Степан Куропась
Нікому це не шкодить і як в Україні по селах говорили в таких випадках, що «не шкодило ні псові ні вівсові». В Америці ніхто не дбає, хто яку ранґу мав в армії, хто який титул в цивілю носив. Тому, здається, в нас, в ЗСА і намножилося так багато полковників, майорів і взагалі високих старшин. Багато, аж забагато маґістрів, інженерів, докторів і професорів.
Звичайно, від прибутку голова не болить, як би ми їх мали насправді, але, на жаль, так не є. Люди втратили поняття часу, вишколу, школи і т. п., а найважніше затратили почуття власної амбіції. Бо як інакше можна собі пояснити некролог в українській пресі, що помер старшина УСС, який народився у 1901 році. Як міг хтось народжений 1901 року бути старшиною формації, яка постала 1914 р.?! Могли бути виїмки. Знаю товариша з 1901 року, з яким 7 літ сидів в першій лавці в гімназії в Перемишлі. Австрія брала до війська останній 1900-ий річник а на 1901-ий прийшла би черга аж в 1919 році. 1900 річник ішов до австрійського війська 10 січня 1918. 1901-ий ішов би теж десь у тому часі 1919 р. Але в 1919 р. Австрії вже не було. Мій товариш не був в австро-угорській армії, не був в УСС і як би навіть хотів бути, то не міг би, бо був найменший у клясі. Не був в УГ Армії, проте некрологи твердили одне і друге.
Інший молодий мій товариш з 1903 р. теж став старшиною УГ Армії, — проголошував некролог у «Свободі». Оба вони вже покійні. Преса не може знати дійсної справи, але самий рік народження повинен був заставити автора некрологу до призадуми, як міг 15-літній хлопчина бути старшиною УГАармії ? Правда, були в російській армії такі хлопці і їх популярно звали «пацанами». Могли такі пацани бути і в УГ Армії, але вони не могли бути старшинами, а могли щонайвище працювати в канцелярії сотень, обозі, кухні.
Правдою є, що до УГ Армії, так як і до УСС голосилося багато молоді, але їх з правила завертали до дому вчитися, або орати чи сіяти, якщо не мали скінчених 17 літ. Мобілізацію проголошено на всіх здібних до військової служби від 18 до 35 літ. Ще недавно якийсь дописувач у «Свободі» з дня 31 серпня, закритий під буквами Н. Р. пише, що один патріот з 1901 року був старшиною УГА, був в чотирокутнику і трикутнику (?) смерти і донині носить в рамені кулю. Трапляються такі речі й у «Вістях Комбатанта», тому треба у цьому нашому журналі бути обережним. А правда та, що той професор з кулею в рамені, старшиною УГА, не був і пороху не нюхав. А звідкіля взялась у нього куля в рамені, — Бог один знає! Правда, кулі не перебирали, били і в цивілів! Але чому грати героя і кулі з рамена не витягнути? Це не складна операція. Лікарі нераз лишають кулю в тілі, але тільки тоді, коли вона близько серця і така операція дуже небезпечна.
Сам пан «Н.Р.», як мені люди з його містечка розказують, пропав десь на один рік і вернувся до дому маґістром. Не знаю школи, де за один рік можна було скінчити університет!
Жив у Чікаґо довший час дивізійник, сотник важкої артилерії, сотник, швидко потім став майором. Він уже помер минулого року. Розказував мені, що він учасник боїв під Крутами, під Базаром, розброював атамана Болбочана і Оскілка, був в Корпусі Київських Січових Стрільців і брав участь в обох Зимових походах. Чи це є фізично і часово можливо?! Він був інженером, не знаю де вчився, бо нічого не знав про будь яку інженерську ділянку. Я сказав йому просто в очі, що він говорить неправду і зате став його досмертним ворогом. На двох конвенціях УНСоюзу не голосував на мене і прийшов зумисне показати мені свій «балот»! Але я не хотів мовчати: я теж з 1900-го року і дослужився ранґи капраля. Щойно в таборі в Дойчґаблю в Чехословаччині прийшло мені підвищення на підхорунжого. Нас звали «диктаторськими» старшинами, бо диктатор ЗУНР д-р Петрушевич перевів підвищення ранґ, коли здавалося, що нас ось-ось будуть вантажити у вагони і відішлють в Україну. Вже навіть прийшло для бриґади нове умундуровання — половина з кропиви. В Україні люди теж підвищували собі ранґи, але як попали до реґулярної частини, то їх ставили на своє місце.
Пригадую, що в часі нашого відвороту 1919 року за Дрогобичем на нашу частину наїхала кінна валка чи загін вершників в козацьких уніформах кубанців з нагаями і списами. — «Завертайте назад, чого вам тікати, як поляків не видно»! Правда була та, що на наших п'ятах наступали галерчики. Командиром того загону був ученик перемиської гімназії, добре мені відомий, бо мешкали ми разом у бурсі. Він мав ранґу отамана (майора), голив голову і носив «оселедця». Живе нині в Дітройті. Я пізнав його зразу в дрогобицькій куряві і заздрив йому і ранґи і оселедця, бо всі ми тоді молоді стрільці хотіли бути козаками!
А коли ходить про цивільні титули, то й тут один жах! Вольному воля, — робіть собі візитівки і чіпляйте титули, але міру майте! Навіть з мого села є інженери, які, хоч бачили будинок гімназії, але до неї не ходили.
Між людьми, яким я вислав афідавіти до Німеччини ( а я їх вислав сотні), був один батько з сином. По батька я вийшов на станцію, а сина нема. Де ж син ? — питаю. Він ще остався в Реґенсбурзі, бо має іспити, буде інженером, і як дістане диплом — переїде пізніше. І Василь приїхав інженером, але не скінчив був ні одної кляси гімназії.
Написав я кілька тих слів на те, щоби народ знав, що ми т. зв. еміґранти в Америці, які скінчили були регулярну політехніку чи університет, дивуємося: як це можливо, що «професори» не понюхали ні греки ні латини?! Як то інженери і маґістри фармації дістали дипломи, коли не знають, як по-хемічному зветься вода чи сірчаний квас?! І з уділюванням дипломів у наших високих школах треба бути дуже обережними, бо часто дивуєшся, як вони захищали свою докторську дисертацію, коли вони навіть думки не вміють зліпити докупи.
Українські газети тратять на вартості та читачів, якщо вони друкують непровірені і неможливі до справлення вісті.
Немає коментарів:
Дописати коментар