Певне число добровольців до Дивізії „Галичина" німці, без відома Військової Управи й Українського Центрального Комітету, оформили в 4 полки порядкової поліції. На весні 1944 р. 4-ий полк був дислокований в Галичині. 2-гий курінь взяв участь у діях проти укріпленого польського села Гути Пєняцької.
Загально поляки й українське населення вважали 4-ий полк "дивізійним", називали його вояків: "наші СС-и". Бо то справді були добровольці до УД. Однак їх призначено на вишкіл до порядкової поліції (SS-Ordnungspolizei), котра не була командно пов'язана із військами СС і Дивізія не мала жодного впливу на накази й дії порядкової поліції. З того походить багато помилок і непорозумінь.
Польські "хронікарі" видумують різні протиукраїнські "історії", напр., в одній опублікованій "історії" подається, що цілий полк брав участь у акції проти Гути Пєняцької і що німецький командир не хотів давати наказу, а його заступник-український офіцер настоював на акції. Офіцерів-українців, ані підофіцерів не було в тих полках взагалі, за вийнятком полкових капеланів і лікарів.
В одному документі з того часу подається, що 4-та українська СС-дивізія була в акції, а це був один батальйон з німецькими відділами, які вщент спацифікували село по відході українських вояків. Частину полку було включено до німецької бойової групи "Rheingold", а за акцією наглядав з літака СС-оберфюрер Бок.
Причину подають два документи, які послало польське підпілля до Лондону. У першому, між іншим, подається:
"Дня 27.ІІ.44. 4-та дивізія СС укр. [sіс?] о год. 5-ій вранці оточила з трьох сторін Гуту Пєняцьку, стріляючи здалека по хатах, підпалила частину будівель, вступила в село..."
Далі йде детальний опис грабування і мордування людей, що, на нашу думку, напевно переборщено.
"...ця акція мусила бути реваншом за забитих 4 СС-ів дня 23.II.44, коли українські СС-и кількістю приблизно 60 вояків увійшли увечері до села і почали плюндрувати помешкання. Тому, що вони були в німецьких мундирах і говорили по-українському, їх прийняли на переодягнену банду. Самооборона почала свою протидію, забила напевно двох і кількох поранила."
Про „відплати" годі говорити, бо німці не відплачувалися за українських убитих. А що весь командний склад був німецьким, то українські вояки мусили виконувати їхні накази й, як звичайні вояки, не могли мати впливу на накази.
Причини до акції у звіті подаються такі:
"1. В Гуті Пєняцькій перебував довгий час великий відділ більшовицьких партизанів (приблизно 300 осіб). Своєю агітацєю партизани схилили місцевих мужчин вступати до них, частуючи їх водкою і обіцяючи оборонити село від українців. Ті обіцянки, через нервову перевтому місцевої людности, мало дуже великий вплив. Однак, після остороги, ніхто з місцевих мужчин не зголосився до більшовицької партизанки, за винятком кількох людей з інших сіл.
2.Примусове квартирування впродовж 4 днів більшовицьких партизанів, які робили грабункові випади на довколишні фільварки і українські села, забираючи коней, худобу і провіант. Це все сприймалося на рахунок населення Гути Пєняцької.
3.У зв'язку з тим, що українці зголошували до німецьких властей про перебування більшовицьких партизанів, вислано на розвідку відділ українських СС-ів. Більшовицькі партизани вже на той час відійшли. З того вийшов нещасний випадок, описаний вище.
4.Згромадження у селі польських втікачів з Волині, Бродів і довколишніх змішаних [своєю людністю] сіл, та зголошення українцями до німецьких властей про цю концентрацію поляків, що було сіллю в оці українців, використано тут українських СС-ів у допомозі українським бандам, які боялися самі заатакувати село, в якому була добре зорганізована самооборона."
Командир у своєму звіті далі пише:
"Я наказую в майбутньому беззастережно не приймати більшовицьких партизанів, вказуючи їм на небезпеку, яку вони створять. Після їхнього відходу відразу зголошувати німцям про їхню присутність. Не нав'язувати з більшовиками жодних стосунків, приймати їх, тільки під примусом, холодно й з резервою. Докладно розпізнавати надходячі [до села] відділи. До дивізії СС укр. ставитися, як до німців. [Тобто, не зачіпати їх і не стріляти у них.]"
У іншій таємній депеші до Лондону від 22 березня 44 р., м. і., зголошено:
б) Партизанські загони з панцирною зброєю, скріплені великим десантом, осягнули райони Siedlce, Sokolow-Podlaski, Trawniki, Bilgoraj, Jaworow,[Сідлиці, Соколів-Підліський, Травники, Білгорай, Яворів]. Користають з допомоги наших партизанських відділів, які дають їм відомості про німців, користають деколи з їхньої охорони, прохарчування і квартирування.
ц) Інше. На Волині й у районах Тернополя, стверджено співпрацю з німцями відділів "Галичина", розміщених в районах Зборів, Підкамінь, в боротьбі з нашими відділами і в мордуванні польської людности, які спалили 27.II. польське село Гуту Пєняцьку і замордували приблизно 100 людей, в тому числі прибулих туди біженців.
У цих звітах приписується злочини проти українського населення більшовицьким партизанам. Одначе відомо, що польське підпілля і Армія Крайова застосовували жорстоку агресивну політику щодо українців. Вони видавали інструкції для польського населення, наприклад, як інтригами, доносами і т. п. шкодити українцям в Галичині після радянського приходу в 1939 році, чи що робити проти зголошування українців до дивізії "Галичина".
Польські фольксдойчі чи залізнична поліція теж "прославилися" своєю жорстокістю щодо українців.
І село Павлокома, в якому 1-3 березня 1945 року закатовано 366 українців... (Див. Вісті комбатанта, ч. 3,2006: „Українці готові прощати, а поляки зберігати національну гідність" Галини Левицької.)
Члени Військової Управи Михайло Хронов'ят та д-р Любомир Макарушка були очевидцями тих подій і звітували на засіданні 7 березня 1944 року. Подаємо звіти з протоколу:
„Сот. М. Хронов'ят звітує про свій побут у курені другому в районі Бродів. Був він у тому курені майже два тижні. Приїхавши до Золочева, до штабу 4-го полку, першого зустрів полкового Дух[овника] о. Карпінського, який сказав: „Нещастя! Хлопці хочуть стріляти німців!" З о. Карпінським поїхав сотник Хронов'ят до села Стругана, де стояла наша сотня „паки (протитанкові гармати), командир сотні, гштуф, показав коні, побували й між стрільцями. Але за згодою командира сотні, іде сам в село між стрільців, розмовляє з ними – настроїв ворожих до німців – ніяких. їде далі, в село Берлин, де мав бути штаб куреня, тимчасом там був штаб 5-ої сотні, а штаб куреня в Конюшкові, про що штаб полку ще не знав.
Назначено на 28.II. другий Еіnsatz (бойову дію) на Гуту Пєняцьку. (Перший Еіnsatz, коли загинуло два стрільці, Олекса Бобак, нар. 3.III.1908 р. в Станиславові, і Роман Андрійчук, нар. 21.V.1924 р. в Станиславові, був 23.II.1944 р. Перед цим Еіnsatz-ом, мав сотник М. Хронов'ят розмови зі старшинами й підстаршинами-німцями, вони стрільцями задоволені. Потім сот. Хронов'ят просить дозволу поговорити з хлопцями без присутності старшин і підстаршин, – на що отримує, "Bitte Sehr!"(Прошу дуже!). Настрої серед стрілецтва так само добрі; кажуть, що старшини дуже добрі, але підстаршини недобрі. "Що ви собі ще бажаєте?" - "3абезпечити наші родини і дати нам відпустку!" - відповіли стрільці.
