ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 4 вересня 2013 р.

Сот. Володимир КОЗАК

                                      *26.У.1917 - +19.ІХ.1993

                         Сот. Козак народився в Перемишлі, і в 1919 р. опинився разом з матір'ю
Евгенією за Збручем, де в операціях Української Галицької Армії брав участь його батько Іван, сотник УГА - організатор і комендант польової жандармерії. У вирі воєнних подій його батько відступив через Румунію до Галичини, а Володимир з матір'ю залишився виживати в совітській дійсності.

                          Розпачливі зусилля віднайти одні одних не мали успіху, і Володимир виростав в новій родині, коли його мати вийшла заміж за вдівця лікаря Ващинського (з сином Миколою).

                         Володимир тепло згадував про вітчима, котрий помер 1938 р. Немає сумніву, каже брат Богдан, що мати розповідала Володимирові про його батька-героя, що й зародило в ньому надзвичайно сильне бажання стати таким, як його батько. Ще школярем залюбки причіпав собі погони. Після закінчення середньої школи відбув військову службу.

                                  Тим часом батько Володимира - вже галицький адвокат і громадський діяч, віднайшов свою родину в Україні і вислав синові польський пашпорт, що мало б йому забезпечити переїзд в Галичину, а до речі спричинилося до його арешту. Після 18-ти місяців слідчого арешту Володимира засудили на 7 років Сибіру "за шпигунство". Однак, на підставі апеляції з тюрми і заходів родини, його звільнено.

                                    У 1942 р. Володимир приїхав до Львова й вперше зустрівся з рідним батьком, котрий одружився вдруге і мав дочку Оксану. На Різдво 1943 р. вся родина переїхала до Галичини, а батько влаштував його на працю книговода до молочарні в Снятині. Там, правдоподібно, він став членом ОУН і зголосився добровольцем до дивізії "Галичина".

                                    Хлоп'ячі мрії сповнились, коли, після старшинського перевишколу в Дивізії, 1-го листопада 1943 року йому призначено ступінь поручника. Як командир сотні він брав участь у битві під Бродами, де за хоробрість нагороджено його залізним Хрестом 2-ої кл. (ЕК-2) та відзнаками за штурм  і поранення. При кінці жовтня 1944 року брав участь у бойовій групі Вільднера в наступі на Банську Бистрицю, Словаччина, де одержав срібну відзнаку за поранення.

                                    На фронті під Фельдбахом у Австрії відзначився у протинаступі на замок Ґляйхенберґ, про що пише майор Гайке: "Бій за замок Ґляйхенберґ - важливий стратегічний пункт, був проваджений виключно українськими старшинами і вояками. Вони з честю його завершили".

                                    Учасники сотні В. Козака з подивом згадують свого сотенного, якого сама тільки присутність наливала їх серця відвагою і довірою у перемогу. Вони згадують теж потрясаючу сцену, коли то, на його наказ, принесли з поля бою вбитого чотового, він гірко заридав. І тоді відчули, як глибокі його почуття вояцької дружби.

                                    За виявлену в бою мужність і героїзм його нагороджено залізним Хрестом 1-ої кл. (ЕК-1), за рукопашний бій срібною відзнакою. 1-го квітня 1944 р. піднесено його до ступеня сотника.

                                    Після втечі з американського полону сот. Козак всеціло включився в громадсько-політичну діяльність: був співорганізатором СУМ-у в Німеччині, а від 1948 року через три каденції був членом Центральної Управи СУМ-у. Як член ОУН був активним у Військовій Референтурі Головного Проводу.

                                     Тісно співпрацював з товаришами по зброї - став співосновником Братства кол. Вояків 1-ої УД УНА в Мюнхені і його органу "Вісті". Тоді познайомився з д-ром А. Фіґолем і став його близьким співпрацівником в організації фондів для пластового видавництва "Молоде Життя". Тоді теж став членом пластового куреня "Лісових Чортів".

                                       В 1949 р. одружився з Іриною Савицькою, зв'язковою УПА, з котрою познайомився зараз по її переході на Захід. Скоро родина збагатилася донею Роксоляною, нині доктором медицини, а згодом внучкою Таїсою.

                                 Головна Управа Братства кол. вояків 1-ої УД УНА нагородила його золотим Хрестом за особливі заслуги.

А. Коморовський

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації