на річці Тетерів. Після тяжких та драматичних боїв здобуто рівнож стацію Малин. Опановано також місто Вінницю, за місто Бар і вузлову стацію Жмеринку йдуть тяжкі бої. Ударна група ген. Ридза-Сміґлого опанувала у визначеному терміні Житомир та захопила у свої руки переправи на річці Тетерів, чим облегшила собі дальший рух на Київ.
Цей рух був продовжуваний на спеціяльний наказ Головного польського командування, а властиво, особисто маршала Пілсудського. До рана 28-го квітня 1920 року дії всіх частин польських військ дають дуже добрі наслідки. Бої розгравалися з ХХІІ-ою Совєтською армією (Штаб Київ). Ця армія була заскочена і з великими втратами здезорганізована, відходила на схід, хоч і не була знищена.
Далеко менше потерпіла ХІV-а Совєтська армія (на півдні), але теж була змушена відходити. В такому положенні Головне командування польських військ дає наказ приступити до переслідування червоних, але тільки до лінії віддаленої від Києва на 70 кілометрів.
Головне польське командування не хоче допустити до того, щоби частини ударної групи «зарвались» задалеко, та й не спричинили загрози для свого південного крила. Все ще існувала загроза з боку ХІV-ої армії. Крім того треба було упорядкувати і так вже розтягнуті комунікації з частинами та приготовитись до солідної атаки на Київ.
В такій оперативній ситуації VІ-у Січову Стрілецьку дивізію відірвано від командуючого ІІ-ою польською армією та передано в оперативне підпорядкування ген. Ридзові-Сміґлому, що маршував на Київ. Що ж в цей час діялось по боці червоних?
27-го квітня 1920 року Штаб ХІІ-ої Совєтської армії о годині 23-ій видає своїм частинам наказ не до виконання: «Боронити річки Тетерів, містечка Лемахів, Радомишль, Бердичів і Козятин». Штаб армії не знає, що діється з підлеглими йому частинами. 29 квітня 1920 р. оригінальний оперативний наказ ХІІ-ої совєтської армії попадає в руки поляків і не було жодних сумнівів щодо його правдивости. Після совісної аналізи цього наказу можна було прийти до висновку, що совєтське командування за всяку ціну хоче виграти час і ставити полякам спротив на шляху до Києва, приготовляючи його район до впертої оборони.
Польське командування не мало відомостей про евакуацію Києва большевиками, ані про те, чи до району Києва прибувають резерви зі сходу чи теж півдня. На підставі створеної ситуації і рішено «добре» приготовитись до атаки проти Києва. Польське командування навіть вдоволене витвореною ситуацією. Трапляється нагода, в разі оборони червоними району Києва, до повного знищення ХІ-ої совєтської армії. Такої нагоди власне і шукає маршал Й. Пілсудський. Краще бити совєтські сили на правому боці Дніпра, ніж доганяти їх на безмежних просторах лівого берега.
Створена ситуація на цілому фронті дає змогу перевести реорганізацію на Київському напрямку. «Ударна група» — тепер уже IIІ—я армія — що нею командував маршал Пілсудський, переходить в командування ген. Ридза-Сміґлого. Упорядковується зайняті терени, налагоджується залізничний рух і розвантажується залізничні вузли. Добровільне затримання ударної групи (ІІІ-ої армії) від 27-го квітня до 7-го травня 1920 року сприяє полякам і большевикам; полякам в сильному і солідному приготовленні до наступу на лінію Дніпра та виеліміновання XII совєтської армі, а Совєтам перевести плянову евакуацію Києва та правого берега Дніпра. ХІІ-а совєтська армія не знищена і непереслідувана використовує 10-тиденну перерву в операціях та спокійно відтягає свої частини на лівий беріг Дніпра.
ІІІ-я польська армія тратить час на солідну підготову до наступу на Київ, групує тяжку артилерію і технічні засоби. Але сталося те, що дуже часто трапляється на війні: до атаки на район до Києва не доходить. ХІІ-а совєтська армія залишає для прикриття Києва тільки незначні відділи для зупинювання поляків, відходить за Дніпро і залишає столицю Ураїни. Клясичний приклад браку так званої глибокої розвідки польського командування. Взагалі, можна сказати, брак будь-якої розвідки був наслідком наставлення згори атакувати Київ. В той час, коли високі штаби аналізують загальне положення, приймають рішення і почувають себе добре на далекій віддалі від ворога, передові частини, що ведуть бої, почуваються найгірше, коли втратять зв'язок з ворогом. Фронтовики почувають себе найкраще, коли бачать ворога, коли ворог дає «знати» про себе. У такому прикрому положенні знайшлися частини ІІІ-ої польської армії, затримавшись на наказ Головного командування. Тоді ініціятиву в свої руки перебирають найбільш енергійні командири, не боючись за наслідки і відповідальність.
Один із командирів бригад І-ої Леґіонової дивізії на власну руку висилає одну зміцнену сотню піхоти для нав'язання утраченого контакту з ворогом в напрямку на Київ. Ця сотня входить до Києва по обіді 8-го травня 1920 року, не стрінувшись з спротивом червоних. Сотня зустрічає в Києві І-ий полк шволежерів, що рано того самого дня вступив до Києва і теж не зустрів червоних.
Отже Києва не треба було здобувати, він був зайнятий без стрілу. (Відсилаємо до книжки «Виправа Кійовска», ген. Тадеуша Кутшеби. Варшава-Краків — 1937 р.)
Ще в дивнішому положенні опинився командир VІ-ої Січової Стрілецької дивізії. Дивізія, навантажена в транспорти, знайшлася в русі на рейках, не маючи жодного зв'язку не тільки з своїми зверхниками, але і внутрішнього зв'язку між транспортами. В тій ситуації командир дивізії висилав свого найближчого помічника, начальника штабу дивізії — шукати зв'язку і з'ясувати положення на фронті. Напротязі 8-го травня 1920 року Київ був остаточно опанований.
ген. шт. генерал-хорунжий
Організація в Бересті і похід на Київ у 1920 р.
З табору інтернованих Ланцут — дивізія транспортами поступово прибувала до колишньої фортеці Берестя. Вже 9-го березня 1920 року прибуває до Берестя перший так званий «малий» Штаб дивізії з підполковником генштабу Всеволодом Змієнком на чолі. Всі відділи «малого» Штабу дивізії та частини дивізії розташувались в цитаделі фортеці.Стрільці та старшини набували фізичних сил та приходили помалу до «військової» форми. Десь в середині місяця березня прибула до Берестя старшинська сотня, з якої набиралось в міру потреби поповнення для відділів після остаточного перегляду лікарською комісією.
21-го березня дивізія остаточно одержала назву: VІ-та Стрілецька дивізія. (З першої переіменовано в VІ-у).
Тут у Бересті розпочинається перевишкіл господарчого персоналу дивізії. Для цього були створені спеціяльні господарські курси під проводом польських старшин. Вся господарка дивізії провадилась за польськими зразками і цей перевишкіл був необхідний.
Остаточно була закінчена перша фаза формування та організації дивізії. Стрільці, підстаршини і старшини з повним запалом і енергією віддались бойовій підготовці в рямцях своїх відділів згідно з програмою вишколу. З повним напруженням працював Культурно-освітній Відділ.
В часі перебування у Бересті — дивізія жила, працювала та підготовлялась до бойових дій в умовах повного спокою.
Та недовго прийшлося дивізії так жити і працювати.
Вже 22-го квітня 1920 року Командування дивізії одержує тайний наказ бути готовою вирушити в Україну. Перед командуванням дивізії стояло велике невідоме.
На одній із конференцій старшин штабу дивізії, штабової команди та кінної чоти Штабу дивізії, Начальник Штабу дивізії генштабу пполковник Змієнко сказав так: «Мені відомо, що серед стрільців і старшин дивізії вже став відомий «тайний» наказ про те, що дивізія має бути готовою вирушити в Україну і з цього приводу панує у всіх радість, але ця радість насуває і смуток. Дивізія ще якстій не підготовлена і організована і ми прибудемо в Україну в досить імпровізованому стані». На цій конференції були видані остаточні інструкції та чекалося лише на транспорти до вантаження дивізії.
23-го квітня 1920 року старшини Штабу дивізії та відділів підлеглих Начальникові Штабу дивізії офіційно привітали Командира дивізії пполковника генштабу Марка Безручка та Начальника Штабу дивізії пполковника генштабу Всеволода Змїєнка з підвищенням до ранги генштабу полковників.
Дня 26-27-го квітня 1920 року розпочалося вантаження дивізії в транспорти на залізничній стації Берестя.
28-го квітня вирушив перший транспорт з маршрутом: Берестє — Ковель — Рівне — Здолбунів — Славута — Шепетівка — Полонне — Миропіль — Чуднів — Бердичів. Командуванню дивізії невідоме було положення на фронті і тільки в дорозі почали напливати інформації, з яких довідалися, що 25-го квітня розпочалась велика польська офензива в Україні. Рух транспортів відбувався дуже поволі, все це було пов'язане з рухом поляків на Київ. Дня 2-го травня ешелони дивізії прибули на стацію Бердичів.
Бердичів
Тут дивізія вивантажилась та розмістилась в казармах на передмісті Лиса Гора.В транспорті залишилась Комендантська сотня (не повні дві чоти) та деякі служби піших бриґад. Комендантська сотня перейняла на себе охорону залізничої стації. Комендантом стації був польський старшина та поруч з ним наш старшина Технічного куреня.
В Бердичеві VI-а Січово-стрілецька дивізія увійшла в склад і оперативну підлеглість ІІ-ої (другої) Польської армії в командуванні генерала Лістовського.
Тут же в Бердичеві відбулося посвячення прапору дивізії, найбільшої нашої святости, зложення присяги на вірність Україні, перегляд та дефіляда частин дивізії. Були це незабутні хвилини.
Командир дивізії та його штаб покладали великі надії, що в Бердичеві вдасться докомплектувати відділи дивізії приблизно до воєнного стану. Йде гарячкова праця Культурно-освітнього Відділу при писанні відозв до населення та заклику вступу в лави українського війська. Болюче питання — це поповнення кіньми та організація обозів дивізії. Поповнення кіньми гарматних куренів. Все це вимагало часу і ще раз часу. Але події на фронті перекреслюють всі пляни і задуми Командування дивізії.
Вже 5-го травня 1920 року дивізія одержує тайне «авізо»: «Бути готовою в кожній хвилині вирушити вперед». З цього моменту дивізія підпорядкована в оперативному відношенні ударній групі, що йде безпосередньо на Київ. Групою командує особисто маршал Польщі Й. Пілсудський. В пізнішому ударна група, уже в часі самої акції на Київ, була переіменована в ІІІ-ю Польську армію, на чолі котрої став генерал-поручник Ридз-Сміґли.
Чи ж могли протестувати командир дивізії та його Штаб, що дивізія ще не закінчила своєї організації, що дивізія непоповнена ще до воєнного стану, що дивізії бракує транспорту?!
Перед командуванням дивізії — стояв Київ. І тому командування не протестувало.
В ніч з 5-6 травня 1920 року дивізія вантажиться в транспорти і вирушає залізницею в район скупчення ІІІ-ої Польської армії, щоби взяти участь в наступі на Київ. Напрямок: Бердичів — Козятин — Фастів. Район скупчення ІІІ-ої Польської армії командуванню дивізії невідомий. З наказу Командира дивізії генштабу полковник Змієнко враз зі зв'язковим старшиною польського війська генштабу поручником Марушевським їде в район 1-ої дивізії Легіонів для з'ясування положення і бойових обставин.
Таким чином VI-у Січову Стрілецьку дивізію кинули на бойовий фронт в стані досить імпровізованому. Здійснились слова начальника штабу дивізії, сказані на конференції у Бересті.
На цьому місці дозволимо собі дещо відхилитись від нашої теми та подати інформацію про загальне положення на фронті, що безперечно мало свій рішаючий вплив на організацію і формування дивізії.
Наступ на Київ
Нам вже відомо, що польська офензива розпочалась 25-го квітня 1920 р. Головний удар провадився на напрямку: Житомир — Київ (Ударна група). Одночасно була скерована одна дивізія кінноти на вузлову стацію і містечко Козятин.ІІ-а польська армія в командуванні генерала Лістовського провадила наступ в напрямку Бердичів — Самгородок. В склад тієї армії входила і VІ-а Січова Стрілецька дивізія, тому вона і була скерована залізницею з Берестя до Бердичева.
В напрямку Вінниця — Жмеринка наступала VІ-а польська армія в командуванні ген. Івашкевича.
Польська офензива була повним заскоченням для червоних. Надзвичайна швидкість посування вперед поляків була великою несподіванкою, бо поляки мали перевагу над червоними тільки двома дивізіями піхоти. На головному напрямку Житомир — Київ зосереджено тяжку артилерію і технічні засоби.
В ніч з 25-26-го квітня 1920 року відділи ударної групи ген. Ридза-Сміґлого, прорвавши оборону большевиків, почали зближатись до міста Житомира, де стояла в резерві 58-а піхотна дивізія червоних. Рано 26-го квітня розпочалась атака на місто. Добре проведений наступ, получений з обходом міста, змусив червоних відійти поза Житомир на схід та після вуличних боїв Житомир впав в руки поляків.
27-го квітня здобуто Бердичів та загін кінноти опановує вузлову стацію Козятин. 28-го квітня 1920 року північне згрупування польських військ здобуває Овруч-Коростень і місто Радомишль на річці Тетерів. Після тяжких та драматичних боїв здобуто рівнож стацію Малин. Опановано також місто Вінницю, за місто Бар і вузлову стацію Жмеринку йдуть тяжкі бої. Ударна група ген. Ридза-Сміґлого опанувала у визначеному терміні Житомир та захопила у свої руки переправи на річці Тетерів, чим облегшила собі дальший рух на Київ.
Цей рух був продовжуваний на спеціяльний наказ Головного польського командування, а властиво, особисто маршала Пілсудського. До рана 28-го квітня 1920 року дії всіх частин польських військ дають дуже добрі наслідки. Бої розгравалися з ХХІІ-ою Совєтською армією (Штаб Київ). Ця армія була заскочена і з великими втратами здезорганізована, відходила на схід, хоч і не була знищена.
Далеко менше потерпіла ХІV-а Совєтська армія (на півдні), але теж була змушена відходити. В такому положенні Головне командування польських військ дає наказ приступити до переслідування червоних, але тільки до лінії віддаленої від Києва на 70 кілометрів.
Головне польське командування не хоче допустити до того, щоби частини ударної групи «зарвались» задалеко, та й не спричинили загрози для свого південного крила. Все ще існувала загроза з боку ХІV-ої армії. Крім того треба було упорядкувати і так вже розтягнуті комунікації з частинами та приготовитись до солідної атаки на Київ.
В такій оперативній ситуації VІ-у Січову Стрілецьку дивізію відірвано від командуючого ІІ-ою польською армією та передано в оперативне підпорядкування ген. Ридзові-Сміґлому, що маршував на Київ. Що ж в цей час діялось по боці червоних?
27-го квітня 1920 року Штаб ХІІ-ої Совєтської армії о годині 23-ій видає своїм частинам наказ не до виконання: «Боронити річки Тетерів, містечка Лемахів, Радомишль, Бердичів і Козятин». Штаб армії не знає, що діється з підлеглими йому частинами. 29 квітня 1920 р. оригінальний оперативний наказ ХІІ-ої совєтської армії попадає в руки поляків і не було жодних сумнівів щодо його правдивости. Після совісної аналізи цього наказу можна було прийти до висновку, що совєтське командування за всяку ціну хоче виграти час і ставити полякам спротив на шляху до Києва, приготовляючи його район до впертої оборони.
Польське командування не мало відомостей про евакуацію Києва большевиками, ані про те, чи до району Києва прибувають резерви зі сходу чи теж півдня. На підставі створеної ситуації і рішено «добре» приготовитись до атаки проти Києва. Польське командування навіть вдоволене витвореною ситуацією. Трапляється нагода, в разі оборони червоними району Києва, до повного знищення ХІ-ої совєтської армії. Такої нагоди власне і шукає маршал Й. Пілсудський. Краще бити совєтські сили на правому боці Дніпра, ніж доганяти їх на безмежних просторах лівого берега.
Створена ситуація на цілому фронті дає змогу перевести реорганізацію на Київському напрямку. «Ударна група» — тепер уже IIІ—я армія — що нею командував маршал Пілсудський, переходить в командування ген. Ридза-Сміґлого. Упорядковується зайняті терени, налагоджується залізничний рух і розвантажується залізничні вузли. Добровільне затримання ударної групи (ІІІ-ої армії) від 27-го квітня до 7-го травня 1920 року сприяє полякам і большевикам; полякам в сильному і солідному приготовленні до наступу на лінію Дніпра та виеліміновання XII совєтської армі, а Совєтам перевести плянову евакуацію Києва та правого берега Дніпра. ХІІ-а совєтська армія не знищена і непереслідувана використовує 10-тиденну перерву в операціях та спокійно відтягає свої частини на лівий беріг Дніпра.
ІІІ-я польська армія тратить час на солідну підготову до наступу на Київ, групує тяжку артилерію і технічні засоби. Але сталося те, що дуже часто трапляється на війні: до атаки на район до Києва не доходить. ХІІ-а совєтська армія залишає для прикриття Києва тільки незначні відділи для зупинювання поляків, відходить за Дніпро і залишає столицю Ураїни. Клясичний приклад браку так званої глибокої розвідки польського командування. Взагалі, можна сказати, брак будь-якої розвідки був наслідком наставлення згори атакувати Київ. В той час, коли високі штаби аналізують загальне положення, приймають рішення і почувають себе добре на далекій віддалі від ворога, передові частини, що ведуть бої, почуваються найгірше, коли втратять зв'язок з ворогом. Фронтовики почувають себе найкраще, коли бачать ворога, коли ворог дає «знати» про себе. У такому прикрому положенні знайшлися частини ІІІ-ої польської армії, затримавшись на наказ Головного командування. Тоді ініціятиву в свої руки перебирають найбільш енергійні командири, не боючись за наслідки і відповідальність.
Один із командирів бригад І-ої Леґіонової дивізії на власну руку висилає одну зміцнену сотню піхоти для нав'язання утраченого контакту з ворогом в напрямку на Київ. Ця сотня входить до Києва по обіді 8-го травня 1920 року, не стрінувшись з спротивом червоних. Сотня зустрічає в Києві І-ий полк шволежерів, що рано того самого дня вступив до Києва і теж не зустрів червоних.
Отже Києва не треба було здобувати, він був зайнятий без стрілу. (Відсилаємо до книжки «Виправа Кійовска», ген. Тадеуша Кутшеби. Варшава-Краків — 1937 р.)
Ще в дивнішому положенні опинився командир VІ-ої Січової Стрілецької дивізії. Дивізія, навантажена в транспорти, знайшлася в русі на рейках, не маючи жодного зв'язку не тільки з своїми зверхниками, але і внутрішнього зв'язку між транспортами. В тій ситуації командир дивізії висилав свого найближчого помічника, начальника штабу дивізії — шукати зв'язку і з'ясувати положення на фронті. Напротязі 8-го травня 1920 року Київ був остаточно опанований.
Немає коментарів:
Дописати коментар