З болем дійшла до нашої свідомости вістка про відхід від нас нашого головного комадира. Відійшла від нас людина, яка своїм життям і діяльністю заслужила собі на почесне місце в недавій історії нашого народу, а своєю осбливістю стала приміром для живих і прийдешніх своїх земляків.
Хоч загалові відомі, проте не зашкодить пригадати декілька дат і фактів з його життя.
Павло Шандрук народився 28 лютого 1889 року в Борсуках на Волині. В 1911 р. закінчив Історично-філологічний інститут в Ніжині. Від 1911 до 1917 років служив у російській царській армії. В 1913 р. закінчив Алексеївську військову школу в Москві. З початком Українських визвольних змагань в 1917 році вступив в лави української армії, де в Запорізькому корпусі та Третій (Залізній) дивізії займав відповідальні командні пости. В 1919 році отримав рангу генерала бригади.
Після закінчення Визвольних змагань від 1920 до 1923 р. перебував в таборах полонених в Польщі. Згодом включився у працю уряду Української Народної Республіки, займаючи пост керівника ресорту військових справ. Закінчив польську Школу старшин генералього штабу і служив до 1939 року в польській армії. Воєнне лихоліття, включно з німецьким полоном, пережив на польських землях.
Наприкінці Другої світової війни генерал Павло Шандрук бере активну участь у формуванні Української Національної Армії, стаючи її головнокомандуючим в березні 1945 року. В той же час (від березня до травня того ж року) займає пост голови Українського Національного Комітету.
По війні переїжджає до США. Помер тут на 90 році життя 15 лютого 1979 року.
Визнанням місця генерала та його ролі в процесі визвольних змагань українського народу двох світових воєн займуться майбутні дослідники; ще перспектива часу невистарчальна та не всі документи тієї доби залишили засекречені архіви.
Генерального штабу генерал-полковника Павла Шандрука відзначили орденами і хрестами заслуги свої і чужі. Він був членом багатьох товариств й організацій. Він був активним громадським діячем. Писав і публікував на військові теми; видав свої спогади в англійській мові.
Життя генерала виповнилося служінням для свого народу, надіями і сподіваннями здобути та закріпити українську державність. Не довелось генералові дочекатися остаточного осягнення цієї мети, яка стала змістом його життя.
Для нас, бувших вояків, тих, яких останнім командиром в активній службі був генерал, його велич була в тому факті, що він погодився очолити Український Національний Комітет та рівночасно прийняв пост головного командувача українських частин німецької армії. Треба усвідомити собі, що початок 1945 року навіть серед найбільших оптимістів не збуджував надії на можливість перемоги Третього райху. Хто хотів би в такій ситуації в'язатися, хоч би тільки формально, а практично вже переможеним? І саме тому, в мотивах децизії генерала Шандрука, в його відвазі і політичній відповідальності треба шукати великого значенння його особи. Треба було рятувати, що ще можна було врятувати. Заслуга генерала — це формальне перебрання під своє командування українських частин німецької армії, з тризубом на мундурах, з присягою на вірність Україні. Дивізія "Галичина" стала 1-ою Українською дивізією Української Національної Армії і з тою назвою вона ввійшла в історію. Сформалізувалося це, що від самого початку її існування було в понятті її членів, було змістом і метою — боротьба за українську державність.
Відійшов генерал Шандрук, хоч важко з тим фактом погодитися. Ще недавно наша преса принесла світлину його зустрічі з генералом Григоренком, а його активність до кінця його життя нагадує вислів американського генерала МекАртура: "Old soldiers never die, they just fade away".
Немає коментарів:
Дописати коментар