ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 31 січня 2015 р.

ПЕРША ВІДПРАВА ДОБРОВОЛЬЦІВ ДО ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"

Д-р Ю. Рабій  

                       Коли Гітлер почав свій похід на Схід, українцям здавалося, що вже минуло їхнє лихоліття — повалилася Польща із своєю пацифікацією, проминув большевицький "рай" з тисячами помордованих невинних жертв. В Україні народ вітав німців процесіями, співами й квітами. Проте Гітлер пішов слідами Сталіна й народ опинився в новій неволі. Щойно після катастрофи під Сталінградом, коли німцям забракло людських резерв, вони пригадали собі українців в Галичині й поробили заходи щодо творення української дивізії. 24 квітня 1943 р. губернатор Галичини д-р Отто Вехтер проголосив в газеті "Краківські Вісті" ч. 89 творення "СС-дивізії Галичина", склад Військової Управи, яку очолив полковник Альфред Бізанц, та список уповноважених осіб до проведення набору добровольців до Дивізії.

                       Уповноваженим на Самбірську округу назначено к. учителя Дмитра Головатого, який примістився з поборовою комісією у ратуші в Самборі. Молодь із захопленням прийняла вістку про творення дивізії і в короткому часі до неї зголосилося понад 800 молодих добровольців та "старої войни". Головатий просив мене, щоб в днях набору на ринку під ратушею відбувалися концерти духової оркестри, яка мені підлягала, на що я погодився. Ті концерти немов реклямували, що поборова комісія урядує в ратуші.

                      Український Центральний Комітет та Військова Управа, разом з губернатором Вехтером, постановили влаштувати у Львові в дні виїзду перших добровольців величаве свято, яке назначено на неділю, 18 липня 1943 р. Про це повідомлено всі поборові станиці й уповноважених, яких запрошено на це свято.      
                      
                       Комітет для влаштування свята запросив мене з оркестрою до участи. Кілька  днів  перед святом  запросив мене самбірський "крайсгауптман" до свого бюра й обговорив подробиці виїзду оркестри до Львова.

                       Вранці 18 липня всі 32 музиканти із своїми інструментами виїхали з Самбора військовим автобусом до Львова, де заїхали до кам'яниці Музичного Інституту їм. Лисенка. Там нас привітали члени Комітету, а саме: о. Северин Сапрун, дир. В. Блавацький, дир. Роман Савицький та 4 інших членів. Вони повідомили мене про програму для оркестри та просили відбути пробу. Оркестра відограла німецький і український гимни, кілька маршів, які комітет вибрав, та в'язанку українських стрілецьких пісень мого укладу. Звідтіля нас автобус завіз на площу при вул. Пелчинській, де мала відбутися Служба Божа для добровольців. На трибуні був престіл, наліво від неї була друга трибуна для оркестри, одначе, вона вже була зайнята іншою оркестрою, мабуть, т-ва "Зорі" зі Львова, яка грала церковні пісеньки, хоч Служба Божа ще не відправлялася. Отець Сапрун просив нас приміститися направо від престолу, бо ми мали грати "Концерт-Службу Божу" Бортнянського, а по Службі оба гимни.                   

                    Перед престолом засіли військові й цивільні достойники, а за ними уставилися в лавах добровольці  — бадьорі, усміхнені, бо настав день, в якому сповнялася наша мрія — вони дістануть зброю й своєю дивізією творитимуть зав'язок української армії, не для Гітлера, а для нас, бо вже "шуміли" вісті, що "фюрер" війну програв і прийдеться нам боротися у чужих уніформах за свою свободу. Повторялася історія із 1914 р., коли УСС-и в австрійських уніформах пішли в бій проти того самого ворога, проти якого має боротися дивізія.

                   Почалася Служба Божа, яку відправляв о. мітрат д-р Василь Лаба, головний дивізійний священик, в супроводі о. С. Сапруна, згодом начального священика для українського юнацтва, та, мабуть, о. Федусевича. Наша оркестра не грала під час Служби Божої, бо безперервно грала оркестра "Зорі", щойно по Службі Божій ми відограли німецький гимн, а коли почали грати український, я почув, що хтось мене сильно термосить за праве рам'я, і побачив молодого ґештапівського офіцера, який щось викрикував.

