СОТНИК ОСИП СТАНІМІР

(1890—1971)

                  Осип Станімір народився 21 квітня 1890 р. в селі Ладичин, повіт Тернопіль. Народню школу скінчив в рідному селі, гімназію - в Тернополі.

                  Однорічну військову службу відбув при 27 полку піхоти в Ґрацу, де закінчив старшинську школу в 1913 році.

                  В часі 1-ої світової війни брав участь в боях на російськім фронті і там попав у російський полон. В часі упадку Росії, звільнившись з полону, повернув до Австрії, тут приділено його до 95 полку піхоти, в складі якого, в ранзі поручника, воював  на італійському  фронті.

                   В листопаді 1918 року зголосився до Української Галицької Армії, де приділено його до 8 Самбірської бригади як команданта 2-го куреня, з яким відбув всю нашу визвольну кампанію. На чолі згаданого куреня дня 30 сепрня 1919 р. він перший увійшов до здобутого Києва і отримав ключі Міської Ради.

                  В часі примусового союзу УГА із Червоною армією, сотник Осип Станімір був командантом 3-ої бриґади, з якою він спільно із 2-ою бриґадою, перейшли до військ УНР, в квітні 1920 р. Але союзники Гол. Отамана С. Петлюри обі ці бриґади розброїли і відправили до табору полонених. В переїзді через Проскурів сот. Станімір і майор Шльосер звернулись до приявного там Гол. Отамана з проханням, щоб обі бриґади УГА приділити до військ УНР, але дістали відмовну відповідь. Помимо цього сот. Станімірові удалося вирватись із цього полону заки їх ще доставили до місця призначення і він дістався до Херсонської Дивізії УНР, яка в більшості складалась із галичан і де вже був і ген. А. Кравс, щоб продовжати боротьбу за українську державність.

                 Під кінець серпня, на наказ президента Петрушевича, перейшли через Карпати на Чехословаччину галицькі частини Херсонської дивізії й були інтерновані в містечку Ліберці і завдяки цьому оминули жахливого польського полону.

                 З чеського полону Станімір дістався до Відня, де й закінчив Високу Торговельну   Академію в 1924 р.

                 Повернувши в рідні сторони, посвятився кооперативній праці. Сот. Станімір належав до визначних бойових старшин під час війни, а під час миру належав до визначних діячів кооперації, а також суспільних діячів. З огляду на свою солідарність, обов'язковість і відданість справі, якій він посвятився, з'єднав собі  признання і загальну пошану.

                 На кооперативному полі положив він великі заслуги, як кооперативний організатор Підгаєччини, відтак Директор Союзу Кооператив у Дрогобичі, а потім у Перемишлі.

                  Станімір був одним із співорганізаторів Української Дивізії "Галичина" на терені Перемищини, віруючи, що тільки сильна і здисциплінована армія може бути засобом до здобуття української держави. Перебуваючи на еміґрації, він живо цікавився діяльністю Братства 1-ої УД УНА, був передплатником і постійним співробітником "Вістей Комбатанта".

                  Щоб передати будучим поколінням вірний образ подій наших визвольних змагань, у яких він брав участь, написав він і видав книжкою свої спомини п. з. "Моя участь у визвольних змаганнях" .

                  Крім того, працював ще над виданням дальших споминів п. з. "Критична оцінка наших визвольних змагань", як також "Значення першого Листопада", але несподівана смерть не дозволила видати згаданих споминів.

      Б. Б. В.