Далі сот. М. Хронов'ят говорить про виправу на Гуту Пєняцьку, в якій він узяв участь у однострої німецького вояка. Рушили вони з Конюшкова й у Жаркові були на 2 год. ранку 28.II.1944 р. Жарків – останнє село перед Гутою Пєняцькою. Вранці о 6 год. почався наш наступ: передня стежа мала 40 людей. Стрільці йшли вперед, добре билися. Увійшли в село Гуту Пєняцьку після години бою й у селі були до 11-ої години. Відходячи з села, забрали двох убитих стрільців - 23.П. - які були голими, помасакрованими. Мазури Гути Пєняцької мають свою славу: знущалися вони над українцями, селян наших мордували, одному нашому священикові вирвали щелепи. Все населення збіглося до костьола. Запалили село. Кожна хата була складом амуніцїї-тріщало, вибухали гранати. Між іншим - і жиди переховувалися в цьому селі. У костьолі й одного фольксдойча знайдено, що його, по допиті, командир-німець відпустив. А наш стрілець: "Ми кров проливали, а вони його випускають!" На це отримав стрілець відповідь: "Не будь, хлопе, дурний! Навіщо ж ти привів фольксдойча до командира?" Звільнений фольксдойч крутився поміж стрільців і кожному у вічі зазирав. Йому порадили: "Гибай до чорта і не шукай тут щастя!"
У розмові зі стрільцями про деяких невдоволених стрільців, вони самі твердили, щоб мальконтентів забрати. Стрільці не дістають часописів, хоч ті приходять до Повновласника до Золочева. Був сот. Хронов'ят і в 6-ій сотні, що стоїть у Підкамені. Тут від стрільців не було ніяких побажань. У с. Конюшкові наші люди з приходом наших СС-ів нарешті полегшено зітхнули, нарешті спали по своїх хатах, бо, до приходу туди наших СС-ів, через Гуту Пєняцьку, яку, по відході з неї наших СС-ів, окремий німецький відділ вщент спацифікував, так, що лишився тільки костьол, вони скривались, спокою не мали. Селяни в Конюшкові говорили: „Ми б хотіли, щоб до кінця війни ви, стрільці, були в нас!"
Цей же відділ наших СС-ів, що здобув Гуту Пєняцьку, оточив і 500 большевицьких кіннотників, які поверталися з півдня Галичини на північ.
Наші СС-и є у контакті з „лісом": „ліс" вдоволений, що в Галичину прийшли СС і „ліс" за те, щоб наші СС-си трималися в дисципліні.
Приходить на думку ще таке, чи не спитати „ліс": Якби була амністія, чи пішли б вони тоді до Дивізії?"
Нашим СС-ам давали на вишколі 750 гр. хліба денно; на фронт ідучи, їм обіцяли 1500 гр. хліба денно; а дають 500 гр. хліба денно. Настрій стрільців бадьорий, добрий.
Бажання: нашим лікарям признати старшинські ступні; мальконтентів забрати; забрати й пол. дух. о. Карпінського.
На 12 березня припадають іменини командира 4-го полку - якийсь гостинець приготувати йому. При кінці звіту: „Питалися мене, чи знаю я, що з Варшави пішли до Дивізії два типи із завданням - розкласти нашу Дивізію з середини?"
Д-р Л. Макарушка. Після сот. М. Хронов'ята звітує д-р Л. Макарушка: він був у Радехівському районі - с.с. Лопатин, Сушко, Горбків коло Тартакова. Говорить про Einsatz проти большевицької кінноти - близько 1600 верхівців із 8 гарматами, що стояла в Добрусині, Льобелі (Жовква), а з нашого боку було 250-300 стрільців. Подає опис, як виглядало оточення. Цими Einsatz-ами командує оберґрупенфюрер Бок.
Сот. Хроновя'т: „Коли ми здобували і здобули Гуту Пєняцьку, тоді обгрф. Бок літав над цим селом, а по його здобутті, він знизився й стрільці почали йому махати шапками, а він до них якоюсь червоною платинкою, а врешті - впала між нас його шапка."
Далі говорить д-р Макарушка. З Радехова нікуди він не виїздив. Говорить про сам Радехів і його настрої. У цьому місті широко було розвинене наше підпілля. На три тижні перед приходом туди наших СС-ів переходили большевицькі партизани. Большевики ці зразу ж випитувалися про українські націоналістичні організації і їх членів винищували, катуючи їх. Напр.: наш швець приніс большевицькому командирові чоботи; командир побачив у шевця на пальці перстень із тризубом і сам командир відразу замордував шевця. Найгірші звірства чинили тоді ці большевицькі ватаги в с.с. Тур’я, Трійця, Навиці. (Наші партизани, „ліс", ні одного бою не звели з большевицькими партизанами. Крім леґенд - нічого більше нема - подає ред. Ст. Волинець). Селяни зраділи нашими СС-ами. В цих районах, де є наші добровольці, зголошуються до Дивізії "Галичина" нові добровольці. В Радехові заарештовано голову українського Комітету либонь на донос одного москаля, який працює у SD; той самий москаль, що зорганізував справу "націоналістів" у кінці минулого року в с. Оглядові й не було кому привітати куреня. Щойно д-р К. Паньківський, що на щастя там був, привітав курінь, бажання стрілецтва: дати їм лікаря, бо не мають; дати їм відпустки, бо це єдина причина "дезерції"; жаліються, що вислано їх на фронт без "Schwere Waffen" (важка зброя); бувають випадки, що й на "фронті є неозброєні стрільці; і то жаліються не стрільці, а їх старшини".
Роман КОЛІСНИК
_________________________________________
* Гута Пєняцька, польське село біля Бродів, один з центрів польського підпілля, стало темою багатьох польських публікацій, які займаються історією чи висвітленням польсько-українських стосунків під час 2-ої світової війни. Див. О. Матла: "Справа Гути Пєняцької і джерела", Вісті Комбатанта, ч. 1 (93), 1978.
Загально поляки й українське населення вважали 4-ий полк "дивізійним", називали його вояків: "наші СС-и". Бо то справді були добровольці до УД. Однак їх призначено на вишкіл до порядкової поліції (SS-Ordnungspolizei), котра не була командно пов'язана із військами СС і Дивізія не мала жодного впливу на накази й дії порядкової поліції. З того походить багато помилок і непорозумінь.
Польські "хронікарі" видумують різні протиукраїнські "історії", напр., в одній опублікованій "історії" подається, що цілий полк брав участь у акції проти Гути Пєняцької і що німецький командир не хотів давати наказу, а його заступник-український офіцер настоював на акції. Офіцерів-українців, ані підофіцерів не було в тих полках взагалі, за вийнятком полкових капеланів і лікарів.
В одному документі з того часу подається, що 4-та українська СС-дивізія була в акції, а це був один батальйон з німецькими відділами, які вщент спацифікували село по відході українських вояків. Частину полку було включено до німецької бойової групи "Rheingold", а за акцією наглядав з літака СС-оберфюрер Бок.
Причину подають два документи, які послало польське підпілля до Лондону. У першому, між іншим, подається:
"Дня 27.ІІ.44. 4-та дивізія СС укр. [sіс?] о год. 5-ій вранці оточила з трьох сторін Гуту Пєняцьку, стріляючи здалека по хатах, підпалила частину будівель, вступила в село..."
Далі йде детальний опис грабування і мордування людей, що, на нашу думку, напевно переборщено.
"...ця акція мусила бути реваншом за забитих 4 СС-ів дня 23.II.44, коли українські СС-и кількістю приблизно 60 вояків увійшли увечері до села і почали плюндрувати помешкання. Тому, що вони були в німецьких мундирах і говорили по-українському, їх прийняли на переодягнену банду. Самооборона почала свою протидію, забила напевно двох і кількох поранила."
Про „відплати" годі говорити, бо німці не відплачувалися за українських убитих. А що весь командний склад був німецьким, то українські вояки мусили виконувати їхні накази й, як звичайні вояки, не могли мати впливу на накази.
Причини до акції у звіті подаються такі:
"1. В Гуті Пєняцькій перебував довгий час великий відділ більшовицьких партизанів (приблизно 300 осіб). Своєю агітацєю партизани схилили місцевих мужчин вступати до них, частуючи їх водкою і обіцяючи оборонити село від українців. Ті обіцянки, через нервову перевтому місцевої людности, мало дуже великий вплив. Однак, після остороги, ніхто з місцевих мужчин не зголосився до більшовицької партизанки, за винятком кількох людей з інших сіл.
2.Примусове квартирування впродовж 4 днів більшовицьких партизанів, які робили грабункові випади на довколишні фільварки і українські села, забираючи коней, худобу і провіант. Це все сприймалося на рахунок населення Гути Пєняцької.
3.У зв'язку з тим, що українці зголошували до німецьких властей про перебування більшовицьких партизанів, вислано на розвідку відділ українських СС-ів. Більшовицькі партизани вже на той час відійшли. З того вийшов нещасний випадок, описаний вище.
4.Згромадження у селі польських втікачів з Волині, Бродів і довколишніх змішаних [своєю людністю] сіл, та зголошення українцями до німецьких властей про цю концентрацію поляків, що було сіллю в оці українців, використано тут українських СС-ів у допомозі українським бандам, які боялися самі заатакувати село, в якому була добре зорганізована самооборона."
Командир у своєму звіті далі пише:
"Я наказую в майбутньому беззастережно не приймати більшовицьких партизанів, вказуючи їм на небезпеку, яку вони створять. Після їхнього відходу відразу зголошувати німцям про їхню присутність. Не нав'язувати з більшовиками жодних стосунків, приймати їх, тільки під примусом, холодно й з резервою. Докладно розпізнавати надходячі [до села] відділи. До дивізії СС укр. ставитися, як до німців. [Тобто, не зачіпати їх і не стріляти у них.]"
У іншій таємній депеші до Лондону від 22 березня 44 р., м. і., зголошено:
б) Партизанські загони з панцирною зброєю, скріплені великим десантом, осягнули райони Siedlce, Sokolow-Podlaski, Trawniki, Bilgoraj, Jaworow,[Сідлиці, Соколів-Підліський, Травники, Білгорай, Яворів]. Користають з допомоги наших партизанських відділів, які дають їм відомості про німців, користають деколи з їхньої охорони, прохарчування і квартирування.
ц) Інше. На Волині й у районах Тернополя, стверджено співпрацю з німцями відділів "Галичина", розміщених в районах Зборів, Підкамінь, в боротьбі з нашими відділами і в мордуванні польської людности, які спалили 27.II. польське село Гуту Пєняцьку і замордували приблизно 100 людей, в тому числі прибулих туди біженців.
У цих звітах приписується злочини проти українського населення більшовицьким партизанам. Одначе відомо, що польське підпілля і Армія Крайова застосовували жорстоку агресивну політику щодо українців. Вони видавали інструкції для польського населення, наприклад, як інтригами, доносами і т. п. шкодити українцям в Галичині після радянського приходу в 1939 році, чи що робити проти зголошування українців до дивізії "Галичина".
Польські фольксдойчі чи залізнична поліція теж "прославилися" своєю жорстокістю щодо українців.
І село Павлокома, в якому 1-3 березня 1945 року закатовано 366 українців... (Див. Вісті комбатанта, ч. 3,2006: „Українці готові прощати, а поляки зберігати національну гідність" Галини Левицької.)
Члени Військової Управи Михайло Хронов'ят та д-р Любомир Макарушка були очевидцями тих подій і звітували на засіданні 7 березня 1944 року. Подаємо звіти з протоколу:
„Сот. М. Хронов'ят звітує про свій побут у курені другому в районі Бродів. Був він у тому курені майже два тижні. Приїхавши до Золочева, до штабу 4-го полку, першого зустрів полкового Дух[овника] о. Карпінського, який сказав: „Нещастя! Хлопці хочуть стріляти німців!" З о. Карпінським поїхав сотник Хронов'ят до села Стругана, де стояла наша сотня „паки (протитанкові гармати), командир сотні, гштуф, показав коні, побували й між стрільцями. Але за згодою командира сотні, іде сам в село між стрільців, розмовляє з ними – настроїв ворожих до німців – ніяких. їде далі, в село Берлин, де мав бути штаб куреня, тимчасом там був штаб 5-ої сотні, а штаб куреня в Конюшкові, про що штаб полку ще не знав.
Назначено на 28.II. другий Еіnsatz (бойову дію) на Гуту Пєняцьку. (Перший Еіnsatz, коли загинуло два стрільці, Олекса Бобак, нар. 3.III.1908 р. в Станиславові, і Роман Андрійчук, нар. 21.V.1924 р. в Станиславові, був 23.II.1944 р. Перед цим Еіnsatz-ом, мав сотник М. Хронов'ят розмови зі старшинами й підстаршинами-німцями, вони стрільцями задоволені. Потім сот. Хронов'ят просить дозволу поговорити з хлопцями без присутності старшин і підстаршин, – на що отримує, "Bitte Sehr!"(Прошу дуже!). Настрої серед стрілецтва так само добрі; кажуть, що старшини дуже добрі, але підстаршини недобрі. "Що ви собі ще бажаєте?" - "3абезпечити наші родини і дати нам відпустку!" - відповіли стрільці.
Далі сот. М. Хронов'ят говорить про виправу на Гуту Пєняцьку, в якій він узяв участь у однострої німецького вояка. Рушили вони з Конюшкова й у Жаркові були на 2 год. ранку 28.II.1944 р. Жарків – останнє село перед Гутою Пєняцькою. Вранці о 6 год. почався наш наступ: передня стежа мала 40 людей. Стрільці йшли вперед, добре билися. Увійшли в село Гуту Пєняцьку після години бою й у селі були до 11-ої години. Відходячи з села, забрали двох убитих стрільців - 23.П. - які були голими, помасакрованими. Мазури Гути Пєняцької мають свою славу: знущалися вони над українцями, селян наших мордували, одному нашому священикові вирвали щелепи. Все населення збіглося до костьола. Запалили село. Кожна хата була складом амуніцїї-тріщало, вибухали гранати. Між іншим - і жиди переховувалися в цьому селі. У костьолі й одного фольксдойча знайдено, що його, по допиті, командир-німець відпустив. А наш стрілець: "Ми кров проливали, а вони його випускають!" На це отримав стрілець відповідь: "Не будь, хлопе, дурний! Навіщо ж ти привів фольксдойча до командира?" Звільнений фольксдойч крутився поміж стрільців і кожному у вічі зазирав. Йому порадили: "Гибай до чорта і не шукай тут щастя!"
У розмові зі стрільцями про деяких невдоволених стрільців, вони самі твердили, щоб мальконтентів забрати. Стрільці не дістають часописів, хоч ті приходять до Повновласника до Золочева. Був сот. Хронов'ят і в 6-ій сотні, що стоїть у Підкамені. Тут від стрільців не було ніяких побажань. У с. Конюшкові наші люди з приходом наших СС-ів нарешті полегшено зітхнули, нарешті спали по своїх хатах, бо, до приходу туди наших СС-ів, через Гуту Пєняцьку, яку, по відході з неї наших СС-ів, окремий німецький відділ вщент спацифікував, так, що лишився тільки костьол, вони скривались, спокою не мали. Селяни в Конюшкові говорили: „Ми б хотіли, щоб до кінця війни ви, стрільці, були в нас!"
Цей же відділ наших СС-ів, що здобув Гуту Пєняцьку, оточив і 500 большевицьких кіннотників, які поверталися з півдня Галичини на північ.
Наші СС-и є у контакті з „лісом": „ліс" вдоволений, що в Галичину прийшли СС і „ліс" за те, щоб наші СС-си трималися в дисципліні.
Приходить на думку ще таке, чи не спитати „ліс": Якби була амністія, чи пішли б вони тоді до Дивізії?"
Нашим СС-ам давали на вишколі 750 гр. хліба денно; на фронт ідучи, їм обіцяли 1500 гр. хліба денно; а дають 500 гр. хліба денно. Настрій стрільців бадьорий, добрий.
Бажання: нашим лікарям признати старшинські ступні; мальконтентів забрати; забрати й пол. дух. о. Карпінського.
На 12 березня припадають іменини командира 4-го полку - якийсь гостинець приготувати йому. При кінці звіту: „Питалися мене, чи знаю я, що з Варшави пішли до Дивізії два типи із завданням - розкласти нашу Дивізію з середини?"
Д-р Л. Макарушка. Після сот. М. Хронов'ята звітує д-р Л. Макарушка: він був у Радехівському районі - с.с. Лопатин, Сушко, Горбків коло Тартакова. Говорить про Einsatz проти большевицької кінноти - близько 1600 верхівців із 8 гарматами, що стояла в Добрусині, Льобелі (Жовква), а з нашого боку було 250-300 стрільців. Подає опис, як виглядало оточення. Цими Einsatz-ами командує оберґрупенфюрер Бок.
Сот. Хроновя'т: „Коли ми здобували і здобули Гуту Пєняцьку, тоді обгрф. Бок літав над цим селом, а по його здобутті, він знизився й стрільці почали йому махати шапками, а він до них якоюсь червоною платинкою, а врешті - впала між нас його шапка."
Далі говорить д-р Макарушка. З Радехова нікуди він не виїздив. Говорить про сам Радехів і його настрої. У цьому місті широко було розвинене наше підпілля. На три тижні перед приходом туди наших СС-ів переходили большевицькі партизани. Большевики ці зразу ж випитувалися про українські націоналістичні організації і їх членів винищували, катуючи їх. Напр.: наш швець приніс большевицькому командирові чоботи; командир побачив у шевця на пальці перстень із тризубом і сам командир відразу замордував шевця. Найгірші звірства чинили тоді ці большевицькі ватаги в с.с. Тур’я, Трійця, Навиці. (Наші партизани, „ліс", ні одного бою не звели з большевицькими партизанами. Крім леґенд - нічого більше нема - подає ред. Ст. Волинець). Селяни зраділи нашими СС-ами. В цих районах, де є наші добровольці, зголошуються до Дивізії "Галичина" нові добровольці. В Радехові заарештовано голову українського Комітету либонь на донос одного москаля, який працює у SD; той самий москаль, що зорганізував справу "націоналістів" у кінці минулого року в с. Оглядові й не було кому привітати куреня. Щойно д-р К. Паньківський, що на щастя там був, привітав курінь, бажання стрілецтва: дати їм лікаря, бо не мають; дати їм відпустки, бо це єдина причина "дезерції"; жаліються, що вислано їх на фронт без "Schwere Waffen" (важка зброя); бувають випадки, що й на "фронті є неозброєні стрільці; і то жаліються не стрільці, а їх старшини".
Роман КОЛІСНИК
_________________________________________
* Гута Пєняцька, польське село біля Бродів, один з центрів польського підпілля, стало темою багатьох польських публікацій, які займаються історією чи висвітленням польсько-українських стосунків під час 2-ої світової війни. Див. О. Матла: "Справа Гути Пєняцької і джерела", Вісті Комбатанта, ч. 1 (93), 1978.
Немає коментарів:
Дописати коментар