ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 13 грудня 2015 р.

РЕЙД УПА: ЗА 99 ДНІВ ВІД ПЕРЕМИШЛЯ ДО ПАССАВ

Мих. Залізняк

На терені Словаччини

                      17  червня 1947 року. Від бою 2-го червня до переходу польсько-словацького кордону наша сотня, яка в той час начисляла 110  бійців, зменшилась до сорок людей. Деякі були вбиті, а зв'язкові, які не повернулись до сотні, відірвані під час бою, відійшли від сотні з іншими дорученнями.

                      Перейшовши кордон, сотня проходила поспішним маршем, щоб не запримічено наших слідів і вдень не було за нами погоні чехословацького чи польського війська.

                      Був мрячний і холодний ранок. Сотня відійшла около 5 кілометрів від кордону в напрямі на південь. Сотенний Громенко задержав сотню на відпочинок, а рої дістали наказ розпалити вогні. Усі були перетомлені маршем і не виспані, але найгірше, може, пригноблювало те, що ми покинули рідні сторони. Виставлено кругом забезпечення і їх змінювано щогодини. Решта клалась спати коло вогню, щоби хоч дещо відпочати.

                       Недалеко від нас було чути голоси дроворубів і спів пастушків. Ми вже були відвикли від таких голосів, бо понад два місяці чули лише польських вояків у сутичках з нами. Коло год. 16-ої чути постріли на кордоні. Невідомо, чи хтось пробував перейти, чи може зауважили наші сліди і йдуть за нами, пострілами додаючи собі відваги.

                       Сотенний дав наказ стягнути забезпечення, замаскувати вогні і вже о год. 16.30 сотня відійшла з місця постою дальше лісами на південь. Подорозі в лісі можна було найти доспілі черешні, гриби, що їх стрільці запопадливо збирали і ховали в торби. Вечером почав падати дощ, в лісі стало темно і маршувати стало важко. О год. 22-ій сотенний знову задержав сотню. Запалено вогні, щоби при них трохи відпочали, бо на год. 24-у заповіджено відмарш. Так пройшов наш перший день на чужій території.

                       18 червня 1947 року. Над ранком сотня зайшла в лісок коло села Яблінка Нижня  і в густому молодняку розмістилася на денний постій. Про якесь снідання не було мови. Виставивши забезпечення, всі поклалися спати. О год. 10-ій зміна стійки зголошує, що з першої чоти чотового Бартля утік стрілець Прут, родом з села Яблониця, повіт Березів. Сотня змушена була залишити це місце постою, як розконспіроване, бо невідомо, куди стрілець Прут пішов. Якщо він пішов до села і зголосить словацькій міліції, то слід сподіватись погоні.

                       Маршуючи обережно, сотня зайшла в більший ліс і там задержалася. О год. 15-ій утік з другої чоти чотового Залізняка стрілець Щупак, родом зі села Павликома, повіт Перемишль. Голод робить своє... День холодний, стрілецтво пригнічене, голодне, чужа територія, кожний по-свойому думає...

                       Коли смерклось, сотенний Громенко висилає чотового Бартля, Лагідного, Петю, Калину і Нічного до села Яблінки, щоб закупити дещо з харчів, бо дальше вояцтво так не потягне. На наше здивування, вони повернулись зі села і принесли коло 50 кл. муки, соли і смальцю. Словацьке населення ставилось до них прихильно, бо про УПА знало вже з попередніх рейдів курінного Прута в 1945 р. і командирів Хріна та Стаха в 1946 р. Муку розділено між рої і зараз же зварили з неї юшку, т. зв. "чир". Це справді була приємність по якомусь часі з'їсти гарячої юшки. Йшов дрібний дощ. В тому селі наші довідалися, що вдень словацька міліція зловила 4-ох упістів. Припускаємо, що це мабуть двох з нашої сотні, а двох других з іншого відділу.

                     19 червня 1947 р. Над ранком в год. 3-ій сотня відійшла лісом, щоб ще більше віддалитися від кордону. Пройшли яких 4-й кілометри дороги. Далі було неможливо маршувати вдень, отже сотенний зупинив сотню, підшукавши добре місце для денного постою поблизу села Папіна. День погідний, чутно рух автомашин на шляхах. Напевно розвідка повідомила вже чехословацьке військо про наше перебування на словацькій території та воно підтягає свої війська в цей район. О год. 16-ій сотня відійшла з місця постою, щоби зорити за ворожими рухами і розвідати, чи не можна б вечером знову піти до села і купити дещо з харчів.

                     Під вечір зауважено, що частини ЧВ (чехословацького війська) війшли в ліс. Сотенний наказав поготівлю і сотня заняла бойові становища. Це, мабуть, вже погоня за сотнею. Можливо, що минулої ночі в селі Яблінка ми себе розконспірували, напевно вже нам і тут не дадуть спокою. Але ж їсти хочеться! Коли добре смерклося, сотенний висилає один рій до села Папіни. Як лише рій підійшов до крайніх хат, його обстріляло ЧВ і рій відступив, вертаючись до сотні. Два бойовики з СБ Бистрий і Ферко пішли до села без відома сотенного і їх також обстріляли. Бистрий утік, а Ферка, родом зі села Павликова, таки там вбито.

                    Виявилося, що ЧВ бльокує села цього району і що дальший наш рейд на захід буде утруднений. Сотенний наказав нашвидко розпалити вогні та зварити з вчорашньої муки юшку. Почав знову накрапати дрібний дощ. Стрілець Корінь, що відлучився подорозі від сотні, хоч кинув кріса, прилучився знову до сотні. Поївши гарячого чиру, стягнено стійки і в год. 24-ій сотня відійшла далі на південний захід.

                      20 червня 1947 р. Маршуючи тереном, головне забезбечення подало знак затриматися. Сотня моментально залягла. Зголошують сотенному, що в нашому напрямі зближається група війська. По зв'язку йде наказ підпустити на близьку віддаль, стріляти на знак свистка. Коли чехословацька стежа в складі 7-ох вояків наблизилася до нас на яких 20 метрів, сотенний крикнув по-словацьки "руки в гору"! Не сподіваючись чогось такого, стежа, як по шнурку, підняла руки вгору. Тоді наша ціла сотня піднялася, якби виросла з-під землі. Наш сотенний прикликав їх командира до себе і заспокоїв, кажучи йому, щоб вони не боялися, бо ми вояки УПА і не прийшли воювати на словацьку територію. Ми прийшли інформувати про боротьбу українського народу та терор Сталіна і остерегти інші народи перед московським імперіялізмом. Ми не хочемо воювати проти чехословацької армії ні міліції і ми не прийшли грабити чи мордувати цивільне населення, як це поширюють проти нас пропаганду московські пропагандисти, щоб відстрашувати від нас цивільне словацьке населення. — Як підете в село, — каже їм наш сотенний, — то розкажете про це своїм командирам та цивільному населенню. — Вони притакували, що так зроблять. Сотенний попросив їх, чи вони не могли б дати нам дещо набоїв. З доброго серця, чи зі страху, командант їхньої стежі наказав свойому кулеметникові дати набоїв, а сам віддав набої до пістолі. Сотенний подякував йому і на відході попращались, стиснувши один одному руку. Сотня відійшла у свойому вибраному напрямку, а словацька група в протилежну сторону. За яких 10-15 хвилин почули ми кілька серій з кулемета в повітря. Це напевно командант групи наказав стріляти для свого "алібі", щоби цим виправдати перед своїми зверхниками добровільну віддачу амуніції.

                        Маршуючи полями над ранком, сотня зайшла в ліс на денний постій, бо йти днем неможливо. Годі висохнути в тих горах, бо знову пустився дощ. О год. 17-ій сотенний наказав стягнути забезпечення та заповів відмарш. Обережним маршем, вистерігаючися зустрічі навіть з цивілями, сотня зайшла під вечір над село Криве. Зайшли в глибокий яр над потік і запалили вогні, щоби трохи висушитись. Сотенний дав наказ чотовим виділити з роя по одному стрільцеві на організацію харчів до села Криве. Групу очолив бунчужний сотні Соколенко. Решта нетерпеливо ждала коло вогню, чи не почують стрілів, як попередної ночі. На щастя, усі вернулися щасливо і принесли муки, фасолі, цукру, а навіть у крамниці купили кави і тютюну. В усіх піднісся настрій. Заготівщики оповідали, що населення ставилося прихильно та жертвувало що могло, хоч саме бідне. По роях заходились кухарі варити "культурну" вечерю.

                        На постою підійшов до мене стрілець Каштан з третього роя, другої чоти, і просить мене, щоб його застрілити, мовляв — "моя ранена рука всохла, рана не гоїться, я нею не можу порушувати, лічити нема де і нема як, а я далі не можу вже йти. Я не хочу бути дезертиром, але хочу вмерти за Україну, за яку я три роки вже воював". (Стрілець Каштан був ранений в ліву руку в бою-прориві трьох ворожих ліній в Добрянському  лісі  2-го червня 1947 року.)

                       Почувши таке прохання, я остовпів і не мав слів відповіді. Його рана дійсно докучала йому дуже. Куля перебила кість руки вище ліктя; він з подивугідною мужністю переносив біль та невигоди, голод і холод, бо не було ні місця на лікування, ні спокою. Весь час ми були в марші та боях.

                      Я не міг нічого йому відповісти ні виконати його прохання, але зголосив про це сотенному Громенкові. Сотенний покликав стрільця Каштана до себе і він це саме заявив перед сотенним. При тім були присутні курінний капелян о. Кадило, курінний дентист д-р Зубченко, районовий шеф СБ Карло,. бунчужний сотні Соколенко і к-р Лагідний. Сотенний і о. Кадило старались переконувати стрільця Каштана, що може так завжди не буде, що може вдасться залишити його десь в словацькому селі, а відтак може дістатись до шпиталю, але це все не переконувало стрільця Каштана. Він мав свою відповідь: "Я не хочу, щоби мене судили комуністи! Я воював за Україну, сьогодні чи завтра вмерти і так треба, я не можу вже довше зносити терпіння і болю, я хочу вмерти чесно".

                    Сотенний звернувся до присутніх з свого почоту зі запитом, що вони думають. Всі мовчали в задумі. Не було ні заперечень ні розради. Ніхто з нас не знав, що станеться з нами завтра. По довшій надумі сотенний прихилився до прохання стрільця Каштана та вислав свого зв'язкового трільця Перця до сотні спитати стрільців, хто добровільно зголоситься виконати волю стрільця Каштана. Зголосився стрілець Рубаха з першої чоти. Отець Кадило дав стрільцеві Каштанові останнє розгрішення та благословення. Ми всі прощали та стискали руку стрільцеві Каштанові на останню його дорогу, "прощай нам наш друже"!

                   Стрілець Каштан з холодним спокоєм, без ніякого зворушення, відійшов — а за ним стрілець Рубаха. Може в останні хвилини свого життя він молився і просив прощення у Бога, бо знав, що хвилини його життя почислені. Ми усі задеревіли і дивилися мовчки в слід за ним. Вийшовши поза наші становища, нічну тишу прорізав нагло стріл з ППШ стрільця Рубахи. Постать стрільця Каштана повалилася на землю. І так обірвалося молоде життя друга Каштана, вояка УПА, що віддав своє молоде життя за свою Батьківщину. На тому місці стрільці викопали могилу і поховали повстанця-героя, що волів згинути від своєї кулі ніж попасти живим ворогові в руки. І так у лісі на Словаччині біля села Криве виросла ще одна незамітна могила українського повстанця. Цей розділ присвячую  стрільцеві Каштанові,  воякові УПА на вічний  спомин. Стрілець Каштан, років 24, походив, мабуть, зі села Брижава, повіт Перемишль.

                      21 червня 1947 р. Ранком сотня відійшла далі лісом на захід, а провадив її  словацький селянин, який упростив нам дорогу, виминаючи села. Подорозі в часі маршу утік стрілець Кирило, а перед вечором знову ж стрілець Бак. Це спонукало сотенного Громенка зарядити збірку сотні і формально заявити, що хто хоче залишити сотню і остатися на Словаччині чи вертатися до Польщі, може це сміло зробити, за це ніхто не буде його карати, але нехай цього не роблять потайки. Утеча когось майже кожного дня зраджує наш маршрут. Хто хоче залишитись нехай виступить і сотенний заручив словом чести, що нічого за це нікому не станеться. Подібно висловився також і районовий шеф СБ Карло. Та мимо цього ніхто зі стрільців не зголосив свойого відходу зі сотні.

                      Наш побут на території Словаччини став відомим і чехословацькі військові з'єднання почали бльокувати села, шляхи, мости, а навіть перешукувати ліси. Це все утруднювало наш марш на захід, а доступ до села за харчами ставав чимраз трудніший. Урядові кола ЧСР підняли в пресі крик про бандитів, грабіжників та перестерігали населення Словаччини, щоби воно нічим нам не помагало та негайно повідомляло про наш побут.

                     Лісом сотня зближалася до якогось села. Сотенний вислав по стрільцеві з кожного роя на організацію харчів. Післанці вернулися з картоплею, сіллю, фасолею та по одному боханкові хліба на рій. Зварили якусь мішанину і так дещо підкріпилися в год. 2-ій над раном.

                     З тим відділом, що пішов до села по харчі, відійшов також о. Кадило. Він зайшов до місцевого римо-католицького священика і думав, що йому вдасться одержати якісь докумети та залишитися на Словаччині. Отець Кадило був вже не молодий та був виснажений маршами та боями. Пізніше була чутка, шо о. Кадила видав цей римо-католицький словацький священик владі і що чехословацькі власті видали його Польщі, де його засуджено на кару смерти.

                     22  червня 1947 р. Коло год. 7-ої сотня зайшла в грубий буковий ліс і там розтаборилася. Сотенний  покликав чотового Бартля і мене на нараду до сотенного почоту. З'ясував положення сотні на Словаччині, важкий стан прохарчування, взуття, умундирування, боєприпасів і, врешті, випадки дезертирства. В дальших нарадах сотенний подав до відома, що завданням нашої сотні є перейти рейдом в американську зону Німеччини. Про наш рейд наказав нікому не говорити. Це лиш нам подає до відома на випадок, якби сотню розбито в бою, або якась чота відірвалася, щоби командирі знали, що мають робити. "Ви бачите самі, — говорив сотенний, — чехи кинули великі сили проти нас, багато стрільців і ми самі є вже виснажені боями та маршами і не знати, чи зможемо йти далі рейдом". Всі на нараді зібрані старшини старалися своїми порадами допомогти сотенному в його важкім та відповідальнім положенні. Усі дораджували, щоб вияснити всім стрільцям ціль нашого рейду. Всі мають знати, куди йдемо і мусять рішитися чи видержать цей марш чи ні. На випадок якби хтось відбився, тоді знав би куди сотня пішла. Чехи бльокують нам дорогу і в короткім часі зорієнтуються, куди ми прямуємо, тому нема страху, що хтось може зрадити напрям нашого маршу.

                     На год. 17-у заповіджено збірку сотні. Тим часом удень втікло двох стрільців — Шугай і Вільха, оба зі села Грушівка, повіт Березів. На збірці сотенний Громенко повідомив усіх, що наш рейд по Словаччині є тимчасовий. Наше завдання перейти маршем до американської зони Німеччини і хто не чується на силах, або хоче остатися тут, нехай зголосить про це своїм зверхникам. Ніхто за це нікого карати не буде. Рейд буде трудний і його закінчення годі передбачити. Зголосилося 9-ох стрільців. Вони були хворі і не могли далі маршувати. Прощались зі слізьми в очах. Серце розривав біль, що так кінчалася наша боротьба і що треба було розлучитися з друзями і самим іти в незнане.

                     Переорганізовано другу чоту, бо багато з неї було вбитих і відійшло. Стан сотні з кожним днем меншав. Створено три рої. Рій ройового Чорного поділено, а його самого назначено кулеметником. Вечером вислано стрільців до села для зорганізовання харчів. Але в селі було чеське військо і стрільці повернулися з нічим. Подорозі цей рій випадково зловив стрільця ІІІугая. що утік за дня. Сотня відходила лісом далі в південно-західньому напрямі. Подорозі вислано знову один рій до села за харчами. Але і в тому селі квартирувало ЧВ. Стрільці повернулися з нічим... З попередньої ночі зялишилося трохи фасолі і сотенний наказав кухарям зварити сяку-таку вечерю, бо вночі мусимо відбути довший марш, щоби вирватися з  бльокади.

                      23   червня 1947 р. Ранком сотня заняла становища на краю ліса і там перебула цілий день. День гярчий, теплий... Стрільці чистять зброю, голяться, направляють взуття та уніформу. В год.17-ій сотня вирушила в дорогу. З другої чоти охляв стрілець Крук. Маршуючи до год. 22-ої сотня задержалася недалеко якогось села на відпочинок. Вислано 5-ох стрільців до села за харчами. Вернулися стрільці, принесли трохи муки і цукру. З принесеної муки кухарі зварили юшку та по такій вечері відмаршували далі.