                  Я передав батуту моєму заступникові проф. Михайлові Дашинському й запитався гештапівця, що він хоче, а він лише кричав: "Гальт, гальт, ніхт мер шпілян!" ("Стримайте, стримайте, не грайте більше!") Оркестра грала далі. Ґештапівець запитав мене, чи я є д-р Рабій, і сказав: "Ви арештовані. Сідайте в авто й поїдемо до головної команди Ґештапо". Я запитав його, за що він мене арештує, а він відповів: "Ви граєте український гимн, який наша влада заборонила на засіданні Комітету. Зрештою, більше довідаєтеся на команді". На це я рішуче відповів, що мене запросив губернатор Вехтер і я підлягаю йому, а не гештапові, що він арештом мене розбиває програму свята і я з ним не поїду. Ми оба розмовляли доволі голосно, й в тому моменті біля нас з'явився полк. Бізанц і запитав про що йдеться. Коли я вияснив справу, він відвів ґештапівця набік й щось з ним говорив. Згодом мені сказав: "Прошу продовжувати свою програму, я буду говорити з губернатором. Вам з голови не спаде волос. Чи не бачите, пане докторе, що це купа дурнів — їм давай добровольців, а вони вас арештують". Зі мною він розмовляв по-українськи. Ми були добрі знайомі ще з часів УСС-УГА. Він мене раненого своєю повозкою навіть казав тоді перевезти до шпиталю.

                    Під час нашої розмови ґештапівець від'їхав, оркестра уставилася до походу, за якою маршували добровольці під звуки "Сокільського маршу" Ярославенка. Ми пішли під Оперний театр, де свято мало продовжуватися.

                     Моїй розмові з гештапівцем і Бізанцом прислуховувався редактор Іван Дурбак, який в зустрічі на еміґрації пригадав мені цю подію.

                      Площу під Оперним театром заповнили непроглядні маси народу. Прохід до театру був відмежований линвами. По боках широкого переходу стояли сотні молоді з прапорчиками, дівчата були в народніх строях.

                      На довгій трибуні були з лівого боку уповноважені і члени Комітету, а з правого боку німецькі й українські достойники, між якими сиділи Вехтер, його шеф д-р О. Бауер та полк. Бізанц. Направо від трибуни було призначене місце для нашої оркестри, де вже на нас чекав той самий ґештапівець, який забороняв нам грати український гимн. Він приступив до мене і запитався, яка буде програма та чи будемо грати український гимн. Я йому пояснив, що в програмі маємо в'язанку українських стрілецьких пісень, державний німецький гимн з додатком гітлерівського гимну "Горст Вессель Лід" та марші при дефіляді добровольців. Він ще раз наказав, щоб не грати українського гимну й став збоку.

                     Музиканти розклали свої пульти й приготовлялися грати, а я придивлявся до декорацій площі й оперного будинку. Всі балькони кругом площі були вдекоровані червоними прапорами із свастиками, а на кожному бальконі стояли ґештапівці з автоматами. Фронт театру і трибуна були прикрашені німецькими прапорами і свастиками та дивізійними гербами з левами. Не було ані українських прапорів, ані тризубів чи синьо-жовтих лент. Всюди аж червоніло від гітлерівських прапорів. Мої музиканти також дивилися на декорації і здивовано питалися: "Де синьо-жовті прапори? Чейже це свято Української Дивізії ?"

                    Ми почали свято в"язанкою стрілецьких пісень, яка захопила публіку. Згодом були привіти та короткі промови, а на кінець ми відограли оба німецькі гимни. По закінченні свята мене закликали до губернатора Вехтера, який подякував за нашу участь та гарно виконані точки програми й запевнив нас, що ми можемо їхати спокійно додому, а Бізанц ще додав: "Волос з голови вам не спаде".

                    По дефіляді ми вернулися до домівки Музичного Інституту, де застали членів Комітету. Отець Сапрун, сміючися, говорив: "Але ми втяли штуку німоті. Вони заборонили нам грати український гимн, про який на засіданнях Комітету велися довгі дискусії, але ми таки його заграли. Ще перед Службою Божою ми просили полковника Бізанца, щоб він взяв нас в оборону, якщо б прийшло до німецької інтервенції під час грання українського гимну. Він це дійсно виконав, бо сидів між достойниками й пильно слідкував за розвитком події". Пізнім вечером ми вернулися до Самбора.

                   Крім свята у Львові, оркестра ще брала участь при відправі добровольців у Дрогобичі і Турці. В Дрогобичі був присутній генеральний губернатор Ганс Франк з Кракова, а в Турці ще відбувся концерт для громадськости, на якому ми грали твори українських і европейських композиторів. Дохід із цього концерту був призначений на культурні цілі Дивізії, бо оркестра всюди виступала безплатно.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації