(Продовження з попередніх чисел «В. К.». Мова затримана оригіналу)
ДОКУМЕНТ Ч. 11
Довірочно! Львів, 12 жовтня 1943 р.
Звіт з поїздки до Гайделягру для ужитку і використання п. Провідника УЦК та Військової Управи
В дні 10/10 бр. виїхав я вправді приватно до Пусткова відвідати свойого швагра, однак на місці використав я нагоду та перевів розмови з цілим рядом різних людей та поробив деякі помічення, які хочу подати відповідним чинникам до відома та евентуального використання.
Як відомо, приміщення вишколу міститься у величезному таборі, серед лісів, у нових бараках і тому на приміщення не можна нарікати, хіба що в зимі буде мабуть докучати зимно. Крім українських добровольців є там ще на вишколі естонці та флямандці, з якими властиво українцям не вільно удержувати зв'язків.
Українці-добровольці майже в цілости відбули вже рекрутський вишкіл і тепер поділено їх на різні групи і абсольвенти середніх шкіл мають вже за кілька днів виїхати на старшинський вишкіл, а по повороті мають вишколювати наших рекрутів. Що буде з іншими не знати.
Засадничо добровольці почуваються добре, команда відноситься до них по людяному, а інструктори як звичайно у війську. Однак якщо їх визивають від дурнів, ослів і т. д., чи дають гостріші зарядження, то всі кричать хором, що не розуміють та що треба кликати перекладача, що вправді інструкторів денервує, але бачать, що нема іншої ради і часто уступають. Дається завважити, що нема надмірної зовнішньої дисципліни, і це не виглядає на касарню, а радше на великий табор молоді. Навіть на надмір внутрішної дисципліни не нарікали, а противно твердили, що лише у початках була загостра і тому деякі не видержали та поутікали, а натомість тепер є замала дисципліна і тому наші твердять, що як що будуть відтак вишколювати наших рекрутів, то абсолютно будуть вимагати більшої дисципліни.
Хлопці добре одягнені, порядно репрезентуються і саме в неділю відбулась полева Служба Божа, яку відправив новоспроваджений священик з-під Бродів (забув його назвище), а о. Сапрун виголосив коротку проповідь та заохотив кількасот стрільців, зібраних у рядах та в шоломах (що робило дуже поважне вражіння), до витривалости та пильної служби, а на закінчення відбувся при полевому вівтарі шлюб д-ра Никорика (шефа дентистів в таборі) з дочкою посадника з Тернополя мґра Гринькевича.
У розмовах, які я перевів з кільканадцяти стрільцями, головно інтелігентами, своїми товаришами, отже звичайно старшими людьми, що надто добре здають собі справу з вартости дивізії і дуже позитивно оцінюють вишкіл нашої молоді, подають вони слідуючі уваги: інтелегенти, головно старші тримаються дуже добре, мимо різних недостатків та труднощів, бо мають повне зрозуміння для справи, молодші товариші до них підтягаються, натомість селянські хлопці, крім виїмків, в більшості завели та ставляться до справи дивізії та вишколу байдуже, а часто негативно. В початках навіть почали утікати і ледви вдалось опанувати ситуацію. Там властиво до утечі нема жодної перешкоди, ані відповідного нагляду і з такого табору кожний може втечи, хто не може або не хоче видержати його вимог.
Понадто в таборі є певні одиниці, згл. навіть гурти, що стараються бачити все начорно, видвигають всі найменші недостачі чи труднощі та стараються серед загалу ширити зневіру та апатію та навіть паніку, що їх повивозять на різні сторони, дивізію розженуть і т. п., а нема кому проти того протиділати, бо нема жодного органу ані зорганізованої акції, а хто зна, чи тої злочинної роботи не аранжує якась чужа рука.
Як вище згадано, умовини праці та вишколу не надто тяжкі і кожний нормальний чоловік може їх знести та виконати. Натомість треба ствердити з повною об'єктивністю, що харч є невистарчаючий і ще снідання (гірка кава та хліб), як рівнож вечеру (хліб з додатком ковбаси, 2 дкг. масла чи мармеляди, або паштетівки), можна б приняти як нормально військові, але натомість обід є рішучо заслабий (скромна зупа, а на друге в лушпині кілька бараболь, троха капусти та щодругий день кусник м'яса), і тому значну та потрібну поміч становлять привезені родиною харчі, і тому недивно, що управа табору толерує приїзд тисячів кожного тижня ближчих і дальших членів родини, які відбувають дорогу серед небувалих труднощів, а часто кпин і наруги залізничного персоналу, бо їх приїзд значно улегшує харчеву ситуацію табору, хоч рівночасно признають всі, що це руйнує моральну поставу стрільців та ослаблює силу і спаяність дивізії. Самі кошти подорожі виносять кожного тижня понад 50 тисяч золотих і всі та всюди подорожніх натягають. В буфетах, в касах, носильники, кондуктори — не мають дрібних та на кожному кроці натягають подорожніх по кілька, кільканадцять, а навіть кількадесять золотих.
А що найгірше: приїзші члени родини привозять татарські вістки з Галичини, ширять серед стрільців зневіру та апатію, а найгірше розповідають брехливі відомості, що ціле громадянство трактує стрільців, як зрадників, запроданців, хрунів і т. п. та що прямо їх бойкотує. Це впливає дуже дефетистично, головно на невироблених селянських хлопців та їх розкладає, натомість з нашої сторони жодного протиділання і на це головно нарікали стрільці...
Підносять слідуючі заміти (на жаль, проти них не міг я найти відповідного оправдання, хоч подавав різні аргументи для рятування ситуаці): Ані УЦК ані УВУ комплетно не опікується вишколом, чого доказом, що до сьогодні ніхто з них не відвідав табору, хоч минуло вже три місяці та хоч вже десятки тисяч людей приїжджало до табору. Видко, що УЦК та УВУ встидаються свого табору, бо навіть Провідник УЦК, якого дивізія є немов рідною дитиною, не відвідав табору, ані не прислав когось з УЦК, щоб поговорив зі стрільцями, розглянув їх умовини життя та праці, відвідав всі сотні, а навіть виголосив відповідний реферат про положення в краю, про зв'язок краю з дивізією і т. п. Цього рівнож не зробила УВУ, хоч це її основний обов'язок. Закликає громадянство складати книжки та часописи, хоч зібрали майже три мільйони золотих та могли б закупити відповідну скількість книжок та передплатити часописи. Про зібрані гроші та їх зужиття (тому, що стрільці не бачать жодного висліду збірок, по таборі ходять різні злосливі та фантастичні вістки і тяжко їм протиставитись), і тому негайно треба розпочати якусь акцію, щоб стрільці бачили добру волю та намагання їм допомогти взагалі. Розумні стрільці твердили, що не жадають грошевої чи матеріяльної допомоги взагалі, але на моральну опіку та поміч, хіба мають право домагатись так від УЦК, як від УВУ, що їх наклонили до дивізії, а тепер не видко навіть жодного кроку обох установ.
Напроваджували, що естонці мають свою кантину, у якій можуть купити для себе різні дрібнички та дещо з харчів, натомість українці такої не мають, а до естонської не мають права заходити.
Ці заміти бренять в таборі вже в дуже гострій, масовій і нагальній формі і того не можна легковажити та навіть збути їх одними відвідинами, але передумати взагалі цілий плян зв'язку краю з стрільцями та опіки над ними, бо інакше можуть повстати з часом дуже неприємні обставини, наслідком прірви, що постала між зорганізованим громадянством, а членами дивізії.
Д-р Микола Ценко
Немає коментарів:
Дописати коментар