                     24  червня 1947 р. Сотня пройшла горами около чотири кілометри. Зі сходом сонця в лісі стало ясніше та відрадніше. Сотенний підшукав добре місце для постою і сотня розтаборилася на відпочинок. День був гарний... Стрільці, що не пішли на забезпечення, відпочивають. Курці збирають листя малини та з нього роблять махорку до курення. О год. 19-ій наказ стягнути забезпечення та готовитися до відмаршу. Маршуючи лукою, по якій протікав невеликий потік, а по обох боках луки тягнулись гористі ліси, сотня дійшла до дороги, що вела до якогось села. Треба було перейти цю дорогу. Тому що було ще ясно, сотенний вислав політвиховника Горка та команданта ПЖ Нічного провірити дорогу та зорієнтуватись, чи в селі є військо. Сотня тим часом заняла становища на краю ліса, виставлено забезпечення. Не минуло може і десять хвилин, як лісову тишу прорізав постріл з сторони, звідки ми прийшли. Сотенний вислав ройового Калину з двома стрільцями для провірки. По короткому часі прибіг ройовий Калина та зголосив, що стрілець Бук, який забезпечував тил, прострілений вмирає. Тоді нас чотирьох побігло до стрільця Бука. Він лежав з простріленими грудьми і тихим голосом вишептав: "засідка... я вмираю... прощайте". В тій хвилині з лісу посипалася по нас серія стрілів, але на щастя одна з куль зачепила тільки шапку сотенного. Ми всі розскочилися за деревами та стрибками долучиися до сотні. Сотня підійшла вище на гору та заняла оборонні становища, вичікуючи наступу чехів. Але вони не наступали, лише викрикували "до преду, до преду, сакра". Сотенний наказав кулеметникам дати серію стрілів в їхню сторону та тим спровокувати їх до наступу. Але "пепіки" не рушались. Вони нас певно обсервували, але не наважувались нас заатакувати. Так чеський снайпер застрілив тільки стрільця Бука. Він був добрим і чесним вояком. Походив з села Брижава, повіт Перемишль.

                       Смеркалось і стріли з боку чехів утихли. Сотня поспішно відійшла з свого місця постою, бо завтра напевно чехи підтягнуть більші сили і будуть бльокувати та перешукувати ліси. Командири Горко і Нічний після тієї перестрілки до сотні вже не долучились. Подорозі чолове забезпечення задержало словацького селянина, а сотенний сказав йому, що чехи вбили одного нашого вояка біля потоку край дороги, нехай люди з цього села поховають його по людському. Селянин обіцяв це зробити і ми його відпустили. Коло півночі сотня задержалась, запалено вогні, щоби зварити дещо з'їсти.

                      25 червня 1947 р. Над ранком сотня відійшла лісом ще кілька кілометрів. Коли вже розвиднілося, сотня заквартирувала на підшуканих місцях. Виставлено забезпечення. Вояки втомлені маршем, скоро поснули. День похмурий, але без дощу. Десь коло обіду рознеслась в сотні вістка, що втекли чотовий Бартель (перша чота), ройовий Калина, ройовий Журба, кулеметник Хитрий та стрільці Гонта і Шпаченко, усі з першої чоти. Ця вістка потрясла цілою сотнею. Ніхто не сподівався, щоби з командного складу хто-небудь дезертирував. Найбільшим ударом ця дезерція була для самого сотенного Громенка. Скільки разів сотенний говорив, що кожний, хто хоче, може відійти явно. Але втікати, забираючи з собою ройових та для своєї охорони кулеметника та двох стрільців, як зробив це чотовий Бартель, це не тільки зрада супроти сотенного, але супроти присяги вояка УПА, що її чотовий Бартель складав при вступленні до УПА. Вони показали себе слабодухами, що в ганебний спосіб зрадили своїх друзів та здезертирували з сотні. На сотню налягло пригноблення. Сотенний Громенко був дуже прибитий. Чотовий Бартель прийшов з своєю групою до Німеччини. Подорозі згинув тільки стр. Шпаченко. Для історичної правди хочу тут ствердити, що в січні 1948 року в таборі Ді-пі в Реґенсбургу відбувся суд над чот. Бартлем і його групою. За кару усім їм було знято лише їх ступені, які вони одержали від Головного Командування УПА в Краю та затверджені УГВР.

                       О год. 6-ій сотенний заповів збірку сотні. Перед відмаршем сотенний ще раз звернувся до вояцтва з промовою, в якій закликав, що хто хоче відійти від сотні нехай зробить це тепер і явно, а не втікає крадькома. Ніхто за це не буде нікого карати. Дезерція потайки лише деморалізує сотню та утруднює командуванню її ведення. Промову вояцтво приняло мовчки. Ніхто не зголосився покидати сотню. Після цього сотенний перевів реорганізацію сотні. Першу чоту Бартля перебрав чотовий Лагідний, а рої Журби і Калини перебрали передові стрільці — Рубаха і Свірк. Коли стемніло, відділ відійшов. Дійшовши в околиці Вісна і Жегна, відділ задержався на відпочинок для зорганізування харчів. Група, що пішла до села Вісна, вернулась з нічим, бо в селі квартирувало ЧВ. Натомість друга група, що пішла до села Жегна, мала більше щастя та повернула з хлібом, ще й до того білим, кавою, цукром та мукою. Кухарі зварили на швидку руку вечерю. По вечері відділ помаршував далі.

                      26  червня 1947 р. Відділ маршував цілу ніч і десь біля год. 7-ї ранком задержались на відпочинок. День погідний і спокійний. Перед вечером кухарі почали приготовляти вечерю. Сотенний вислав групу стрільців з чотовим Лагідним до села, щоби закупити ще дещо з харчів. Відділ вернувся з нічим, бо в селі було ЧВ. З'ївши дещо, ми рушили в дорогу, минаючи село, в якому квартирувало ЧВ і перейшли в  інший комплекс лісу. По двогодинному марші задержались біля год. 4-ї ранком  на відпочинок.

                     27  червня 1947 р.  Відпочавши коротко, відділ  рушив далі лісом. Подорозі ми наткнулись на політвиховника Горка та командира Нічного, які були відлучились від сотні, коли була перестрілка з чехами і під час якої згинув стрілець Бук. Втіха була велика. Тому, що лісовий масив був великий і густий, ми посувались далі за дня. Коло год. 9-ї ранком стали в густім молодняку на відпочинок, де й перебули цілий день. Після вечері відділ рушив дальше в дорогу і, зблизившись до села Топольовци, задержався. Сотенний вислав чот. Лагідного до села, щоб зорганізувати харчі. Група чот. Лагідного наткнулась в селі на групу дезертирів з чоти Бартля — а саме ройового Журбу та двох стрільців. Побачивши відділ, Журба почав утікати. Чотовий Лагідний дав кілька серій з автомата за втікаючим Журбою і його товаришами, але вони зникли за хатами. Повернувшись з виправи, чот. Лагідний розповів пригоду з дезертирами. Група закупила в сільській кооперативі харчів і їх розділено на рої.

                      28 червня 1947 р. Неділя. Відділ, маршуючи до год. 6-ї став в ліску, недалеко села Петковце на постій. День дуже гарячий. Стійка задержала якогось цивільного, який випадково наткнувся на неї. Його привели до сотенного, який розпитав його про рухи військ в околиці. Придержаний знав про боротьбу УПА та видно їй симпатизував, бо радо давав нам інформації. Перед вечером сотенний дав цьому цивільові гроші та просив його піти до села та закупити для нас харчі. Він погодився на це. На всякий випадок сотенний зарядив поготівля та змінив місце постою. Але страх був даремний. Цивільний виконав свою обіцянку, вернувся назад та приніс повний наплечник харчів. О год. 6-ій вечером відділ підійшов під село Петковце і сотенний післав стрільців на закуп харчів. Ройовий Чумак, що ходив з відділом по закуп, вернувся з закупленими 6-ма вівцями та овечим сиром т. зв. "бундзом". Хлопці відразу повеселішали, бо не буде вже довший час голоду. Вже довший час ми не їли м'яса. Опівночі вирушили далі на захід.

                     30 червня 1947 р. Перейшли ріку Топля, шосу і залізницю та зайшли в ліс. На краю ліса запалили вогонь та зварили снідання. Вночі згубився стрілець Козак з другої чоти і вже не долучився до сотні. Він був зі села Лубна, повіт Березів. По яких п'ятьох годинах маршу відділ став на відпочинок. Зайшли в глибокий яр з потоком, виставили стійки і зварили чир та каву. Перед вечером один рій з бунчужним сотні Соколенком пішов до села Златнік, а другий рій з чотовим Лагідним до села Глінне. Та на жаль, до обох сіл перед вечером прийшло ЧВ і заквартирувало на ніч. З'ївши вечерю, рушили далі в дорогу, бо чеське військо чимраз більше стає нам на ноги та бльокує нам дорогу. Ціле щастя, що погода сприяє і ми не мусимо мокнути.
Кінчається місяць червень. Ми вже майже цілий місяць в дорозі і ніхто не знає, чим це все кінчиться. А скінчилась наша мандрівка аж 11 вересня 1947 року, коли нас 36 вояків УПА в місті Пассав над Дунаєм в Німеччині склали свою повстанську зброю американським окупаційним військовим властям. Так закінчила великий рейд на захід сотня УПА сотенного Громенка.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації