ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 5 червня 2021 р.

ПРОЩАННЯ З ПЕРЕМИШЛЕМ


Гаврило Гордієнко

У "Вістях Комбатанта", ч. 5-6/1979, Юрій Тис-Крохмалюк подав деякі моменти із книги спогадів Еріха Керна: "Велике оп'яніння". Тому, що згадані моменти, особливо з Перемишля, занадто "порожні", хочу тут додати до них деякий зміст. Користаюся тодішніми моїми записками, які у мене збереглися.

Автор цих рядків був директором с-г званевої школи в Перемишлі й мешкав разом з своєю дружиною в місті Перемишлі в домі Міщанської Бесіди при вулиці Бандурського ч. 3, при самому Народному Домі.

Хоч моя школа мала в назві "в Перемишлі", головний її осідок був у селі Негрибка, яких три кілометри від міста. Школа була на господарстві польського колоніста, якого большовики вивезли на Сибір. Там був з цегли мурований дім, стайні, стодола, город і сад; полем ми не користувалися.

В Перемишлі я мешкав від квітня 1942 до 24 липня 1944 року. До моєї школи належала молодь мало не з 20 сіл довкола міста, хлопці й дівчата після закінчення народної школи. З ближчих сіл учні доходили до осідку школи в Негрибці, а до дальших сіл доходили учителі, з них один був агроном, який прибув до Галичини за більшовиків, Іван Годієнко.

Я відвідував учнів по селах, як їх учитель, або як директор школи, робив щомісячні візитації моїх учителів. Я веду до того, що околиці Перемишля я пізнав дуже добре, бо же й спеціяльно ними цікавився, бож Перемишль була твердиня винятково голосна з часів Першої світової війни. Мав я та й далі маю звичку занотовувати різні моменти, які мені видавалися вартими моєї уваги.
Тому що в писаннях пана Керна не багато змісту, я додав би до його ст. 155, що остання станція перед Перемишлем називалася Журавиці. В ті дні, як я бував у Журавиці, там нічого особливого не скоїлося.

До ст. 156 тому, що автор Керн згадує із радіо про атентат на Гітлера, цей день мав бути або в самий день атентату — 20 липня 1944 року, або зразу ж на другий день після атентату.

В п'ятницю 21 липня рознеслася чутка, що більшовики вже біля Ярослава. Але "чутка", наскільки вона вірна, не мені судити. Урядові установи в Перемишлі почали пакуватися для евакуації.

В суботу 22 липня мало не цілий день простояв у повітовому уряді по перепустку до Протекторату Чехія і Моравія. Був свідком, як безлично урядували поляки, вчорашні фольксдойчі, а вже завтрішні знову поляки — коли просто тобі з-перед очей бере документи від когось іншого, а не від тебе! Щойно коли надійшов перемиський діяч проф. Загайкевич і на моє прохання щось шепнув німецькому урядовцеві, тоді тільки перепустка була мені видана. А як пізніше виявилося, була вона безвартісна, бо далі урядували вже інші чинники до Протекторату нікого не впускали.

В ту ж суботу пішли ми з дружиною до Негрибки попрощатися з о. Войтовичем, якого потім після війни замордували польські терористи разом з численними українцями села Негрибка, які не хотіли виселюватися ані до УРСР, ані на "землі одзискане".

Розпрощалися ми з моїми учительками — Юлією Серкізовською та Ганусею Ткачик та з їхніми родинами. У Ткачиків ми переспали останню нашу ніч на українській землі, бо пізніші ночі бували вже не на землі, а в вагонах.

У неділю ранком 23 липня поверталися ми до міста й були свідками такої картини: Був сонячний гарний ранок. Із сходу, від Львова в напрямку на Перемишль, летіли дванадцять літаків, совєтських "ястребків", чи винищувачів. Ще далеко перед містом їх зустрів вогонь німецьких батерей зенітної артилерії (ФЛЯК). Перед совстськими літаками розривалися стрільна з німецьких гармат одною суцільною лінією й до того такою густого, що літаки завернули й полетіли туди, звідки й прилетіли. Пан Керн згадує якусь одну невелику батерію. Він про те нічого не міг знати, бо всіх батерей довкола Перемишля було шість по шість гармат у кожній і то тих важчих 4,5-цалевих. При обслузі тих батерій були самі наші земляки, колишні вояки з Червоної армії й лише підстаршин зустрічав німців.

Така велика кількість протилітунських гармат викликала мій подив, невже німці аж так будуть боронити Перемишль? Таке припущення підтверджували й протитанкові перешкоди, які німецькі вояки робили поперек вулиць у місті та на його периферії. Це все я сам бачив.

Щодо налетів на місто Перемишль, то таких, мабуть, і не було, бо були лише алярми 9 липня і 13 липня. 9 липня була неділя й на березі Сяну була маса людей, які купалися чи грілися на сонці. Тут стояла німецька протилітунська мала гарматка з двома дулами. Пополудні, коло 3-ої години, із-за Татарської гори понад замком появився один невеликий совєтський літак. Нічого він не кидав, ані не стріляв, а німецька гарматка з-над Сяну почала по ньому стріляти й відігнала його. Серед цивільного люду ця пригода не викликала жодної паніки. Всі спокійно приглядалися. Другий алярм був у четвер 13 липня в годинах 10-11 вночі. Ніякої стрілянини не було й ніяких бомб ніхто не кидав. Просто було легеньке дратування нервів, але нікому ніякої шкоди не зробило.

В неділю 23 липня ранком, коли ми прийшли з Негрибки додому, в місті ще не було жодної паніки й ми відвезли наш багаж на двірець і здали його на адресу в Прагу. Баґаж ще приймали. Коло полудня хтось із знайомих переказав нам, що на двірці вже не приймають баґажів у напрямку на Краків. Пішли ми на двірець і вибрали назад наші дві валізи. Увечорі вдалося нам всісти у вагон для залізничників, це були українці, серед яких була якась кількість незалізничників. В місті вже був великий рух війська і цівілів. Військо було впоготівлі з засуканими рукавами мундирів, з ґранатами і "панцер-фаустами".

Мало не від березня стало доносилася до Перемишля гарматня стрілянина десь із Тернопільщини, а тепер перед брамами міста Перемишля було тихо. Може перед бурею?

По півночі о год. 0.45, було 24 липня 1944 року наш потяг поволі рушив і до ранку ледве довіз нас до Хировської Посади. Їхали ми через Негрибку, де протягом двох років я пізнав кусочок українсько землі, численних добрих українських людей і лишив якусь кількість української молоді, яку так щиро полюбив та не менш щиро попрацював для неї.

І після того отими десятиліттями мій зір, коли оглядався на Україну, якраз до того Перемишля та його околиць. Тому я ніколи не погожуся на його теперішні державні границі, які, мов кліщами, охоплюють його за горло.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації